Людвік Шимон: "Ми ввійшли в науку, коли на зміну лірикам прийшли фізики"

Але не лише через звання та нагороди поважають незмінного декана фізичного факультету. В його стінах, у наукових колах та місті Людвіка Шимона знають як високого професіонала, відданого своїй справі, науковця та порядну чуйну людину. Сьогодні ми розмовляємо з ним про минуле, сучасне, науку та життя.
[i]- Коли Ви вперше ступили на поріг фізичного факультету?[/i]
- У 1952 році - тоді це був фізико-математичний факультет. Тож уже понад півсторіччя я служу науці в цих стінах. Після закінчення університету був залишений на факультеті, закінчив аспірантуру, в 1966 році захистив кандидатську дисертацію, а в 85-му - докторську. Пишаюся тим, що і кандидатську, і докторську захищав у Москві, у всесвітньо відомому центрі фізичної науки - Фізичному інституті ім. П.М. Лебедєва Академії наук СРСР. Зокрема докторську захищав на вченій раді під головуванням знаменитого вченого, лауреата Нобелевської премії, одного з винахідників лазера академіка М. Басова. І так уже вийшло, що вже 22-й рік керую кафедрою квантової електроніки - одним з напрямків лазерної фізики.
[i]- Час Вашого навчання в університеті прийшовся на дуже цікаві роки, коли в моді були "фізики й лірики". Що згадується найбільше?[/i]
- Це була, скоріше, ера, коли на зміну лірикам прийшли фізики. Панував найдзвичайний підйом, ми, студенти, багато працювали, бо відчували, що в нас є потреба - у науці, школах, народному господарстві. Для нас майже не існувало такого поняття, як тривалий відпочинок. Переважну більшість вимірів проводили вночі, коли менше промислових завад, адже чутливі прилади вимагають надійної екраніровки. Вдячний долі за те, що потрапив до наукового керівника - професора Івана Запісочного, одного з фундаторів фізичного факультету, котрий, власне й дав мені путівку в життя. Коли він створив Інститут електронної фізики НАН України (ІЕФ), яким сьогодні керує також наш випускник, член-кореспондент НАН України Отто Шпеник, мене призначили завідуючим кафедрою, а потім обрали деканом факультету. Зізнаюся, що я був проти цього, бо не любив адміністративну роботу. Але після роздумів все ж таки погодився. Це було 16 років тому, і з того часу несу цей, не скажу, що легкий, хрест. Втім, ще недовго, адже новим законом про вищу освіту визначено віковий ценз для цієї посади.
[i]- Ніколи не відчували, що, можливо, треба було вибрати іншу спеціальність?[/i]
- Ні, ніколи. Взагалі я вибрав фізику під впливом свого брата, котрий був механіком в МТС. Він був класним токарем, єдиним на весь Іршавський район (я там виріс). Порадив мені вибрати щось таке, що було б найближче до техніки. І я вибрав фізичний, бо уявляв його чимось на кшталт інженерного. Ніколи не думав, що доведеться займатися фундаментальною наукою.
[i]- А якими саме дослідженнями займалися в свої перші роки роботи на кафедрі?[/i]
- Перші дослідження стосувалися збудження атомів лужних елементів потоком електронів.Один із перших експонатів - діюча експериментальна установка з пучками електронів та атомів, які перетинаються, - отримала на ВДНГ вищу нагороду й диплом пошани.
Окрім цього, ми виконували багато госпдоговірних замовлень, зокрема для центру керування польотами космічних кораблів. Маю навіть пам'ятну медаль "Учаснику підготовки і забезпечення керування польотами космічних кораблів "Союз-Аполлон". Саме згадана медаль була наслідком впровадження наукових досліджень, а тоді я вже досліджував атоми рідкісноземельних елементів.
[i]- Тобто Ви тоді потрапили в потрібне русло?[/i]
- Так, наші результати були потрібні, на них чекали. Ми виконували госпдоговірні замовлення на мільйони карбованців. На кафедрі працювало за 120 чоловік. І тепер наша кафедра квантової електроніки - одна з найбільших на факультеті (58 чоловік), при ній діє науково-дослідна проблемна лабораторія фізичної електроніки (ПНДЛ ФЕ)
Лице факультету визначають сім випускаючих кафедр, ПНДЛ ФЕ, також науково-дослідний інститут фізики і хімії твердого тіла, а також лабораторія космічних досліджень. Оскільки на фізичному факультеті, як і в ІЕФ НАН України, є прискорювачі - детатрон і мікротрони - Ужгород по праву вважається третім за значенням ядерним центром в Україні, після Києва та Харкова.
[i]- Обличчя факультету визначають і люди, котрі тут вчилися, чи не так?[/i]
- Безумовно. Про фізичний факультет неможливо розповідати, не згадавши тих, хто прославив його. Серед випускників фізичного багато відомих учених, а також знані люди Закарпаття, як уже згадуваний професор Отто Шпеник, професор Василь Химинець, заступник Ужгородського міського голови Йосип Повхан, заступник голови ОДА Юрій Чомоляк, освітянин Михайло Талапканич, підприємці Василь Лакатош, Михайло Гриньо, Микола Любка... Цих людей добре знають, і не лише на Закарпатті. Вони реалізували себе в різних галузях, але не забувають свою алма матер.
[i]- На фізичному вчився і теперішній голова ОДА Іван Різак. Яким він був студентом?[/i]
- Іван Михайлович Різак - винятково талановита людина. Ще студентом звернув на себе увагу через надзвичайно відповідальне, старанне ставлення до навчання. Навчався в аспірантурі, захистив кандидатську. Я був причетний до рекомендації його на ленінського стипендіата. На той час це була вища заслуга для студента. Ну хто міг тоді подумати, що він, не досягши ще сорока років, стане такою помітною фігурою - депутатом Верховної Ради, а потім і губернатором області! Мені найбільше імпонувала в ньому діловитість та енергійність. До того ж, фізично міцний, встигає ще й у футбол грати, Та, як на мене, головне, що він не забуває про наукову роботу, має серйозні публікації. Гадаю, є всі підстави для написання докторської дисертації.
[i]- Разом із усім університетом Ви пережили важкі часи, коли пішов із життя ректор Володимир Сливка. Як живеться при новому керівництві?[/i]
- Нас дуже вразила сумна звістка про смерть нашого ректора Володимира Сливки - ерудованої людини широкого кругозору. Безумовно, саме цими якостями було обумовлене його довголіття як завідуючого кафедри напівпровідників (20 років) та ректора (15 років). Зараз обов'язки ректора виконує професор Василь Русин, відомий хірург. Він наділений вольовими якостями і сміло береться за вирішення питань. Відразу, без вагань пішов на те, аби фізичний факультет був сконцентрований в одному корпусі, а не разом з біологічним. Таким чином стало значно легше вдосконалювати та контролювати навчальний процес. Це питання назріло вже давно. Гадаю, що процес триватиме й далі, бо не вирішена доля зоологічного музею, який треба кудись переносити. Він має велику цінність, і не лише для університету. Музей може прикрасити місто, якби йому виділили місце. Василь Іванович пообіцяв вирішити це питання.
[i]- Ваше враження про виборчу кампанію і про кандидата, за якого голосуватимете.[/i]
- Склалося так, що в університеті є троє представників кандидатів на посаду Президента: Василь Русин представляє Віктора Януковича, декан історичного факультету, професор Микола Вегеш - Віктора Ющенка і Іван Мигович - Петра Симоненка. Це, з одного боку вважаю свідченням поваги до нас як до висококваліфікованих спеціалістів і політиків.
Особисто я надаю перевагу Віктору Януковичу, нинішньому прем'єру з таких міркувань: по-перше, це ерудована людина, теоретично підготовлена, оскільки має ступінь доктора економічних наук; по-друге, на відміну від деяких інших кандидатів має досвід керувати великими колективами, адже п'ять років пропрацював губернатором в Донецькій області і навів там порядок: піднялася економіка, зміцнилася дисципліна, покращилося трудовлаштування. Інші претенденти в більшості випадків висловлюють свої програми в декларативній формі, а він доводить справами. Якщо до влади прийдуть такі, які не мають досвіду керувати, то вони почнуть експериментувати. А я, як фізик-експериментатор, добре знаю зміст цього слова - як у філософському сенсі, так і на практиці: експеримент дає належні результати лише на кінцевому етапі. Янукович початковий етап пройшов, а іншим треба починати все спочатку. За Віктора Януковича говорять конкретні цифри. Цьогоріч випуск валової продукції досяг досить оптимістичних прогнозів, як про це доповів Президент (13, 5 %), відчутно зросла зарплата, і ми, працівники освіти, це відчули. Покращилося пенсійне забезпечення, поступово вирішуються соціальні проблеми. Сьогодні в нас найвищі в Європі темпи економічного розвитку. Янукович - людина слова і діла.
[i]Біографічна довідка:
Шимон Людвик Людвикович народився у 1934 році в с. Терново Тячівського району в сім'ї залізничника. 1952 року вступив на фізико-математичний факультет УжДУ, який закінчив з відзнакою в 1957 році. З 1960 по 1963 р.р. навчався в аспірантурі. 1966 захистив кандидатську дисертацію в Фізичному інституті ім. П.М. Лебедєва АН СРСР. У цьому ж інституті 1995 року захистив і докторську дисертацію. З жовтня 1982 року по сьогоднішній день - завідувач кафедри квантової електроніки, з 1988 - декан фізичного факультету.
Плідно працює як науковець та керує науковими роботами студентів. Під його керівництвом виконано й захищено 10 кандидатських дисертацій, підготовлено 4 докторів наук. Автор і співавтор 300 наукових праць, має чимало державних, наукових, громадських та міжнародних нагород. Серед них: звання "Заслужений працівник народної освіти УРСР", Академік академії наук вищої школи України", лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, "Соросівський професор", "Відмінник освіти України", номінант "Міжнародна людина року 1997-98 року", "Подяка" Президента України за сумлінну працю, особистий внесок у розвиток і зміцнення Української держави та інші.
Одружений, має двох дорослих дітей та трьох онуків.[/i] Людмила Ортутай