ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Йду, аби відстоювати інтереси простих людей...

    04 декабря 2020 пятница

    Жіночі долі не завжди бувають легкими. За себе і за родину прекрасній половині людства ой як іноді доводиться боротися. Та й за тих, хто слабший і кого ображають – також. Словом, брати на свої тендітні плечі таку ношу, яка й чоловікові здасться непосильною. Тому й не дивно, що нині ми маємо жінок, до яких так і проситься епітет – мужні. Як на мене, то Катерина Крохтяк, корінна ужгородка, саме з такого десятка. Здобувши вищу освіту, 20 років пропрацювала в науці, маючи незвичну як для жінки професію – хімік-напівпровідник. Трудилася б на цій ниві і далі, та прийшов такий час, коли за ту науку нічого не платили, а дітей потрібно було годувати. Катерина Федорівна вирішила перекваліфікуватися – вивчилася на бухгалтера та подалася у приватні підприємці. Вже 10 років є директором ТОВ „Сиріус – К”. Дуже грамотно веде свою справу, а бухгалтерству за цей час навчила не одну жінку, давши їй можливість заробляти на хліб і до хліба.
    Нині Катерина Крохтяк – гість "UA-Reporter.com", і я запрошую її до розмови.

    — Наскільки я вже встигла переконатися, Ви дуже зайнята людина...



    — Намагаюся встигнути зробити якнайбільше добрих справ. Адже час – невмолимий. Ось і до зустрічі з журналістом я збирала дітей війни, вислухала їхні прохання та побажання.



    — Ви балотуєтеся у депутати Ужгородської міської ради вперше?



    — Так. Впросили мене мої виборці. Сама б навряд чи рішилася. Адже розумію, що то дуже відповідальний крок, якщо йдеш туди не ради вирішення власних інтересів, а інтересів громади. А я завжди прагнула робити друге. Чим можу – підсобляю тим, кому потрібна моя допомога. Намагаюся не відмовити ні сиротині, ні стареньким та немічним, ні тим, хто вийшов з місць позбавлення волі. Бо всі ми – люди. Хтось десь помилився – чи нам їх за це осуджувати? А от допомогти – то справді людський обов’язок. Не люблю, хто своє благодійництво афішує. Ця справа має бути для душі, а не для вихваляння себе, який ти хороший.



    — Ви – член СПУ. Чому вибрали саме цю партію?



    — Тому, що вона мені найбільше імпонує. Особливо заклик побудувати Європу в Україні. Переконана, що давно настав час засукати рукава та братися за те будівництво. Адже люди у нас працьовиті, дружні. Їм багато чого під силу.



    — Коли хтось іде у владу сам, значить, у діях тієї влади його не все влаштовує...



    — Так. Особисто мене дійсно багато не влаштовує. Болить те, що діти наші покинуті батьками напризволяще, бо вони мусять виїжджати у пошуках хліба по закордонних європах та гнути спину на сите панство, аби заробити таку-сяку копійчину. Болить, що в області нема ні одного сучасного діагностичного центру повного обстеження, де б пацієнта обстежили і поставили точний діагноз. Адже це вже половина справи у лікуванні. Мені страшно за наших пенсіонерів, які не живуть, а животіють на ці мізерні подачки держави, на яку вони витратили кращі роки свого життя. Я не можу миритися з таким станом речей, коли підприємства віддають інвесторам, які встановлюють там свої порядки, за яких наші робітники зовсім незахищені, а владі до цього байдуже. Я за специфікою своєї роботи багато їздила по закордонах, бачила як живуть люди, у яких умовах вони працюють. Я дізналася, що там заохочують до впровадження нового устаткування. Бо все, що вкладено у розвиток, стовідсотково зараховується у затрати. У нас же на це дозволено аж...10 відсотків від наявності основних засобів! І це – мудра політика? Хіба ми будемо конкурентноспроможними, працюючи на застарілому обладнанні? Я категорично проти того, аби все продавати і приватизувати. 50 % підприємств повинно бути у державній власності. Не розумію й того, чого м и так розкланюємося перед інвесторами, віддаючи їм усе за мізерні ціни? Вони й самі б прийшли до нас. Адже мають досить грошей і ринок збуту їм потрібен. Ми ж спішимо, даємо їм різні пільги, хоча б мали зробити одне – забезпечити стабільну законодавчу базу, аби той, хто береться за справу, не був шокований змінами правил гри, які відбуваються в Україні аж занадто часто.



    — Отже, у депутати Ви йдете...



    — Іду для того, щоби відстоювати інтереси людей, працювати на їхнє благо. Іду, аби змінювати все те, що не влаштовує у цій політиці ні мене, ні ужгородців. А рук докласти справді є до чого. Найболючіше питання – комунальне господарство міста. Адже 2/3 – такі втрати, до прикладу, води по обласному центру. Ми ж мусимо платити зі своєї кишені за те, чого не отримували. А поточні та капітальні ремонти, які існують тільки на папері, але на які списуються реальні колосальні суми, а інші безлади, які творяться у цій системі? Цьому всьому таки колись потрібно покласти край.

    Мусимо зважати й на тему розвитку малого бізнесу. Я, маючи до нього причетність, на власній шкурі відчула всі „принади”, вготовані приватним підприємцям і податковою, й іншими органами як державного, так і недержавного характеру. Чомусь у нас забувають, що первинний заробіток грошей – це торгівля. Є й інші люди, які мусять заробляти кошти як для себе, так і для тих, хто цього неспроможний зробити: ті, що за плугом у полі та за верстатом на заводі. Цим категоріям треба давати зелене світло і всіляко підтримувати. Адже податковий тягар несуть переважно вони. І від них залежить: буде пенсія у пенсіонера чи ні. У нас же все поставлено з ніг на голову. Тим, хто працює у перелічених господарських сферах, як і пенсіонерам, живеться сутужно. А певний прошарок, який між ними, жирує, нічого не виробляючи, а лише виступаючи посередником, перекупником і т.д. Адже ми є свідками дикої практики, коли у сільгоспвиробника закуповують продукцію за безцінь, а до покупця вона доходить уже „золотою”. Хоча б та ж картопля, яка сьогодні стає мало не розкішшю.

    Думаю, що ми, представники СПУ, отримавши депутатські мандати, зможемо спільними зусиллями вирішити чимало соціальних проблем як Ужгорода в цілому, так і окремих городян. Я на це дуже сподіваюся і покладаю велику надію...



    — Катерино Федорівно, чесно кажучи, наші чоловіки не дуже хочуть поступатися владним місцем жінкам. Як Ви до цього ставитеся?



    — Як на мене, то я би з радістю залишилася просто жінкою: варила борщі, прала, доглядала внука. Я б не відмовляла собі у задоволенні ходити у тренажерний зал, перукарню та на різні масажі, які продовжують молодість, додають бадьорості і краси. Але тут є одна заморочка: це було б можливо, коли б чоловіки при владі самотужки вирішували ті проблеми, невеличку частину яких я перелічила. А позаяк вони не спішать цього робити, а якщо й роблять, то дуже повільно, то ми, жінки, мусимо покидати царство своїх кухонь та впрягатися у того воза, який вони з таким скрипом тягнуть. Аби полегшити їхні зусилля та пришвидшити очікувані результати: покінчити з ганебною практикою заробітчанства і дати ужгородцям можливість отримати робочі місця у їхньому місті, де б вони могли реалізувати свої знання та досвід, отримуючи за роботу зарплату, яка б гарантувала гідне життя; зробити Ужгород квітучим і чистим містом; дати можливість розумним дітям безкоштовно здобувати вищу освіту. Буде це – тоді ми, жінки, з радістю перейдемо до суто жіночих справ, довіривши бразди правління сильній половині. А поки цього нема – мусимо підставляти чоловікам своє плече підтримки.



    — Ви – щаслива жінка?



    — Думаю, що так. Я виховала двох гарних дітей. Донька здобула освіту юриста. Вона вийшла заміж за прекрасну людину – священика, подарувала мені чудового онука. Син закінчив торговельний технікум і став приватним підприємцем. У мене – дружний жіночий колектив працівників, з яким спільно долаємо труднощі і ділимо радощі. Я із задоволенням допомагаю людям де порадою, де грошима, де – речами. У мене чимало друзів серед тих, кому я свого часу підсобила у важку хвилину. Ось і тепер вони повірили у мене і всіляко допомагають у передвиборчій кампанії. Я рада, що живу повнокровним життям, що у мені мають потребу люди і що Бог дав мені дар чути їхні прохання та пропозиції та допомагати вирішувати їх і втілювати у життя.



    — Спасибі, Катерино Федорівно, що попри такий щільний графік знайшли можливість завітати у редакційну світлицю. Хай щастить Вам щодень, а 26 березня цього року – особливо!



    Інтерв’ю вела Надія МАЇК.

    Нас уже 25000 в Facebook! Присоединяйтесь!
    Рейтинг: 
    Интернет-издание
    UA-Reporter.com
    Письмо редактору