ДЕМО-ЛІБЕРАЛЬНИЙ ТОТАЛІТАРИЗМ, ЯК ЗАГРОЗА СВОБОДИ ОСОБИСТОСТІ ТА ПРАВА НАЦІЙ НА САМОВИЗНАЧЕННЯ

Ростислав Винар Славній пам’яті тризубівського Батька і Вчителя, Провідника Василя Іванишина присвячую. «Нація не здобуде НІЧОГО, якщо буде боротися за ЩОСЬ, а не за ВСЕ, що їй належить». В. Іванишин «Нація. Державність. Націоналізм.» У першій половині ХХ сторіччя, в програмних документах бельгійського націоналістичного руху зазначалося: «Тотальний лібералізм є немислимим, і він ніколи не існував. Він дав би владу бандитам, а майно – гангстерам.» Як ми маємо можливість пересвідчитися в наші дні, бельгійці навіть уявити собі не могли рівня моральної та духовної деградації, до якої скотиться вся західна цивілізація з її політкоректністю, мультикультуралізмом, ідеологією гендеру, ювенальною юстицією та демо-ліберальним тоталітаризмом. Відразу хочу зазначити, що демо-ліберальний тоталітаризм – це термін, котрий визначає не політичну чи державну систему. Це визначення створеної у сучасному «цивілізованому» світі системи впливу на внутрішній світ особистості, коли вона (ця особистість), стає рабом споживацького світогляду, її життя набуває гедоністичних рис, що, в свою чергу, веде до моральної та душевної апатії, збайдужіння до долі оточуючих, своєї нації та й людства взагалі. Наслідком цього потворного впливу є моральне звиродніння людей і можливість впливу на їхні дії та вчинки за допомогою певних технологій, зокрема нейролінгвістичного програмування. При цьому відбувається подекуди нав’язливе, а подекуди приховано-насильницьке накинення так званих демо-ліберальних цінностей цілим державам та націям. А тим спільнотам чи окремим особистостям, котрі не хочуть потрапити у рабську залежність і мають силу чинити опір, відразу ж, за допомогою багатого арсеналу тих же технологій чіпляються ярлики в кращому випадку ретроградів чи маргіналів, а в гіршому – терористів або фашистів. Приводом для написання цих рядків стала не так ситуація у світовому вимірі, як те, що сьогодні діється в Україні, хоча й ці процеси взаємопов’язані й тісно переплітаються. Повертаючись до вислову бельгійських націоналістів, ми змушені констатувати, що режим внутрішньої окупації, котрий узурпував владу в державі, будує країну тотального лібералізму. Переважна більшість українців розуміє, що нинішня правляча кліка в поєднанні з фаворитизованими ФПГ власне і творять ворожий для України та її народу окупаційний режим. Щоб перемогти окупантів і будувати нову, вже українську Україну, нації життєво необхідно чітко усвідомити нашу спільну велику мету й об’єднатися навколо неї заради нашого спільного майбутнього – побудову національної держави, в котрій через систему реального національного народовладдя нація зможе дієво впливати на всі без винятку політичні та економічні процеси державного розвитку. Але, ось настало 23 квітня 2012року і втішилася Україна – утворилася об’єднана опозиція… Здалося би й мені потішитися… Я швиденько почав шукати Декларацію цієї самої опозиції, котра нарешті ніби об’єдналася… І, о лишенько, знайшовши, зрозумів, що тотальний лібералізм нікуди не вивітрився з голів (про серця я вже й не кажу) наших борців за свободу й демократію, загальнолюдські права, політкоректність, гуманізм і т.д., і т.п. «- Ми заявляємо про наше об’єднання для перемоги на парламентських виборах». Достойна велика мета для наших демократів та гуманістів і серйозний привід для об’єднання своїх титанічних зусиль. Ви нас виберіть, а там ми вже зорієнтуємося… Як казала одна розумна людина: «Умри ти сьогодні, а я - завтра». Але йдемо далі… «Влада буде служити суспільству, національне багатство використовуватиметься для потреб усіх громадян, а не можновладців, кожна людина зможе власною працею заробити на гідне життя. Ми припинимо пограбування країни і знущання над правами громадян – нинішня влада понесе за це відповідальність». Чекайте, шановні панове демократи-опозиціонери, а що лише нинішня влада розпочала розграбування країни і знущання над правами своїх громадян? Що, за минулі 20 років була реформована судова система, суди стали незалежними чи об’єктивними? Чи може була проведена радикальна реорганізація міністерства внутрішніх справ, як це зробили наші брати-грузини? І, взагалі, що було зроблено для впровадження ефективного контролю влади з боку народу, котрий її обирав? Хто впустив в Україну російські банки, дозволив приватизацію стратегічних галузей економіки, створив тепличні умови для діяльності в державі як цілої когорти антиукраїнських рухів та організацій, так і спецслужб усіх «друзів та партнерів» України. Усе це робилося вами, панове ліберали з демократами! Усі ви вже були в цій системі влади, а декотрі й на найвищих щаблях – і в той час вас усе влаштовувало! І все це робилося, до речі, зовсім не задарма, що можна побачити на власні очі, відвідавши такі «оазиси цивілізації» в Україні, як Конча-Заспу, Козин та їм подібні… «Зараз надзвичайно відповідальний момент, який визначатиме майбутнє України: або в сім’ї вільних європейських націй, або серед тоталітарних режимів та держав-ізгоїв». Ага, вперед до вільних європейських націй з їхнім мультикультуралізмом та політкоректністю! Перші паростки ми вже маємо – запланований на 20 травня гей-парад у Києві! Хай живуть содоміти й одностатеві шлюби, будемо мати не дві, а п’ять статей (чоловік, жінка, гомосексуал, бісексуал та стать Х), вже не буде тата й мами, буде «партнер -1» і «партнер-2». Потім дозволимо содомітам усиновлювати сиріт, а там не за горами – кримінальна відповідальність за гомофобію. Не можу тут не нагадати, що зробив Господь із Содомом і Гоморою, що є, до речі, історичним фактом. Задумайтеся, наше політкоректне панство! «- Ми сформуємо у новій Верховній Раді демократичну більшість, обмежимо всевладдя Януковича і повернемо владу (виділення моє – Р.В.)українському народу. Наше об’єднання має стратегічний характер – після парламентських виборів ми продовжимо спільно працювати і забезпечимо перемогу демократичних сил на виборах Президента». Шановні претенденти на роль новітніх Мойсеїв! Які це у вас з’явилися важелі обмеження влади Януковича &CO? Не дуріть народ задля власної кон’юнктури, бо все це – марення відрубаної голови про царську корону! І розкажіть, будь-ласка, докладніше народові, коли це він МАВ ВЛАДУ у цій державі, котру ви збираєтесь йому повертати? Лише коли вірив у велику мету, збирався в один могутній кулак і тоді перед ним тремтіли всі – від олігархів-нуворишів до торгашів горе-політиків! А от після цих проявів народної сили ви зробили все, щоб роз’єднати націю, розтягнувши її по всяким партіям, та приховати дійсно велику мету нації – боротьбу за Національну Народну Державу, в якій були б закладені істиннодемократичні механізми впливу на події в державі, а не симулякри демократії, що характерно власне для демо-ліберального тоталітаризму. Ви, панове-опозиціонери, навіть не натякнули про те, що збираєтесь кардинальним чином змінювати систему державної влади в Україні! Вас абсолютно влаштовує існуюче statusquo! Ви нас виберіть, а ми вже потім будемо за ваші, потом і кров’ю зароблені гроші, в своїх теплих кріслах у затишних кабінетах самовіддано боротися за демократію, лібералізм і гуманізм… Боротьба буде тривалою і виснажливою…для українського народу. Але,врешті-решт, грець із ними - з нинішніми українськими політиками… А що ж інша частина батьків нації? Інтелектуальна еліта, інтелігенція… Ну, ці також не сплять, борються… Правда, декларують, що вони не з політиками, але дуже хочуть змінити ситуацію й переламати її на краще. І от, у грудні 2011 року, була створена ініціативна група «Першого грудня», в котрій об’єдналися представники національної інтелігенції «задля духовного відродження українського суспільства». В Декларації цієї групи про мету й засоби її діяльності констатується: «Домогтися встановлення нових «правил гри» в державі можна лише(виділення моє – Р.В. ) шляхом послідовної громадської взаємодії та суспільного консенсусу. Щоб забезпечити і одне, і друге в суспільстві слід відновити (виділення моє – Р.В.) чесну фахову та продуктивну розмову навколо життєво важливих його проблем, вивільнивши творчу ініціативу людей», і далі – «сформувати критичну масу громадян, які здатні жити у свободі та правді, брати відповідальність за свої вчинки й утверджувати моральну політику та спільне благо». Вельмишановні представники національної інтелігенції! Перепрошую за нетолерантність, але цю, з дозволу сказати, «Декларацію» можна назвати або втратою здатності критичного аналізу навколишньої дійсності, або нездатністю адекватно орієнтуватися у просторово-часовому континуумі…Або одним із проявів демо-ліберального тоталітаризму, враховуючи, що штампи про «моральну політику» чи «критичну масу громадян, які здатні жити у свободі та правді» - це абсолютно відірвані від життя мантри, котрими прийнято зомбувати людські спільноти в демо-ліберальному суспільстві, фіксуючи увагу людей на фікції, відволікаючи їх від реальних суспільних процесів, і таким чином отримуючи можливість керувати як людьми, так і процесами в суспільстві, в котрих задіяні ці люди. Бо я далекий від думки, що такі освічені та розумні люди, подібно до сліпців з картини Пітера Брейгеля, несвідомо самі йдуть у провалля й тягнуть за собою власний народ. Отже, «вивільняючи свою творчу ініціативу», я хотів би поговорити про деякі факти, вже давно зрозумілі переважній більшості українців, але незрозумілі, чи не бажані бути зрозумілими (принаймні на сьогодні) верхівкою нашої інтелектуальної еліти. Ми змушені констатувати, що Україна знаходиться в руках ворожого для нації режиму внутрішньої окупації! Про які правила гри, нові чи старі, можна говорити з окупантом? Скажіть мені, будь ласка, коли це в цій державі суспільство могло провадити «чесну фахову та продуктивну розмову»? Чим є ваш вираз: «сформувати критичну масу громадян, здатних жити у свободі й правді», як не «блудливих слів великою силою»? Суцільна олжа та окозамилювання! Ви ніяк не зможете розмовами формувати оцю «критичну масу», бо більшість українців уже давно дозріли до того, щоб жити у свободі й правді, а власне, критичну масу людей для звершення доленосних змін в Україні зможе сформувати виключно боротьба за свободу рідної землі й за правду, за право мати власну національну державу й право вирішувати кардинальні питання сьогодення та вибирати шлях майбутнього розвитку країни та нації! Хочу звернутися безпосередньо до виступів двох чільних учасників ініціативи «Першого грудня» - Євгена Сверстюка та Мирослава Мариновича, котрі були оприлюднені в інтенет-виданні «Українська Правда». Отже, Євген Сверстюк… - «… молимось за Уряд України, щоб він знав, що ми підтримуємо його в служінні, у шануванні свого народу, у мудрому проводі до життя гідного й радісного». - «…підтримуючи голос Церкви, українська громадськість прагне до конструктивної співпраці з владою». - «Ми молимось. Щоб Уряд пізнав дорогу, призначену нам Богом. Щоб не збився з української дороги на чужинецькі легкі манівці. Щоб він викликав до себе повагу. Ми вимагаємо від влади дотримання присяги й закону». При всій повазі до Вас, пане Євгене – кого це Ви підтримуєте і в якому служінні? Про яке шанування свого народу Ви ведете мову? На вулицях лунають вибухи, кишенькові, продажні суди кидають невинних людей в тюрми, багатогодинні, виснажливі, абсурдні допити в міліції та СБУ доводять одних до відчаю, інших же примушують стискати кулаки й запалюють в очах блиск праведного гніву на режим та його сатрапів – ось ознаки «служіння та шанування» та «проводу до життя гідного й радісного» з боку цієї диктатури тотального лібералізму. Ви пишете: «Підтримуючи голос Церкви, українська громадськість прагне конструктивної співпраці з владою». Я не знаю, хто з чесних людей може прагнути співпраці з владою, котра порушує і Божі, і людські (нею ж придумані) закони, діючи за принципом : «переможцям – усе, переможеним - закон». Ніби опонуючи Вам, інший учасник «Ініціативи Першого грудня» Блаженнійший Любомир Гузар каже: «Проблема в тому, чи могли б ми направду спілкуватися з тими людьми, які є сьогодні при владі. Є громадянство, в якому є група, яка має чи хоче мати цінності духовного характеру, що означає починати діяти від засадничих духовних цінностей і на основі цього будувати все життя. А є друга група (я кажу об’єктивно, нікому нічого не закидаючи, бо судити має Господь Бог, а я тільки стверджую факти) для яких найбільшою цінністю є гріш, і вони відповідно поводяться». Я не знаю, пане Євгене, свідомо чи ні, але Ви, на мою думку, в першу чергу обманюєте українців, а в другу – й себе, якщо все, що Ви пишете є Вашим щирим переконанням, бо з поневолювачами рідного народу треба боротися! Помолившись, попросивши благословення у Господа і віддавшись під Покров Пресвятої Богородиці, заради побудови власної держави, котра і є тою великою святою метою кожного українця, ми зобов’язані стати на прю із силами зла і темряви котрі сьогодні володіють нашою землею. Пафосно? Можливо… Але це те відчуття, яке сьогодні розриває моє власне серце і не дає можливості спокійно жити та працювати! Другим учасником «Ініціативи Першого грудня» до якого я хочу звернутися, є віце-ректорУКУ Мирослав Маринович. У цьому випадку я вирішив процитувати найбільш промовисті вислови пана Мариновича, отримавши повну картину того, що він хотів донести до українців, а вже потім заопонувати йому. Отже, Мирослав Маринович: - «Цінності формуються інтелектом…» - «Бог посилав у морально занепалий народ свого посланця, який привносив із собою нову систему цінностей…» - За словами пана Мариновича, при словах «моральні цінності» у людей згасає погляд, бо вони ототожнюють моральну поставу людини з її святістю, а «заклики до морального життя викликають у нас незадоволення або тиху паніку». Ця сентенція перегукується із твердженнями Данути Костури в публікації «Професіонал, що працює на етичних засадах» про ще одного учасника «Ініціативи Першого грудня» Богдана Гаврилишина, котра пише про глухий моральний кут, в якому опинилося наше суспільство. - «Важливо зрозуміти: на духовному рівні наш національний організм вразила ракова пухлина й метастази пішли по всіх суспільних вимірах». Ця сентенція Що ж робити, щоб побороти цю «ракову пухлину» з «метастазами»? Виявляється все просто, до неможливості! Необхідно створити «зону, вільну від зла» і «подати руку тим, хто є довкола нашим однодумцем». А однодумці, за паном Мариновичем, вже «відтіснили від себе зло, з епіцентру своєї душі, з мікросвіту своєї родини, з макросвіту своєї громади». Я так розумію, що пан Маринович вже сьогодні знаходиться в «зоні, вільній від зла», бо далі він пише, ну просто, як достойний учень Льва Ніколаєвіча Толстого: - «Я не вірю, що серед творців нинішнього беззаконня немає бодай однієї людини, яка б відчула, що слід зупинитися»; - «Не вірю, що серед українських олігархів ( де він побачив хоч одного українського олігарха???) не знайдеться бодай одного, хто відчує: наближається час, коли дотеперішній спосіб ведення економіки, який приносив їм зиск може спричинити їхню тотальну поразку»; - «Найкращий спосіб зберегти свої статки, а при цьому й гідність – це ініціювати впровадження в Україні нових, цивілізованих правил гри»; - «…звір, що сидить у людині в одну мить може сокрушено зітхнути й умиротворитись» - це вже кінцевий етап боротьби зі злом та комплексу духовних вправ для людини та нації, за Мирославом Мариновичем. Шановний пане Маринович! Цінності в суспільстві ніколи не формувалися інтелектом – лише силою віри в Господа і відданістю традиціям свого народу! Бог! Нація! Свобода! – ось кодові слова, котрі формують морально-духовні цінності як кожної людини, так і цілої нації! Недарма ж, кардинал Любомир Гузар сказав: «Націоналізм у дусі патріотизму добрий, коли він є любов’ю до своєї Батьківщини». Любов – ось, що формує систему цінностей людини і нації! Любов до Бога і до рідної землі – ця найбільша цінність у нашому грішному і перелюбному світі зможе зробити людину кращою й дати їй сили протиставитися злу. У своїй праці «Хрестом і мечем» Дмитро Донцов писав: «В добу, подібну до нашої, казали: «Скоріться Богові і протиставтеся дияволові, і втече від вас» (Ап. Яків IV, 7). Не раз двоєдушні чинять перше, та не мають відваги на друге. Або мають останнє, та не мають того першого. Тому й не можуть відігнати від себе диявола, ані від країни своєї». Якщо Ви, пане професоре, бачите моральний занепадмого народу з раковою пухлиною і метастазами, як це бачать деякі представники нашої діаспори, то хочу Вас розчарувати – немає ніякого морального занепаду! Те, що народ не вірить різнобарвним політиканам, свідчить про генетичне моральне здоров’я української нації та резистентність до всяких чужинецьких теорій та ідеологій, про те, що український народ хоче побудови власної національної держави, а не чергового гібриду, котрий приніс би лише безправ’я та ошуканство. Порівняйте, пане Маринович, кількість вірних на свята в українських храмах та в церквах освіченої та інтелектуально розвиненої Європи та Америки – і Ви отримаєте промовисту відповідь щодо морального занепаду й цінностей, які формуються інтелектом. Щодо посланця Бога до морально занепалого народу… Дозволю собі нагадати. Пане Маринович, відомий всім факт, що Господь, з любові до нас, грішних людей, послав на Землю Свого Сина, котрий вказав нам шлях до спасіння наших безсмертних душ, зіслав нам дар Святого Духа, а також залишив нам на Землі нашу Матір – Святу Апостольську Христову Церкву. І вся нова система цінностей, на всі часи до кінця віку, для всього людства, а не для морально занепалих народів – це закон Любові – Божий Закон для вільних людей. У своїх судженнях з приводу моральних цінностей, пане Маринович, Ви знову чомусь недооцінюєте свій народ. Питання не в самих моральних цінностях, а в моралізаторстві з приводу моральних цінностей (перепрошую за тавтологію). Правдою є те, що люди не вірять моралістам та їхнім повчанням, але якщо людина великого морального і духовного авторитету, як, наприклад, кардинал Любомир чи наша геніальна поетеса Ліна Костенко, звертаються до людей - то це завжди знаходить відгук у серцях українців, а не «викликають… незадоволення або тиху паніку». Чи, може, Ви кажете про себе?.. Щодо Вашого, пане Маринович, «не вірю…» до «творців нинішнього беззаконня» та «українських олігархів» про «про впровадження в Україні нових цивілізованих правил гри» - у мене складається враження, що це прояви «хвороби страуса» - запхати голову в пісок і звідти вже давати цінні вказівки з приводу «створення зони, вільної від зла». Створювати й удосконалювати зони наша влада вміє дуже добре, а от із впровадженням нових цивілізованих правил гри – набагато важче, бо не може окупант ні любити поневолений народ, ні, навіть, по-людськи до нього відноситися. А якщо Ви та іже з Вами ще до сьогодні не побачили та не зрозуміли, що Україна знаходиться під владою режиму внутрішньої окупації, й у Вас вистачає глузду сподіватися на моральні чи духовні якості тих, хто «нічтожесумняшеся» забирає чужу власність, знищує малий та середній бізнес, тих, хто вибудував цілі корупційні схеми та піраміди для привласнення державних коштів – тоді я кажу вам, пане Маринович–розплющіть, нарешті очі й погляньте на реальну ситуацію в Україні! Якщо Ви, звичайно, здатні це зробити й маєте на це бажання… Хочу повернутися до останніх слів пана Мариновича: «Звір, що сидить у людині в одну мить може сокрушено зітхнути й умиротворитися». Звичайно, у Господа всяке чудо можливе, але я переконаний, що звірі, котрі сидять у душах владоможців, можуть лише упиватися своєю безкарністю та можливістю творити беззаконня. Ці звірі творять нелюдську, аморальну, бездуховну систему, котра, як ті жорна перемелює долі людей, нівечачи їхні душі. І я знову й знову переконуюсь, наскільки був правий наш Батько і Вчитель Василь Іванишин, коли писав: «Демократія, яка урівнює народ і його гнобителів у правах, але не в можливостях їх реалізації – це злочин проти народу. Боротьба за свободу народу починається із руйнування системи гноблення, створення власної держави, перерозподілу суспільної власності та переведення економіки в режим функціонування виключно на користь народу, а не його гнобителів». Усі просторікування про «сокрушених звірів» та «зони, вільні від зла» - це, знову ж таки, марення відрубаної голови про царську корону! Будь-яку соціальну, політичну чи ідеологічну систему може подолати лише інша система, бо система сама по собі є сильнішою за елементи. Та боротьба, яка ведеться в Україні між владою і опозицією є звуженою до демократії та прав людини і не гарантує українцям в Україні їхніх національних прав. Тому вона не має перспективи й не приведе до створення національної держави із системою реального народовладдя. Людина ніколи не зміниться на краще лише тому, що цього комусь дуже хочеться… «Людей змінюють не гасла й заклики, безпосереднє включення в систему боротьби за їхні інтереси й перспективи… Люди змінюються на краще, духовно зростають, коли причетність до великих справ робить їх творцями власної долі й історії…» - ці слова Провідника Василя Іванишина дають відповідь на те, чим мучиться пан Маринович та ціла когорта українських «переламувачів ситуації на краще». Наші демократи-ліберали скаржаться на те, що люди їх не слухають і не розуміють, з цього роблять висновки про моральний занепад нації, і продовжують нав’язувати українцям свої утопічні «технології покращення людей», котрі повністю влаштовують правлячий режим, бо цих «блудливих слів велика сила» стоїть на заваді об’єднанню нації навколо боротьби за власну національну державу. Ці світочі демократії й лібералізму авторитетно та безапеляційно заявляють нам, що іншого шляху і мети, від вказаних ними, у нас не існує, а найбільшим благом і як противагою москвоцентричним тенденціям, декларується «шлях у Європу». Ці прояви демо-ліберального тоталітаризму є намаганнями за всяку ціну не дати українцям побачити великої мети нашої нації – побудови власної національної держави, в якій народ був би справжнім господарем своєї долі й національних багатств, а не залежав від олігархічних угрупувань і кланів та їхніх сателітів, котрі раз за разом рвуться до найвищих урядових посад. Василь Іванишин писав: «Тільки включення людини через природну і привабливу національну ідею та усвідомлений національний інтерес, у систему національно-визвольної боротьби може змінити на краще хід української історії і дати нації надію на краще». Але доводиться констатувати, що жодна із опозиційних сил не ставить на сьогодні собі за мету кардинально й повністю змінити систему державної влади в Україні з метою побудови національної держави. Мова йде виключно про сякі-такі косметичні зміни й ремонт. А український народ в черговий раз хочуть викинути на узбіччя, щоб не заважав нашій «еліті»бавитися у «велику політику». Хотілося б їм нагадати, слова В. Іванишина: «Політика - це узагальнення інтересів до рівня ідей і мобілізація сил на боротьбу за політичний вплив, у кінцевому рахунку – за владу, без чого ідею не можна втілити в життя». Яка ж ідея в основі боротьби за владу переважної більшості наших політичних сил, що ж вони хочуть втілювати у життя, врешті-решт, опинившись на владному Олімпі? Відповідь проста – збагачення! Збагачення власне, своїх спонсорів, покровителів та сателітів. Складається враження, що наші політики, отримавши владу потроху починають божеволіти… Палаци, вілли, казково дорогі речі, земля в заповідних зонах – все мало й мало, гребуть і гребуть… Мільйонні статки на тлі жебрацьких зарплат і пенсій у простих громадян… І мантри з телеекранів, газет, часописів та інтернет-ресурсів про покращення нашого життя вже сьогодні та злочини попередньої влади… Бандитський переділ власності й захоплення цілих галузей економіки та сфери фінансів – це реалії сьогоднішньої України. Ці процеси відбуваються на тлі прогресуючого зубожіння народу й вимирання нації з одного боку та вакханалії вседозволеності й безкарності органів влади – з другого. А люди терплять, зціпивши зуби й чекають своєї миті… Чекають, намагаючись вижити й не довіряючи ні голубим, ні помаранчевим, ні біло-червоним –бо розуміють: підуть одні, прийдуть інші – нічим не кращі. Вихід із цієї, здавалося б безвихідної ситуації є лише один: нація повинна мобілізуватися на боротьбу за українську національну державу!Ми повинні відкинути всі заклики про боротьбу за демократизацію, лібералізацію, права людини, нову економіку, європейський вибір і т. д., і т.п. Лише перемога в боротьбі за системні зміни в Україні, котрі дозволять побудувати національну державу дасть українцям надію на виживання і збереження нас, як нації. Все решта – це шлях до загибелі, розтягнутий у часі… Можливо мене звинуватять в ідеалізмі, чого я й не збираюсь заперечувати. «Бог! Україна! Свобода!»- лише ці три світоглядові гасла здатні повернути Україні надію на майбутнє. Християнська національна держава вільних людей, господарів своєї долі у своїй країні із справедливою системою державної влади, котра зможе забезпечити ефективний контроль державних структур з боку громадян – ось та велика мета, котра може об’єднати українців задля боротьби за власне майбутнє й за кращу долю прийдешніх поколінь! Іншого – не дано… І нехай береже нас Господь та Пресвята Богородиця у нашій боротьбі! Ростислав Винар P.S. Коли я вже закінчував писати цю статтю, 12 травня 2012 року, в Києві відбувся Форум об’єднаної опозиції. Форум відбувся практично за повної відсутності міліції та «Беркуту», що дуже здивувало й спонукало задуматися над цим фактом. Відбуваючись в атмосфері легкої істеричності, з одного боку і респектабельної опозиційності з другого, це зібрання націонал-демократичного бомонду накреслило шляхи й напрями протидії режиму Януковича. Вислухавши виступ нового лідера (Господи, прости!) опозиційних сил, я так жодного разу й не почув – яку державу вони хочуть будувати, які системні зміни державної влади плануються, яким чином в новій Україні будуть захищатися національні інтереси українців. Були оприлюднені поодинокі конструктивні пропозиції, про котрі вже давно у своїх публікаціях говорить членство ВО «Тризуб» ім. С.Бандери та активісти-ініціатори Українського політичного об’єднання «Тризуб», зокрема, прийняття Закону про відкликання народного депутата, люстрація державних чиновників та повернення незаконно приватизованих стратегічних об’єктів економіки у державну власність. Ми також почули про майбутній атракціон небаченої щедрості з боку майбутньої, по-батьківськи суворої, але справедливої влади, що нагадало скоріше передвиборчі конвульсії, а не системний план побудови національної держави. Нам знову розповіли про європейський, демократичний вибір, про цивілізований шлях розвитку, але все це нагадувало скоріше черговий агітпроп, аніж прийняття доленосних рішень про сучасність та майбуття України. І був на цьому балагані-шапіто ще один, як на мене, дуже обурливий момент! Його організатори дозволили собі використання червоно-чорної кольорової гами на рекламній поліграфічній продукції, мотивуючи це тим, червоно-чорні кольори – це прояв національних традицій. З цього приводу, хочу дещо сказати нашим борцям за демократію! Червоно-чорне знамено – це не просто вияв національних традицій! Це прапор Організації Українських Націоналістів, котрий символізує кров, пролиту в обороні рідної землі! Почитайте Василя Стефаника, панове демократи і закарбуйте собі на чолі – під цим прапором тисячі українських героїв зі зброєю в руках, жертвуючи своїм здоров’ям і життям, билися за щасливе майбутнє свого народу, за українську національну державу, а не за демократію чи європейський вибір. Переважна більшість з них залишилась лежати навічно в українській землі, а не вийшовши з чергового збіговиська, пішла сідати у свої «Рейндж-Ровери». Тому, шановні борці за демократію, добробут, гуманізм та політкоректність – вибирайте собі іншу кольорову гаму, навіть веселкову – але до святих для українця речей зась, бо українців в Україні, на біду і владі, й опозиції ще вистачає! І не зважаючи на те, що в нас немає ні мільйонів «зелених», ні підтримки Москви, Вашингтону чи Брюселю – ми, все-таки з Божою поміччю переможемо, бо скоримося Йому і протиставимося нечистому – і Господь нас не залишить на полі битви! І так буде!