Чому, дядько Тарасе?

Серед доволі нечисельної української спільноти за кордоном, яка достойно представляє еліту вітчизняної інтелігенції, прославляючи Україну, як країну працьовитих, мудрих, толерантних і набожних людей, нажаль є й надзвичайно неприємні особи, які чомусь вважають, що вони – це і є взагалі українська еліта, адже решта – бовдури і пройдисвіти. Цікава взагалі позиція для людини, яка вважає себе інтелігентною, розклеювати образливі ярлики всім, хто більш популярний, розумніший, або взагалі не такий, як вона. Мова далі піде про так званого відомого публіциста, автора багатьох сльозливих статей про Україну, мешканця Сполучених Штатів Америки, який себе вважає українським політологом – Тараса Кузьо. До всього того, що лестиво пишуть про пана Тараса у мас-медіа, на жаль не додаються, виключно в інтересах об’єктивності, ряд моментів з його бурхливої на події та пригоди біографії. Опускаючи декілька «приводів» у поліцію за пияцтво у недозволених місцях (це не 50 грн. сунути київському міліціянту, щоб не паплюжив вам піднесений на 40 градусів настрій, в них там із цим набагато суворіше, та й штрафи у рази більші), поводження з наркотичними речовинами та залицяння до малолітніх, пан Тарас, предстає перед неприскіпливим поглядом пересічного українця тут, як «мандарин» із товстою помаранчевою шкіркою, яка охайно виглядає, а от якість плода, нажаль, надійно приховує. Тут пригадуються і псевдоісторичні опуси, і багато чисельні семінари, як у Вашингтоні, так і в нас, у «Шевченка» та «Могилянці», де з легким ранішнім душком пан Тарас манерно й навіть артистично оповідав про важку українську долю, як не легко було українцям кидати свою батьківщину, а також особливо важко починати нове життя за океаном. Однак, майже всіх, хто бачив це дійство реально, практично збентежили смислові пасажі Тараса Кузьо з приводу успіхів Уряду Юлії Тимошенко та її нечуваних майбутніх досягнень на посаді президента! Ніяка логіка не здатна пояснити, як виходець з напівукраїнської родини емігрантів буде прославляти ватажка комсомольської організації та переконану комуністку (не за «вітриною», а за переконаннями!) Юлію Тимошенко. Беручи до уваги, що пан Тарас нерідко бере на себе зайву сміливість говорити за усіх представників української діаспори у США, Канаді, Аргентині і навіть в Австралії, зокрема, роздаючи епітети учасникам президентських виборчих перегонів, емоційно переймаючись примхами української демократії, котра, яка б не була, а все ж таки зробила свій свідомий вибір, йому, мабуть, вистачить терпіння і звитяги відповісти на питання, що можуть поставити йому два 16-річних українських хлопчика з Чикаго та одна 13-річна дівчинка з Іллінойсу, з поважної родини українських емігрантів: «чому, дядько Тарасе?». Поряд з неприродною схильністю до брутальних збочень із малолітніми, в «активі» професора, чи то наукового співробітника, чи то взагалі «шпигуна татарської розвідки» (за принципом «і вашим, і нашим», аби «алга») Тараса Кузьо залишився майже екзотеричний потяг до гомосексуальних стосунків, що, власне, і дає можливість побудувати певні логічні обґрунтування його поведінки, не зовсім адекватної навіть за Фрейдом. Уважний до останніх подій в Україні читач, якому не зазнає клопоту пригадати початок нинішньої виборчої кампанії, коли широкому загалу стали відомі ганебні факти гвалтування малолітніх, до яких виявилися де притягнуті «за вуха», а де й реально «з пушком на рильці» народні депутати фракції БЮТ Уколов, Тєрьохін і Бондар, пригадає, що пан Тарас поводився тоді як пам’ятник Леніну, який красномовно дивиться на ворожу західну буржуазію, зберігаючи абсолютне й напружене мовчання, властиве гранітній глибі. Однак, з проходженням першого шоку, пан Тарас, «рятуючи рейтинг єдиної демократичної політичної сили», дійшов у своїх риторичних опусах майже до виправдання тих нелюдів, які назавжди спаплюжили дитячі життя, поневічали тіла й душі. От приклад моральності справжнього українського інтелігента?! І оцей-ось Остап (пробачте, Тарас) Бендер від політології вчить нас життя?!