Хамство замість проповіді

На Закарпатті продовжує свій розвиток епопея із проголошенням так-званої "русинської автономії" під назвою "Пудкарпатська Русь". Зокрема, 18 листопада до Закарпатського обласного управління державної безпеки для дачі свідчень було викликано ряд ініціаторів створення автономії із числа активістів та лідерів русинських організацій. Також, для дачі свідчень по кримінальній справі були викликані ряд представників ЗМІ, які 27 жовтня 2008 року висвітлювали прес-конференцію лідерів русинського руху.

Із добре проінформованих джерел в русинському середовищі стало відомо, що слідчими Закарпатського СБУ було викликано і голову Сойму Підкарпатських русинів Сидора Димитрія Димитровича, якому було поставлено ряд запитань, пов‘язаних із його діяльністю, яка містить окремі ознаки посягання на державний суверенітет та територіальну цілісність України. На запитання щодо можливої фінансової та іншої підтримки з боку зацікавлених російських організацій, Д. Сидор давати відповідь відмовився.

Користуючись моментом, присутні в приміщенні Управління СБУ журналісти спробували взяти інтерв‘ю у голови Сойму Д. Сидора. Однак, останній в доволі грубій формі відмовив, обізвавши представників засобів масової інформації зрадниками та продемонструвавши при цьому свою зверхність і зневагу до них.

Постає питання – чому журналісти, робота яких полягає у висвітленні різного роду подій та процесів, в тому числі резонансних, обзивають зрадниками? Кого вони зрадили? Яке право має священик, який покликаний нести благу вість, обливати людей брудом?

Це вже далеко не перший випадок, коли отець Димитрій, який намагається подати себе русинським лідером, проявляє неадекватну поведінку, яка відображається у відвертому хамстві та неповазі до співрозмовників. Така поведінка дискредитує інших лідерів та активістів русинського руху, а може й вони себе вже бачать „новими русинськими царьками”?

А з чого все починалося? Закарпатська область в останній період стала предметом уваги української та міжнародної політики більше, ніж будь-яка область держави, за винятком хіба Криму. З внутрішньо- та зовнішньополітичного погляду тут відіграли роль такі фактори. Насамперед, Закарпатська область належала до тих регіонів України, де старий режим і його місцеві носії сильно заякорилися ще за часів Перестройки, міцно тримаючись влади. Партократи за всяку ціну бажали та бажають надалі залишити Закарпаття своїм таким собі резервом навіть тоді, коли інші області України готові були поступово перебудовуватися. Той факт, що в обласній Раді та в парламенті України мало державно мислячих людей, негативно відбивається на політичній та економічній ситуації краю.

По-друге, наявність національних меншин на Закарпатті (до речі, процентово менша, ніж по всій Україні), але етнічно приналежних до суміжних держав, зокрема відносно численний прошарок угорської меншості (160 тис., тобто близько 12 відсотків населення області), так само ускладнював політичні відносини в краю.

По-третє, рецидиви в певних колах русофільства та політичного угро- або чехофільства, хоч у дуже мінімальній кількості, але були використані місцевими політичними спекулянтами та зовнішніми силами для послаблення українства. Це наскрізь кон’юнктурне явище дало початок сучасному русинству на Закарпатті. Очевидно, задля його виникнення залучилися усі антиукраїнські сили - від московського КДБ (ФСБ) до сусідніх ревізіоністських груп (Угорщина, Чехія, Словаччина) та до заокеанських підозрілих інтересів, які подавали і подають різну підтримку цьому антиукраїнському кон’юнктурному явищу.

По-четверте, окремішнє минуле краю - політичне, культурне й релігійне - додало до цих складностей свого наповнення. Православна Церква на Закарпатті, традиційно русофільська, в особі ієрархії і великої частини духовенства не стала чітко на позицію державобудування України, вона скоріше займає нейтральну позицію. Цього аж ніяк не можна сказати про більшість віруючих, які є свідомими українцями. Дуже подібна ситуація серед іншого віросповідання, а саме греко-католиків. Тут також діють рецидиви угрофільства серед деякої частини, зокрема старших священи Роман Шарбінський