ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Філософський сенс виборів в Угорщині

    14 декабря 2018 пятница
    Аватар пользователя Людська правда

    Нещодавня перемога на виборах в Угорщині двох правих партій – «Фідес» в союзі із християнськими-демократами і партії «Йоббік» – безперечно, стане віхою і знаком в сучасній європейській історії. Спільно вони набрали майже 70% голосів і це говорить про першу цілковиту поразку ліберальних середовищ в країні, які абсолютно домінують в усій Європі після 1945 р. Це якщо не брати до уваги країни т.зв. «соціалістичного блоку» в період від кінця 1940-х років до кінця 1980-х рр., який насправді був не блоком, а зоною військово-політичного домінування комуністичної Росії.

     

    «Ще ніколи ліберали не були настільки маргіналізовані в якійсь країні, як у теперішній Угорщині»

     

    Ще ніколи ліберали не були настільки маргіналізовані в якійсь країні, як у теперішній Угорщині. Зауважимо, що угорські праві – це справжні праві сили, з послідовною і принциповою ідейною програмою. Це не такі фіктивні праві, як, скажімо, блок ХДС-ХСС у Німеччині чи республіканський рух у Франції, які є насправді ліберальними партіями і лише маскуються деякими правими гаслами з огляду на великі традиції правих рухів в минулому цих країн. Угорська партія «Фідес» – це класичний правоконсервативний рух, який базується на ідеях збереження духовних традицій нації, посилення принципів порядку й відповідальності в державі, заперечення духу комерціалізації й хаосу, протистояння космополітизмові і мультикультуралізмові, утвердження християнських цінностей, послідовного захисту національних інтересів як пріоритетності тощо. «Йоббік», або рух «За кращу Угорщину», – це націоналістична партія, яка сповідує ідеологію національної експансії угорців, що межує із шовінізмом. Вона часто раніше робила антисемітські і ксенофобські заяви, виступає проти європейських інтеграційних процесів; також наголошує на традиціоналістських і християнських цінностях, на потребі боротися із транснаціональними компаніями. «Йоббік» активно веде роботу із угорською діаспорою в сусідніх державах, в т.ч. в Україні, підбурюючи їх до наступальних дій, зокрема до вимог автономії. Угорський націоналізм сформувався як один із найсильніших націоналізмів у Європі. Його характеризують потужне почуття національної зверхності щодо інших народів, місійність у візіях, сильний асиміляційний інстинкт, завзяття і войовничість, експансивність та дисциплінованість.

     

    «Угорці постали в Середній Європі як нація-гегемон, нація, яка має у своїй пам’яті ідею великої імперії часів Середньовіччя»

     

    Угорці постали в Середній Європі як нація-гегемон, нація, яка має у своїй пам’яті ідею великої імперії часів Середньовіччя, коли вона охоплювала землі сучасних Боснії і Хорватії, великих частин Сербії (північ) і Румунії (Трансильванія), всієї Словаччини й українського Закарпаття. Протягом ХІХ – початку ХХ ст. угорці завдяки стратегічним діям своєї шляхти і через масову мобілізацію громадянства на основах героїчного націоналізму перетворилися на одну з наймобільніших модерних націй в Середній Європі. Високий рівень громадянської дисципліни, розвинута ідеологія національно-культурного домінування в макрорегіоні, вихована здібність до швидких організаційних і бойових дій забезпечили їм суттєву перевагу на землях інших народів, де угорці масово проживали століттями – в Хорватії, Воєводині (Сербія), Трансильванія та Словаччині, зрозуміло, в Закарпатті. Навіть два надпотужні удари з боку зовнішньої політики – поразка угорців у складі Австро-Угорщини у 1-й Світовій війні і поразка хортистської Угорщини як союзника нацистської Німеччини в 2-й Світовій війні, не зламати хребта цій нації. Угорці й далі залишалися народом із дуже високим почуттям власної гідності й гордості, освіченим, з виробленою високою культурою, здібним до системних та організованих дій в захисті своїх національних інтересів. Почуття відповідальності за тих майже 2 млн. угорців, які залишилися жити після 1920 р. (наслідок Тріанонського договору, за яким великі території, які етнічно угорці вважали своїми, в Словаччині, Румунії, Хорватії і Сербії, провінція Бургенлянд у Австрії і українське Закарпаття відійшли до сусідніх держав) постійно живило угорський націоналізм. До цього додавалося те, що угорці мовно й етнічно почуваються чужими, відділеними серед своїх сусідів – переважно слов’ян і ще румунів (їхня мова належить до уральської сім’ї мов, до угро-мансійської групи фінно-угорських мов) – і це стимулювало серед них свідомість потреби постійних культурно-інформаційних та ідейних дій на захист своєї ідентичності.

     

    «Професія філолога в Угорщині вважається однією з найпрестижніших, у такий спосіб нація оберігає свою ідентичність»

     

    Саме тому сьогодні угорці так завзято і масово виступили проти політики мультикультуризму та розселення мігрантів із країн третього світу: вони з насторогою сприйняли нові виклики і загрози щодо асиміляції угорської нації в єдиному космополітичному просторі об’єднаної Європи. До слова, професія філолога в Угорщині вважається однією з найпрестижніших, у такий спосіб нація оберігає свою ідентичність. Зазвичай панівні в Європі й Україні ліберальні ЗМІ прагнуть представити перемогу правих в Угорщині як такий собі черговий «сплеск популізму, екстремізму і ксенофобії щодо переселенців», як «хитре бажання авторитарного уряду В. Орбана жити за рахунок дотацій з ЄС і водночас критикувати його за неправильну гуманітарну політику» тощо. В цьому є частка правди, але це й не пояснює до кінця сенс піднесення консерватизму і націоналізму в цій країні. Як відомо, лідер «Фідес» Віктор Орбан і його команда зробили акцент у своїй критиці ЄС і загалом ліберальної системи Заходу на цивілізаційних, етно-культурних та етико-духовних проблемах. На виборах в Угорщині, може, вперше за багато десятиліть в Європі домінували питання саме ідейно-філософського змісту, а не соціально-практицистського. І в цьому полягає знаковість цих виборів і загалом внутрішньої політики Угорщини.

     

    «Угорські праві голосно заговорили про духовну кризу сучасної Європи»

     

    Угорські праві голосно заговорили про духовну кризу сучасної Європи, її страшну антихристиянську сутність, про абсолютне панування в ЄС комерціалізму як способу життя і думання, про профанацію і фіктивізацію системи демократії, яка реально перетворюється в зручний інструментарій для капіталістичної олігархії, щоб усіляко фальсифікувати вибори за допомогою скуплених ЗМІ, аналітичних політологічних центрів та звичайного підкупу, шляхом перетворення самої маси виборців у безлику, безідейну, меркантилізовану юрбу, яка реально ніяк не впливає на хід історії. Як колись висловився знаменитий філософ Освальд Шпенґлер, над світом нависла «жахлива загроза поневолення торгашами», а сам світ перетворився на «систему провінцій, населення яких експлуатується олігархією торговців з допомогою куплених парламентарів і законів» (це в книзі «Прусацтво і соціалізм»). Сьогодні, можливо, як ніхто більше, Україна й українці, на жаль, усвідомлюють, що таке абсолютне панування олігархії. Тому тенденції в Угорщині промовляють до нас особливо пекуче. У своїй зовнішньополітичній риториці В. Орбан наголошує на потребі консолідації середньоєвропейських держав, тобто т.зв. Вишеградської четвірки: Польща, Чехія, Словаччина й Угорщина. Це означає, що в Європі намічається маркантна лінія ціннісно-ідеологічного змісту, особливо, якщо ми згадаємо, яку велику роль зараз грають в усіх названих країнах консерватори й націоналісти, які дуже завзято критикують політику Євросоюзу щодо мігрантів із Африки й мусульманського світу. В тому, що на проблему міграції так гостро прореагували середньоєвропейські країни, в яких водночас самих мігрантів є дуже мало, проглядає знак доби: саме середньоєвропейські суспільства, ще не так розкладені ліберальним прагматизмом і космополітизмом, до яких ми ще можемо зачислити подібні за орієнтаціями нації трьох країн Балтії, Румунії, Сербії, Хорватії, Болгарії і додати суттєво справілу внаслідок недавньої перемоги консерваторів Австрію, здатні протистояти тим нівеляційним тенденціям космополітизму і соціального меркантилізму, які десятиліттями домінують на Заході. Однак у цієї міжнародної політичної тенденції є й зворотній темний бік, а саме: як і більшість послідовних правих у Європі, угорські партії «Фідес» і «Йоббік» у своїй антиліберальній стратегії орієнтуються як на альтернативу на Росію і на політику її президента В.Путіна. Цьому є об’єктивні політичні причини: в західному світі, до якого прилучилася Угорщина від 1990 р., абсолютно домінують ліберально-космополітичні цінності; щоб знайти собі якусь ідейну опору, європейські праві вказують на приклад Росії як країни нібито всуціль «консервативної», «національної».

     

    «Вони не розуміють, що ніякого консерватизму і націоналізму як ідеологій в Росії немає, що там завжди правила і править деспотична, брутальна і зажерлива управлінська бюрократія»

     

    І це має свою логіку: правим треба показати своїм виборцям, що альтернатива плутократичному, цинічному, фальшивому лібералізмові є. Однак в цьому полягає їхня велика помилка. Вони всі, безумовно, не знають Росії, як не знали її до кінця і всі попередники сучасних європейців у ХVІІІ–ХІХ ст., витворюючи міф про «духовну, гармонійну, шляхетну» Росію, особливо, коли вони начитувалися романів Л.Толстого і Ф.Достоєвського. Вони не розуміють, що ніякого консерватизму і націоналізму як ідеологій в Росії немає, що там завжди правила і править деспотична, брутальна і зажерлива управлінська бюрократія, яка сьогодні називається партія «Єдина Росія». Усі європейські праві не усвідомлюють, що в Росії цілком немає громадянства як явища, що там завжди були і є тільки деспотія монарха, влади (генерального секретаря, президента) і безмежно охлократизована, по-рабськи вихована, вульгарна маса, якою сьогодні так зручно маніпулює В.Путін. Росія в уявленнях європейських правих перетворилася на фантом: вона ірреальна у їхньому сприйнятті, незбагненна і невловима для означення. Власне, за цю фантомність у сприйнятті Росії європейці розплачувалися і після 1812 р., коли разом перемогли Наполеона і Росія стала підпорою для реакційного монархізму повсюдно. І після 1-ї Світової війни, коли Росія вихлюпнула на Європу брудні і руйнівні маси лівих большевиків-екстремістів, а вони були неготові їм протистояти. І після 2-ї Світової війни, коли Росія замість співпраці після перемоги над нацизмом взялася повсюдно в світі стимулювати тоталітаристські рухи й ідеології. Для України упевнена перемога угорських правих в такому геополітичному контексті, на прикрість, означає не багато приємного. Зрозуміло, що великодержавницький тиск Угорщини в Закарпатті, де проживає велика угорська меншина (до 120 тис.) лише посилиться. І першою відповіддю на це має бути суттєве зміцнення національної ідентичності закарпатських українців, які зараз своєю ідейною невизначеністю, громадянською пасивністю, існуванням русинського сепаратистського руху лише стимулюють угорський експансіонізм в регіоні.

    Рейтинг: 
    Загрузка...