Годьмаш П. Куда делась Республика Русинов? Однажды и Гитлер указал на права русинов!

ДОКЛАД П.ГОДЬМАША НА НАУЧНО-ПРАКТИЧЕСКОЙ КОНФЕРЕНЦИИ, ПОСВЯЩЕННОЙ 72-й ГОДОВЩИНЕ ПРОВОЗГЛАШЕНИЯ НЕЗАВИСИМОЙ РУСИНСКОЙ РЕСПУБЛИКИПеревод с русинского, (поданый в конце), на русский язык. В конце публикации имеется перевод и на украинский.На Парижской мирной конференции стран Антанты и их союзников (32 страны) согласились, что борьба малых наций и народов Европы за равноправие с большими (титульными) нациями и народами больших империй переросла в Первую мировую войну. Во избежание такого в будущем, они приняла решение заключить такие международные Договоры, которые бы гарантировали малым нациям и малым народам равноправие с титульными нациями, в том числе, право на самоопределение вплоть до образования своей национальной и независимой страны. В многонациональной России такое право малым нациям и народам было предоставлено Декретом № 1 под названием «О мире». Юридический термин малая нация – это компактно проживающая на своей национальной территории автохтонная нация, которая еще не имеет своей государственности, а юридический термин малый народ – это национальное меньшинство, которое имеет автономную государственность в составе страны своего пребывания. Правом малых наций и народов на самоопределение воспользовались, в частности, чехи и словаки Австро-Венгрии, которые 28 - 30 октября 1918 года провозгласили образование своих национальных стран и объединились в независимую Чехо-Словакию. Воспользовалась этим правом на самоопределение и русинская нация Австро-Венгрии, которую еще в 1849 г. Австрия признала политической нацией и потому образовала Русинский дистрикт со столицей в городе Кошице. Но с целью ассимиляции русинской нации Русинский дистрикт был ликвидирован путем розчленування рекой Уж таким образом, что правобережная его часть вошла в состав Словацкого дистрикту, а левобережная – к Венгерскому. Русины левобережной части Русинского дистрикту назвали свою часть русинской национальной территории назвали Пидкарпатска Русь, а ее «столицей» стал Ужгород. Аналогично русины правобережной части Русинского дистрикту назвали свою часть национальной территории Пряшевская Русь, как производного от названия их «столицы» - - города Пряшив. В результате русины Пряшивской Руси постепенно ассимилировались у словаков, а русины (рутени) Пидкарпатской Руси – у венгров. Эта ассимиляция русинов начиналась из начальных школ, поскольку все русинские учебные заведение, кроме русинских церковных школ, в Словацком и Венгерском дистриктах постепенно были ликвидированы. Для решения вопроса своего самоопределения, русинская интеллигенция Пидкарпатской Руси 6 ноября в 1918 г. образовала «Ужгородский народный совет русинов Венгрии». Она, под проводом директора русинской учительской гимназии Августин Волошина, начала в Пидкарпатский Руси агитацию за русинскую автономную республику в составе Венгрии. Однако русины Пряшивской Руси не поддержали решения «Ужгородского народного совета русинов Венгрии» и 19 ноября в 1918 г. образовали «Пряшивску народный совет русинов», который в этот же день принял решение о присоединении Пряшивской Руси к Чехо-Словакии. Русины Пидкарпатской Руси избрали 200 делегатов, которые 10 декабря в 1918 г. на своем съезде в Будапеште приняли разработанный русинами-юристами законопроект о русинской автономной республике в составе новообразованной Венгрии, которая 21 декабря в 1918 г. приняла его в качестве конституционного закона под № 10 и названием «Об автономии русинской (Rutheni) нации, которая проживает на территории Венгрии». Первый параграф данного закона начинается словами: «Русинская нация, которая проживает на территории Венгрии, имеет право на самоопределение .», а первая часть второго параграфу данного закона написанная так: «Из частей Мараморошского, Угочанского, Березького и Унгского комитатов, заселенных русинами, создается автономная правовая территория под названием Руська Краина (Страна)». Столицей Руской, то есть Русинской Страны, стал город Мукачево. В автономной Русинской Краине (Стране) 04 марта в 1919 г. состоялись выборы депутатов ее парламента исключительно из русинов, который приступил к разработке Конституции автономной республики Русинская Краина (Страна). Однако В.Ленин направил в Венгрию коммунистов-интернационалистов, чтобы они в не сформированной пока как следует демократической Венгрии захватили власть в свои руки. Возглавил их Белла Кун (Коган), который родился и вырос в Угочанском комитате, то есть округе. В результате подкупа и сговора, коммунисты 31 марта в 1919 г. пришли к власти и начали национализацию, мобилизацию, реорганизацию, и как следствие – дестабилизацию по всей Венгрии. Поэтому русины решили выйти из состава Венгрии и присоединиться своей автономной Русинской Краиной (Страной) к Чехословакии. 29 апреля в 1919 г. коммунистическая власть Б.Куна в Пидкарпатский Руси была ликвидирована, что дало возможность членам правлений всех русинских организаций Пряшивской и Пидкарпатской Руси 7-8 мая в 1919 г. провести в Ужгороде свое законное заседание. На этом заседании они приняли решение объединиться одну русинскую национальную организацию под названием «Центральный Русинский Народный Совет» (сокращенно – ЦРНР), а также решение, что члены правлений обеднавшихся русинских организаций становляться членами правления вновь созданной ЦРНР. Председателем правления ЦРНР было избрано А.Бескида, а его заместителями избрали А.Волошина, М.Бращайко и Г.Стрипского – как представителя от русинов, которые проживали в Будапеште. В этот же день, 8 мая, правление ЦРНР единогласно приняло решение: 1) присоединить всей русинской национальной территории бувшой Австро-Венгрии к Чехословакии на правах автономной республики под названием Пидкарпатска Русь; 2) уполномочить А.Бескида и Г.Жатковича, практикующих юристов по образованию, представителями русинской нации на Парижской мирной конференции; 3) утвердить 120-членскую делегацию во главе с А.Волошиним, которая уполномочивалась выехать в Прагу (прибывшая в Прагу 23 мая в 1919 г.) и просить Т.Масарика, Президента Чехословакии, дать согласие на присоединение русинской национальной территории в состав Чехословакии из сохранения за ней статуса автономной республики. Чехословакия дала согласие на присоединение русинской территории, которая входила в состав автономной Русинской Краины (Страны), поскольку присоединение русинов Пряшивской Руси уже были положительно решено. Условия присоединения русинской территории автономной Русинской Страны к Чехословакии были согласованы из Г.Жатковичем, которые были изложены в специальном Меморандуме. Этот Меморандум 4 июля в 1919 г. рассмотрел и утвердил Высший Совет Парижской мирной конференции. На этом основании, в ст. 53 Сен-Жерменского мирного договора с Австрией от 10 сентября в 1919 г. было записано, что Чехословакия, цитирую, «включит в себя автономную территорию Русинов к югу от Карпат». Однако условия присоединения автономной Русинской Страны к Чехословакии предусматривались статьями 10 – 13 отдельного договора стран Антанты и ее Союзниц, с одной стороны, и Чехословакией, с другой стороны. Он предусматривал защиту всех национальных меньшинств, которые должны были войти в состав новообразованной Чехословакии. В статьях 10 и 11 настоящий договор с Чехословакией относительно русинов автономной Русинской Страны написан, что Чехословакия обязывается организовать на русинской территории к югу от Карпат автономную единицу с законодательным парламентом, то есть организовать в составе Чехословакии русинскую автономную республику. К сожалению, вместо русинской автономной республики Чехословакия своей Конституцией 1920 р признала за русинам бывшей автономной Русинской Краины (Страны) только автономный край под названием Подкарпатская Русь. Промедление правительством Чехословакии с выполнением своих обязанностей по организации для русинов автономной республики стало для Гитлера основанием обжаловать это промедление в Лиге Наций, которая для рассмотрения этой жалобы Германии назначила международный третейский суд из Англии, Италии и Франции. Заседание этого международного суда Лиги Наций состоялось в Мюнхене, который 30 сентября в 1938 г. принял решение отобрать от Чехословакии Судети, которые были заселены этническими немцами, и до 10 октября в 1938 г. отдать их Германии. Представителем Германии на этом международном суде Лиги наций был Гитлер, который требовал принять решение, чтобы Чехословакия признала Словацкую независимую страну и автономную республику русинов, которая до свободного присоединения имела автономную Русинскую Краину (Страну). А вот парламент Чехословакии 22 ноября в 1938 г. принял два конституционных Законы-Близнеца, которыми было признано Словацкую земля и Подкарпаторусинску автономную землю автономными странами в составе Федеративной Чехословакии со статусом автономных республик. Официальное название закона об автономной Подкарпатской Руси такая: «Конституционный закон от дня 22 ноября 1938 об автономии Пидкарпатской Руси». Первым премьер-министром правительства автономной Подкарпатской Руси республиканского типа стал А.