ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Новости и события в Закарпатье ! Ужгород окно в Европу !

ІСТОРИКО-ГЕНЕАЛОГІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ РОДИНИ БАЧИНСЬКИХ

    28 марта 2024 четверг
    Аватар пользователя bachynskyj
    file.php_.jpegВ ті часи почали повертати з небуття, вшановувати світлу пам'ять багатьох громадсько-політичних діячів нашого краю, репресованих тоталітарним режимом, про нього ж якось і далі ніде не згадувалось.
    Інформацію збирав по різних джерелах - від батька, родичів в Угорщині, Чехії, Словаччині, з періодичних видань, а також з історичних розвідок науковців. У процесі роботи до мене надходило багато інформації про нашу родину та моїх предків. Так, батькова двоюрідна сестра з Будапешту Маргарета Бачинська ( Шаркань Ендрейне) надіслала Генеалогічне дерево сім’ї Бачинських, яке починалося з кінця XVII сторіччя. Значну допомогу мені надали, люб’язно поділившись своїми сімейними архівами, Марія Фізер-Бачинська та о. Данило Бендас.
    Почав накопичуватися матеріал, інформацію, яка попадала до рук, занотовував, робив ксерокопії зі статей, що друкувалися в періодичних виданнях, перечитав багато історичної літератури. Дідусь по маминій лінії Іван Макара дав мені виписки з церковних метрик про три покоління своїх предків. Він їх мав тому, що в сорокових роках минулого сторіччя , всі вчителі, а мій дідусь Іван Макара та бабка Лавра Макара (дівоче прізвище Павлишинець) працювали вчителями, повинні були надати підтвердження про хрещення своїх предків до третього покоління.
    Коли зібрав чимало матеріалів про свою родину, то створив Інтернет-сайт, присвячений брату діда, - Сенатору Едмундові Бачинському (http://www.batsinsky.narod.ru). Спочатку на ньому була лише його біографія, згодом почав на ньому розміщувати інформацію про інших відомих предків, а також матеріали, присвячені історії нашого краю.
    Для обласних періодичних видань «Трибуна», Трембіта», «Благовісник» та районних «Народне Слово» та «Калейдоскоп Перечинщини», підготував декілька статей, деякі з яких підписував псевдонімами Євген Фірцак або Євген Лютянський. Про дідового брата Сенатора Едмунда Бачинського, про брата моєї прабабусі по батьковій лінії єпископа Юлія Фірцака, про брата моєї бабусі по маминій лінії відомого освітянина Миколу Павлишинця, про мого дідуся Івана Макару та двоюрідного брата моєї бабусі по материній лінії Мирослава Чайковського. Також в районній газеті «Народне Слово» в журналі Мукачівської греко-католицької єпархії «Благовісник» та міжнародному науковому журналі «Русин» (Молдова) та публікувалась моя історична розвідка «Просвітителі Перечинщини» про видатних діячів науки, культури і освіти, які були або уродженцями Перечинщини, або певні періоди їхнього життя та діяльності пов’язані з нашим районом – Івана Пастелія, Івана Чурговича, Івана Сільвая , Сіона Сільвая, Олександра Митрака, Іринея Легезу та Євгена Фенцика.
    Для технічного оформлення свого дослідження використав портал «MyHeritage», з якого інсталював програму «Family Tree Builder» (це програмне забезпечення для побудови генеалогічного дерева , має підтримку на 23 мовах, є можливість розмістити фотографії) і за допомогою неї побудував свій родовід до дев’ятого покоління. З ним можна ознайомитися на Інтернет сторінці http://www.bachynskyj.myheritage.com. Виходячи з того, що за період проведення досліджень свого родоводу в мене зібралося багато матеріалів я вирішив описати свій родовід зупиняючись на визначних особистостей з нашої родини.
    Корені нашого роду, як засвідчують генеалогічні документи, знаходимо в Галичині - село Бачина, що недалеко від Старого Самбора. Хоч десь із кінця XVIІ ст. спогади про рід Бачинських знаходимо на Підкарпатській Русі. [1,11] Також відомо, що родина Бачинських належать до древнього дворянського роду Драг-Сасів. і їх дворянство підтверджено дипломом короля Зиґмунда III. [2,55] В історичних джерелах село Бачина згадується вже з ХІІІ століття. Перекази стверджують, що в давні часи, на горі, званій Зачище, стояв замок, укріплення якого були земляні. У Бачині несла свою службу сторожа, яка наглядала за основною дорогою (звідси, можливо, і походить назва села від слова «бачити») і, в разі потреби, відповідними сигналами попереджувала жителів замку про небезпеку. У другій половині XVII століття у повіті Старого Міста (тепер — Старий Самбір) було тільки декілька сіл, в котрих шляхта становила окрему громаду, а начальником був префект. До таких належала і Бачина. Село було вільним. Громада обирала із мужів раду на чолі з префектом, яка керувала всіма справами. [26], [30]
    Герб Бачини є класичним гербом Драг-Сасів - найчисельнішої геральдичної родини Русі та одного з наймогутніших родів середньовічної Угорщини. Цей шляхетний рід виводиться від Грифичів, які в кінці І тисячоліття володіли землями Саксонії які знаходились в межиріччі Одри і Лаби. В X-XI століттях землі західних слов'ян потрапили під владу німецьких феодалів, і частина населення подалась шукати кращої долі на сході. Частина з них за дозволом короля Гейми ІІ оселилася в незаселені землі Угорщини –Трансільванію за умови, що вони будуть захищати від постійних вторгнень печенігів. А в 1211 році угорський король Андрій ІІ віддав саксонському рицарському ордену частину угорських земель в постійну власність. З тих пір тут було закладено сім городів і землі ці стали називати Семиградом. Угорська її назва «Ерделі» - від Ердо (ліс), що відповідає латинському Трансільванія.
    Щодо назви Драго-Сас то по одній з гіпотез вона походить від імені воєводи Саса потомка Драга. В угорській мові це слово визначає народ германських – Сасів. Друга гіпотеза, що слово «Сас» походить від угорського , переводиться як «орел», а «Драго» – «дорогий, любий, безцінний».
    За свідченнями історичних джерел, до Галичини цей слов'янський рід запросив Данило Галицький. З-за Карпат до його війська приєднався загін лицарів під командою жупана Гуйда з Мараморошу. Хоругва новоприбулого загону містила родовий знак жупана — стрілу в польоті, покладену на синє поле щита, з півмісяцем і двома золотими зірками на його ріжках. Відбувши успішні воєнні кампанії проти мазурів і ятвягів, Гуйд здобув особливу прихильність Данила, отримав у нагороду земельний грант та одружився з його небогою. Цим самим він заклав перший осередок шляхтичів герба Драг-Сас у Галичині. Угорський рід Драг-Сасів у XV- XVІ століттях зазнав відчутних втрат в угорсько-турецьких війнах і остаточно вигас після поразки угорців під Могачем. Інакше велося Драг-Сасам на північних схилах Карпат. Починаючи з 1359 року королівський уряд усе частіше запрошував їх до свого війська і оселяв уздовж системи прикордонних укріплень і торгових шляхів у Карпатах. Так в XV ст. появляються сасівські родини Берестянських, Бісківських, Волосецьких, Губицьких, Ільницьких, Комарницьких, Риботицьких, Турчанських, Турянських, Яворських, а в XVI ст. — Бачинських, Білинських, Винницьких, Гординських, Жураківських, Кобилянських, Кропивницьких, Сасів, Тарнавських, Терлецьких, Ясинських та низки інших. [30]
    Згідно моєї інформації моє родове дерево починається з греко-католицького священика Івана Бачинського мого пра-пра- пра- пра- пра- пра- пра-діда, який народився в 1666 році. [9] Він виховав дочку та п’ятьох синів, четверо з яких були духовними особами, а саме Василь - (+1795) мій пра-пра- пра- пра- пра- пра-дід, Степан батько марамароського вікарія Андрія Бачинського (1719-1759), Данило (1731-1775), Сімеон (1717-1726) та Федор (1693-1775) - батько єпископа Андрія Бачинського.
    Мій двоюрідний брат у шостому поколінні єпископ Андрій Бачинський народився в родині священика Федора Бачинського в селі Бенятино Ужанського комітату (знаходиться поблизу Собранців на Східній Словаччині) 14 листопада 1732 року. В родині Федора Бачинського крім Андрія, було ще троє синів Іван, Михайло та Георгій.
    В 1752 році після закінчення гімназії в Ужгороді, Андрій Бачинський поступив на факультет філософії в Трнаву, і там же після розпочатого навчальногокурсу 3 квітня 1753 року був прийнятий в духовну семінарію, в 1756 році в Мукачеві висвячений на священика після чого продовжив навчання в Трнаві, де в 1758 році став доктором філософії, що обумовило енциклопедичність і світський характер його знань та інтересів. В кінці цього ж року його було призначено помічним священиком в місто Гайдудорог (нині Угорщина), а з 1 жовтня 1761 року призначений парохом, а потім також виконував обов’язки саболчського архідиякона. В вересні 1764 року Андрій Бачинський заклав перший камінь для гайдудорогської церкви. В 1765 – 1767 роках в його парафії пройшли великі заворушення, тому що багато парафіян відкрито виступало за перехід на латинський обряд, і про це зверталися з клопотаннями до Егерського єпископа. Але Бачинський з честю вийшов з цієї складної ситуації, за рахунок своєї високої освіченості та високих моральних чеснот і великої громадської активності, здобувши для себе велику любов не лише в єпархії, а і за її межами, як перед громадою, так і перед королівськими величностями. В 1771 році він успішно завершив багаторічну боротьбу за відокремлення Мукачівської греко-католицької єпархії з-під юрисдикції Егерського єпископату та латинського обряду, а в 1772 році після смерті єпископа Івана Брадача його вибрали капітульним вікарієм Мукачівської єпархії. [23,267-269]
    8 березня 1773 року Андрій Бачинський був іменований Папою на Мукачівського єпископа і висвячений Крижівським єпископом Божичковським у Відні, у цісарській каплиці, наприкінці травня 1773 року. 1775 році переніс резиденцію єпархії з Мукачева до Ужгорода [12, 189]
    В 1774 році створив капітулу (консисторію) і 7 вікаріатів. До того часу мукачівські єпископи не мали своєї палати і кафедри; тому австрійський уряд віддав Бачинському будинок єзуїтів в Ужгороді, де він мав свій постійний осідок. Завдяки його старанням священикам встановлено платню. Скрізь, де було потрібно, почали будувати нові церкви. 1798 року Бачинський заклав в Ужгороді духовну семінарію. Він також відібрав парафії, які в XVII сторіччі перейшли під юрисдикцію Егерських єпископів. Населення нашого краю почало підносити свою освіту, культуру, національну та релігійну свідомість.
    Єпископ Бачинський мав великий влив при дворі австрійської імператриці Марії Терезії вже в 1777 році вона присвоїла йому титул дворянина і призначила його своїм таємним радником, а її наслідник , Йосип ІІ надав йому право представляти інтереси народу в сеймі.[13,236]
    Після 1800 року завдяки плідній праці Бачинського населення міст та сіл які перебували під юрисдикцією Мукачівської греко-католицької єпархії за своїм розвитком, релігійною і національною свідомістю перевищило Галичину. [25,144-145] Це була Золота доба релігійно-культурного життя для нашого краю. Народ, хоча і не мав повної політичної свободи, але був об’єднаний під одним духовним провідником –Мукачівським греко-католицьким єпископом, - котрий як член вищої палати в парламенту в Відні, мав змогу боронити інтереси свого народу також і на політичному форумі. За таку діяльність народ вважали свого Владику батьком і провідником. [12,77]
    За 36 років керування єпархією Бачинський увійшов в історію не тільки як церковний, а й культурно освітній діяч, публіцист, палкий захисник національних інтересів свого народу. Відійшов у вічність в Ужгороді 7 листопада 1809 року на 77 році життя і похований у гробниці під кафедральним храмом.
    Ще один Андрій Бачинський двоюрідний брат єпископа приклався в першій половині XVIII століття до розбудови парафій Мукачівської греко-католицької єпархії. Народився в сім’ї уйлокського пароха Степана Бачинського із Земплинського комітату 1719 року.[9] Село Уйлок (в перекладі з угорської мови нове поселення ) виникло в 1304 році. Відоме воно було і як Вуйлок. З часом ці назви вийшли з вживання, за селом закріпилась теперішня назва Вилок (Виноградівський район. Наявність тут в 1332 році церкви свідчить про те, що Вилок в той час був уже досить значним населеним пунктом.[27] В 1738 році - як світська людина вивчав філософію в Кошицях, потім був направлений у семінарію в Трнаву, але тут через поширення чуми в 1739 році, як теолог другого року навчання, повернувся до Мукачева, 25 вересня 1740 року він був призначений дияконом і повернувся до Трнави для продовження навчання. 22 січня 1742 року був призначений капеланом єпископа Івана Блажовського, після смерті якого був направлений до Земплинського комітату, де вів віце-дияконство.[23,250]
    18 липня 1746 року єпископ Емануіл Ольшавський призначив Бачинського очолювати Марамороський вікаріат, де багато ним було зроблено та пережито. В Сиготі був один храм в якому почергово відправлялися богослужіння парохами грецького обряду та латинського обряду. Тому новий вікарій порушив питання побудови нового греко-католицького храму. 27 травня 1748 було придбано земельний наділ на якому через рік було установлено перевезену з села Сачала дерев’яну церкву. В цьому ж році було придбано земельний наділ для побудови храму в Хусті. 29 грудня 1751 року за його стараннями було виділено земельні наділи та одержано дозвіл для будівництво церков в Вишкові та Тячеві. В цих добрих справах він використовував свої приятельські стосунки з егерським єпископом графом Франциском Баркоці, що звичайно визивало образи єпископа Емануіла і той старався знайти нагоду щоб змістити Бачинського з посади вікарія. Наслідком того було позбавлення Бачинського титулу апостольського протонотаріуса, який йому було продовжено за допомогою егерців. В 1754 році його було усунуто із вікаріату і переведено парохом в Гайдудорог, але він там довго не затримався і в тому ж році переїхав в Уйгей Земплинського комітату, теперішня назва Шатораяуйгей знаходиться на півночі Угорщини на кордоні з Словаччиною, де й помер 14 липня 1759 року. Його називали світилом, що світить після темряви. [23,282-283]
    Братом моєї прабабусі Єлизавети Фірцак (Бачинської) був
    , який народився 22 серпня 1836 року в с. Худльово, що на Ужгородщині в родині місцевого пароха Василя Фірцака. Закінчив духовну семінарію в Ужгороді , богослов'я вивчав у Центральній Богословській семінарії у Відні (1856-1859). Після рукоположення у греко-католицькі священики 26 вересня 1861 року, єпископ Попович назначив його професором догматики в Ужгородській духовній семінарії. У 1876 році дістав гідність каноніка й був назначений ректором семінарії. В 1887 році його вибрали депутатом угорського парламенту. Завдяки високій освіченості та знанні багатьох європейських мов мав широкі зв'язки в угорських урядових колах. 17 грудня 1891 року Апостольський Престол іменував його Мукачівським єпископом. На єпископа його освятив в Пряшеві 10 квітня 1892 року єп. І. Валій. .[11,191]
    Єпископ Фірцак, перш за все старався піднести в єпархії релігійне життя, боровся за відновлення в нашому краї парафіяльних шкіл, а на той час з колишніх 471 церковних шкіл Мукачівської єпархії навчання проводилося тільки у 119 школах. Із-за браку шкільних підручників вся наука обмежувалася до читання Псалтиря та навчання катехизму й церковного співу.
    Для піднесення релігійного життя провів два єпархіальні синоди (1891р. і 1903 р.), якими старався відновити в Мукачівській греко-католицькій єпархії духовне життя й любов до свого обряду. На першому, який відбувся в Ужгороді 30 вересня 1897 року, було розглянуто багато питань не тільки матеріального забезпечення церкви, але й відносно церковних шкіл, душпастирської праці та церковних організацій. Другий єпархіальний синод під керівництвом єп. Фірцака, що пройшов 8-12 вересня 1903 року. Синод діяв у чотирьох окремих комісіях, які розглянули - фінансові справи, життя духовенства, душпастирську працю і навчання релігії в парафіях та соціально економічну діяльність духовенства. Було прийнято рішення, катехизм і Біблію всюди навчати народною мовою, а також обновити монаший Чин св. Василія Великого. [12,103-104]
    За благословенням єпископа було відновлено Товариство святого Василія Великого в серпні 1895 року яке очолив тодішній ректор духовної семінарії кан. Іван Якович. На першому ж засіданні відновленої спілки священиків – народовців було вирішено видавати газету на народній мові. Так народилася 5 травня 1897 року, перша закарпатська народна газета „Наука”, яку редагував віце ректор єпархіальної семінарії о. Юлій Чучка. В 1899 році спілка св. Василія заснувала власну друкарню, яка почала видавати для народних шкіл потрібні посібники. В 1900 року було змінено назву на акціонерне товариство "Уніо", щоб будучи торговою фірмою, не підлягати контролю адміністративних органів. Після цього в ньому розгорнулася дуже жвава діяльність, оскільки його співробітники працювали там безплатно тільки в інтересах ідеї. Товариство видавало підручники, книги, газети "Наука" та "Gorog katholikus Szemle", брошури і т.д. Відчуваючи в єпархії брак учительських сил, єп. Фірцак в 1903 році заснував жіночу учительську семінарію, з якої вийшло чимало визначних вчительок. [12,218-220]
    (ПРОДОВЖЕННЯ http://www.ua-reporter.com/content/72488 )