ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Новости и события в Закарпатье ! Ужгород окно в Европу !

МАЯЧНЯ ЖУРНАЛІСТА О. ГАВРОША ПРО РУСИНСЬКУ НАЦІЮ та її ідеолога О. Духновича.

    29 марта 2024 пятница
    Аватар пользователя Ladavx
    МАЯЧНЯ ЖУРНАЛІСТА О. ГАВРОША ПРО РУСИНСЬКУ НАЦІЮ ТА ЇЇ ІДЕОЛОГА ОЛЕКСАНДРА ДУХНОВИЧАГазета «Срібна Земля*фест» 28 квітня 2011 р. опублікована статтю «Як із найбільшого закарпатського соборника намагаються творити сепаратиста» журналіста О.Гавроша. Всупереч серії міжнародних договорів cтосовно русинів, які творять міжнародне право стосовно всім світом визнаної русинської нації, О.Гаврош написав у цій статтю маячню про те, що нібито русинської нації ніколи не було, а священник Олександр Духнович (1803-1865) являється українським письменником, просвітителем і навіть соборником?! Тому О.Гаврош дуже невдоволений, що по ініціативі депутата обласної ради Євгена Жупана, керівника об’єднання ряду русинських організацій під назвою «Народної Ради Русинів Закарпаття», депутати обласної рада прийняли рішення щорічно відмічало День Духновича, ідеолога русинської нації. Бо, на думку О.Гавроша, «сам Духнович слово «русинський» ніколи не вживав, його мова «дивна і кумедна», а тому, за його словами, «Дні Духновича працюватимуть на ідею, проти якої сам Духнович все життя боровся». Назвавши О.Духновича «найбільшим закарпатським соборником» О.Гаврош не задумується, що в часи Духновича про соборну Україну навіть Т.Шевченко не мріяв та слова «українець» чи «Україна» не писав, а жодна енциклопедія, яка видана до ХХ ст., про національність «українець» не згадує. Вище згадана маячня О.Гавроша про русинську націю та нібито «українського письменника і просвітителя» О.Духновича заставила мене пригадати наступне. Студенти факультету журналістів Львівського університету із Закарпаття в особі О.Гавроша, М.Маєрчик, С.Сочки і В.Сливки в березні 1990 р. видали перший номер газети «Будитель». Видали її під рубрикою «Подкарпатскіи русины оставьте глибокий сон! О.Духнович». Цей номер «Будителя» зберігся у мене і на його першій сторінці зараз читаю преамбулу в редакційній статті про «мету земляцтва студентів Закарпаття у Львові». Вона починається словами: «Імперія, шита білими нитками, тріщить і рушиться… А народ, котрий не знає минулого, не має майбутнього. То ж пізнаймо себе, якщо хочемо бути газдами на своїй землі». Далі читаю, що метою земляцтва студентів Закарпаття у Львові було, зокрема, наступне: «Знати історію та культуру Закарпаття, не цуратись рідної мови», тобто мови русинів, а також «Сприяти підняттю національної та політичної свідомості краян». Закінчується мета земляцтва студентів-закарпатців такими словами: «Подкарпатскіи русины, оставте глибокій сон!» - писав сто років тому Духнович. «ПОДКАРПАТСКІИ РУСИНЫ, ОСТАВЬТЕ ГЛУБОКІЙ СОН!» - кажемо й ми сьогодні», тобто казали члени земляцтва, а з ними і Гаврош, в березні 1990 р. На цій же 1-й сторінці «Будителя» читаю статтю під назвою «ГІМН». Вона начинається словами: «Жила в нашому краї людина, ім’я котрої неодмінно згадують закарпатці в дні свого національного пробудження. Творив на Закарпатті просвітитель, дякуючи котрому ми сьогодні твердо речемо: «Єсьмо!» - це Олександр Духнович… Відкрийте для себе великого будителя Закарпаття. Сягніть його стогранність: як «літературного землероба», що зі щирою любов’ю засівав духовний плай свого народу; як зачинателя нової закарпатської літератури; як проповідача демократизму;… як талановитого автора шкільних підручників;… як автора Закарпатського Гімну, котрий може очолити сьогодні наші домагання» (виділено П.Г.). Після слів «наші домагання», «Будитель» вперше за часів Радянського Союзу опублікував текст Гімну підкарпатських русинів, написаного О.Духновичем в 1849 р.: «Подкарпатскіи русины Оставьте глибокый сон! Народный голос зовет вас: Не забудьте о свойом!...», і т.д. Тобто, саме редколегія «Будителя», а значить і О.Гаврош, назвав О.Духновича не тільки просвітителем русинського народу та талановитим автором підручників для русинських шкіл, але й будителем русинської нації до «боротьби за своє», тобто за русинське. Чому О.Гаврош через 20 років відмовився від вище вказаної мети земляцтва студентів-закарпатців не важко здогадатися із вище наведеного та наступного. Оприлюднена в «Будителі» мета земляцтва закарпатців починалася словами: «Імперія, шита білими нитками, тріщить і рушиться». А тому перед відходом у вічність її можна на прощання навіть копнути. Але на обломках цієї імперії під назвою СРСР виникла суверенна Україна, яку О.Гаврош, з моєї оціночної точки зору, сприйняв як матінку рідну. Навіть усвідомив себе українцем по національності. Хоча за його ж словами, його рідна бабуся мадярка по національності, а ім’я рідного батька Дюла, яке з угорської на українську мову перекладається Юлій. Чому О.Духновича називаю русином по національності? Тому що О.Духнович написав вірш «Я русин былъ, есьм и буду», яким публічно заявив, що він русин по національності. Цей вірш згадав і Гаврош в своїй статті, але перефразував його на україномовний лад: «Я русин був, єсьм і буду». Оскільки офіційний Київ боїться русинів Закарпаття як уже неодноразових давніх сепаратистів (від Угорщини приєдналися до Чехословаччини, потім - до Української РСР), тому і не визнає русинів окремою нацією, щоб не повернулися до своїх братів-русинів у Словаччині, чи навіть до Угорщини? Мабуть по цій причині О.Гаврош теж перестав визнавати русинів і навіть їх ідейного лідера О.Духновича, якого безпідставно назвав українцем. До того ж кляті О. Гаврошу русини по сьогодні сприймають О. Духновича своїм національним лідером, оскільки, за словами О. Гавроша, русинам «більше й нікого» таким визнати. Однак, це відверта неправда! Бо ж на кожному етапі розвитку русинська нація сьогоднішнього Закарпаття і Східної Словаччини завжди мала своїх ідеологів і політичних лідерів русинської національності. Наприклад, в часи О.Духновича одним із русинських ідеологів був також священик Олександр Павлович. Він на рідній йому русинській мові також писав вірші та статті про русинів. Зокрема, «Я в Карпатськом краю русинську мамку маю», «Молитва Русинов», «Піснь Карпаторусинська» та інші. Але Гімн підкарпатських русинів написав О.Духнович, а тому саме його русини визнали своїм ідеологом № 1. За часів А.Духновича політичним лідером русинів №1 був юрист Адольф Добрянський. В боротьбі за русинські права він в 1949 р. добився, щоб очолювану ним русинську делегацію прийняв цісар (цар) Австрії Франц-Йосиф І. Вислухавши вимоги цієї русинської делегації про необхідність офіційно визнати русинську націю, Франц-Йосиф І сказав: «Мені було дуже приємно прийняти лояльне побажання угорських русинів, бо русинський народ завжди був вірний австрійському уряду. І тому ви можете бути увірені в тому, що ваші справедливі побажання збудуться». В результаті Австрія в 1849 р. офіційно визнала русинську націю та утворила русинську національно-культурну область із центром в Ужгороді. О.Гаврош наголошує, що О.Духнович іноді друкувався у львівському часопису «Зоря Галицка», але мовчить що його заснували і видавали галицькі русини, а не тиверці-українці! Саме цей часопис 27 жовтня 1849 р. детально описав поїздку очолюваної А.Добрянським русинської делегації у Вену та її бесіду з царем Австрії. Зокрема, про виступ А.Добрянського в австрійському парламенті з вимогою офіційного визнання русинської нації та надання їх конституційних гарантій. «Зоря Галицка» про цей факт писала: «…проснулися і русины мадярські… коли розглядаєм народ угорсько-руськый щодо походженя, языка, віры, звичаїв, не що инного як только дальшоє продовжениє Галицькой Руси – суть то наши родные братья». (виділено П.Г.). В написаній і виданій на власні кошти «Истинной истории Карпато-Россов…» А.Духнович стверджував: «Русины угорскиє давнейше с галицкыми случені были». Тобто, русини угорські і русини галицькі одного і того слов’янського роду-племені, а тому саме вони, русини, а не тиверці-українці є братіями для угорських русинів. А якого роду-племені є тіверці-українці Галичини, українською наукою поки що не встановлено. Але нею стверджується, що вони до переселення в Галичину жили на півдні поміж готськими, тобто германськими племенами. Не дивно, що їх національний черно-малиновий прапор дуже змахує на чорно-червоний прапор гітлерівської Німеччини. В той же час русинський прапор ‒ триколірний: білий, синій і червоний. Бо в їх ідеології і поступками нічого «чорного» стосовно других націй і народів не було і немає. О.Духнович написав статтю «Состояниє русинов в Мадярщині», яку опублікувала «Зоря Галицка». В редакційній передмові до цієї статті написано: «Мило нам, що можемо сумістити росправу о нашей родной братіи, Русинах Мадярськых, котрі тепер сильно желавуть сполучитися из своїми братами Галицкыми Русинами… Росправу тую печатаємо так, як наш брат мадярськый русин подав, штобы очевидячки показалося, що язык їх руськый так само як наш и народ мадярсько-руськый тот самый народ, што наш Руськый». З цього тексту редакційної передмови очевидно, що не тільки мова русина О. Духновича, але і мова галицьких русинів також, за словами О. Гавроша, «кумедна» і явно не українська. Авторитетний український науковець М.Драгоманов в 1875 р. вивчав населення в Угорській Русі, а результати в 1895 р. опублікував в праці «В ділах Угорської Русі. Народ». В ній написано: «Коли в давнину русини могли поселитися по обидві сторони Карпат, то немає рації їм і зараз не підтримувати між собою зносини». Сьогодні навіть учні середніх шкіл знають, що на заході Карпат проживали і по сьогодні проживають русини, словаки, мадяре, румуни, а на сході Карпат, тобто в Галичині, проживали і сьогодні проживають русини, поляки і українці- тиверці. Тому не витримує критики написана О.Гаврошем у вище згаданій статті маячня, що «як з одного боку Карпат (Закарпаття), так і з іншого (Галичина) живуть одні й ті самі люди, той самий народ» -- український, як це підносить не тільки О.Гаврош, а й сам Й.Сталін, який саме так сприймав русинську націю в СРСР за українську. В Києві на українській мові видано, а на початку травня ц.р. презентовано книжку «Геноциди Сталіна», автором якої є Н.Наймарк, професор Стенфордського університету в СЩА. В ній доводиться, що геноцидом являється не тільки класичний геноцид, ознаки якого передбачені Конвенцією ООН від 9 грудня 1948 р., але й розкуркулення, наступ на асоціальні прошарки населення, кампанії проти національностей. Сталін хотів, щоб русинської нації в СРСР не було. Тому проти неї і було застосовано всі вище згадані Н.Наймарком варіанти геноциду, які й вели до повного зникнення русинської нації в СРСР та цілковитої її асиміляції в українців. Таким чином О.Гаврош, з моєї оціночної точки зору, являється вірним продовжувачем сталінської національної політики стосовно русинської нації, частина якої в 1946 р. опинилася в складі України. О. Гаврош в боротьбі з русинською нацією у своїх статтях назвав «ворогами українства» тих русинів, які під час Всеукраїнського перепису населення зуміли домогтися, щоб їх записали русинами по національності. Отже, маячня О. Гавроша по суті є закликом до сталінсько-берієвських репресій стосовно русинської нації не тільки в українському Закарпатті, але і в Пряшівській Русі-Східній Словаччині, польській Лемковині, сербській Воєводині, Хорватії та навіть в Словенії, колишніх автономних республік Югославії. Петро Годьмаш, член Національної спілки журналістів України.