Ци сут Русины на службі Кремля?

Ци сут Русины на службі Кремля? (єден Словак інформацію о Русинах зачерят з америцького валова, айбо другый мусит тактично быти тихо)Статя в Літературнум Тыжденику Дня 11. фебруара 2009 Літературный Тыжденик появив статю Павла Яника из многозначущым наголовком Русинська независимость, де ся удкликує на московські жерела єдного америцького товаришства. Зачеривши з тых жерел, автор судит, же то не Русины Словакії на роздїл уд Мадярув прянут за независимостёв, но тоты їх соплеменникы з Пудкарпатя, што ся колись называло Пудкарпатська Русь. Тоты, подля автора, проґресовали щи дале уд тутешных Мадярув, бо хочут, рекомо, заложити не лем самосправный етничный реґіон, ай независимый штат, и то пуд еґідов днешной Росії. Тото вшитко убявив тот пан Яник, коли ся достав на інтернетну сторону америцького think-tank’у (мудрой копонї) Stratfor (є то Strategic forum?, ачей нїт – скорше ґлобалноє звідництво, гой люде, ани то ньи, но Strategic forecasting, овто гибы статегічноє упередвіджіня). Кедь за тым русинськым усилованём стоит Росія, каждый слободолюбный чоловік у Словакії мав бы кликати на аларму, бо тоты пудкарпатські Русины єднозначно женут воду на млин російськых інтересув. И каждый россудливый чоловік такой-такой змерькує, же імперіалных. Айбо што бы повів на статю Павла Яника другый Словак, а то владыка (єпископ) Мілан Шашик, апостолськый адміністратор Мукачовського ґрекокатолицького єпископства на Пудкарпатю (бывшуй Подкарпатськуй Руси), котрого там послала Сята Столиця, обы адміністровав тото єпископство напротив амбіціям містного промосковського православія, кедь тутешні ґрекокатоликы самі на то не были валушны? Што годно быти за цїлов тов пригодов? Послїдноє убявеня веде ид нечеканому заключеню, же ачей не може быти проба вуголосити независимый штат там, де не годны, подля Ватікану, ани порядно справовати єпископство. Тогды туй зуправды иде о соперництво межи конфесіями за добытя собі пудкарпатськых Русинув. Циже є щи иншый Словак, котрый бы у сюм дїлї знав лїпше вусловити ся, а главно, з булшов удвічалностёв, уд “заочного аналісты” Павла Яника, хоснуючого “жерела” америцькой орґанізації Stratfor, а видав, ани не ступившого на дотычну теріторію (з Братіславы бы ся комфортно годен достати нучным потягом до Михаловець, а удты за дві годины реґуларнов автобуснов межинароднов лініёв до самого центра опасных подїй, котрі сут ним описовані подля названых “жерел”, циже до Ужгорода). Щи з приходячого автобуса на лївум берегу Уга муг бы быв увидїти величезный гоносный храм з тіпичныма цибулястыма маковицями, котрый на міру Ужгорода значит, ачей, тулько, як про Москву восстановеный храм Христа Спасителя. Кедьбы ся пак вернув на правый берег рікы Уг, што дїлит город на старый и новый (соціалістичный), увидїв бы и ґрекокатолицьку катедралу на градськум вершку. А не мусїв бы быти онь дуже остроокый наблюдатель, обы порозумів, же тото, што think-tank Stratfor гіпотетично приписує Кремлю и ёго мнимым русинськым іредентістам сопротив независимой Украинї, котра ладит ити до NATO, є в реалности противостаня, лем не межи Кремлём, респ. Москвов, и секуларным Кієвом, но межи московськым патріархатом из сїдлищом у Серґієвом Посаду (при Совєтах – Загорську) и Ґрекокатолицьков Церквов у подобі Мукачовськой ґрекокатолицькой єпархії (єпископства), у чолї котрой днесь стоит Словак, владыка Мілан Шашик, як апостолськый адміністратор. Голову дам на то, же на збудованя того ґрандіозного храму ёго главный будователь батюшка Димитрій Сидор (кус фаміліарно называный межи ёго овечками отець Мітьо вадь батюшка Митро) не достав уд Кремля ани рубель, а точно так на бетон єм пересвідченый, же без гроший уд Московського патріархату бы тот пречестный батюшка не быв годен докончити тото гоносноє зданіє (хотя-нехотя зиркнувши на котроє припомянете єдну строфу из співанкы руського барда Владимира Высоцького: Купола в России кроют чистым золотом, чтобы чаще Господь замечал...) Зачим уд покрытя бань храма батюшкы Димитрія Сидора збігли уже даякі рочкы, сесь тримок часу єднозначно потвердив, же ужгородськый православный храм не быв “покрытый чистым золотом”, понеже постепенна оксідація не характерна про золото (ид тому позирайте зазначку на кунци елабората). Тото замерькованя обєктивного позирача набізувно додаст інтересу и до розважань владыкы Мілана Шашика о будучности ввіреной му єпархії. Тогды як московськый патріархат не онь так великодушно старат ся убновенём знищеных булшевиками православных храмув у глубокуй руськуй провінції, на такуй теріторії як Пудкарпатя, дає на то надзвычайный позур. Лем зато мож бы з порядным преувеличованём твердити, же в русинськуй “іредентї” має персты замачані якраз Кремль. Прото панове експерты из think-tank’у Stratfor бы мали чинити розлуку межи прямов інтервенціёв Кремля, кажім у самум Кієві, котрый sui modo знає вухосновати конфлікт межи презідентом Ющенком и премєрков Тімошенко, и, на другум боку, соперництвом православія и ґрекокатолицтва на Пудкарпатю. Обомдвом переднякам украинськой політикы є гетгет далекоє тото соперництво, бо они сут из побулшевиченого окруженя уже давно перемосковщеной части Украины (з єї сївера и востока). Но пиля того Кремлю докус добрі приходит, же на тум Пудкарпатю має такого вірного союзника яко клер из той части тутешного православія, котра убстала вірна московському патріархатови. Айбо нико, ани московські політикы, ани московськый патріарх, ани владыка Мілан Шашик, ба ани сам майбулшый іредентіста, подля Stratfor’у, батюшка Димитрій Сидор, не віруют серіозно у возможность независимости русинського Пудкарпатя подобно бывшой Пудкарпатськой Руси (пуд даяков ефемернов еґідов межинародного сообщества). Хотя, никаючи на розлогу того края, така Русинія была бы руна, кедь не булша уд пасма Ґазы (части Палестины), котроє межинародным сообществом ся поважує за независиму державу. Правдаж, у случаю Русинії бы хыбив мілітантный ісламськый менталітет и щедра саудовськоарабська фінансова пудпора. До арсенала арґументув Кремля на оправданя ёго політикы и чинув у зовсїм другых убстоянях и частях світа ялові повіденкы о русинськуй независимости з подачи плаґіата пана Яника у подобі переложеня інтернетной статї зо Stratfor’у сут цїлком достаточны. Кедь “експерты” зо Stratfor’у а вєдно з нима и експерт-плаґіатор пан Яник з Братіславы хоть лем на момент допущают наміреня Кремля створити з Пудкарпатя таку енклаву, як Калінінґрадська область Руськой Федерації вадь Южна Осетія респ. Абхазія, тогды їх розважаня наистї не варті ани піпку баґова. Менталітет Русинув незлучный з іредентов Бо главну пepeпону тому мнимому наміреню іредентістув-Русинув, веденых батюшком Сидором, чинит менталітет пудкарпатськых Русинув, котрым аж бы ся вобще хотїло гет из днешной Украины, та тогды вернути ся до Середной Европы, з котрой были вурвані зрадов у Ялтї, де такі великаны духа и западной демократії як Рузвелт и Черчілл пуддали ся на Сталиновы жаданя. Шпекулант и слабух Едвард Бенеш як невубраный презідент-втїкач у тум судьбоноснум про Пудкарпатську Русь року 1945 уже не годен быв много што овплывнити. Уд такого політичного банкрота (якым року 1938 и 1948 ся наистї вказав) нїшто было чекати таку жертву, на яку быв способный двадцять пять рокув по тому, в року 1969, обычайный чешськый молодюк Ян Палах. И зато пудкарпатські Русины днесь глядают волїй як собі вулїпшити свуй бідненькый благобыт, ид котрому прийшли у Самостойнуй, Слободнуй, Великуй, Независимуй, а особено Зъєдиненуй (по украинськы Соборнуй) мамцї-Украинї по майже 20 рокох уживаня тых пятёх обліґатных атрібутув молодой украинськой державности. Украина як молодый постсовєтськый штат днесь хотїла бы вулїпшити собі неутїшну економичну сітуацію вступом раз до NATO, а пак, само собов, до Европейськой Унії. Тымчасом самі Русины находят вуйтя у заробкованю за границями мамкы (ненькы) Украины. Часть из них зась глядат возможный заробок у Росії, котра економично стоит непорунано лїпше (уд часув СССР їх там знают як добрых роботязюв, што щи не прийшли на такый уровень спотребованя алкоголу, як самі Русы). Тоту часть Русинув пудпорує батюшка Сидор, а они збулша сут и ёго духовныма овечками, котрым годен на око приписати благородні грошові жертвы, з якых, подля нёго, воздвиг тот ґрандіозный храм серед скарідных соціалістичных “хрущовок” из добы Никиты Хрущова, змагавшого ся догонити и уббігнути Зъєдинені Штаты. Кедь вобще дашто и цяпло батюшкови Митрови на воздвигнутя храму в Ужгородї уд той части Русинув, та тото гроші тых нещастных православных, котрі через неутїшну сітуацію у здоровництві мусят навщивляти монахув-чудотворцюв як чудесных лїчителюв у рясно множачых ся православных монастырях. Тоті новодобі шаманы берут за свої “службы” менше як скорумповані дохторы у формално щи все задарьнум здоровництві. Друга часть Русинув робит вшитко возможноє, обы переконати новійшу желїзну завісу, циже шенґенські візові барьєры, и достати ся до краин Евроунії и за Велику Млаку (за бывшого СССР и великого приятельства на вічні часы могли ся достати до Чехословакії на основі позваня уд чехословацькых пудданых, котроє коштовало тых 4 Kčs, днесь словацькый пудданик мусит на такоє позваня купити штемплик за 1000 Sk респ. 33,5 EUR. Майбулша третя часть Русинув, прото, є фурт дома и веґетує коштом тых первых двох ґруп авадь помалы пущат ся на самоє дно днешного украинського матеріалного бытя, котроє собі не годен представити ани посередный Словак у нашум торгово-економичнум обществі, а судячи зо статї з пера пана Яника, ани тоты оріґіналні авторы из Stratfor’у, як ани вун сам. Апостолськый адміністратор владыка Мілан Шашик бы муг о тум повісти май приближено. Лем не є то ёго місія, а ёго позіція є поправдї клопотна, окулько находит ся на Украинї яко чужинець, што го заязує на окремішну осторожность у вуреченях на секуларні темы. Зато, коли дїло стоит о правах Русинув як автохтонув, котрі ся не чуют быти частёв украинського народа, занимат невтралну позіцію, приближену ид позіції самой украинськой власти, же Русины сут лем даяков діалектнов голузов украинського народа, и з ёго уст ищи нико не чув ани єдно слово тым “діалектом”, што собі дозволяют обычайно и тоты майпечені противникы признаня Русинув хоть лем за народностну меншину (при тум зазначу, же Евроунія култівує термин народностна ґрупа, котрый не є такый понижуючый). А відь добрі знає ся, же словацькі місіонеры, дїятельствуючі межи майзаосталыми племенами десь у третум світї, не можут собі дозволити голосити слово Божоє лем державным языком тамошной державы, но про успішность свого призваня мусят ся научити бесїду того племена, межи котрым дїятельствуют. Окрем єпископа Шашика експертами ad hoc на сітуацію у Пудкарпатю сут и тоты Словакы и Русины Восточной Словакії, котрі наперекор фурт твердїйшым мытным рестрікціям щи фурт ходят до Ужгороду и околицї, особено на топливо про свої коники-авта, и особено, кедь мают на словацькум боку границї своих знакомых мытникув, што зажмурят очі на тото sui modo пудузятництво. Так може быти лем дякуючи асіметричному порядку перекроченя границї межи Словакіёв, респ. Евроуніёв, и Украинов, коли пуддані Евроунії не потребуют візу на Украину, а з противного боку тота віза ся жадат и коштує украинського пудданого немалі на тамошну міру гроші, котрі мусит заплатити на словацькых конзулатах. Из той майбулшой третой ґрупы Русинув мало ко годен собі дозволити такі вудаткы при мізернум доходї. Малый пограничный стык на глубину даякых пару кілометрув не дуже приманный ани про обывателюв того пасма на Пудкарпатю, а тым булше не рішит проблему цїлого реґіона. Як ся формовав извістный русинськый менталітет в історії Менталітет пудкарпатськых Русинув формовав ся в історичнум окруженю Середной Европы. У памятках вузначного дїятеля противгабсбурґського двиганя Ференца