Воловеччина: уверх по драбині, яка веде униз

Михайло Іванович Реблян – таким був вибір президента для Воловеччини. Людина своя за всіма параметрами. Голова рай організації НСНУ, рука тверда – колишній начальник районної міліції, у революції проявив себе найкраще. Чого ще треба?

Дні були святкові, переможні, не на часі ламати голову: щоб воно ще потрібно людині, якій вручається доля людей, економіки, освіти, культури цілого району. Став М.І.Реблян головою Воловецької райдержадміністрації.

Найперша мета керівника району проста – дати людям роботу і заробіток. Далі все піде веселіше. Підуть податки, розбухне бюджет, стачить коштів і лікарю і вчителю, й на допомогу немічному. Міхами буде гребсти голоси на любих виборах партія, яка висунула з своїх лав мудру людину до керівництва.

Три кити зростання економіки й добробуту на Воловеччині: промисловість,сільське господарство та рекреація. Кити у природі, як відомо, ссавці, своїх дітей вони вигодовують як наші корови – молоком. Нещасні воловецькі кити мають усі ознаки яловості. Ну ніяк не вдається їм прогодувати мешканців району.

Ніхто, звичайно, не змушує ніякі адміністрації панькатись з громадянами, годувати їх з ложки. Дайте їм роботу, самі себе прогодують. Та ось біда, рівень зареєстрованого безробіття на Воловеччині у 3,4 рази вищий за загально обласний показник і є найвищим серед районів області.

Не краще й працюючим. Тільки з початку поточного року заборгованість по заробітній платі збільшилася у 8,4 рази.

Що вже говорити про інвалідів та одиноких громадян. над ними можна просто познущатися. Люди, які ними опікуються, мають всі ознаки багатія, якому нікуди дівати гроші. Звичайну варену ковбасу вони умудрилися закуповувати по 25 гривень за кілограм, тоді як в середньому по області її ціна становить 13 гривень. За дорожчими середньо обласних цінами йдуть для інвалідів та самотніх борошно, крупи, цукор, цибуля тощо.

І це з небагатого, зовсім драного районного бюджету.

Бо кволі, зовсім слабенькі його наповнювачі. Обсяг реалізованої промислової продукції у розрахунку на одну особу цього року в районі у 14 (!) разів менше за середньо обласний показник. 66,7 відсотка підприємств скоротили обсяги виробництва. Та й суб’єктів підприємницької діяльності кіт наплакав – удвічі менше, ніж у сусідів – Міжігір’ї та Великому Бережному, хоча й ті зірок з неба не хапають.

Самоплив, спасіння потопаючого – справа рук самого потопаючого, таке складається враження.

Єдиний у районі надрокористувач "Агрошляхбуд" розробляє Присліпське родовище пісковиків. За умови необмеженого попиту на щебінь, при запасах понад мільйон кубів підприємство за рік ледь нашкрябує 4 тисячі. З початку наступного року воно взагалі може зупинитись через застаріле технічне обладнання та повний безлад у технічній документації, не говорячи про відсутність інвестиційної стратегії розвитку.

Інвестиції – ключове слово в розвитку економіки. Чи знайоме це слово воловецькому газді?

Обсяг інвестицій в основний капітал становить тут 116,9 грн. на жителя (по області у 2,6 рази більше). Прямих іноземних інвестицій з початку року надійшло аж 48 тисяч доларів – 291 раз менше, ніж по області. У певних районних панів трапляються хижі й автомобілі, які удвічі більші у доларовому виразі, ніж районні іноземні залучення.

Гроші у прямому розумінні пливуть мимо рук жителів району. Ліс – годувальник горян – їде з Воловеччини сирим кругляком до більш хазяйновитих районних газдів. Його там підсушать, розпиляють, виготовлять кінцевий продукт. Це вже зовсім інші робочі місця, і гроші до районної скарбнички.

М.Сливка, Воловецький район