ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Новости и события в Закарпатье ! Ужгород окно в Европу !

За приниження та образу Балога дав Ратушняку "обратку"

    28 марта 2024 четверг
    Аватар пользователя Гость

    А на теренах краю ще одним незмінним збурювачем пристрастей навколо свого імені є Сергій Ратушняк. Причому порівняно з Н.Шуфричем він може вважатися політичним довгожителем із виразнішою харизмою. Бо все-таки зберігає значно вищий рівень довіри, особливо в Ужанській долині. І якщо перший відрізняється небаченою прямолінійністю в досягненні мети, то другий значно гнучкіший та хитріший. Хоча в епатажності та самозакоханості вони один одному не поступаються. Проте, якщо політичне майбутнє Н.Шуфрича зрозуміле і він впевнено скочується в нішу маргіналіє на кшталт В.Жириновського та Н.Вітренко, то відносно С.Ратушняка виборець ще остаточно не визначився, тому на наступних виборах його феномен в області ще відіграватиме певну роль. Тим більше, що після президентських виборів Сергій Миколайович активізувався і прагне осідлати роль справжнього опозиціонера, нескореного продовжувача ідей Майдану, якого ніби-то всі зрадили, включно з В.Ющенком. А він залишається єдиною надією знедолених і скривджених краян. Для цього стрімко опановуються два напрями. Перший — спроба підгребти під себе всіх незадоволених розподілом посад і преференцій, для чого взято на озброєння бренд „Народної партії" В.Литвина, яка, на його думку, має стати стрижнем опозиції „Нашій Україні" в області. Другий — початок масштабної особистої піар-кампанії з прицілом на завоювання, як мінімум, посади міського голови Ужгорода. У зв'язку з чим ми спостерігаємо розлогі інтерв'ю в обласній пресі, активні інформаційні вкидування в Інтернеті і таке інше. А лінія протистояння вже вимальовується традиційна — „головною проблемою" закарпатців є особистий конкурент С.Ратушняка на ту чи іншу посаду. У даному випадку — губернатор Віктор Балога.

    Тому й продовжує ліпитися образ вічного опозиціонера: „Я як був упродовж 13 років в опозиції, так і лишився", - починає своє інтерв'ю ужгородський нардеп. Хоча насправді це далеко не так. Ще на перші свої вибори 1994 року С.Ратушняк ішов як класичний висуванець влади, якого підтримував С.Устич. Сергій Миколайович, у свою чергу, допомагав Сергію Івановичу побороти опозиційного тоді Віктора Бедя. Згодом Сергій Ратушняк підтримав В.Медведчука під час його перших виборів до Верховної Ради у 1997 році від Іршавщини. Інша справа, що згодом його претензії на голову обласної ради не були задоволені й виштовхнули до опозиції СДПУ(о), яка отримала перемогу на Закарпатті. А передвиборна боротьба на грані фолу закінчилася роками вигнання і кримінальним переслідуванням.

    Але й повернення у політику С.Ратушняк почав не з опозиції. Після його нового обрання до обласної ради він стає одниіи з організаторів провладної більшості, яка поставила собі за мету змістити І.Іванча з посади голови обласної ради напередодні виборів 2002 року. Цим він виторгував індульгенцію перед Г.Москалем та Л.Кучмою, щоб історія із зняттям із парламентських перегонів 4-річної давності не повторилася знову. Спроба виявилася невдалою, у результаті чого Г.Москаль та В.Медведчук побили між собою горшки. Однак С.Ратушняк продовжував у тому числі агітувати й за провладний блок „ЗаЄдУ", в обіймах якого опинився вже після обрання у парламент. Потім він міняє 5 фракцій, 4 з яких входили до прокучмівської більшості. І лише кілька місяців перебуває в „Нашій Україні", але історія ця виглядає доволі непривабливо. Бо запам'яталася лише боротьбою за базар на вул.Краснодонців, яка закінчилася черговим переходом закарпатського нардепа цього разу під крило В.Януковича в „Регіони України". Проте й тут його меркантильні інтереси не задовольнили, тому С.Ратушняк не голосує за конституційну реформу, в результаті чого його виключають із фракції. Таким чином, вимушено знову повертається до опозиції.

    Звичайно, треба віддати належне інтуїції С.Ратушняка, бо у вирішальні моменти він відчуває настрої більшості і йде за нею. Хоча по суті це швидше виглядає як позиція кон'юнктурника, а не лідера.

    Цілком суперечливою є політична діяльність Сергія Миколайовича і на теренах області. На виборах мера Ужгорода у 2002 році він спочатку активно підтримує висуванця влади В.Погорєлова і бореться, як звичайно, не вибираючи засобів, з предтавником „Нашої України" П.Чучкою. Тепер він пояснює свою тодішню позицію тим, що, мовляв, П.Чучка був із В.Балогою. Але згодом також доволі активно вже в період мукачівської епопеї захищає інтереси В.Петьовки та В.Балоги в протистоянні з СДПУ(о). І вся ця каша називається послідовністю. Воістину на „Карпатському словоблуді" у „Деці" Павла Чучки Сергій Миколайович не мав би собі рівних у номінації „Політична промова".

    Та не так важливо, на які критерії „твердості" орієнтується сам С.Ратушняк. Набагато важливішим є зрозуміти середовище, в якому подібний політичний типаж зберігає лідируючі позиції вже більше 10 років.

    Безумовно, на початку підкуповували його відвертість, енергійність, рішуча націленість на ринкові перетворення, талант демагога і непричетність до старої номенклатури. Згодом політичні й кримінальні переслідування (часто несправедливі через свою вибірковість) закріпили за ним ще й ореол мученика і таким чином законсервували романтичні уявлення. Однак уже у 2002 році величезна кількість виборців Ужгородського округу чекала нові кандидатури. Бо альтернатива Ратушняк-Шуфрич їх аж ніяк не за-довольняла. Цим пояснюється феномен І.Кріля, коли маловідомий ужгородцям мукачівець за півтора місяця передвиборної кампанії підняв свій рейтинг із 1,5% до 20%. Однак на посаду мера і такого вибору не було.

    4-річний міжвиборчий період, на жаль, не відкрив нових Імен. Гнітюча, бюрократизована атмосфера Ужгорода періоду Кучми-Різака-Погорєлова витісняла з влади та навіть міста все живе і здатне на самостійну думку. Проте не в змозі була позбутися головного — виборця, який змужнів ы став мудрішим. Тому коли йому нада-ли слово, стара влада просто вилетіла, як пробка з-під шампанського. І хоча Погорєлов поки при посаді, але це вже не його гра. (До речі, саме двоє вірних соратників С.Ратушняка з міської фракції „Народної партії" В.Симулик та Ю.Бедь після помаранчевої революції обійняли крісла заступників мера. Але про це Сергій Миколайович чомусь скромно замовчує).

    Відтак завдяки ужгородцям у місті змінився дух. І відкрилися можливості для людей вже нової підготовки, нового часу. Вони поки маловідомі широкому загалу, проте можна не сумніватися, що скоро з'являться на політичній арені міста. І тоді можна буде перегорнути „епоху С.Ратушняка" в Ужгороді, як українці перегорнули „епоху Кучми". Абсолютно несправедливим буде твердити, що вона була суцільно чорною, однак дилетантизм, надегоїстична амбіційність і винятковий пріоритет власних інтересів, при-криті пустослів'ям, уже добряче набридли. Бо ми варті більшого. Віктор ПАЩЕНКО, “Срібна Земля-Фест”, м.Ужгород