ІІ. Раковція Русины ся споминают яко gens fidelissima (майвірнїйшый народ). Відь прийшли на помуч тому пановникови, коли ся удтяговав перед цісарськым войськом за Карпаты, до Польщі. У 20. сторочу ловко заплетені силові лінії політичных игор (словко, ублюбеное донынї політіками ad hoc розличного поводу, и такыма словацькыма, як Мікулаш Дзурінда) привели теріторію переважного русинського населеня на зачатку у рамкы первой Чехословацькой републикы. Цїлём той игры про тогдышных політичных играчув было, правдаж, главно то, обы теріторія бываня Русинув злучила Чехословакію из Румыніёв в інтересах “малой Антанты” яко способ на невтралізацію амбіцій Мадярщины, убскубаной теріторіално наслїдком Тріанона, усиловати о реванш. Коли изгодя Гітлер, посміленый попущованём сопротив Монахіумськой зрадї, роздумав ся дефінітивно вуґумовати Чехословакію з мапы Европы, вухосновав на восточнум кончику удказаного на зотертя штату Чехув и Словакув (хоть куртанка ČSR мала волїй роскрывати ся як Чехо-Словако-Русинія) вупробованый способ и загнав на Пудкарпатя своих діверзантув у подобі украинськых націоналістув (будучых участникув бандеровського двиганя и “УПА”, циже Украинського Ребелського Войська) з восточной Польщі, котрым обіцяв створеня Карпатськой Украины на удорваной уд ЧСР Пудкарпатськой Руси. У політичнуй вряві, што настала по Віденськум арбітражу на осїнь 1938, політичні вожаї Русинув не встигли ся ани зоріентовати, де їх ладив завести з почину Гітлера Монсіньор Авґустин Волошин. Гамішность планув Гітлера в проведеню ёго аґентув засвідчили тогдышні летучкы, росширёвані украинськыма націоналістами, з вузвами ид Русинам заложити самостойный штат Карпатська Украина из пудпоров їх мнимо майбулшого добродїтеля, “уйка” Адолфа Гітлера. На тото ся дали влапити хыбай лем пару тысяч горнякув, Гуцулув. Наконець така Карпатська Украина была вуголошена в марцю 1939, в єден момент из вуголошенём словацькой самостойности, лемже тот ефемерный штат просуществовав неповні три дны. Ёго закладателї не розуміли, же Гітлерови важнїйшоє было союзництво из гортіёвськов Мадярщинов. И так Карпатську Украину заяла Мадярщина, а наскоро зорґанізовані у “карпатські сїчові стрілцї” гуцулські поклонникы “уйка” Гітлера имили ся раз гнати вон чехословацьку адміністративу, а пак уже нараз не были валушні оборонити триднёвый штат и были роспорошені мадярськым войськом. Приход Мадярув не спровоковав у Русинув дашто подобноє Словацькому Народному Восстаню (знали добрі соудношеня сил). Айбо скоро по тому, кунцём септембра 1939, на другум, сївернум, боку Карпат уже не была “панська” Польща, ай подля договора з Гітлером, по силї пакта Ріббентропа-Молотова, быв там уже булшевицькый Совєтськый Союз. Про молодых Русинув, воспитаных у первуй чехословацькуй републицї в духу русофілства (часть общой из Чехами и Словаками славянськой взаимности, славянофілства), булшевицькый Совєтськый Союз быв меншоє зло уд окупаційного мадярського режіма Горті (а про дакотрых, будучых булшевизаторув Русинув, доцїла благо). З такых доводув дакулько тысяч збулша молодых Русинув повтїкали через Карпаты ид “руськым братям”, котрі были уже на досяг рукы на сївернум боку гор. Там доґде єдного достали засуд яко шпіоны и были удтранспортованы у лаґры ҐУЛАҐа. Тоты з них, што не умерли до року 1942, могли собі вубрати вадь помалу умерати в лаґру, вадь наруковати до чехословацькой воєнськой єдинкы, котру зачали формовати при Бузулуку пуд везирством полковника Лудвика Свободы (также из дезертерув зо словацького войська на восточнум фронту и неслїдного числа волынськых Чехув з рядув Черленой Армії) – з того ся пак розрус армадный корпус, а з полковника став ся ґенерал армії. Так Русины у Другуй Світовуй войнї воёвали за вуслобоженя Чехословакії уд нїмецького фашізму и в гадцї не мали, же про їх родный край великан­ы духа и западной демократії Рузвелт и Черчілл вєдно из політичным слабухом Едвардом Бенешом приладили “світлу будучность” в составі Совєтського Союза… Лем дакотрі из тых русинськых воякув вухосновали возможность оптації, приявши чехословацькоє пудданство по войнї (тым єдным годен быв ся їм уддячити їх везирь ґенерал армії Лудвик Свобода) и по року 1945 перебрали ся из родинами до Чехословакії. Но в їх роднум краю зачав процвітати “совєтськый рай”, наслїдком чого на теріторії днешной Украины вутворили ся условія, котрыма ся занимат америцькый think-tank Stratfor, а за ним некрітично и наш словацькый писарьчик, котрый напротив тому вшиткому, што днесь світ знає о Русинах, є способный имитися на гачок сужень о їх іредентї уд “розвідачув” зза Великой Млакы. Податливоє мож формовати до бесконечности Днесь Русины уже другый раз у своюй історії сут заяцями про опыты. Первый раз межи нима завели Ужгородську унію з Римом, котрый опыт у току высше 300 рокув провказав ся успішным способом переконати роскол єдинственой и єдиной Церкви Христовой на западну (называну католицьков) и восточну (называну терминолоґічно неоправдано ортодокснов циже православнов). Наслїдком злученя з Римом ужили Русины вшиткых вугод вуслобоженя з бізантійськой закостенїлости и звістной інтеґрації при майменшум до живота Середной Европы. У днешности, прото, в інтересї екуменичного діалоґа з продовжателём бізантійськой традіції, московськым патріархатом (де фурт маячит звістноє вуреченя, же два Римы упали, третый стоит – то має быти Москва – а четвертого ниґда не буде), Ватікан через своих політикув зась вубрав Русинув (теперь уже з нима и ґрекокатолицькых Словакув и приналежникув иншых народув, маючых бізантійськый убряд в унії з Римом) заяцями про опыты, коли росказав, обы ся зачало еліміновати вшитко то, што ся одомашнило в богослужбі межи злученыма з Римом христіанами восточного убряда за высше 300 рокув унії. Тота елімінація вонкашных знакув Берестейськой и Ужгородськой унії (котра спочиват в удходї уд вонкашной помпезности бізантійського літурґійного рітуала) и назад наверненя ид оріґіналным убрядовым обычаям мали бы, по мысли ініціаторув ідеї, уґлайхати московськый и другі ортодоксні патріархаты, вказавши, же Рим ся ниґда не старав о латінізацію. Лемже тот благый задум, вугаданый у Римі не так самыма тамошныма ґрекокатоликами, но радше римокатолицькыма достойниками, таит у собі єдно гамішство: ортодоксні можут арґументовати (и такой тото роблят!!!), же Рим наконець признав ся зо своёй хыбы и зо вшиткого того, што му они приписовали за хыбу. Но а дале уже лем єден ступляй ид формално слушному (подля них) заключеню, же обідві унії были непотребні. И задарь бы сьте говорили, же такоє заключеня не є женучов силов вшиткого поступованя батюшкы Митра в Ужгородї. Наглас ним декларована “русинська независимость” є приманов лем про мізерну часть пудкарпатськых Русинув, терплячых уд економичной сітуації на Украинї, и любенов жвачков про америцькый think-tank Stratfor и подобні, а слїдом за нима, зачерюючых з тых “жерел” genii loci, такых як Павел Яник. That is vsjo about – най ся послужу языками двох великых народув, котрі стоят за тов войнов жаб из мышами, котру ся усилує роздути на міру світовой войны think-tank Stratfor а за ним и Павел Яник. Мают Русины дакого лїпшого уд батюшкы Димитрія Сидора? Таков особов хоть лем про Русинув Словакії є америцькый професор зо славов історика Пол Роберт Маґочі. Многі вдну и за границями Словакії поважуют, же дає справну оріентацію про Русинув, бо щи при минулум режімі знав справно оріентовати Русинув-Украинцюв (тогды щи властї так їх видїли, и то лем уд пражськой яри, а перед нёв были лем чистыма Украинцями). В Чехословакії по року 1968, в добі нормалізації и консолідації, коли при бесїдах-чистках хосновали термин “добрый товариш”, аналоґічно ся межи беспекашами хосновав термин “добрый изглядователь-чужинець”. (Се лем так, by the way, як ся у них, за Великов Млаков говорит). Правдаж, тото, из якых жерел добыв сесь славотный америцькый нынї уже научник, котрый працує в Канадї на всеучилищу Торонта яко ведучый катедры украиністикы (sic!), податку, же Пудкарпатська Русь в оных часах припадала Кієвськой Руси, доднесь не мож вунайти, ани з тых жерел, из котрых зачерят інформацію днесь словацькый автор пробераной статї. Лично я бых не вулучив, же то было жерело, з котрого зачеряли стюардкы воздушной лінії Кієв-Ужгород, коли росширёвали ґеополітичні познаня путуючых Аерофлота тїсно перед приставанём на летищу в Ужгородї. “Подавали” спеціалну лакутку тым путуючым, котрі первый раз залетїли до загранича (не порозумійте знетворено: лем у воздуху, бо з поводу близкости летища ид совєтсько-чехословацькуй граници и при незгодливум про маневер приставаня вітрї аероплан мусїв нарушити воздушный простур товаришной краины, што тогды зовсїм не вело до демаршув Чехословакії в даякуй дотычнуй межинароднуй інстітуції). Так залетїв первый раз до Чехословакії щи в року 1970 и автор сих шорикув, хоть пудданым Чехословакії ся родив в юнію року 1944. Доятость из того факту ми показила стюардка, котра вшиткых путуючых заголомшила своёв лакутков в подобі поясненя, же зору путуючых на палубі аероплана вуразно ся рисуюча “братська” границя межи бывшым Совєтськым Союзом и бывшов Чехословакіёв (убскубанов року 1945 анексіёв Пудкарпатськой Руси) – была удпрадавна границёв межи Кієвськов Русёв и …гм, дачим за нёв (єї віданя в історії державных формацій “за ню” уже не засягали, тай никого из путуючых не кортїло, обы спомянула, кажім, Самову імперію). Зато не мож вулучити ани то, же в тум think-tank’у Stratfor має участку и славутный тоже-Русин, професор Пол Роберт Маґочі зза Великой Млакы, котрый, як знає ся, є сторонник вступу Украины до NATO, а зато не годен быти на єднум боку барікады из “вплывным православным духовником з реґіона, припадаючого московському патріархату” (такый безбожный понятёвый мішмаш зо статї пана Яника прозражує некрітичного читателя заморськых жерел). Мимоходом, того православного духовника в тум реґіонї (и в московськум патріархатї тоже) знают яко Димитрія Сидора, а не Содора, як фіґурує на інтернетовум сайтї Stratfor. Тот муй догад о анґажованю ся пана Маґочі и в Stratfor’у и спомянутя на політінформацію стюардок базує ся на тум, же сесь славутный “студователь” в єднум из своих ґеополітично-історіолоґічных опусув подав мапку дотычного реґіона, на котруй ся стотожнив з політично-інформаційныма “убявенями” тых стюардок из не так давно минулой епохы. Кебы пан Павел Яник исстрітив пана професора Пола Роберта Маґочі даґде (най и в щи зависимум Пудкарпатю), набізувно бы ся му полюбив хоть лем тым, же так завкруглено, цїлком противно ид способам батюшкы Митра, звык ся вусловлёвати у русинськум вопросї. И зато го приимают во вшиткых політолоґічных салонах и етнопудузятницькых “незысковых” орґанізаціях як, приміром, Русинська Оброда, заложена року 1990 зовсїм не тыма людьми, што ю днесь представляют з благословенством заморського експерта на вшитко (а може и “розвідача” з тоталітарной добы, who knows). Но не мож удречи, же робит то Маґочі у повнум злагоженю из менталітетом Русинув и з oчеканов уд нёго (и в Кієві, и у Вошінґтону) як уд бессторонного компетентного фахмана обєктивностюв дотычно того, як поступовати з феноменом, называным русинство (што є подля Кієва чисто політичным, а подля інтернетной статї Stratfor’у, котра ся інтересантам отварят лем за 500 USD готовыма, очевидно маєме туй русинську іреденту в контекстї ростучого руського вплыву на Украинї). Признаю ся, же тых 500 USD єм не пожертвовав, а може и шкода, як знати, бо бых ся нагодов из иншых опусув Stratfor’у на задану тему дочитав, же не лем боёвникы за єден новійшый неназваный штат у Европі (само собов, на Балкану), но и русинські іредентісты, інспіровані батюшком Митром, могли допустити ся страшных злочинув, добываючи собі фінансы (видав, знаєме из історії появеня ся новых держав, же на тото сут потребны паскудні pecunia, циже грошиво). Кебы ся там, у жерелах Stratfor’у, дашто такоє найшло, а в удкликанях пана Яника тото бы ся не переповіло, могло бы то значити, же Словак пан Яник щи не є сопротив Русинам такый безнадїйно предузятый. Айбо з таков возможностёв бы ся не не лем могло, но и мусїло раховати. Бо быв час, коли Міністерство внутрішных дїл уже независимой Словакії вюг пан, котрый перед новембром 1989 в словацькых еміґрантськых кругах на Западї мав славу Розвідача, а дома быв так добрі законспірованый, же ани професіоналні шпіцлове из злославного центра Ширителюв Тоталной Боязни (ŠTB) на не менше злославнуй Фебруарцї в Братіславі за тото нич не знали, и так тот пан муг досягти научный тітул в інформатицї (sic!) и быти именованый на ведучі посты. И в часї ёго міністрованя ёго політичні послугачі в єднум з демократичных партійных центрув у Братіславі, нагодов тоже “розвідачі”, лем гет меншого калібра, докус серіозно ширили пepeполошнi cлухи о канібалізмі в сосїднум из Словакіёв Пудкарпатю, як резултатї хаосу по роспаду СССР. Правда, прияти превентивні заряженя, котрі бы хоть уддалено припоминали днешні шенґенські, тым дїятелям тогды ани в гадку не прийшло. Канібалізм у Пудкарпатю ся не потвердив, айбо дакотрі новобогаті на Словаках у 90‑х роках наимали собі плаченых забивць испоза слабо контролованой границї, котрі, на щастя, не приналежали туй невузнануй русинськуй (іредентістичнуй подля Stratfor’у з доводув єї обскурантізма, циже пудозрілых намірув) етничнуй ґрупі. Ци є вуйтя з сітуації, котра так беспокоит Stratfor и пана Яника? Ани Stratfor, ани пан Яник такый вопрос не кладе. Мусит го покласти дако иншый за них. Набізувно мало бы то інтересовати Европейську Унію, до котрой так кортит Украину. Вступ до NATO може ся перевести и без того, жебы Украина сповнила крітерії, што при майменшум формално сут жаданы при вступі до ЕУ, не вуимаючи и тоты, што ся тычут прав меншин. Туречина як членка NATO в часах біполарного світа была далека уд сповненя тых жадань сопротив своих меншин, айбо тогды на тото зажмурили очі, важнїйше было, же приходила ид оборонному блоку NATO. Днесь ЕУ має омного май строгі крітерії. Штобулше, на конференції у Міністерії загранича за Дзуріндовой володы ид жадости Украины до ЕУ Словакія ся торжествено заязала, же буде помагати вступу Украины через свуй think-tank Словацька асоціація про заграничну політику (SFPA). З пера пана Яника дознаєме ся о русинськум двиганю на Украинї у доста перегнанум поданю. А ци чув уже дако, обы так публично и на глас трубіли аналісты спомянутой асоціації, же Украина бы мала взяти за примір рішеня вопроса русинськой народностной меншины надстандардный модел из Словакії? Ци хоть лем тот стандардный мадярськый вадь полськый? Відь у тум словацькум think-tank’у мают фахмана, што достав даякой знамости своима вусловенями и проґнозами, напримір, о недавно минулой енерґетичной крізї, а штобулше, абсолвовав высоку школу у Кієві! А вже куды дале, кедь в контекстї нашой проблемы у тум карпатськум реґіонї Украины знаєме случаї, коли судный вердікт ся не може реалізовати, и так правосудство фунґує напусто з причины абсенції сотрудництва з суднов еґзекутивов, циже вердікт суда ся не сповняє (особено тогды, коли суд рішит на хосен, кажім, ґрекокатоликув, жебы вернути церквы, удняті православныма з помочов штатной власти при ліквідації Ґрекокатолицькой Церквы в року 1949). Словацькый think-tank SFPA за тото вадь ани гадкы не має, вадь є тихо, як червак в яблоку, з доводув спеціалной інтерпретації “кумства” з Украинов (у высокуй заморщинї: політично коректно мовчит). Ид тому якраз владыка Мілан Шашик муг бы словацькому think-tank’у прислужити ся пepecвiдчивов інформаціёв. Згорненя и заостреня З горі вукладеного ясно, же скорїй ся ЗША роспадут на шість независимых штатув (як майновше предвидит єден московськый політолоґ- ясновидець), неж бы ся реалізовала русинська державность. (Добра новина про SFPA, бо не