ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Новости и события в Закарпатье ! Ужгород окно в Европу !

Інквізиція як вона є

    06 мая 2021 четверг
    Аватар пользователя ВО Тризуб

    Ігор Лавриненко

    Страшна небезпека підкралася до Європи, звідти, звідки ніхто її не очікував. Хто б міг подумати, що світ, омитий водами хрещення декілька століть тому, настільки швидко скотиться до дрімучої азійської єресі?

    Але коли падіння Церкви здавалося вже неминучим… коли вороги християнства вже потирали руки… в цей момент по дорогах континента помандрували непримітні фігури у чорних плащах.

    І над Європою піднялася зоря очищувальних вогнищ Інквізиції.

    Сучасний секуляризований світ вже давно висміяв багато інституцій традиційного суспільства, а те, що висміяти не вдалося спробував демонізувати. В деяких випадках це вдалося зробити настільки спритно, що навіть ті, кого за визначенням можна віднести до останніх представників Традиції (монархи, священики, військові…) виявляються повністю або частково дезорієнтованими. Піддаючись цій, воістину диявольській спокусі, та погоджуючись з тими, кого слід назвати не просто звичайними опонентами, але ворогами Бога, Церкви, Держави та Суспільства, вони також починають сприяти знищенню Традиції.

    Однією з таких демонізованих сучасним світом інституцій традиційного суспільства є Свята Інквізиція. Для того аби розгребти гори брехні і зрозуміти, чим же насправді була Інквізиція, починати треба, що називається, від Адама. І це не метафора. Першим інквізитором був Бог. А першим інквізиційним процесом був процес розслідування злочину Адама перед Богом. (До речі, латинське слово "incvisitio" означає "розслідування").

    Треба відмітити, що злочин Адама був ні кримінальним, ні адміністративним, а суто релігійним, тобто гріхом, що безпосередньо порушує зв’язок людини з Богом ("Religio" перекладається з латини як "зв’язок").

    Порушено було не закон, встановлений людьми, а закон встановлений Богом: "Чи не їв ти з дерева, що Я наказав тобі не їсти?" – спитав Господь (Бут. ІІІ, 11).

    Адам же відповів: "Жінка, яку Ти дав мені, щоб була зі мною, дала мені з дерева, і я їв" (Бут. ІІІ, 12). У відповіді Адама можна побачити певну єресь, бо Адам не просто намагається перекласти свою провину на жінку, але намагається виставити Бога джерелом зла.

    Якщо плід з дерева, з котрого їсти заборонено, дала жінка, а жінку дав Бог, то відповідно Бог і дав те, чого їсти не можна.

    Жінка Адама єресь начебто не висловлює, а просто каже: "змій обманув мене, і я їла" (Бут. ІІІ, 13).

    Але насправді у слові "обманув" криються ті самі брехливі слова змія: "Ні, напевно не помрете! Бо знає Бог, що коли скуштуєте його, то відкриються у вас очі, і ви станете як Бог, що знає добро й зло." (Бут. ІІІ, 4-5). Таким чином, якщо жінка Адама піддалася саме на ці слова змія, значить вона повірила їм, а отже повірила в те, що Бог може збрехати, виходячи з якихось своїх інтересів. І знову Бог, тепер вже жінкою Адама виставляється джерелом зла, в даному випадку як брехун. Уявити ж, що Бог може творити зло – є безсумнівна єресь.

    По закінченні розслідування було винесено відповідний вирок, котрий і було виконано. І тут також необхідно відзначити, що санкція за злочин Адама та його жінки була визначена зарані: "не їжте, ані доторкайтесь, а то помрете" (Бут. ІІ, 17). І Адам і його жінка знали це. До того, як вони спробували плід з дерева пізнання добра і зла вони могли в Раю жити практично безкінечно. Після ж того, як вони спробували плід, їх плоть стала тлінною, тобто піддалася хворобам, фізичним недугам, старінню і врешті смерті. Бог нікого не обманув. Він сказав правду. І навіть при всьому Своєму милосерді Він не міг відмінити санкцію за злочин Адама та його жінки, бо у цьому випадку Він дійсно виявився б брехуном, а слова змія-спокусника були б істиною. Милосердя Бога було проявлено в іншому. Смерть, як наслідок первородного гріха окрім негативних наслідків в той же час є і єдиною можливістю зупинення тління, і відповідно мук плоті. (Хоча, звичайно, тільки після смерті, і по воскресінню). Живий труп-видовище мало естетичне, а вже для самого господаря безкінечно гниючої плоті і подавно.

    Головне, що треба зрозуміти з вищенаведеного, полягає в тому, що Бог, забороняючи їсти з дерева пізнання добра і зла, а також допускаючи для Адама та його жінки страждання плоті і навіть саму смерть, турбується, по-перше про спасіння безсмертних душ Адама і Єви, котрі могли загинути, будучи відірваними в результаті гріха від Бога, а по-друге турбується про спасіння їх тіл після воскресіння. Але ж про це турбувалась і Свята Інквізиція!

    Одночасно треба відзначити принцип, який лежав в основі питань, що ставив Бог Адаму та його жінці, співпадають з тим підходом, який застосовувала Інквізиція. Бог ставлячи питання Адаму і Єві, звичайно знав, якими мають бути їхні відповіді. (Знав Він і те, якими вони будуть насправді, бо Він всевідаючий).

    Інквізитори, котрі звичайно не могли заздалегідь знати, якими будуть відповіді (хоча з попередньої інформації могли про це здогадуватись), тим не менше все-таки знали про те, якими відповіді мають бути. Інквізиційний процес – це не науковий диспут, не колоквіум, не колегіум, і не консиліум. Інквізитори не намагалися вияснити щось, чого б вже не знали. Ніхто не виясняв спірних питань. Розслідування (incvisitio) полягало тільки в одному – у визначенні того, чи співпадає те, що відповість підозрюваний єретик з Наукою Церкви, котра зберігає Істину, необхідну для спасіння душі, чи ні. У випадку співпадіння відповідей, а значить ортодоксальності підозрюваного про те, що його погляди містять єресь, котра як відомо, небезпечна для спасіння душі.

    Наслідки цього могли бути наступними. Людина могла розкаятися в своїй єресі, і після деякого покарання (у вигляді покути) також відпускався. Якщо ж підозрюваний єретик продовжував наполягати на своїй єресі, то він оголошувався "завідомим" єретиком, тобто затятим. І в цьому випадку, навіть після досягнутого за допомогою різних методів розкаяння, покарання могло бути більш суворим. І зовсім інакше вирішувалося питання про те, що робити з єретиком, який, не дивлячись на всі спроби Церкви, не бажає позбутися згубних для його душі поглядів. А встояти після застосування інквізиційних методів впливу на плоть могла або одержима дияволом (або звичайно підтримувана Богом, але це інша ситуація) людина.

    В цих випадках, Церква, в лиці Святої Інквізиції, передавала єретика світській владі, говорячи при цьому, що всі її намагання повернути єретика в лоно Матері-Церкви успіхом не увінчалися. Що з ним тепер робити, мусить вирішувати світська влада.

    Світські ж правителі, як правило, віддавали єретика на публічну страту, оскільки ні один правитель не бажав мати в своїй державі баламутів, бо нормальною метою будь-якої держави є порядок на її території. А будь-які, навіть самі тихі єресі, як відомо з історії, врешті-решт ведуть до безладу, заколотів і війн. (Наприклад єресь одного Мартіна Лютера привела цілу Європу до кількадесятирічної релігійної війни, в якій загинуло до 400 тисяч людей, а після відміни Інквізиції у Франції, через декілька років після цього відбулася так звана Велика Французика революція, яка за неповних три роки гільйотинувала біля мільйона французів, а жертвами Інквізиції за декілька століть в усій Європі стало 36 тисяч чоловік, арифметика промовляє сама за себе).

    Тут також не можна згадати катарську (альбігойську) єресь, представники якої зненавиділи свою плоть більше ніж аскети, а світ більше ніж пустельники. Навіть такий ліберальний критик Святої Інквізиції як Генрі Чарльз Лі: не міг не визнати що "…Якими б жахливими не здавалися нам засоби, спрямовані на знищення єресі, якими б почуттями співстраждання ми не перейнялися до нещасних жертв, ми без жодного сумніву можемо стверджувати, що при тих умовах питання про католицизм було питанням про цивілізацію і прогрес. Якби катаризм став панівною релігією, або хоча б релігією рівноправною з католицизмом, безсумнівно його вплив був би згубним. Якби аскетизм, котрий катари підносили на рівень догмата, в питаннях статевих зносин, став загальним, то він невідворотно призвів би до вимирання людського роду; а оскільки це безглуздо, то безумовно, що раніше, ніж людство змирилося з думкою про незворотну загибель, та з ідеєю про повернення усіх вигнаних душ до їх Творця Бога, шлюб було б замінено вільним співжиттям, що привело б до руйнування ідеї родини. Засуджуючи видимий світ і взагалі все матеріальне, як справу рук сатани, катаризм наносив тяжкий удар стремлінню людей до покращення зовнішніх умов їх існування; тому якби це вірування розповсюдилось серед більшості людей, воно привело б Європу до дикого стану первісних часів. Проповідь катарів була повстанням не тільки проти Церкви, але і відмовою людини від природи…" (Г.Ч.Лі – "Історія Інквізиції в середні віки").

    Звичайно, ідеальна схема Святої Інквізиції, безсумнівно мала свої відхилення (і навіть зловживання) на практиці. Але судові помилки, не говорячи вже про хабарі, підкуп, лжесвідоцтва і т.п. мали місце в усі часи. Так само мали місце тиранія правителів, подружня зрада, крадіжки майна і т.п. Але через це, людство не збирається відмовлятися від судів, держави, від шлюбу, або від власності. Та й врешті з усіх переглянутих у ХХ ст. інквізиційних справ спеціальною комісією Ватикану, помилковими визнано тільки біля двох десятків справ з більш як 36-ти тисяч засуджених.

    Причиною зловживань є не та блага мета, яка ставиться перед тим, або іншим суспільним інститутом, а вражена гріхом людська натура. Але якраз власне з гріхами людськими і була призвана боротися Свята Інквізиція. Причому з гріхами особливого роду з єресями, які можна назвати гріхам "енідемічними", здатними вразити цілі регіони і країни. Без сумніву, скасування Святої Інквізиції призвело до розквіту всіляких єресей, котрі в результаті дійсно зруйнували Традиційну Європу. І тільки завдяки діяльності Святої Інквізиції реформаційний хаос було затримано не менше ніж на триста років. Власе Інквізиція захищала істинну, тобто засновану на Христі європейську єдність.

    Тепер вартує трохи зупинитися на методах, які застосовувались Святою Інквізицією по відношенню до єретиків (в тому числі відьм і чаклунів). Тортури, про які всі начувані, насправді ж не були основним методом з'ясувати істини та навернення грішника. Основним методом було переконання словом.

    І тільки духовна глухота впертого єретика змушувала застосовувати фізичний вплив. "…Інколи тортури та страта необхідні. Але, вдаючись до цих заходів, перш за все треба дивитися: а чи достойні ми самі того, щоби судити своїх братів?.. А коли кат побачить, що катований не в змозі більше зносити катування, то нехай йому буде наказано звільнити його, лікувати та піклуватися про нього до повного одужання…" (Молот відьм). Тіло, як таке, хоч і було створене Богом прекрасним (як все створене), тим не менше, невідворотно несло на собі печать гріхопадіння – свою тлінність і смертність. Душа ж, навпаки, по природі своїй християнка і тому належить вічності. І власне ради спасіння цієї вічної душі інквізитори допускали страждання тіла. До речі не менш вимогливо інквізитори ставилися і до власного тіла.

    Метою Святої Інквізиції було не катування якомога більшої кількості людей, і звичайно ж, не захоплення їх майна, а спасіння душ для Царства Небесного. Причому всіма доступними способами. До речі, якщо порівняти способи, котрі використовувала Свята Інквізиція зі способами, які використовували, державні дознавателі в ті часи, то виявляється, що методи інквізиторів були набагато милосердніші. Це просто маловідомий історичний факт. Тут доречно буде сказати, що всім відома Іспанська інквізиція, яка вирізнялася особливою наполегливістю в цьому питанні, була на відміну від Святої Інквізиції не церковним інститутом, а державним.

    Тепер можна перейти до питання допустимості (тобто наявності влади) одних людей катувати, або навіть віддавати на смерть інших людей, не за кримінальні злочини, а за "злочинні думки", за інший погляд на світ, за поклоніння іншим богам. Відповідь на це питання з легкістю можна знайти в Святому Письмі. Сам Господь встановив покарання у вигляді смертної кари за такі злочини, котрі якраз і розслідувала Свята Інквізиція. Наприклад:

    "Чоловік чи жінка, якщо будуть вони викликати мертвих або волхвувати, нехай будуть віддані на смерть; камінням необхідно побити їх, кров їхня на них" (Лев. ХХ, 27). "…Хулитель імені Господнього мусить вмерти, камінням поб'є його вся громада. Чи прийшлий, чи тубілець стане хулити ім'я Господа, відданий буде на смерть" (Лев. XXIV, 16).

    "… пророка, який наважиться говорити іменем Моїм те, чого Я не повелів йому говорити, і котрий буде говорити іменем богів інших, такого пророка віддайте на смерть." (Втор. XVIII, 20) і т.п.

    Ісус же не порушувати прийшов закон, але виконати. І якщо Він відносився з милосердям до грішників, то тільки до "звичайних", "земних", плотських, і то у випадку їх щирого розкаяння. Проте до грішників в релігійній сфері Він послідовно суворий. І в першу чергу до фарисеїв і книжників іудейських, котрі стали служити не Богу, а сатані. Він же створивши Церкву Свою, передав Їй і владу "зв'язувать і розв'язувать гріхи на землі" й пасти вівці Його. А справжній пастир завжди піклується про свої вівці. І якщо вівця захворіє, справжній пастир не дозволить їй бігати з усім стадом, щоб не сталося епідемії, а лікує її, інколи застосовуючи суворі засоби. Ту, що одужала відпускає назад. Безнадійно хвору залишає на поживу вовкам.

    Єресь, як було сказано, хвороба духовна та епідемічна. Охоплює цілі регіони та країни, як наприклад з альбігойцями, або пізніше лютеранами, кальвіністами і т.п., вони виявляються гірше чуми, котра забирає життя тільки тіла, тоді як єресь губить безсмертну душу. І чи не краще зразу не допускати цього, дозволивши Святій Інквізиції діяти на благо самих же людей та на славу Божу.

    Скажемо більше. Божественним провидінням кожне церковне таїнство, кожна частина Символу Віри, проявляється в світі матеріалізовано, як би воплочується в ньому.

    Наприклад, таїнство хрещення, проявлене в тій великій кількості вкриваючих землю церков, каплиць, монастирів, всілякої освяченої землі, в т.ч. цвинтарів, придорожніх хрестів і т.д. Сама планета Земля є наче Хрещена в Ім'я Отця і Сина і Святого Духа. І тому її символ – куля увінчана хрестом.

    Таїнство миропомазання – проявилося у світі під виглядом християнських держав, в повноті реалізованих тільки при монархічному ладі. Тут і католицька теорія двох мечів, світського та духовного і православна симфонія властей.

    Що ж таке Свята Інквізиція, як не матеріальний прояв таїнства сповіді, яке починається зі смиренного іспиту сумління та покаяння, яке завершується сповіддю своїх гріхів.

    Засудження Святої Інквізиції – чи це не є підсвідома відмова від таїнства сповіді? Давно вже в якості покути священиками зазвичай призначається лише прочитання декількох молитов. Але хіба не говорив Іван Предтеча: "…Роде зміїний – хто вас надоумив утікати від гніву майбутнього. Отож учиніть гідний плід покаяння" (Мт. ІІІ, 10).

    А Іван Предтеча – найменший з тих, хто увійшов в Царство Небесне.

    То хто ж з нині живучих може спастись? "Бо вже до коріння дерев і сокира покладена: Кожне ж дерево, що доброго плоду не родить, буде зрубане, та й в вогонь буде вкинене" (Мт. ІІІ, 10).

    І тому ті, хто не бажає бачити Великого Інквізитора на землі, побачать його на Страшному Суді. Хто проти Святої Інквізиції, той проти спасіння роду людського. Хто вважає, що Свята Інквізиція не потрібна, той вважає, що не потрібна і Свята Христова Церква. Церква без Інквізиції – є церквою духовних імпотентів. А Церква без Хрестових Походів – є кастрована Церква.

    Ісус Христос воплотився в повноті людської подоби і мав усі якості мужчини. Сучасні ж хулителі та заперечувальники Святої Інквізиції та Хрестових Походів – є стерилізатори Христа.

    Хто нині вижене торгуючих іудеїв з Храму? Хто переверне столи міняйлів – банки та біржі? Хто переверне лавки тих, хто продає Батьківщину? Хто розсипле їх гроші – долари та євро, акції та векселя?

    Та синедріон вже виніс свій вирок. Хрестові Походи та Свята Інквізиція засуджені. І вже вбито цвяхи в благословенні руки Спасителя. Посилено вбивається цвях і в милосердні ноги Ісуса. Стрімко пробивається Його Пресвяте Серце…

    Але ми віримо у Воскресіння Розіп'ятого. І зразу ж після тимчасового торжества – суботнього шабашу, Він явиться вірним своїм і скріпить їх, і новий Костянтин отримає Хрест із словами "Цим переможеш", і здіймуться над землею Хрестоносний Меч та Інквізиторський Бич і сповниться нарешті мрія Спасителя: "Ось іде вогонь, і як би Я хотів, щоб він скоріше розгорівся."

    Рейтинг: