Хто допоможе Бершадському монастирю придбати плацкартний вагон?

У селі Флорине, Бершадського району, знаходиться чоловічий Преображенський монастир. Від самого початку свого існування чоловічий монастир був єдиним монастирем на Поділлі, який зберігав чистоту православ’я. Головна відмінність монастирської ікони Божої Матері від усіх інших , що вона зображена з непокритою головою і розпущеним волоссям. Цього не було на жодній іконі, за винятком подібної в Москві у Христоріздв’яній церкві. Засновано обитель 1616 році, коли єпископом Львівським і Кам’янець- Подільським був ЄРЕМІЯ (Писаревський). До речі, у приміщенні редакції газети «Слово Боже – УПЦ», є репродукція цього святого образу. На відміну від інших, що засновували князі у містах та селах у людних місцях, Бершадський монастир заснували бідні православні ченці, які рятувалися від татарських і турецьких набігів, від переслідування поляків і уніатів. Ці люди знайшли дрімучий ліс далеко від великих поселень, влаштували тут житло і почали споруджувати храм. Для Поділля, то були тяжкі часи. Вплив православних литовських князів ослаб, натомість посилився польський католицизм. Через це православна віра принижувалася, монастирі з погрозами, або силоміць втягували в унію. Однак ченці, не хотіли зраджувати святе православ’я. У монастирському архіві зберігався записаний переказ, згідно з яким обитель заснували пустельники з Молдавії, яких теж пригноблювали турки. Ці пустельники, були константи-нопольськими ченцями, які втекли з батьківщини після розгрому Візантійської імперії. Вони вирушили до річки Кодими, де раніше був турецький кордон, шукаючи зручного місця для проживання. Саме тут вони й поселилися поміж великих та дрімучих лісів неподалік річки «Дохни». Побудували перший дерев’яний храм, накритий очеретом. Престол влаштували на дубовому пні, який зберігався у Преображенській церкві, і згодом був обкладений дубовими дошками. За переказами, інокам на дубі явилася чудотворна ікона Божої Матері, з чого вони зробили висновок, що Господь Бог і Пресвята Богородиця благословляють їхнє начинання. Дерево спиляли і над пнем спорудили храм. Поляки та уніати грабували монастир за його відданість православ’ю. Під час руйнування майно забирали до місцевих поміщицький економій. Так, поміщик Сабанський присвоїв собі млин із землею та зарибленим ставом. А бершадський граф Машинський самовільно зайняв усі землі навколо монастиря. Незважаючи на велику бідність, обитель була єдиним православним монастирем у всій Подолії, в якому унія не змогла його підкорити. Головною і єдиною підтримкою обителі були навколишні православні жителі, які давали скромні пожертвування на утримання монастиря. Остаточно обитель відбудовано у 1796 році під керівництвом ієромонаха отця Терентія. Було відновлено стару дерев’яну літню з кам’яною ризницею, Преобрежанську церкву. Влаштовано 15 келій, трапезну. Монастир обгородили, побудували інші господарські споруди; теплу церкву в ім’я святого Онуфрія. Наприкінці XVIII cтоліття було 11 ченців, деяких перевели до Шаргородський монастиря. Після приєднання краю до Росії виявилося, що Бершадський монастир був єдиним православним на всій правобережній Україні! Головною святинею монастиря була чудотворна ікона Божої Матері «Взыскания погибших». За переказом вона явилася на дубі першим поселенцям і засновникам монастиря. Коли обитель була зруйнована у 1789 році, православні ченці втекли в Туреччину в Оргіївські ліси і взяли з собою ікону, а також деревину із розграбованої церкви. Там і відновили монастир, який місцеві жителі назвали спочатку «Гербовець» (Тому, що ігумен отець Яків, був згорбленим). Через різні причини ікону переносили в різні місця Бессарабії. 1821 року ієросхимонах Киріак (у схимі – Корнилій), який будував Бершадський Преображенський собор, вирішив знайти цей образ і повернути. За допомогою батька він знайшов її у церкві села Катулина. Киріак придбав її за високу ціну і переніс у новий Преображенський монастирський храм. Ще на початку XX cтоліття, вона перебувала над царськими воротами і за допомогою механізму опускалась, коли віруючі припадали до неї. Ікона була написана олійними фарбами на липовій дошці. На зиму ікону переносили в теплу церкву. Серед чудес, пов’язаних з іконою – зцілення диякона Митрофана Маль-ковського, від дуже небезпечної і важкої хвороби. Чудо було засвідчене священиком отцем Томасевичем. За звичаєм, щосуботи після Божественної Літургії здійснювався Соборний молебень перед іконою з читанням «Благовіщенського Акафісту Божої Матері». У жовтні 1917-го розпочався занепад монастиря. Деякий час обитель існувала, однак її доля була вже вирішена. Ось що згадують старожили села Флорине. Василь Шклярук: – Дуже страшно було, коли розбирали монастир, нищили таку красу. На той час там було чотири церкви, дуже гарна огорожа з розмальованими картинами. Пам’ятаю, як розбили позолочене панікадило; як воно впало, і розбилося, то всі хапали до кишені осколки. Одним словом, тягнули, хто що міг. В монастирі тоді ще були гарні килими, картини, ікони, чудове церковне начиння. Все це забрали в Бершадь, і де воно поділося – лише Богу відомо. Приблизно в кінці 50-их – на початку 60-их вибухівкою церкву висадили в повітря, бо зруйнувати її звичайним способом було неможливо. Марія Балинець: – У 1928 році я пішла в перший клас монастирської школи. Пам’ятаю, що одразу ж після входу за огорожу праворуч була криниця, а трохи далі – школа. Ліворуч – дзвіниця на чотирьох слупах з дуже великим дзвоном. Коли в нього дзвонили, було чути аж в місті Бершаді. А на церковній дзвіниці висіли менші дзвони, за допомогою яких створювалась мелодія. Ще в монастирі на той час були ченці. Пам’ятаю, як висвячували архієрея; у нього була митра з іконками на всі сторони, дуже гарні ризи. У другий клас я вже не пішла, бо прийшли комунари. Я на шиї носила хрестик, то вони з мене хотіли зірвати, але я не дала. Розмістилися вони в келіях. Господарювати почали з того, що знімали хрести і валили церкви. Мали трактор яким механізатор Мазур валив Миколаївську церкву. Чіпляли мотузками, ланцюгами за бані, вікна і так руйнували. Через кільканадцять років, цей чоловік втопився в ставку. Під час окупації румуни відремонтували Собор, і там здійснювалась служба Божа. Після війни, коли поблизу будували тваринницькі ферми, матеріали брали із зруйнованих церков та підмурку. Собор розібрати не могли, бо міцні стіни мав, а от покрівлю зняли… Шановній брати і сестри! Нині на місці нескореного монастиря стоїть лише зруйнована церква. Через те, що не має приміщення, аби настоятель міг служити Божественну Літургію, і здійснювати інші треби, - діяльність монастиря ледь-ледь жевріє. А тому звертаюсь до усіх небайдужих людей, аби допомогти для потреб святої обителі придбати списаний плацкартний вагон, або будівельний вагончик. З пропозиціями можна звертатись на електронну адресу редакції газети «Слово Боже – УПЦ» [email protected], або до церковного старости Ткаченка Миколи Мартиновича, який проживає за адресою;24405 Вінницька область, Бершадський район, с. Флорине вулиця Зеленогайська, 197. Телефони (067)726-45-93 або (097) 743-50-93. Розрахунковий рахунок 260081416, МФО 302247 ВОД «Райффайзен Банк Аваль» м. Бершадь, Вінницької області, номер 2531813030 Драган Олександру Григоровичу. Олександр ДРАГАН, редактор газети «Слово Боже – УПЦ», село Флорине, Бершадський район, Вінницька область.