12 кроків у Мюнхені

Зовсім невеликий, фактично двохсторінковий документ " 12 кроків до більшої безпеки на Україні і в Євро-Атлантичному регіоні», представлений на знаменитій щорічній Мюнхенській конференції з питань безпеки, справив рідкісний за силою резонанс, особливо серед українських політиків і тих, хто симпатизує Києву на Заході. У пропозиціях експертів угледіли навіть не проросійський ухил, а мало не російську спецоперацію. Реальних підстав для такого галасу сам текст, мабуть, не давав.

Під текстом як ініціатори процесу значаться важковаговики дипломатії, регулярно виступають з пропозиціями щодо зміцнення міжнародного миру і безпеки – колишній міністр оборони Великобританії Дес Браун, голова Мюнхенської конференції посол Вольфганг Ішингер, колишній міністр закордонних справ Росії Ігор Іванов, колишній міністр енергетики США Ернест Моніц, колишній американський сенатор Сем Нанн. Документ готували близько сорока осіб, включаючи Олександра Хуга, який керував донедавна спеціальною спостережною місією ОБСЄ на Україні, заслуженого українського посла Олександра Чалого, ряд провідних західних, українських і російських фахівців з пострадянського простору і міжнародної безпеки.

Автори " 12 кроків», очевидно, не ставили перед собою завдання підтримати якусь зі сторін конфлікту, що частково і призвело до критики звідусіль. Представники Києва очікували почути на Західній конференції традиційну і безумовну підтримку, нехай навіть і риторичну.

Експерти добре знайомі з позиціями і аргументацією всіх учасників конфлікту, з їх червоними лініями. Мабуть, саме з урахуванням червоних ліній і вироблялися компромісні пропозиції. Експерти шукали вікно можливостей, причому на короткострокову перспективу. Питання, яке видно за багатьма пропозиціями: чи можна щось зробити для стабілізації і руху в бік врегулювання вже зараз, при існуючих політичних розкладах? За дужками, таким чином, залишається багато чого, що може бути принципово важливо, але нереалізується в нинішніх умовах.

Пропозиції поділені на чотири блоки. Перший присвячений питанням безпеки. Тут все фактично зводиться до заходів, що дозволяє знизити ймовірність військових інцидентів в зоні конфлікту і допомогти забезпечити припинення вогню. Другий блок-гуманітарні питання: Пошук зниклих безвісти і розмінування.

Третій стосується питань економіки: експерти пропонують заходи з відновлення Донбасу, його критичної інфраструктури, об'єктів охорони здоров'я та освіти. Там же йдеться про те, щоб обговорити можливість суміщення Україною вільної торгівлі з ЄС і Росією, і про розробку дорожньої карти, що прояснює залежність між санкціями і реалізацією Мінських угод.

Нарешті, четвертий блок-політичні питання: пропонується запустити новий Євро-Атлантичний діалог з питань безпеки; конкретизувати спільні інтереси Росії та ЄС, де можлива взаємодія (наука, прикордонне співробітництво, Екологія); запустити інклюзивний національний діалог на Україні та діалог України з сусідами.

Найбільше обурення українських експертів викликала остання пропозиція-національний діалог, який Україні нібито нав'язують з-за кордону. В українському експертному співтоваристві, особливо серед міжнародників, більшість помітних голосів ставляться до Зеленського скептично, а сформульовані ще за Порошенка підходи до конфлікту вважаються в цілому адекватними. Ця група наполягає, що ніяких складних планів врегулювання не потрібно, достатньо простого посилення тиску світової спільноти на Росію, щоб примусити її повернутися на позиції до 2014 року і компенсувати Україні завдані за час конфлікту збитки.

У той же час, судячи з перемоги Зеленського на недавніх виборах, та й просто за соцопитуваннями, більшість українців виступає за якнайшвидше припинення бойових дій в Донбасі. Але ось питання про умови мирного врегулювання залишається предметом суперечок. Власне, і сам Зеленський заздалегідь не вдавався в деталі свого бачення мирного процесу, щоб не розколювати свою базу підтримки.
Час працює проти прихильників компромісу. Кредит довіри президенту Зеленському з боку виборців не вічний, а кожен випадок ескалації в зоні конфлікту посилює позиції прихильників безкомпромісних підходів. Після шести років конфлікту реінтеграція Донбасу представляється все більш складним завданням, а якщо в безплідних переговорах будуть втрачені ще кілька років, вона стане і зовсім невирішуваною. Перспектива появи з будь-якої зі сторін більш договороздатних лідерів більш ніж туманна.