ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Мовчанка — знак згоди?

    19 августа 2018 воскресенье
    Аватар пользователя Демократия

    Мовчанка — знак згоди?
    «Спрощений» закон про набуття громадянства етнічними угорцями, що проживають в інших країнах, був схвалений парламентом Угорщини у травні минулого року майже одностайно (344 голоси „за“, три — „проти“, п’ять — „утрималися“) і набрав чинності з першого січня нинішнього року. Мета закону, як стверджують в Угорщині, — моральна підтримка своїх етнічних груп, які з різних причин опинилися за межами історичної батьківщини. Утім, із таким трактуванням згодні не всі сусіди Угорщини…
    Мовчанка — знак згоди?
    „Делікатна тема“

    Як відомо, за результатами двох світових воєн Угорщина втратила близько двох третин території, на якій тепер мешкають приблизно три мільйони угорців. Найчисленніша угорська діаспора представлена в Румунії (близько 1,4 мільйона чоловік, або 6,6% від загальної кількості населення), Словаччині (найбільша етнічна меншина країни, близько 520 тисяч осіб, або 9,7% загальної кількості населення) та Сербії — близько 290 тисяч, або 4% населення. В умовах відсутності кордонів (Сербія, фактично, перебуває на фінішній прямій до євроінтеграції) ухвалення закону справді можна сприйняти як символічний жест. Однак для угорців Закарпаття (котрих близько 150 тисяч) громадянство країни Євросоюзу з можливістю пересування та працевлаштування в ЄС — не лише моральна, а й дуже серйозна матеріальна перевага.

    А проте саме у членів ЄС „моральна підтримка“ Угорщиною своїх етнічних груп викликала бурхливу реакцію. Словаччина розцінила цей крок як загрозу національній безпеці і навіть на певний час відкликала з Будапешта свого посла. