ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Л А У Р Е А Т - З А Г Е М О Р О Й

    19 февраля 2019 вторник
    Аватар пользователя понашому ненашим

    Вже аніскільки не дивують одностайні відповіді читачів нашого краю на журналістські запитання про те, що вони читають:

    “Книг закарпатських письменників не читаю !..”.

    Але ж, боженьку ти мій, та як таке може трапитись, коли всі вони, горопашні закарпатські письменники, всі до одного – сорок ! –

    є лауреатами багатьох премій, та й то по декілька разів !..

    Наприклад, Петро Скунць, ще будучи редактором газети

    “Карпатський край”, начеб жартома у полеміці з якимось дописувачем до газети сам перерахував аж сімнадцять лауреатських премій, якими його ще за комуністів нагородили: комсомольські премії – обласна імені Дмитра Вакарова, республіканська імені Миколи Островського… і т. д.

    Іван Чендей мав премій менше, попри те і в нього цього добра за комуністів було чимало: 1992-го року – імені Винниченка, тоді ж – імені Головка.., імені Шевченка, яку згодом одержав і його цімбора Скунць, на котру, аби її вирвати, самовисувався аж шість разів…

    Одначе, це - лауреатські чемпіони у нашому краї.

    Зараз же з “висоти” цих двох ”літературних” монстрів попризираймося до нашої ”літературної” дрібноти.

    Всі до одного –сорок - закарпатських членів спілки письменників України є лауреатами обласної комсомольської премії імені Дмитра Вакарова (одержали її в комуністичні часи, ще й по декілька разів!). В часи “незалежної” України саме цю премію перейменували у премію імені Федора Потушняка, і знову всі до одного - сорок - закарпатських членів спілки письменників України олауреатилися вже іменем Потушняка, ще й по декілька разів !

    Варто нагадати, що в цьому лауреатстві не тільки звання має ціну:

    разом з дипломом лауреата нагороджений одержує три тисячі гривен. Саме це, останнє, та не посліднє – три тисячі гривен ! – було і залишається найпривабливішим у щорічній смертельній війні закарпатських писак за ті – від минулого року не три,

    а вже – вісім тисяч гривен.

    Письменницька сім’я Ходанич-Повх спромоглася збагатити свій домашній бюджет аж п’ятнадцятьма тисячами лауреатських гривен: тричі лауреатом премії облдержадміністрації ставав Петро Ходанич (3х2=9), і двічі його дружина Ліда Повх (2х3=6), з чого виходить: (9+6==15) – рівно п’ятнадцять тисяч лауреатських.

    Одначе тут нема нічого дивного: будучи головою комісії по присудженню обласної літературної премії (хвала Богу – донедавна!), Петро Ходанич ніколи не зобидив свою сім’ю.

    Процес олауреачення у “письменницького” тандему

    Ходанич-Повх йшов так: Ходанич-Повх вибивали гроші

    в облдержадміністрації на видання власних книг (суми – шалені !),

    книги їхні за державний рахунок друкувалися, далі, вдаючися

    до найбезсовіснішої підступності, висували свої кандидатури

    на здобуття премії облдержадміністрації, після чого спокійно

    її собі присуджували.

    Той факт, що їхні книги в тих небагатьох книгарнях, куди самі Ходанич-Повх їх порозсовували, ніхто ніколи не купує –“лавреатів” абсолютно не цікавить, бо вони й попри те умудряються одержувати гроші за “продаж” своїх книг: будучи викладачами обласного інституту вдосконалення вчителів, кожну группу педагогів, які приходять з сільських шкіл “удосконалюватися”, примушують купувати їх недолугі, пустопорожні книги, і то по декілька разів одні й ті ж.

    Отаким є письменницько-науковий бізнес сім’ї Ходанич-Повх.

    Одначе, наприкінці минулого року “письменницький” тандем Ходанич-Повх спіткало велике горе!

    Обласна держадміністрація постановила виплачувати кожну премію вже не по три, а - по вісім тисяч гривен !

    У жадібного Ходанича затремтіли руки – оті вісім тисяч він мусить собі вирвати !

    І: знову висунув сам себе кандидатом на здобуття премії облдержадміністрації – вже у четвертий раз.

    Аж трапилося непередбачуване: членам комісії по присудженню премії імені Потушняка, в якої донедавна головою був Ходанич, остобридла ненажерливість Ходанича, і за результатами голосування з дев’ятьох членів комісії за Ходанича проголосувало тільки… - двоє: він сам і ще якийсь його підлизень.

    Але Ходанича це не зупинило - перед очима незгасно маячили вісім тисяч гривен ! – він побіг в облдержадміністрацію,

    і, як ще тодішній начальник обласних письменників, ублагав високе начальство примусити тоту комісію переголосувати…

    Переголосували.

    Результат: за Ходанича – один голос ! – він сам.

    Отак поперед скнаристими зубами Ходанича пролетіло ЧЕТВЕРТЕ лауреатство, а з ним і – безтямно жадані вісім тисяч гривен !

    Потішним видалося минулорічне присудження обласної літературної премії у вісім тисяч гривен “письменникові” Андрію Дурунді.

    Хоча він уже й був лауреатом цієї премії, одначе, наші обласні “письменники” дорадили таке: ці вісім тисяч гривен

    від облдержадміністрації” мусайно віддати Андрієві Дурунді,

    бо нещодавно йому зробили важку операцію – вже четверту ! –

    на геморой, і саме тому Дурунді найбільш потрібні ці гроші

    на усокочіння безцінної “письменницької” гузиці, яку той гаспидський геморой і після четвертої операції ніяк не полишає.

    І дали: Андрій Дурунда став лауреатом премії облдержадміністрації – за геморой !

    Можна тільки уявити скільки туалетного паперу принакупив “письменник” Андрій Дурунда на лауреатські вісім тисяч гривен !

    Геморойними лауреатками цієї премії є всі “письменниці”-прийшлячки: Галина Малик, Надія Панчук, Людмила Кудрявська…

    Не пригадую по скільки разів вони геморойні лауреатки.

    Хай не подивує мій читач, що не називаю книги, за які оті “письменники” стали лауреатами.

    Мушу сказати: і в облдержадміністрації прекрасно знають,

    що видрукувані на виділені ними кошти книги закарпатських письменників ніколи ніхто не читає.

    Це можу підтвердити і я, адже підприємницьким продажем книг займаюся дванадцятий рік, і прекрасно знаю чого сьогоднішній читач потребує.

    Є два наші закарпатські письменники, книги яких читачі потребують постійно: це – Федір Потушняк і Михайло Томчаній.

    З сьогоднішніх інколи спитають книги Дмитра Креміня, Мирослава Дочинця і Василя Густія.

    На цьому – все !

    Дехто може закинути мені, що не згадав я Петра Мідянку, якому цьогоріч дали державну премію.

    А я вас питаю: “Ви читали писанину Мідянки !?..”. Отож, якщо ви істинно любите поезію, якщо ви розумієтеся на поезії, то чи бодай раз відчули щонайменше задоволення від читання його віршиків, нелогічно, невмотивовано понапихуваних нашими русинськими словами !?..

    Будьте супокійні: ніхто за межами Закарпаття не розуміє мовного римованого вінегрету Мідянки. І не вважає його писанину поезією.

    А за що Мідянкові дали лауреата !?..

    Елементарна політична акція: Мідянка своїми (українцям аніскільки незрозумілими !) текстами “збагачує” мертвотну українську мову “русинським лексичним ресурсом”.

    Книги багаторазово олауреачених Чендея і Скунця у бібліотеках

    і книгарнях не просить ані останній циган !

    У моєму бовті (книгарні) “Файні книгы”, що знаходиться на першому поверсі будинку побуту на площі Шандора Петефі, 47,

    в Ужгороді, вже більше року стоять нікому не потрібні вісімнадцять різних книг “лауреата” Чендея, і сім різних нікому

    не потрібних книг ”лауреата” Скунця.

    Справа в тому, що я приймаю від населення користовані книги,

    і маю чимало поздаваних людьми книг як Скунця, так Чендея

    з їх авторськими солодкавими автографами вже Господь

    Бог знає кому…

    А пригадаймо скільки брехливих наклепів, усілякого

    найгидкішого бруду на наш русинський народ вилили

    через всеукраїнські засоби масової інформації Скунць і Чендей,

    аби за будь-яку ціну тоті премії вирвати, вижебрати,

    від ненавидячого нас – русинів – Києва !..

    Ну, зрештою, досягли мети: ублагали, упросили, вимолили, вижебрали від українського начальства всілякі премії

    як літературні монстри Скунць-Чендей, так дрібніші монстрики Ходанич-Повх-Дуринда-Мідянка-Панчук-Малик-Кузан…

    Письменницькі жебрання увінчалися “успіхом”: премії мають (здебільшого – за геморой !), але ж не мають головного – читача !

    Саме тому аніскільки не дивують одностайні відповіді читачів нашого краю на журналістські запитання про те, що вони читають:

    “Книг закарпатських письменників не читаю !..”.

    А чи й варто !?..

    Іван ПЕТРОВЦІЙ,

    русинський письменник

    (З русинської переклав автор)

    Рейтинг: 
    Загрузка...