Від Сталінграда до Ужгорода...

Василь Бойко народився 1919 року в с.Капустниці Яготинського району Київської області у селянській сім’ї. У 1938 р. успішно закінчив 10 класів і, отримавши відмінний атестат, без іспитів вступив на історичний факультет Київського держуніверситету. Провчився тільки три курси - почалась війна... У серпні 1941 р. Василя призвали в армію і направили в Харківське військове артилерійське училище. Вже у грудні 1941 р. серед 50 інших курсантів його відправили в Щолоково Московської області, де формувався 8-й повітряно-десантний корпус. Тим часом німецько-фашистські війська рвалися до Сталінграда та Кавказу, щоб відрізати хліборобську Кубань і нафтові райони від Москви. 8-й повітряно-десантний корпус був реорганізований у 35-ту стрілецьку дивізію, котра в спішному порядку була відправлена під Сталінград.



- Під Сталінградом, - згадує нині полковник внутрішньої служби у відставці Василь Бойко, - точилися запеклі бої. Авіація противника щоденно здійснювала по п’ять-шість нальотів на місто і його оборонні рубежі. Під час одного з них батарея 120-міліметрових мінометів, де я був командиром обслуги міномета, потрапила під бомбардування. Будинок, у якому командир батареї розмістив свій спостережний пункт, було знищено. Я був контужений і відправлений у медсанбат.



Вилікувавшись, він потрапив у армійську розвідку. Нашим розвідникам часто доводилось проводити розвідпошуки, у т.ч. й розвідку боєм, нападати на штаби ворогів і добувати цінні документи.

Після розгрому німецьких військ під Сталінградом військову частину, в якій воював Василь Бойко, направили на Західний фронт, у 174-у артилерійську дивізію, що наступала на Смоленському напрямку. В районі м.Ржев наш герой був поранений і відправлений до шпиталю. Повернувшись у свою дивізію, був призначений помічником командира розвідвзводу. Його підрозділові вдалося взяти у полон “язика”, який надав цінну інформацію щодо противника. За це В.Бойка нагородили орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня.

У січні 1945 р. дивізія прорвала оборону противника в районі Мазурських озер і вступила у Східну Прусію. У районі Судетських лісів Василь Сергійович був поранений утретє. Перемогу зустрів у шпиталі м.Бунцпау (Німеччина).

У серпні 1945 р., повернувшись додому, поновився у Київському університеті. Після отримання диплома про вищу освіту В.Бойко у 1946 р. був направлений на роботу в Закарпатську область, де став директором державного архіву.

У 1953 р. В.С.Бойко був переведений у відділ адміністративних органів обкому КПУ, а через 10 років - в управління МВС України в Закарпатській області, на посаду начальника інформаційного центру (працював тут протягом 15 років). На честь 40-ї річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні йому було присвоєно звання полковника внутрішньої служби.

У 1978 р. Василь Сергійович вийшов на заслужений відпочинок, але після цього ще 12 років працював старшим інспектором відділу кадрів ВВО “Інтурист Закарпаття”, очолюючи і раду ветеранів війни. У 1994 р. обраний заступником голови ради ветеранської організації УМВС.

Василь Сергійович живе в Ужгороді з дружиною Антоніною Іванівною, яка теж є учасником Великої Вітчизняної війни і ветераном міліції. Мають двох дітей та четверо онуків і правнуків.



Петро Бронтерюк,голова ради ветеранської організації УМВС



МВС