Бровди, который запретил «Организации украинских националистов» (ОУН) создавать полувоенную организацию под названием «Карпатская Сечь», которая формировалась из нелегально прибывших украинцев польской Галичины. Поэтому под давлением Берлина его было заменено на выше упомянутого А.Волошина, который стал активным сторонником Гитлера и всячески способствовал созданию «Карпатской Сечи», даже был ее членом. Словаки были возмущены тем, что они вместе с чехами создавали двуединую Чехо-Словакию, а им предоставлен лишь статус лишь автономной республики. Этим воспользовалась Германия, которая склонило правительство автономной Словакии провозгласить суверенитет и выйти из состава федеральной Чехо-Словакии, обещая при этом военную поддержку. Поэтому парламент автономной Словакии в ночь на 14 марта в 1939 г. принял закон, которым автономную Словакию провозгласил суверенной республикой и ее выход из Федеративной Чехословакии. Под предлогом защиты ее суверенитета, Германия в эту же ночь начала вводить в Словакию свои войска, чем фактически начала оккупацию Чехословакии. Этим воспользовались созданные в автономной Подкарпатской Руси по заказу Берлина штурмовые отряды «Карпатской Сечи". Они в в полночь с 13 на 14 марта в 1939 г. начали с оружием в руках захватывать в Подкарпатский Руси стратегические объекты, чтобы до утра захватить в ней власть в свои руки. Но дислоцированные в автономной Подкарпатской Руси чехословацкие войска, которые на 70% были укомплектованы местными русинами, до утра вдребезги разгромили и пленили сечевиков. Однако, как и предусматривалось Берлином, действия штурмовых отрядов «Карпатской Сечи» отвлекли на себя вооруженные силы Чехословакии, чтобы этим способствовать Венгрии успешно начать оккупацию Подкарпатской Руси. Поэтому в 06 часов 14 марта в 1939 г. войска Венгрии вошли в Подкарпатску Русь и за три дня ее оккупировали. Чтобы не втянуть народ в кровопролитную войну, Президент Чехословакии Е.Гаха под утро 15 марта в 1939 г. отдал Чехословакию на милость Гитлеру. На рассвете, в 06 часов 15 марта в 1939 г. немецкие войска начала оккупацию Чехии, а в обед Гитлер на кабриолете въехал в Прагу и остановился в президентском дворце. Так Федеративная Чехословакия де-факто перестала существовать. А как же в такой непредсказуемой ситуации существовать автономной Подкарпатской Руси, как составной несуществующей Чехословакии? Для решения этой проблемы в 14 часов 15 марта 1939 года началось пленарное заседание законно избранного парламента Подкарпатской Руси. У него не было другого варианта, как принять закон, которым автономную Подкарпатскую Русь провозгласить суверенной республикой. Но под давлением Берлина ее было провозглашено под названием Республика Карпатская Украина, а премьер-министра А.Волошина парламент избрал ее Президентом. Суверенитет республики Карпатская Украина, которая 27 октября в 1944 г. была освобождена, а 26 ноября в 1944 г. переименованная в Закарпатскую Украину, первым признали Советский Союз, Румыния и Венгрия, а через месяц после освобождения Праги, 29 июня в 1945 г. признала и Чехословакия. Суверенитет Карпатской Украины признала и суверенная Украина, которая Указом Президента Украины Л.Кучмы 15 марта в 2002 г. присвоила А.Волошину (посмертно) звание Герой Украины, – как Президенту Карпатской Украины и ее гражданину. Адвокат Петр Годьмаш, м. Ужгород. Интересно, куда делась Русинская Республика? Перевод на украинский. ДОПОВІДЬ П.ГОДЬМАША НА НАУКОВО-ПРАКТИЧНІЙ КОНФЕРЕНЦІЇ, ПРИСВЯЧЕНІЙ 72-й РІЧНИЦІ ПРОГОЛОШЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОЇ РУСИНСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ На Паризькій мирній конференції країн Антанти і їх союзників (32 країни) погодились, що боротьба малих націй і народів Європи за рівноправність із великими (титульними) націями і народами великих імперій переросла в Першу світову війну. Щоб уникнути такого в майбутньому, вони прийняла рішення укласти такі міжнародні Договори, які б гарантували малим націям і малим народам рівноправність із титульними націями, в тому числі, право на самовизначення аж до утворення своєї національної і незалежної країни. В багатонаціональній Росії таке право малим націям і народам було надано Декретом № 1 під назвою «Про мир». Юридичний термін мала нація – це компактно проживаюча на своїй національній території автохтонна нація, яка ще не має своєї державності, а юридичний термін малий народ – це національна меншина, яка має автономну державність у складі країни свого перебування. Правом малих націй і народів на самовизначення скористались, зокрема, чехи і словаки Австро-Угорщини, які 28 - 30 жовтня 1918 року проголосили утворення своїх національних країн і об’єдналися в незалежну Чехо-Словаччину. Скористалася цим правом на самовизначення і русинська нація Австро-Угорщини, яку ще в 1849 р. Австрія визнала політичною нацією і тому утворила Русинський дистрикт із столицею в місті Кошице. Але з метою асиміляції русинської нації Русинський дистрикт було ліквідовано шляхом розчленування річкою Уж таким чином, що правобережна його частина увійшла до складу Словацького дистрикту, а лівобережна – до Угорського. Русини лівобережної частини Русинського дистрикту назвали свою частину русинської національної території назвали Підкарпатська Русь, а її «столицею» став Ужгород. Аналогічно русини правобережної частини Русинського дистрикту назвали свою частину національної території Пряшівська Русь, як похідного від назви їх «столиці» - міста Пряшів. В результаті русини Пряшівської Русі поступово асимілювалися в словаків, а русини (рутени) Підкарпатської Русі – в угорців. Ця асиміляція русинів розпочиналася із початкових шкіл, оскільки всі русинські навчальні заклад, окрім русинських церковних шкіл, в Словацькому і Угорському дистриктах поступово були ліквідовані. Для вирішення питання свого самовизначення, русинська інтелігенція Підкарпатської Русі 6 листопада 1918 р. утворила «Ужгородську народну раду русинів Угорщини». Вона, під проводом директора русинської учительської гімназії Августин Волошина, розпочала в Підкарпатській Русі агітацію за русинську автономну республіку у складі Угорщини. Однак русини Пряшівської Русі не підтримали рішення «Ужгородської народної ради русинів Угорщини» і 19 листопада 1918 р. утворили «Пряшівську народну раду русинів», яка в цей же день прийняла рішення про приєднання Пряшівської Русі до Чехо-Словаччини. Русини Підкарпатської Русі обрали 200 делегатів, які 10 грудня 1918 р. на своєму з’їзді в Будапешті прийняли розроблений русинами-юристами законопроект про русинську автономну республіку в складі новоутвореної Угорщини, яка 21 грудня 1918 р. прийняла його у якості конституційного закону під № 10 і назвою «Про автономію русинської (Rutheni) нації, яка проживає на території Угорщини». Перший параграф цього закону починається словами: «Русинська нація, яка проживає на території Угорщини, має право на самовизначення …», а перша частина другого параграфу цього закону написана так: «З частин Мараморошського, Угочанського, Березького та Унгського комітатів, заселених русинами, створюється автономна правова територія під назвою Руська Країна». Столицею Руської, тобто Русинської Країни, стало місто Мукачево. В автономній Русинській Країні 04 березня 1919 р. відбулися вибори депутатів її парламенту виключно із русинів, який приступив до розробки Конституції автономної республіки Русинська Країна. Однак В.Ленін направив в Угорщину комуністів-інтернаціоналістів, щоб вони у не сформованій як слід демократичній Угорщині захопили владу в свої руки. Очолив їх Бела Кун (Коган), який родився і виріс в Угочанському комітаті, тобто окрузі. В результаті підкупу і зговору, комуністи 31 березня 1919 р. прийшли до влади і розпочали націоналізацію, мобілізацію, реорганізацію, і як наслідок – дестабілізацію по всій Угорщині. Тому русини вирішили вийти із складу Угорщини та приєднатись своєю автономною Русинською Країною до Чехословаччини. 29 квітня 1919 р. комуністична влада Б.Куна в Підкарпатській Русі була ліквідована, що дало можливість членам правлінь всіх русинських організацій Пряшівської і Підкарпатської Русі 7-8 травня 1919 р. провести в Ужгороді своє засідання. На цьому засіданні вони прийняли рішення об’єднатись одну русинську національну організацію під назвою «Центральна Русинська Народна Рада» (скорочено – ЦРНР), а також рішення, що члени правлінь обєднавшихся русинських організацій становляться членами правління новоствореної ЦРНР. Головою правління ЦРНР було обрано А.Бескида, а його заступниками обрали А.Волошина, М.Бращайко і Г.Стрипського – як представника від русинів, що проживали в Будапешті. В цей же день, 8 травня, правління ЦРНР одноголосно прийняло рішення: 1) приєднати всієї русинської національної території бувшої Австро-Угорщини до Чехословаччини на правах автономної республіки під назвою Підкарпатська Русь; 2) уповноважити А.Бескида і Г.Жатковича, практикуючих юристів за освітою, представниками русинської нації на Паризькій мирній конференції; 3) затвердити 120-членну делегацію на чолі з А.Волошиним, яка уповноважувалась виїхати до Праги (прибула в Прагу 23 травня 1919 р.) і просити Т.Масарика, Президента Чехословаччини, дати згоду на приєднання русинської національної території до складу Чехословаччини із збереження за нею статусу автономної республіки. Чехословаччина дала згоду на приєднання русинської території, яка входила у склад автономної Русинської Країни, оскільки приєднання русинів Пряшівської Русі уже було позитивно вирішено. Умови приєднання русинської території автономної Русинської Країни до Чехословаччини було погоджено із Г.Жатковичем, які були викладені в спеціальному Меморандумі. Цей Меморандум 4 липня 1919 р. розглянула і затвердила Вища Рада Паризької мирної конференції. На цій підставі, в ст. 53 Сен-Жерменського мирного договору з Австрією від 10 вересня 1919 р. було записано, що Чехословаччина, цитую, «включить до себе автономну територію Русинів на південь від Карпат». Однак умови приєднання автономної Русинської Країни до Чехословаччини передбачались статтями 10 – 13 окремого договору країн Антанти і її Союзниць, з одного боку, і Чехословаччинoю, з другого боку. Він передбачав захист всіх національних меншин, які мали увійти у склад новоутвореної Чехословаччини. В статтях 10 і 11 цього договору з Чехословаччиною стосовно русинів автономної Русинської Країни написано, що Чехословаччина зобов’язується організувати на русинській території на півдні Карпат автономну одиницю із законодавчим парламентом, тобто організувати у складі Чехословаччини русинську автономну республіку. На жаль, замість русинської автономної республіки Чехословаччина своєю Конституцією 1920 р визнала за русинам бувшої автономної Русинської Країни тільки автономний край під назвою Підкарпатська Русь. Зволікання урядом Чехословаччини із виконанням своїх обов’язків по організації для русинів автономної республіки стало для Гітлера підставою оскаржити це зволікання в Лізі Націй, яка для розгляду цієї скарги Німеччини назначила міжнародний третейський суд із Англії, Італії і Франції. Засідання цього міжнародного суду Ліги Націй відбулося в Мюнхені, який 30 вересня 1938 р. прийняв рішення відібрати від Чехословаччини Судети, які були заселені етнічними німцями, і до 10 жовтня 1938 р. віддати їх Німеччині. Представником Німеччини на цьому міжнародному суді Ліги націй був Гітлер, який вимагав прийняти рішення, щоб Чехословаччина визнала Словацьку незалежну країну та автономну республіку русинів, які до приєднання мали автономну Русинську Країну. Однак парламент Чехословаччини 22 листопада 1938 р. прийняв два конституційні закони-близнюки, якими було визнано Словацьку землю і Підкарпаторусинську автономну землі було визнано автономними країнами у складі федеративної Чехословаччини із статусом автономних республік. Офіційна назва закону про автономну Підкарпатську Русь така: «Конституційний закон від дня 22 листопада 1938 про автономію Підкарпатської Русі». Першим прем’єр-міністром уряду автономної Підкарпатської Русі республіканського типу став А.Бровді, який заборонив «Організації українських націоналістів» (ОУН) створювати напіввійськову організацію під назвою «Карпатська Січ», яка формувалась із нелегально прибулих українців польської Галичини. Тому під тиском Берліна його було замінено на вище згаданого А.Волошина, який став активним прибічником Гітлера і всіляко сприяв створенню «Карпатської Січі», навіть був її членом. Словаки були обурені тим, що вони разом із чехами створювали двоєдину Чехо-Словаччину, а їм надано лише статус лише автономної республіки. Цим скористалась Німеччина, яка схилило уряд автономної Словаччини проголосити суверенітет і вийти із складу федеративної Чехо-Словаччини, обіцяючи при цьому військову підтримку. Тому парламент автономної Словаччини в ніч на 14 березня 1939 р. прийняв закон, яким автономну Словаччину проголосив суверенною республікою та її вихід із федеративної Чехословаччини. Під приводом захисту її суверенітету, Німеччина в цю ж ніч начала вводити в Словаччину свої війська, чим фактично розпочала окупацію Чехословаччини. Цим скористались створені в автономній Підкарпатській Русі на замовлення Берліна штурмові загони «Карпатської Січі". Вони в опівночі з 13 на 14 березня 1939 р. розпочати із зброєю в руках захоплювати в Підкарпатській Русі стратегічні об’єкти, щоб до ранку захопити в ній владу в свої руки. Але дислоковані в автономній Підкарпатській Русі чехословацькі війська, які на 70% були укомплектовані місцевими русинами, до ранку вщент розгромили і полонили січовиків. Однак як і передбачалось Берліном, дії штурмових загонів «Карпатської Січі» відволокли на себе збройні сили Чехословаччини, щоб цим сприяти Угорщині успішно розпочати окупацію Підкарпатської Русі. Тому в 06 годин 14 березня 1939 р. війська Угорщини увійшли в Підкарпатську Русь і за три дні її окупували. Щоб не втягнути народ в кровопролитну війну, Президент Чехословаччини Є.