ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Крок вперед або два кроки назад

    06 июня 2020 суббота
    Аватар пользователя Кирило Сахнюк

     

    Президент України Володимир Зеленський оновив [https://www.president.gov.ua/documents/1672020-33561] склад представників Республіки на переговорах Тристоронньої контактної групи з мирного врегулювання конфлікту на Донбасі. Зокрема, головним переговірником залишився екс-президент України Леонід Кучма, а його заступником став віце-прем'єр і міністр з питань реінтеграції Донбасу Олексій Резніков. Решта членів команди представлені заступниками міністрів і головами комітетів Верховної Ради.

     

    Офіс Президента позиціонує нові призначення як прорив у переговорному процесі. Київ нарешті вивів на переговори з ДНР і ЛНР своїх офіційних представників, а не відставних і нікому нецікавих політиків. Частка правди в цьому є, але невелика.

     

    Рішення Зеленського підвищити рівень представництва української делегації в Тристоронній контактній групі завуальована спроба розділити відповідальність за прийняті в Мінську рішення з урядом і парламентом, і групами впливу (парламентські представники від усіх ключових груп впливу всередині "Слуги народу"). Це має зменшити ймовірність внутрішньопартійних демаршів, як після рішення про створення консультативної ради з представниками ОРДЛО. У перспективі можливе розширення поле для діалогу і спектру обговорюваних проблем.

     

    Але чи не є це просто спробою імітувати активізацію переговорного процесу на тлі зустрічі президентів нормандської четвірки в обумовлений термін і відсутності серйозних результатів онлайн-конференції міністрів закордонних справ.

    Перш за все, розроблена під керівництвом Віце-прем'єр-міністра України а.Рєзнікова Стратегія реінтеграції Донецька і Луганська розрахована на 25 років. При цьому команда Зеленського по суті дублює заяви часів правління Петра Порошенка: вибори після передачі кордону, роззброєння ДНР і ЛНР, переговорів з окупаційною владою не буде і так далі.

     

    У внутрішній політиці аналогічна ситуація: закони про мову, ринок землі, курс на євроінтеграцію і так далі йдуть в явний розріз з тим, що пропагують в ЛДНР. Якщо прийняти позицію Києва, що влада самопроголошених республік складається з терористів і окупантів, це все одно не відповідає на питання, хто і як буде пояснювати людям, які прожили 25 років під обстрілами української армії, чому вони повинні повертатися в Україну, а не бігти в Росію або якусь іншу країну. Насправді, Київ не веде діалог не тільки з жителями ДНР і ЛНР, але і з тими жителями Донбасу, які знаходяться на неокупованій території. Їх немає в профільному міністерстві, їх не запрошують на переговори по Донбасу і так далі.

     

    Зеленський елементарно не може приборкати навіть неонацистів, які періодично збираються на мітинги проти угод з ворогом на Донбасі і так далі. Доходить до того, що обвинувачений у вбивстві "цивільний активіст" Сергій Стерненко домагається порушення кримінальної справи проти генпрокурора України... Не кажучи вже про те, що злочини на Майдані і в Одесі досі залишаються нерозслідуваними. Тим часом, врегулювання конфлікту на Донбасі треба починати саме з цього, а не з заміни переговірників. Інакше через 25 років ДНР і ЛНР можуть виявитися найменшою проблемою України.

    Рейтинг: