КІЛЬКА ПИТАНЬ САМОМУ СОБІ З ПРИВОДУ РУСИНСТВА (Сергій Федака)

Як показує соціологія, етнополітичні і етнолінгвістичні питання зараз не належать до найбільш актуальних для пересічних громадян. Нині найбільше людей хвилюють проблеми соціального захисту, нормальної роботи, гідної зарплатні тощо. Про все інше говорять тільки коли вже зовсім нічого робити – як це було у нещодавні новорічно-різдвяні свята. Саме у ті дні в закарпатському секторі Інтернету дещо активізувалася русинська тематика. У зв’язку з тим захотілося відповісти самому собі на кілька питань, які виникли цими днями.Що таке сучасний русинський рух на Закарпатті?Це певне ментальне і політичне протистояння офіційному Києву, з одного боку, і сусідній Галичині, з іншого. Ставлення до інших регіонів України невизначене. Ставлення до сусідніх держав швидше позитивне, ніж негативне, але теж неоднозначне. Нині на владному Олімпі України немає жодного українського націоналіста (навпаки, є кілька їхніх опонентів). Проте ставлення влади до русинства лишається таким же незмінним, як і за усіх попередніх режимів. Все, що веде до політичної, територіальної автономії Закарпаття є для Києва категорично неприйнятним. Навіть автономія Криму при В.Джарти і А.Могильовому стала суто формальною, декоративною. Теоретично не виключається у далекій перспективі трансформація Криму у таку ж область, як і інші в Україні (може, з трохи ширшими повноваженнями обласної влади). Автономія Криму певним чином тримається на присутності там російського флоту, на наявності населення зі ще радянською ментальністю (колишніх військових пенсіонерів і членів їхніх родин). Нічого цього немає на Закарпатті – флоту взагалі, а носіїв радянської ментальності тут на порядок менше, тому вони погоди не роблять. Тому ідея автономії була тут приречена на поразку від самого початку. А нинішня влада – це аж ніяк не Л.Кравчук, котрий допустив автономію Криму, і не В.Ющенко, у якого увесь пар ішов у гудок. Нинішня влада – це всерйоз і надовго. Вона прийшла не для того, щоб делегувати повноваження, розпорошувати їх. Зараз тенденція інша (принаймні, до президентських виборів 2015 р.) – максимальна концентрація влади в одних руках, мобілізація владного ресурсу для модернізаційних реформ, перш за все, у сфері економіки. На карту поставлене саме існування держави. Заради виконання свого плану влада нехтує виступами з боку дрібного бізнесу, афганців і чорнобильців, інших представників протестного електорату, хоча і дуже втрачає через це у своєму рейтингу. Але визначено отакий фарватер, від якого цей криголам не відступить. Тим більше владний Київ не зважає на малочисленний русинський рух. Ви там протестуйте, але караван рухатиметься своїм шляхом.Що спричинює русинську самоідентифікацію?Русин – це генетичний опозиціонер. Свого часу Духновичеві слова “Я русин был, єсмь і буду” стали прапором протесту проти мадяризації, пізніше А.Бродій і С.Фенцик піднялися як борці проти чехізації, у добу русифікації русинського руху у краї не існувало, хіба що П.Кампов підняв свій голос. Коли Союз захитався, рух відродовся – тепер вже як альтернатива українству. Те, що русинський рух постійно використовувався різними зовнішніми силами, на сьогодні добре відомо і задокументовано. Така карма будь-якої опозиції. Колись В.Шульгін сказав так: “Білий рух започатковувався майже святими людьми, а завершувався майже бандитами”. На жаль, така закономірність характерна не тільки для білогвардійців.Хто називає себе русинами на Закарпатті?Русин – це давня назва усіх українців. Але на Закарпатті русинами називають себе ті, хто не вважає себе українцем, не хоче ним бути. Оскільки тяжко уявити у переписних листах графу “не-українець” чи “анти-українець”, то доводиться вигадувати якийсь синонім до цього. У Росії пішли трохи іншим шляхом. На останньому переписі там були люди, які називали себе гоблінами, ельфами, тролями й іншими персонажами Дж. Р. Толкієна. Правда, через це ніхто не став запроваджувати до реєстру національностей Російської Федерації нові графи. Нещодавно В.Путін назвав певну частину виборців бандерлогами (це вже від Р.Кіплінга), не виключено, що на наступному переписі хтось отак визначить свою національність. Не кажу, що етнонім "русин" саме з цієї серії. Слово давнє і шановане. Шкода, що українці свого часу відмовилися від нього. Тому зараз “русин” визначає не так національність, як політичну позицію, неформальну партійність. Частковим виходом із ситуації може бути запровадження у переписній документації такої графи, як “без національності”, “не ідентифікує себе” чи щось подібне. Можливо, для когось це виявиться ще прийнятнішим.Що є позитивного у русинстві?Це прояв локал-патріотизму, болю за рідний край, його традиції, природу тощо. Я про тих, хто щиро вірить у те, що говорить. Є звичайно, і “професійні русини” (як і "професійні українці”), котрі переслідують свої індивідуальні цілі. Але тут мова не про них. Є у нас гарні поети, що пишуть рідною бесідою, є інші митці, що віддають належне цій ідеї. Всяке світле почуття, якщо воно щире, викликає повагу.Що є ризикованого у русинстві?Перспектива замкнутися у самому собі, втратити перспективу. У попередні роки закарпатці почали активно грати на всьому українському полі, посіли солідні місця у Києві, інших українських центрах. Я бачу перспективу для наших краян саме у цьому – невпинно і наполегливо підносити престиж нашого краю в масштабах цілої держави, а не ігнорувати її, і тим більше не відгороджуватися. Лишатися газдами у власній хижі, але використовувати і ті можливості, що відкриваються нині в Україні загалом. Які люди нині є активістами русинського руху на Закарпатті? Це кілька десятків чоловік – переважно пенсійного віку і кілька помітніших фігур передпенсійного віку (близько 50 років). Кожний сам по собі є цікавим як людина, з багатьма знайомий особисто. Поокремо з кожним без винятку можна нормально говорити. Але коли збираються докупи, починає діяти певний колективний ефект. Громада розпалюється, накручується, навіює собі максимум негативних емоцій. Додає гостроти і те, що різні активісти недолюблюють одне одного, починаються суперечки, хто з них "правильніший" тощо. Ці речі характерні для усіх замкнутих структур, і русини не виняток. У рухові дуже сильний суб’єктивний момент, людський фактор. Кожний активіст має свої підстави для участі у русі – часто далекі від тих патріотичних і націоналістичних почуттів, які декларуються на словах.Чи є перспективи у русинського руху?Є. Якщо уникати конфліктів із незрівнянно сильнішою від тебе владою, така перспектива є. Окремі русинські організації стали саме на цей шлях. Українство зацікавлене у тому, щоб Закарпаття максимально розкрило свій етнокультурний, ментальний потенціал. Культурницький потенціал русинства далеко не вичерпаний. Але агресивність ніколи не віталася на Закарпатті. Вона чужа нашій ментальності. Тому агресивність гробить русинський рух. Намагаючись вирішити якісь політичні питання, для яких немає достатньо сил, активісти демонструють свою слабкість. Виробляється комплекс жертви. Вони навіщось постійно привертають до себе увагу через скандали, замість того, щоб пробувати працювати !на позитиві!. У результаті це негативно впливає на імідж. Це перестрибування через етапи, намагання подолати прірву у два стрибки. П.Р. Магочі вважає, що теоретично русини за сприятливих обставин могли б розвинутися у повнокровну державну націю. Теоретично, так. Тільки от цих сприятливих умов абсолютно не видно. Зараз глобальні тенденції працюють зовсім на інше – на витворення уніфікованої англомовної маси, яка жує гамбургери і запиває їх колою. Щороку на планеті зникають якісь мови і національності. Тож ідеться тільки про те, щоб відколоти від українців невелику частку, аби усі швидше зникли у плавильному котлі. Тому це парадоксально, але перспектива русинства – усередині українства.