АНТИХРИСТИЯНСЬКА ТА АНТИУКРАЇНСЬКА СУТНІСТЬ «ДІДА МОРОЗА»

о.Сергій Окунєв, УПЦ КП, м.Кам’янське Всі ми з Вами, практикуючі християни, чудово знаємо, що з давніх часів Християнської Русі і до приходу більшовицької банди до влади «Діда Мороза» та «Снєгурочкі» в Україні не існувало. Звідки ж взялися ці персонажі, на яких було зосереджено все виховання малечі в Україні під час більшовицько-комуністичної окупації нашої країни? У східнослов'янській міфології МОРОЗ – дід низенького росту, з довгою сивою бородою, що бігає по полях і стуком викликає тріскучі морози; від удару МОРОЗА у куті хати тріскається колода. Стародавній Дід Мороз, згідно слов'янських язичницьких міфів, мешкає у крижаній хатинці в країні мертвих, куди можна було потрапити, пройшовши через колодязь (до речі, саме такий перехід описаний в деяких народних російських казках, якщо пам'ятаєте). Своєрідний характер язичницьких божеств зумовив початкову поведінку Діда Мороза: спочатку він збирав жертвоприношення – крав дітей і ніс їх у мішку. Проте з часом, як це часто буває, все стало «з ніг на голову», і під впливом православних традицій Дід Мороз подобрішав і став уже сам обдаровувати діточок. Збірний образ Діда Мороза побудований за мотивами агіографії Святого Миколая, а також описів давньослов'янських божеств Позвизда, Зимника і Корочуна, російських народних казках, фольклорі, російській літературі (п'єса О. М. Островського "Снєгурочка", поема Н.А. Некрасова "Мороз – Красний нос", вірш В.Я. Брюсова "Царь Северного полюса", карело-фінський епос "Калєвала"). У 1840 році були опубліковані «Дєтскіє сказкі дєдушкі Іринєя» В. Ф. Одоєвського, в одній з яких («Мороз Івановіч») уперше дана літературна обробка фольклорного та обрядового Мороза. Образ цей вже пізнаваний: «добрий Мороз Івановіч» – «сивий-сивий» старий, який як «трусне головою – від волосся іній сиплеться»; живе він у крижаному будинку, а спить на перині з пухнастого снігу. З одного боку, згідно поеми Некрасова «Мороз – Красний нос» (1863), він зображується як злобливий атмосферний дух, якому приписується здатність чинити шкідливий вплив на людину... З іншого боку (переважно в поезії для дітей), зароджується його позитивний двійник, головною функцією якого стає формування «здорової» погоди та створення зимових «чарів». На створення цього образу починає «працювати» і Некрасовський «Мороз – Красний нос», з якого для дитячого користування береться тільки фрагмент «Нє вєтер бушуєт над бором...», де головний герой, викорінений з контексту поеми, виступає як «воєвода», необмежений володар зимового лісу і чарівник, що прибирає своє «царство» в «алмази, перли, срібло»... На святах ялинки Дід Мороз з'являється не відразу, а в середині або навіть при кінця торжества. За народними уявленнями, будь-який гість – завжди бажаний і повинен бути об'єктом шанування як представник чужого світу. Одночасно і незалежно від літературного образу Мороза в міському середовищі виникає і розвивається міфологічний персонаж, «завідувач» ялинкою і, подібно до самої ялинки, спочатку запозичений із Заходу. Отже, виникнення культу самої ялинки походить з німецьких країв, а безпосередньо з берегів верхнього Рейну, перш за все з Ельзасу. Письмові свідчення про те, що під Різдво в Ельзасі ставили маленькі ялиночки, прикрашені яблуками і облатками, але ще без свічок, відомі з XVI ст. Якщо в багатьох областях здавна відомий звичай підвішувати ялинки або інші деревця до стелі (іноді верхівкою вгору, іноді вниз), то в Ельзасі споконвіку це була ялина, і її не підвішували, а ставили. Є цілий ряд письмових повідомлень (1521, 1546, 1555, 1557 рр..) З Алеманської області (Ельзасу, Швейцарії, Німеччини), а також і з більш східних районів про те, що під Різдво гільдії і цехові організації встановлювали "Weyenacht-Meyen". Мабуть, різдвяне дерево не було ще центром сімейного свята, як це стало пізніше, а було міським і громадським звичаєм. Після закінчення свята дітям і біднякам дозволялося обтрушувати з дерева плоди та солодощі. Дещо пізніше з'являються повідомлення і про встановлення ялинок у будинках. Поширення ялинки в самій Німеччині та в інших країнах спочатку йшло в містах і насамперед – у вищих прошарках суспільства. Центром поширення ялинки в Австрійської імперії став Відень, де ялинка в XVIII ст. була ще не різдвяним деревом, а "Nickolausbaum", тобто пов'язана з Ніколіним днем (днем Св.Миколая). Звичай ставити ялинку на Різдво до Відня і в інші міста Австрії на початку XIX ст. принесли німецькі біженці епохи наполеонівських війн, що селилися в Австрії німецькі принцеси та банкіри. У 1819-1830 рр.. ялинка з'явилася в Угорщині, у 1820 р. – у Празі; з початку XIX ст. ялинка відома і в скандинавських країнах, але широке розповсюдження тут вона отримала пізніше (в Норвегії, наприклад, тільки в період між 1880 і 1930 рр..); в 1822р. у саксів Трансільванії. Як вже говорилося, звичай ставити ялинку йшов від вищих верств суспільства. Так, у Франції ялинку вперше влаштувала дружина герцога Орлеанського Олена Мекленбургська. Після франко-пруської війни (1871 р.) її поширенню сприяли ельзаські біженці. В Англії також вперше ялинку прикрасила німецька принцеса (в 1760 р.), що стала дружиною Георга III, а в 1840 р. у Віндзорі ялинку для дітей влаштувала королева Вікторія зі своїм німецьким чоловіком Альбертом Кобурзьким. У Московії Новий рік стали відзначати згідно з указом Петра І-го з 1 січня 1700 року. До цього початок нового року відзначали 1 вересня. В указі Петра I-го йшлося: "По знатним і проєзжим уліцам у ворот і домов учініть нєкоториє украшенія із дрєв і вєтвєй соснових, єлових і можжевєлових, чініть стрєльбу із нєбольшіх пушек и ружей, пускать ракети і зажігать огні. А людям скудним каждому хотя би по дрєву ілі вєткє на вороти поставіть". Це свято з ялинкою (хоча при Петрі І-му ялинку не прикрашали, а прикрашали лапи, гілочки), прикрасами і карнавалами дуже полюбився російському народу. І вже у 30-ті роки XIX століття в Московії ялинки ставилися на свято тільки в будинках петербурзьких німців. Публічно в тогочасній столиці Росії ялинки ставилися тільки в 1852 році. До кінця XIX століття ялинки стали головною прикрасою і міських, і сільських будинків, і в XX столітті стали невіддільні від зимових свят. Але в 1916 році різдвяні ялинки саме на російській землі опинилися в опалі, тому що під час Вітчизняної війни російське дворянство відмовилося від мови Наполеона, так і в імперіалістичну Священний синод РПЦ закликав російських патріотів не ставити в будинках колючі деревця, тому що вони прийшли до нас з німецьких традицій. Далі в ході переорієнтації ялинки «на вітчизняний радянський грунт» і створення псевдофольклорної ялинкової міфології відбулося і оформлення Діда Мороза. Цей персонаж формувався в процесі пошуків відповідей на дитячі запитання: звідки в будинку береться ялинка, хто її приносить, хто дарує подарунки? .. Дід Мороз вперше з'явився на Різдво у 1910 році, проте не набув широкого розповсюдження. Коли в середині 1920-х років в СРСР почалася антирелігійна кампанія, де прямо заборонялося вшановувати культ Св.Миколая, а святкуючі люди наражались на репресії, не тільки ялинка, але й Дід Мороз перетворився на «релігійний непотріб» і став розглядатися як «продукт антинародної діяльності капіталістів» ... У антиріздвяній кампанії взяли участь всі поети що перебували на службі у радянської влади, як, наприклад, Дем'ян Бідний, який писав: Под «Рождество Христово» в обед Старорежимный елочный дед С длинной-предлинной такой бородой Вылитый сказочный «Дед-Мороз» С елкой под мышкой саночки вез, Санки с ребенком годочков пяти. Советского тут ничего не найти! Створення Діда Мороза як обов'язкового персонажа новорічного ритуалу приписується радянській владі і приурочується до кінця 1930-х років, коли після декількох років заборони знову була дозволена ялинка. У грудні 1935 року соратник Сталіна, член Президії ЦВК СРСР Павло Постишев опублікував в газеті «Правда» статтю, де запропонував організувати для дітей святкування Нового Року. Віфлеємська зірка перетворилася у більшовиків на сатанинську червоно-п'ятикутну із серпасто-молоткастою свастикою (яка красувалася на кашкетах комісарів ЧК і бійців ЧА за допомогою яких в 30 роки учинили голодомор-геноцид Української нації комуно-більшовицькі вожді), і під прикрашеними сатанинськими ялинками Радянська країна за указом Сталіна, разом з Дідом Морозом зустріла 1935 рік від Різдва Христового. Разом з більшовицькою реабілітацією ялинки на кінець 1935 року припинилися і викриття Діда Мороза, після деяких сумнівів повністю відновленого у правах. Але який же Дід Мороз без Снєгурочкі? І тут теж ми знаходимо певні відомості з кінця ХІХ-го століття. У 1873 році А. Н. Островський, під впливом відомостей про казкову сніжну дівчинку, пише поетичну п'єсу «Снєгурочка». У ній Снєгурочка постає як донька слов'янських богів Діда Мороза та Весни-Красни, яка гине під час літнього ритуалу шанування слов'янського бога весняного сонця Ярила. Пізніше письменники і поети перетворили її на внучку. Лірична, красива історія про Снєгурочку багатьом сподобалася. Відомий меценат Сава Іванович Мамонтов захотів поставити її на домашній сцені Абрамцевського гуртка в Москві. Прем'єра відбулася 6 січня 1882 року. Ескізи костюмів для неї виконав В.М. Васнецов (у світлому сарафані з обручем або пов'язкою на голові), а три роки потому знаменитий художник робить нові ескізи вже для постановки однойменної опери Н.А. Римського-Корсакова, створеної на основі п'єси Н.А. Островського. До створення зовнішнього вигляду Снєгурочкі були причетні ще два відомі художники. М.А. Врубель в 1898 році створив образ Снєгурочкі для декоративного панно в будинку А.В. Морозова (у білім, витканім зі снігу і пуху одязі, підбитим горностаєвим хутром). Пізніше, в 1912 році, своє бачення Снегурочкі представив Н.К. Реріх (в хутряній шубці), який брав участь в роботі над постановкою драматичного спектаклю про Снєгурочку в Петербурзі. Подальший розвиток образ Снєгурочкі отримав в роботах педагогів кінця XIX - початку XX століття, які готували сценарії для дитячих новорічних ялинок. Історія про дівчину з снігу, що прийшла до людей, ставала все більш популярною і дуже добре «вписалася» в програми міських різдвяних ялинок. Ще до революції фігурки Снєгурочкі вішалися на ялинку, дівчатка вбиралися в костюми Снєгурочкі, робилися інсценування фрагментів з казок, п'єси Островського або опери. У цей час у ролі ведучої Снєгурочка не виступала. Свій сучасний вигляд образ Снєгурочкі отримав в 1935 році в Радянському Союзі, після офіційного дозволу святкування Нового року. У книгах щодо організації новорічних ялинок цього періоду Снєгурочка виступає нарівні з Дідом Морозом, як його внучка, помічник і посередник у спілкуванні між ним і дітьми. На початку 1937 року Дід Мороз та Снігуронька вперше з'явилися разом на святі ялинки в московському Будинку Союзів. Цікаво, що на ранніх радянських зображеннях Снєгурочка частіше зображена маленькою дівчинкою, у вигляді дівчини її стали представляти пізніше. Чому – досі невідомо. Але після репресій 1927-1935 років Снєгурочка надовго пропала і в якості постійної супутниці Діда Мороза вона відродилася лише на початку 1950-х завдяки зусиллям дитячих класиків Льва Кассіля і Сергія Михалкова, які писали сценарії для кремлівських ялинок. Улаштовувачі дитячих ялинок отримали можливість проявляти ініціативу, укладачі книг – рекомендації щодо влаштування ялинок складали у сценарії, що врешті-решт і виробило стандартний ритуал громадської дитячої ялинки в Радянському Союзі. І якщо раніше діти отримували різні подарунки, що відрізнялися і якістю, і матеріальною цінністю, то тепер Дід Мороз приносив для всіх радянських дітей однакові пакети, які він поспіль виймав зі свого мішка. Зараз Дід Мороз живе в місті Великий Устюг, на сході Вологодської області. Хоч сам радянський Дід Мороз і не знає, скільки йому років, але про свій день народження – 18 листопада – пам'ятає відмінно. Адже радянські діти самі його йому придумали… Отже, резиденція російського Діда Мороза нам відома, але Снєгурочка з ним не живе. А де ж? На звання «родового гнізда» дочки Мороза та Весни претендують два місця. У маєтку Щеликово Костромської області, Островський придумав свою п'єсу за мотивами старої казки – ось, начебто, і батьківщина Снігуроньки. А отже, любі українські дітки, Діда Мороза і Снєгурочкі в Україні НЕ ІСНУЄ, бо це російсько-радянська вигадка яка під собою ніякого грунту немає, і в Україні існує як гидка спадщина комуно-більшовицької окупації. Амінь. http://banderivets.org.ua/antyhrystyyanska-ta-antyukrayinska-sutnist-dida-moroza.html