Хто, ти, омбудсмен!

Сьогодні хотілося би поговорити про одного із «сірих кардиналів» русинського двигання нашої з Вами Подкарпатської Руси, такого-собі невеличкого, нічим не примітного чоловічка (в прямому та переносному значенні) – Ониська О. Однак, якшо дивитись в глубину його прожитих років, коли у далекому 1965 році молодий, амбіціозний сільський хлопець випускник ужгородського університету, отримавший диплом «фізика-ядерна фізика» був направлений (не без допомоги відомих компетентних органів) на роботу у Чеську Республіку, а потім, у 1968 році в далекий і незрозумілий холодний руський та, як казали «закритий» город Томськ, і не куди-небудь, а у саме закрите його серце – науково-дослідний інститут ядерної фізики, де простих людей, навіть з подібними дипломами на пушечний вистріл не пускають. Щоб отримати такі призначення, в часи розквіту комуністичної системи і її компетентних органів, без погодження з якими нічого не робилось, герой нашої замітки зумів, за короткий час стати начальником якогось супер секретного відділу у супер секретному інституті «закритого» города. За які ж такі заслуги молодого студента Сашика так полюбила тоталітарна комуністична система? Чому, ще під час навчання, його однокашники та преподавателі ВУЗу, яких викликали на довірчі розмови представники компетентних органів із здивуванням чули про себе речі, що були відомі тільки в наближеному колі родичів та хороших друзів? За відповідями на ці та інші питання щодо життєвого шляху Ониська О. далеко ходити не треба, вони лежать на поверхні та напрошуються самі-собою. Далі буде.