ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Закарпатські літератори Олександр Гаврош та Ірися Ликович еротично презентувалися в Одесі-мамі

    21 февраля 2019 четверг
    Аватар пользователя uzhgorod

    У приміщенні Фонду Івана та Юрія Лип, що знаходиться на Молдаванці, відбулася презентація поетичної збірки «Тіло лучниці» ужгородського поета Олександра Гавроша та збірки новел «Перелітна» молодої письменниці із Закарпаття Ірисі Ликович.

    Олександр ГАВРОШ та Ірися ЛИКОВИЧ.
    Олександр ГАВРОШ та Ірися ЛИКОВИЧ.

    У теплій, затишній, майже домашній атмосфері, де господарювала голова Фонду Галина Дольник, пригощаючи присутніх смачним глінтвейном та цукерками, зібралися студенти, молоді одеські поети та письменники, викладачі й просто любителі українського слова, аби послухати гостей, поспілкуватися, придбати уподобану книжку та відпочити.

    Незважаючи на молодий вік Ірисі, її новели аж ніяк не можна назвати дитячо-наївними. Скоріше, навпаки. Авторка називає свою збірку історією одного кохання. Її проза, напрочуд метафорична та експресивна, нерідко переходить у поезію.

    «Блукання твоїми змученими серцями безкінечні. Скільки їх було в тебе? Чи ти для кожної виймав інше з кишені?»

    Олександр Гаврош, окрім того, що вважається одним з кращих еротичних поетів України, є ще й талановитим журналістом , членом Асоціації українських письменників, автором книжок «Фалічні знаки» та «Моя р-р-революція». Та насамперед Олександр є знавцем жіночої душі. Тому не звеличує і не принижує її, а змальовує такою, яка вона є. І кохання в нього природне й справжнє, навіть якщо воно пронизане відчуттям невідворотного розставання.



    Одного разу встати з ліжка

    і тричі проказати:

    «Я більше так не хочу».

    Проковтнути пігулку правди

    і запити довгим поглядом дзеркала.

    Послати всіх до дідька і вийти вільним у двері, вікна та шпарки.

    Поцілувати руку здивованій сусідці.

    З’їсти морозиво з

    дітлахами у садочку навпроти.

    Купити повітряну

    кульку жебракові.

    Пробігтися навипередки з вітром.

    Позамітати вулиці довгим пальтом.

    Зайти до кав’ярні, яку завжди оминав.

    Замовити…

    …Одного разу побачити ІНШУ.




    Після романтично-еротичної презентації «Чорноморські новини» вирішили поспілкуватися з гостями про речі менш романтичні, але не менш важливі.

    — Що стало метою вашого приїзду до Одеси?

    — Насамперед, вивчення та пізнання іншої України, — відповідає Олександр. — І, як це не парадоксально, тут я відкриваю для себе не тільки Одесу, а й Ужгород. Адже коли міняєш місце проживання, починаєш по-іншому сприймати всі недоліки й переваги свого рідного міста.

    — Якою вже побачили Одесу?

    — Це закрите місто, попри те, що воно курортне та портове. У нього треба проникати поступово. Тільки з часом починаєш розуміти його. Та найголовніше — ми нарешті побачили українську Одесу, потужну та цікаву. Вона не помітна на перший погляд, та вона тут є. Приємно, що значний відсоток вивісок українською мовою, адже це обличчя міста. Одесити толерантно ставляться до української мови. Ми розмовляємо українською і відвертих грубощів ще не зустрічали, як то трапляється в Донецьку чи в Криму. Навпаки, багато людей намагаються відповісти щось українською, продемонструвати свою лояльність до української мови.

    — А культурне життя Одеси? Яким встигли його побачити?

    — В Одесі потужне культурне життя. Кожен день тут щось відбувається. Але, на жаль, біда не тільки Одеси, а, мабуть, всієї України в тому, що ми маємо розірваний культурний простір. Фактично, ми не знаємо, що робиться у вас, а ви не знаєте, що робиться на Закарпатті. Спілкування відбувається тільки через Київ. Більшість акцій, які проходять в Одесі, не стають загальноукраїнськими культурними акціями. Одеса живе сама в собі. І в підсумку ні Київ, ні Ужгород, ні Львів не знають, що тут відбувається, а продовжують думати, що Одеса — це повністю російськомовне місто, коли насправді це зовсім не так.

    — Чи написали вже щось тут?

    — Я приїхав сюди вже з ідеями, — відповідає Олександр. — Одну з них уже встиг реалізувати — написав п’єсу про нашого відомого закарпатського художника. А в Одесі я відкрив кілька тем, які в майбутньому можуть вилитися у цікаві проекти. Одна з них — діяльність Івана Орлая, який був першим українським ректором Рішельєвського ліцею. Мало хто знає, що він був закарпатцем. Тобто, слов’янський період ліцею почався з українця. І таких випадків в Одесі, я думаю, — на кожному кроці. Просто нам треба їх чітко означити, і тоді міф про те, що Одеса — російське місто, зникне.

    — Ужгород та Одеса. Що спільного між цими містами?

    — Передовсім, це те, що обидва міста є багатонаціональними, багатокультурними. У таких містах толерантність до чужої мови, культури та релігії повинна бути головною рисою.

    — Що ви хочете запропонувати Одесі?

    — Хочемо провести спільний проект під умовною назвою «Поїзд «Одеса-Ужгород». Суть його полягає у спілкуванні творчої молоді напряму, а не через Київ. В Одесі є цікава література, самобутні автори, але поки я жив в Ужгороді, я майже нічого про них не знав. Тож наша ідея полягає в тому, аби привезти кількох ужгородських письменників до Одеси, а потім навпаки. Обмін думками та ідеями, думаю, буде дуже корисним для обидвох регіонів.



    Ольга МИРЗА, Одеса

    Рейтинг: 
    Интернет-издание
    UA-Reporter.com
    Письмо редактору
    Загрузка...