мусят самі брати се дїло в рукы, ай про Міністерію внутрішных дїл тоже, бо не мусят раховати з інфілтраціёв русинськых іредентістув из того гіпотетичного русинського гибы-штату, котрі бы баламутили словацькых Русинув, довольных своёв сітуаціёв. И задовольство дале перенесе ся из сих двох словацькых інстітуцій и на Міністерію загранича Словакії, відь не буде мусай трансформовати Ґенералный конзулат SR в Ужгородї на амбасаду. З такого первого заключеня лоґічно ся просит звіданя, ци бы наголовок сёго елабората не требало росширити на такый Ци сут Русины на службі Кремля… ци скорїй сут невалушні ся сполчити в службі єдному живому Богу? Аж бы тот наш словацькый think-tank SFPA брав свої убязаня на серіоз, ачей, бы пан Яник не достав нагоду тай інспірацію товмачити и публиковати в Літературнум тыжденику статю з портала Stratfor як свою роботу, што было несперечно легше, як путовати за правдов до Пудкарпатя и поговорити там з обычайныма Русинами з улицї. А на щи далшу (оптімістичну) перспективу: кебы ся на Украинї з помочов SFPA одомашнив надстандардный словацькый модел удносин штату и народностных меншин, резултаты списаня жительства, конкретно – числа приналежных ид русинськуй народности – могли бы быти зовсїм иншакі. Новійше на Словакії ідея славянськой взаимности прозвучала лем из уст комуністичного кандідата на пост словацького презідента, котрый – чудуй ся світе! – має прузвище єднакоє из батюшком Димитріём Сидором. Майжень тота ідея є зуправды цїлком удумерла, а што ид нюй ся вхылив передпослїдный у рейтінґу общественой думкы кандідат, ци тым не зредуковав щи булше свої преференції? Но кебы ся автор той інтуітивной аналізы мылив, и так бы мож покласти єдно звіданя: што бы ся в меншиновуй політицї Украины змінило, кебы днешна ґлобална економична кріза держала не лем 7 місяцюв (уже помалы удходячых), но 7 рокув, а батюшка Митро, подобно Мойсею, што вувюг Ізраелітув из Еґіпта, попробовав бы як знатель того припаду Мойсея и ёго народа вувести Русинув из, подля нёго, sui generis Еґіпта? Безо всякого сомнїву Пудкарпатськых Русинув доднесь грызе фрустрація, же дотеперь были фурт рогожков о котру ся втерали боканчі розличных чужинцюв, найме світославні чіжмы Йосифа Джуґашвілі-Сталина. Русины в своюй домовинї з доводу їх малости и спомянутого менталітета не могли реалізовати амбіції в тум, жебы ґнявили щи меншых уд себе. А прото “спасителюв” зо вшиткых бокув и зо своима рецептами на вулїпшеня сітуації было аж-аж. У 20. сторочу зажили и tatíčka TGM з Едом Бенешом, Йозефа Тіса, Авґустина Волошина, Міклоша Горті, Йосифа Сталина, Никиту Хрущова, Василя Білака и Менчула-”Николая” Мушинку (сї двоє щи жиют) а в самі новійші часы дає їм рады Боб Маґочі и веде їх батюшка Митро Сидор. Вшиткі з тых спасителюв так ци иншак вели ци ведут у блуды. Ци не час бы вже быв на то, обы ся межи Русинами одомашнив, наконець, правдиво демократичный модел вубераня ведучых представителюв, слободный уд всякых спекулацій, далекых уд истинных каждоднёвых потреб тых, кого сесї представителї мают представляти? Иван Біцко, Русин, ґрекокатолик Братіслава, 15.05.2009 PS: Такі катедралы воздвигали руські царї в 19. сторочу на границях імперії як свого роду граничні камінї: в Гелсінках, Талину (тогды Ревел), Варшаві. Фіны и Естонцї по добытю независимости (1918) лишили їх як варованя про будучі ґенерації. Полякы, правда, не знесли обы тота банята погранична катедрала стояла в їх метрополії, и з великым еланом тот варшавськый храм в рокoх 1926-1928 розобрали по циглї наперекор протестам батюшок зо вшиткого світа. То їм не муг удпустити бывшый семінаріста, охабившый духовный путь, Йосиф Джуґашвілі-Сталин и по добытю Польщі, теперь уже пуд совєтську надвладу, “даровав” Варшаві пограничну “катедралу” в подобі шпіцатого Дома Културы и Наукы, котрый доднесь є тернём в оку каждому Полякови в модернуй польскуй метрополії. А словацька погранична катедрала в Братіславі щи все недобудована.