ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Іспанія, як і Закарпаття, може стати українською історико-етнічною землею?

    18 августа 2018 суббота
    Аватар пользователя Ladavx

    Іспанія, як і Закарпаття, може стати українською історико-етнічною землею?
    http://rusin.forum24.ru/?1-19-0-00000041-000-0-0-1318081142
    Такі висновки можна зробити із написаної галичанином Святославом Семенюком книжки «Українські історико-етнічні землі», яка у 2011 р. видана у Львові. Розпочинається вона із голослівного ствердження, що нібито саме «українці є стовбурним етносом слов’янства» в Європі. (Див. с. 34). Хоча потім цей задум всіма наведеними у книжці фактами C. Семенюк спростовує і доводить, що стовбурним етносом слов’янства являються саме русини.
    Так, С.Семенюк на конкретних фактах аргументовано доводить, що починаючи від м. Мішкольці (Угорщина) і до м. Кошиці (Словаччина) «в старі часи це був русинський регіон, який належав князю Лаборцю. (…) Папа Лев III (795-816), пізніше і Бенедикт II (855-858) зверталися до русинів над Лабою з пропозицією хреститися за римським обрядом. (…) Веспрім (Veszprem) - місто на заході від Балатону, колишня столиця «Руської Марки», духовний та релігійний центр русинства на західних землях Угорщини. (…) переважну більшість Марки (повна назва Мархіа Рутенорум - П.Г.) становили русини. (…) Дружиною угорського князя Гейзи і матір’ю Стефана Святого була русинка. (…) Король справді був вдячний русинам, що доводить, зокрема, те, що його особиста охорона складалася з русинів… Більшість слов’янського населення Угорщини і Словаччини становили русини. (…) Духнович називав себе не українцем, а русином, тому що русин – давня назва етносу, яка вживалася протягом тисячоліття, тимчасом як українцями ми стали лише в ХІХ ст. (…) Русинство як етнос почало формуватися з часу утворення Куятицької культури, тобто з часу відокремлення слов’ян від балтів, що сталося у ст. VII до н.е. (…) в ХІ ст. відбувся перехід від вживання застарілого поняття «словени» до нового – «русини. (…) русини без жодної допомоги України протрималися ціле тисячоліття»! (виділено П.Г., див. сторінки 142, 67, 196, 143, 197, 194, 254, 255).
    На мою думку, краще про русинів сьогоднішнього Закарпаття, ніж це зробив галичанин С.Семенюк у вище згаданій книжці ніхто із радянських та сучасних українських істориків по сьогодні ще не сказав. Однак С.Семенюк відверто ігнорує ним же вище сказане і робить суперечливий самому собі висновок. Зокрема, на прикладі містечка Маріяповч (Mariapocs) в Угорщині, яке поряд із Закарпаттям. Воно в давнину було засновано русинами і ними по сьогодні заселено. За участі русинів Закарпаття, в ньому побудовано монастир Східного Обряду, до якого по сьогодні поодиноко та навіть процесіями щороку ходять молитися тисячі русинів Закарпаття до чудотворної ікони Маріяповчанської. В той же час ніколи до цього монастиря в Маріяповч не ходили молитися як українці Галичини, так і українці Соборної України.
    У стилі українських істориків-міфологів С.Семенюк бездоказово у своїй книжці «Українські історико-етнічні землі» голослівно стверджує, що сьогодні угорське містечко Маріяповч нібито і сьогодні являється «сучасним духовним центром угорських українців», але чому не русинів?! (с. 258). А відтак бездоказово намагається довести: «Панування Києва на Дунаї не було довгим і залишило свій слід лише у фольклорі українців» і стверджує, що колись нібито усі «землі на лівому березі Дунаю входили до складу Київської Русі»! (с. 225). Хоча перша згадка про Київську Русь датується 862 роком.
    Як згадує С.Семенюк, відокремлення слов’ян від балтів сталося у VII ст. до н.е. Тобто, слов’яни переселялися із південного побережжя Балтійського моря на південь. Із північного побережжя Чорного моря, тобто на зустріч слов’янам, переселилися тюркоязичного походження тиверці, тобто пращури сучасних галичан. Одна їх частина осіла в Іспанії і утворила там свою сьогодні автономну область під назвою Галіція. Друга частина тиверців осіла на сході Карпат і заснувала собі адміністративний центр Галич, від якого і пішла назва лише регіону Галичина. Тиверці-галичани ослов’янилися і першими серед східних слов’ян, з подачі Польщі і Австрії, у XIX ст. назвалися українцями по національності.
    Не буду здивований, якщо на підставі вищенаведеного, українці Галичини почнуть стверджувати, що друга частина їх побратимів тюрків-тиверців, яка переселилася в Іспанію, є малосвідома того (як і русини Закарпаття), що вони також є українцями по національності. А відтак і заселена тиверцями в Іспанії земля є також українською історико-етнічною землею!? Бо це випливає із вище сказаного С. Семенюком. Як і про те, що і русинська земля сьогоднішнього Закарпаття є нібито також українською історико-етнічною землею.
    Раз так фантазувати про історичне минуле народів, то фантазувати вже до кінця! Що і роблять сучасні історики України.

    Петро Годьмаш, член Національної спілки журналістів України.

    Рейтинг: 
    Загрузка...