Гаха під ранок 15 березня 1939 р. віддав Чехословаччину на милість Гітлеру. Вдосвіта, в 06 годин 15 березня 1939 р. німецькі війська розпочала окупацію Чехії, а в обід Гітлер на кабріолеті в’їхав у Прагу і зупинився в президентському палаці. Так федеративна Чехословаччина де-факто перестала існувати. А як же в такій непередбачуваній ситуації існувати автономній Підкарпатській Русі як складової неіснуючої Чехословаччини? Для вирішення цієї проблеми о 14 годині 15 березня 1939 року розпочалось пленарне засідання законно обраного парламенту Підкарпатської Русі. У нього не було іншого варіанту, як прийняти закон, яким автономну Підкарпатську Русь проголосити суверенною республікою. Але під тиском Берліна її було проголошено під назвою Республіка Карпатська Україна, а прем’єр-міністра А.Волошина парламент обрав її Президентом. Суверенітет республіки Карпатська Україна, яка 27 жовтня 1944 р. була визволена, а 26 листопада 1944 р. перейменована в Закарпатську Україну, першими визнали Радянський Союз, Румунія і Угорщина, а через місяць після визволення Праги, 29 червня 1945 р. визнала і Чехословаччина. Суверенітет Карпатської України визнала і суверенна Україна, яка Указом Президента України Л.Кучми 15 березня 2002 р. присвоїла А.Волошину (посмертно) звання Герой України – як Президенту Карпатської України і її громадянину. Адвокат Петро Годьмаш, м. Ужгород. Від редакції ПРАВОЗАХИСТУ: Цікаво, куди поділася Русинська Республіка? ДОКЛАД П.ГОДЬМАША (текст оригінал на русинському яpыкови) НА НАУЧНО-ПРАКТИЧОЙ КОНФЕРЕНЦІИ, ПОСВЯЩЕНОЙ 72-й ГОДОВЩИНІ ПРОВОЗГЛАШЕНІЯ НЕЗАВИСИМОЙ РУСИНСЬКОЙ РЕСПУБЛІКЫ На Парижськой мирной конференціи стран Антанты и їх союзников (32 страны) согласилися, што борьба малых націй и народов Європы за равноправіє из великыма (титульными) націями и народами имперій переросла в Перву мирову войну. Обыся такоє не повторило у будущому, они приняли рішеніє заключити такі межинародні Договора, которі бы гарантовали малым націям и малым народам равноправіє из титульными націями, в тому числі, право на самоопреділеніє аж до образованія своєй національной и независимої страны. В многонаціональной Росіи такоє право малым націям и народам было предоставлено Декретом № 1 под названієм «О мирі». Юридичный термін малая нация – йсе компактно проживающа на своюй національнуй територіи автохтонна нація, котра щи не имієт своєй государственности, а юридичный термін малый народ – йсе національноє меньшинство, котроє имієт автономну государственность в составі страны своєго пребыванія. Правом малых націй и народов на самоопреділеніє воспользовалися, в частности, чехы и словакы Австро-Венгріи, котрі 28 - 30 октовбра 1918 года провозгласили образованіє свойих національных стран и обєдинилися в независиму Чехо-Словакію. Воспользовалася сим правом на самоопределеніє и русинська нація Австро-Венгріи, котру щи в 1849 г. Австрія признала політичнов наційов и завто образовала Русинськый дистрикт из столицьов в граді Кошице. Но из цільов ассиміляціи русинськой націи Русинськый дистрикт быв ліквідованый путëм розчленованя ріков Уж такым образом, што правобережна ëго часть войшла в состав Словацького дистрикта, а лівобережна – ид Венгерському. Русины левобережной части Русинського дистрикта назвали свою часть русинськой національной територіи Подкарпатська Русь, а єї «столицьов» став Ужгород. Аналогічно русины правобережной части Русинського дистрикта назвали свою часть національной територіи Пряшевська Русь, як производного од названія їх «столиці» - города Пряшев. В результаті, русины Пряшевськой Руси постепенно ассимілëвалися у словаков, а русины (русены-рутены) Подкарпатськой Руси – у венгров. Йся ассиміляція русинов начиналася из начальных школ, покулько всі русинські учебні заведенія, окрем русинськых церковных школ, в Словацькому и Венгерському дистриктах постепенно были ліквідовані. Для рішенія вопроса своëго самоопреділенія, русинська интелігенція Подкарпатськой Руси 6 новембра в 1918 г. образовала «Ужгородську народну Раду русинов Венгріи». Она, под руководством директора русинськой учительськой гимназіи Августина Волошина, начала в Подкарпатськой Руси агітацію за русинську автономну республику в составі Венгріи. Но русины Пряшевськой Руси не поддержали рішенія «Ужгородськой народной рады русинов Венгріи» и 19 новембра 1918 г. образовали «Пряшевську народну раду русинов», котора в сей же день приняла рішеніє о приєднаню Пряшевськой Руси ид Чехо-Словакіи. Русины Подкарпатськой Руси избрали 200 делегатов, котрі 10 децембра в 1918 г. на своєму зїзді в Будапешті приняли розробленый русинами-юристами законопроект о русинськой автономной республиці в составі новообразованной Венгріи, котра 21 децембра в 1918 г. приняла ëго в силі конституційного закона под № 10 и названієм «Про автономію русинськой (Rutheni) націи, котра проживає на територіи Венгріи». Первый параграф даного закона начинатся словами: «Русинська нація, котра проживає на територіи Венгріи, имієт право на самоопреділеніє», а перва часть второго параграфа даного закона написана так: «Из частий Мараморошського, Угочанського, Бережського и Унгського комітатов, заселеных русинами, создаєся автономна правова територія под назвов Руська Крайина (Страна)». Столицьов Руськой, то є Русинськой Крайины, став град Мукачево. В автономной Русинськой Крайині 04 марта в 1919 г. состоялися выборы депутатов єї парламента исключительно из русинов, котрый приступив ид розробці Конституціи автономной республікы Русинська Крайина. Но В.Ленин направив у Венгрію комуністов-интернаціоналістов, обы они в не зформовануй раз як слідує демократичной Венгріи захватили власть в свої рукы. Возглавив їх Бийла Кун (Коган), котрый ся родив и уріс в Угочанському комітаті, то є окрузі. В результаті подкупа и зговора, комуністы 31 марта в 1919 г. прийшли ид власти и начали націоналізацію, мобілізацію, реорганізацію, и як наслідок, – дестабілізацію по всюй Венгріи. За йсе русины рішили выйти из состава Венгріи и присоєдинитися своєй автономной Русинськой Крайиной ид Чехословакіи. 29 априля в 1919 г. комуністична власть Бийла Куна в Подкарпатськой Руси была ліквідована, што дало возможность членам правленій всіх русинськых організацій Пряшевськой и Подкарпатськой Руси 7-8 мая в 1919 г. провести в Ужгороді своє законноє засіданіє. На сëму засіданію они приняли рішеніє обєдинитися в єдну русинську національну організацію под назвов «Центральна Русинська Народна Рада» (курто – ЦРНР), а также рішеніє, же члены правленій обєдинившихся русинськых організацій стают членами правленія заново созданной ЦРНР. Предсидателëм правленія ЦРНР было избрано А.Бескида, а ëго замістителями избрали А.Волошина, М.Бращайка и Г.Стрипского – як представителя од русинов, котрі жили в Будапешті. В сись же день, 8 мая, правленіє ЦРНР єдиногласно приняло рішеніє: 1) присоєдинитися всюй русинськой національной територіи бывшой Австро-Венгріи ид Чехословакійи на правах автономной республікы под назвов Подкарпатська Русь; 2) уповномочити А.Бескида и Г.Жатковича, практикующых юристов по образованію, представителями русинськой націи на Парижськой мирной конференціи; 3) затвердити 120-членську делегацію во главі из А.Волошиным, котра уповноважовалася їхати в Прагу (прибывша в Прагу 23 мая в 1919 г.) и просити Т.Масарика, Президента Чехословакіи, дати согласіє на присоєдиненіє русинськой національной територіи в состав Чехословакіи из сохраненієм за нив статуса автономной республікы. Чехословакія дала согласіє на присоєдиненіє русинськой територіи, котра входила в состав автономной Русинськой Крайины, покулько присоєдиненіє русинов Пряшевськой Руси уже было положительно рішено. Условія присоєдиненія русинськой територіи автономной Русинськой Крайины ид Чехословакіи были согласовані из Г.Жатковичом, котрі были изложені в спеціальному Меморандумі. Сей Меморандум 4 юлія в 1919 г. розсмотрів и утвердив Выша Рада Парижськой мирной конференціи. На сëму основанію, в ст. 53 Сен-Жерменського мирного договора из Австрійов од 10 септембра в 1919 г. было записано, же Чехословакія, цитуву, «включит у себе автономну територію Русинов на югу од Карпат». Но условія присоєдиненія автономной Русинськой Крайины ид Чехословакіи передбачалися статтями 10 – 13 оддільного договора стран Антанты и єї Союзниць, з єдної стороны, и Чехословакійов, из другої стороны. Договор передбачав защиту всех національных меньшинств, котрі довжні были увыйти в состав новообразованной Чехословакіи. В статтях 10 и 11 настоящый договор из Чехословакійов односно русинов автономной Русинськой Крайины написанный так, што Чехословакія обязуєся організовати на русинськой територіи на юг од Карпат автономну єдиницю из законодательным парламентом, то є, організовати в составі Чехословакіи русинську автономну республіку. Шкода, што замість русинськой автономной республікы Чехословакія свойов Конституційов 1920 г. признала за русинам бывшой автономной Русинськой Крайины лем автономный край под назвов Подкарпатська Русь. Промедленя правительством Чехословакіи из выполненієм свойих обязанностей по организаціи для русинов автономной республікы стало для Гітлера основанієм обжаловати йсе промедленіє в Лигу Націй, котра для розсмотреня сей жалобы Германіи назначила межинародный третейськый суд из Англіи, Италіи и Франціи. Засіданіє сëго межинародного суда Лігы Націй одбылося в Мюнхені, котрый 30 септембра в 1938 г. приняв рішеніє одобрати од Чехословакіи Судеты, котры были заселені етнічными німцями, и до 10 октовбра в 1938 г. оддати їх Германіи. Представителëм Германіи на сëму межинародному суді Лігы націй быв Гітлер, котрый требовав приняти рішеніє, жебы Чехословакія признала Словацьку независиму страну и автономну республіку русинов, котра до свободного присоєдиненія иміла автономну Русинську Крайину. И парламент Чехословакіи 22 новембра в 1938 г. приняв два конституційых Законы-Близнюкы, котрыми было признано Словацьку земля и Подкарпаторусинську автономну землю автономными державами в составы Федеративной Чехословакыи из статусом автономных республык. Офіціальна назва закона про автономію Подкарпатськой Руси такая: «Конституційный закон од дня 22 новембря 1938 про автономію Подкарпатськой Руси». Первым премьєр-міністром правительства автономной Подкарпатськой Руси республіканського типа став А.Бровді, котрый запрітив «Організаційи украйинськых націоналістов» (ОУН) создавати полувоєнну організацію под назвов «Карпатська Січ», котра формовалася из нелегально прибывшых украйинцюв польской Галичины. За йсе под тиском Берліна ëго было замінено на выше упомнянутого А.Волошина, котрый став активным сторонником Гітлера и всяко способствовав созданію «Карпатськой Січи», даже быв єї членом. Словакы были возмущены тым, што они вєдно из чехами создавали двуєдину Чехо-Словакію, а їм предоставленый лем статус автономной республікы. Сим ся воспользовала Германія, котра склонила правительство автономной Словакіи провозгласити суверенитет и выйти из состава федеративной Чехо-Словакіи, обіцяючи при сëму воєнну поддержку. За йсе парламент автономной Словакіи в ночь на 14 марта в 1939 г. приняв закон, котрым автономну Словакію провозгласив сувереннов республиков и єї выход из Федеративной Чехословакіи. Под предлогом защиты єї суверенитета, Германія в сисю же нуч начала вводити в Словакію свої войська, чим, фактично, начала окупацію Чехословакіи. Сим ся зхосновали создані в автономной Подкарпатской Руси по заказу Берліна штурмові отряды «Карпатської Січі". Они из пувночи, из 13 на 14 марта в 1939 г., начали из оружієм в руках захватовати в Подкарпатськой Руси стратегічені обєкты, обы до рана захватити в нюй власть у свої рукы. Но дислоковані в автономнуй Подкарпатськой Руси чехословацькі войська, котрі на 70% были укомплектовані містными русинами, до рана на шкуматя розгромили и плінили січовиків. Но, як и передбачалося Берлином, дійства штурмовых отрядов «Карпатськой Січи» одвернули на себе вооруженні силы Чехословакіи, обы сим способствовати Венгріи успішно начати окупацію Подкарпатськой Руси. За йсе в 06 годин 14 марта в 1939 г. войська Венгріи увыйшли в Подкарпатську Русь и за три дны єї окуповали. Обы не втягнути народ у кровопролитну войну, Президент Чехословакіи Е.Гаха на рано 15 марта в 1939 г. оддав Чехословакію на милость Гітлеру. Коли ся розвидняло, в 06 годин 15 марта в 1939 г. німецькі войська начали окупацію Чехіи, а уже в обід Гітлер на кабріолеті вїхав у Прагу и остановився в президентському дворцëви. Так Федеративна Чехословакія де-факто перестала существовати. А як же в такуй непредсказуємуй ситуаційи существовати автономнуй Подкарпатськой Руси, як составнуй несуществующої Чехословакіи? Для рішенія сей проблемы в 14 годин 15 марта 1939 года началося пленарноє засіданя законно избранного парламента Подкарпатськой Руси. У нëго не было другого варіанта, як приняти закон, котрым автономну Подкарпатську Русь провозгласити сувереннов республиков. Но под давленієм Берліна єї было провозглашено под назвов Республіка Карпатська Украйина, а премьєр-міністра А.Волошина парламент избрав єї Президентом. Суверенітет республікы Карпатська Украйина, котра 27 октовбра в 1944 г. была освобождена, а 26 новембра в 1944 г. переименована в Закарпатську Украйину, первыми признали Советськый Союз, Румынія и Венгрия, а пак через місяць позад освобожденія Прагы, 29 юнія в 1945 г. признала и Чехословакія. Суверенітет Карпатськой Украйины признала и суверенна Украйина, котра Указом Президента Украйины Л.Кучмы 15 марта в 2002 г. присвойила А.Волошину (посмертно) званіє Героя Украйины, – як Президенту суверенной Карпатськой Украйины и єї гражданину. Адвокат Петр Годьмаш, г. Ужгород. Интересно, а куда ся діла Русинська Республіка?