«Карпатська Україна – велична сторінка в історії українських національно-визвольних змагань!» – О.Корнєв

Нещодавно була річниця героїчної оборони Карпатської України від фашистських загарбників загонами Карпатської Січі. Ці події 1939 р. на Закарпатті існують оцінюють по-різному. Хтось вважає Карпатську Січ героями, а хтось – бандитами. Щоб краще розібратися як усе було насправді,ми вирішили звернутися за допомогою до відомого харківського історика, який також є головою Харківської обласної молодіжної громадської організації "Надія Нації" Олексія Корнєва. Друже Олексію, яка Ваша позиція як історика щодо трагічних і водночас героїчних подій у Закарпатті в 1939 році?–Друже Владиславе, по-перше, дякую за цю розмову. Хоч я мешкаю все життя на Східній Україні й не можу "розписуватися" в цьому питанні за закарпатців, але я можу оприлюднити щодо цього питання думку більшості вітчизняних істориків, яку особисто я також поділяю. Карпатська Україна – велична сторінка в історії українських національно-визвольних змагань! Бійці Карпатської Січі – герої, чиї імена назавжди закарбовані в історії українських національно-визвольних змагань. Принаймні "бандитами" карпатських героїв жоден серйозний український історик точно не назве. Такі оцінки побутують переважно серед частини нашої громадськості, зомбованої комуністичною пропагандою. Також цю тезу проштовхують деякі псевдонауковці з партквитками певних антиукраїнських політичних сил чи позапартійні агенти Кремля й Будапешту (переважно це добродії в кращому випадку з освітою шкільного вчителя). –Як нам відомо, до війни Закарпаття було в складі Чехословаччини. Ви могли б коротко охарактеризувати ставлення чехів до закарпатських українців?–Саме так. Ставлення чехословацького уряду до Закарпаття та закарпатців було достатньо позитивним. На відміну від мадярської політичної еліти, яка століттями (навіть у часи входження Угорщини до Австрійської імперії Габзбургів) перетворювала ці землі на свій аграрно-сировинний придаток і вдавалася до нещадного соціально-економічного й національного гноблення місцевих українців, чехословацький уряд діяв зовсім інакше. До економіки краю були вкладені інвестиції, спрямовані на розвиток місцевої промисловості, яка вперше почала на цих землях динамічно розвиватися. Так само чехи й словаки позбавили місцевих українців національних утисків з боку мадярської політичної еліти. Почали більш динамічно розвиватися українська мова (статус якої на Закарпатті був фактично підвищений до офіційної мови краю), культура та український політичний рух. Це стало необхідною передумовою проголошення Незалежності Карпатської України. –Отже, до приходу чехів та словаків Закарпаття було поневолене угорцями, які загарбали цей край ще в час раннього середньовіччя. Чи чинили спротив угорській орді білі хорвати, легендарні предки закарпатців, коли мадяри перейшли Карпати?–На жаль, джерела дуже скупі щодо подробиць цієї боротьби, але вона була достатньо потужною, попри нерівність сил. Наприкінці ІХ ст. союзом племен білих хорватів на Закарпатті керував князь Лаборець ("Лаборцій" в угорських хроніках). На той час кочові мадяри вже з вогнем і мечем пройшли по південних околицях Київської Русі, обтяжені награбованим добром та українськими жінками, і, під тиском потужної дружини київських князів (яка їх переслідувала) перейшли за Карпати. Білі хорвати на той час ще не були у складі Київської держави, економічні й політичні інтереси якої початково були спрямовані від Балтики до Чорного моря (шлях "З варяг у греки"). Тому протистояти чисельнішому й сильнішому ворогові закарпатцям довелося сам на сам. Не дивно, що князь Лаборець зазнав поразки і був повішений загарбниками на березі річки, що носить його ім'я. Така жорстока розправа над переможеним ворогом свідчить про те, що загарбники боялися продовження опору місцевого населення під його керівництвом. Оскільки ж угорці послідовно нищили місцеву культуру, не дивно, що ми так мало знаємо про ту давню українсько-мадярську війну (причому майже виключно з не дуже достовірних у цьому питанні угорських джерел). –Ви не могли б розповісти, як була створена Карпатська Січ, та яка роль галичан, зокрема Романа Шухевича, в її становленні?–Як відомо, під тиском німців Чехословаччина розпалася на німецький "протекторат" (Чехія) та "державу Словаччину". За таких умов 12 лютого 1939 р. відбулися вибори до Сойму Карпатської України, на яких більшість голосів виборців (близько 94 %) здобули кандидати Українського Національного Об'єднання. 15 березня 1939 р. Сейм проголосив повну державну самостійність Карпатської України. Утім, з цією ситуацією не могли змиритися угорці, які не полишали своїх зазіхань на Закарпаття. Оскільки ж Гітлер та його урядовці вели подвійну гру щодо краю, на Закарпатті почали формуватися для оборони від очікуваної мадярської навали загони Карпатської Січі. Ядром цих формувань, яким врешті-решт і довелося зустрітися зі значно чисельнішим і на кілька порядків краще озброєним ворогом, були дійсно галичани (зокрема й Р.Шухевич). Але ні в кого з серйозних істориків не викликає заперечень підтверджений спогадами багатьох очевидців факт, що переважна більшість добровольців, які воювали проти угорської армії у загонах Карпатської Січі (а там воювали виключно добровольці) були місцеві закарпатські українці. –Зброї в Січі катастрофічно не вистачало. Звідки січовики брали зброю?–Головною бідою січовиків дійсно був брак зброї. Її меншу частину з великими складнощами діставали з Румунії, більша ж її частина – це були звичайні застарілі легкі мисливські рушниці, які надало січовикам прихильно до них налаштоване населення краю. –Також,наскільки я знаю, частину зброї січовики забрали у жандармерії. Чи дійсно це так?–Це дійсно так. Але зброя місцевої жандармерії (до того ж, вилучена у достатньо невеликій кількості) так само не йшла у жодне порівняння зі зброєю регулярної озброєної за останнім словом техніки угорської армії –Чим займалася Карпатська Січ до початку війни?–Звісно ж, вишколами бійців – військовими й політичними, а також культурно-освітньою роботою серед населення. Існувало 5 постійних гарнізонів Карпатської Січі, де проводився найкращий військовий вишкіл. Інша частина бійців виконувала допоміжну службу в поліції та прикордонній варті. –Перші бої Січі були з чехами. У зв’язку з чим вони відбувались?–У зв'язку з тим, що чехи, які раніше погоджувалися з широкою автономією краю, були проти надання йому Незалежності. До того ж, проголошення Незалежності Карпатської України в умовах руйнації їхньої власної держави Гітлером було сприйняте ними як зрежисований німцями акт сепаратизму. Утім, це зовсім не так. –Чим завершився чесько-український конфлікт?–Тим, що Чехословаччина припинила своє існування значно раніше, ніж на це розраховували чеські урядовці й чехословацька армія на Закарпатті. Не було вже чехам за що воювати, то ж довелося скласти зброю. –На такий самий крок від українців сподівалися мадярські фашисти, але українці не склали зброї. Як почався угорський наступ на Закарпаття? –Наступ на Закарпаття почався в середині березня 1939 р. після отримання згоди від Гітлера на окупацію Карпатської України армією угорського диктатора Хорті (одного з найкращих і найпослідовніших союзників німецького "фюрера") Українська сторона проти цього активно протестувала і намагалася якнайдовше не складати зброї, бо сподівалася, що деякі прихильно налаштовані до українців підлеглі Гітлера переконають його у необхідності погодитися з Незалежністю Карпатської України та відступом угорців з її території –Як відомо,майже вся Карпатська Січ складалася із хлопців віком 14-16 років. Наскільки достовірні ці данні?–Це були дійсно переважно дуже молоді люди. Траплялися серед них і 14-річні підлітки. Утім, мені доводилося чути, що більша частина бійців мали вік понад 16 років (16-17 у середньому). Але стверджувати, що це була суто "підліткова" армія, на мою думку, абсолютно некоректно. –Найбільш відома битва-на Красному Полі. Як Ви можете охарактеризувати цей бій та інші битви до і після нього? –Фактично єдиною дійсно масштабною битвою з угорцями був саме бій на Красному Полі, на підступах до столиці Карпатської України, якою був тоді Хуст. 2 дні (з 15 до 17 березня) українці з побудованих нашвидкоруч уздовж берега Тиси укріплень відбивали значно чисельнішу угорську армію з важкою артилерією та військовою авіацією (навіть змогли збити один мадярський бомбардувальник). Але сили були надто нерівні, тому угорці перемогли. Дрібні ж сутички та партизанська війна проти окупантів продовжувалися від початку їхнього наступу до травня включно (в останній період війни бої тривали у віддалених та важкодоступних гірських районах). –Якими були втрати на Красному Полі в угорців та українців? Хто втратив більше людей у цій битві? Чи вплинув бій на наступ мадярів на Закарпаття?–За даними угорських джерел, січовики втратили 230 чоловік убитими, було багато поранених, у полон взято 450 осіб. Угорці втратили близько 160 солдатів й офіцерів, і ще близько 400 було поранених. Утім ці данні навряд чи правдиві. Натомість в українській історичній літературі можна побачити зовсім інші цифри втрат обох сторін. Зокрема, ювілейне видання "Карпатська Україна. Матеріали до 70-ти річчя проголошення незалежності" наводить наступні дані: 1 200 вояків убитими й пораненими з українського боку, а з угорського – 5–8 тисяч вояків убитими й пораненими, 1 збитий літак, багато підбитих танків. Після цього бою частина січовиків на чолі з полковником М. Гузаром відійшла до Хуста. Утім, бій на Красному Полі, на жаль, став вирішальним для успішного просування мадярських окупантів на столицю Карпатської України та зумовив її поразку у цій війні. –Отже бій на Красному Полі є виявом небаченого героїзму й водночас трагедії. Серед мадяронів та русофілів можна часто почути про те що "галичани гімназистів зазомбували, а самі втікли в Румунію". Які саме події доводять їхню неправоту?–Уся історія Закарпаття, гнобленого мадярами з невеликими перервами близько 1000 років, це переконливо доводить. Загальновідомо, що до І Світової війни Закарпаття було найвідсталішим в культурному та економічному відношенні краєм України, де навіть ледь не через рік протягом цілого ХІХ траплялися від'ємні прирости населення, чого до більшовицьких Голодоморів не знала жодна інша частина України. Зважаючи на все це, галичанам не було жодної потреби нікого додатково агітувати на Закарпатті проти мадярів. –Керівництво Січі відступало в Румунію саме чи разом з вцілілими загонами?–Звісно, втрати були достатньо відчутними, але панічної втечі не було, і значну частину особового складу бійців керівництву Січі вдалося зберегти. –Як мені відомо,частина січовиків залишилася партизанити в Закарпатті. Що Вам відомо про січовиків-партизанів?–Дійсно, частина залишилася партизанити. Утім, угорський окупаційний режим був надзвичайно жорстоким (навіть німці не робили багато з того, що дозволяли собі хортісти). До того ж, невдовзі бійці Карпатської Січі знадобилися Проводу ОУН вже по східний бік Карпат, тому партизанський рух проти угорців тривав на Закарпатті порівняно недовго. –А що було із вцілілими загонами Карпатської Січі?–Наскільки я розумію, вони влилися до сформованих ОУН у ході війни українських збройних формувань та у підсумку до УПА. –Отже вцілілі загони Січі воювали в майбутньому в УПА.–Саме так –В Інтернеті поширена інформація про те, що вцілілі січовики відступили до Румунії, а ті, в свою чергу, видали українців мадярам, які передали галичан полякам.–Дійсно, доля деяких січовиків склалася саме так. І цілком очевидно, що доля цих виданих ворогам січовиків була дуже сумною. –Мені відомо, що мадяри вирізнялись особливою жорстокістю страчуючи полонених січовиків, зокрема вдавалися до відрубування голів. Чи правда це?–Переконаний, що це саме так. Мадяри відзначалися особливою жорстокістю навіть на окупованій німцями Східній Україні. За спогадами очевидців, з якими мені довелося особисто поспілкуватися, у мадярів за ступенем жорстокості до населення окупованих теренів України тверде "друге місце" ("перше" за румунами і лише "третє" в німців)... –Що Вам відомо про розстріли на Верецькому перевалі?–Мадярські й польські окупанти провели спільний розстріл 600 полонених січовиків. Важливо відзначити, що кожна сторона розстрілювала "своїх" "бунтівників", але робили вони це спільно. Так само й зараз усі вороги України (зовнішні, внутрішні) намагаються координувати свою боротьбу проти нашої країни і народу. І протистояти такому тиску з боку сильнішого згуртованого ворога можна тільки шляхом об'єднання зусиль усіх свідомих українців на чолі зі здоровим (справжнім, українським) Проводом. Цю просту істину розуміли західні українці у 1-ій третині - середині ХХ ст., але на жаль, вона залишається незрозумілою для більшої частини сучасного українства, обдуреного фальшивими "пророками", за спиною яких стоять споконвічні вороги України. –У підсумку ми можемо сказати, що бійці Карпатської Січі були і навіки будуть героям України а особливо Закарпаття. Мадяри, немов 1000 років тому, знову намагалися поставити на коліна закарпатських українців, але ще зовсім молоді бійці Карпатської Січі з допомогою побратимів із Галичини захищали Карпатську Україну до останнього від фашистських загарбників! Тим, хто не загинув від куль, мадяри повідрубували голови та потопили в Тисі, так само як загинули вояки білі хорватів 1000 років тому! Їхню героїчну смерть на Красному Полі та Верецькому перевалі завжди пам’ятатимуть закарпатці! Герої Карпатської Січі вічно житимуть у наших серцях!–Повністю згоден. Причому хочу окремо підкреслити, що бійці Карпатської Січі захищали свою Батьківщину дійсно від ФАШИСТСЬКИХ загарбників. На совісті режиму Хорті (одного з кращих та найпослідовніших союзників Гітлера) зокрема різанина мадярських євреїв, чия громада (одна з двох найбільших у Європі) була майже під корінь ним знищена. Тому можна певно стверджувати, що угорський режим Хорті мало відрізнявся від гітлерівського, більше того, всі відмінності тільки у гірший бік... –Я вам дуже вдячний за розмову, друже Олексію. Ви надали нам багато цікавої, а головне правдивої інформації. Велике вам спасибі. –На взаєм, друже Владиславе, завжди радий допомогти! –Слава Україні! –Героям слава! Владислав бандерівець.Закарпаття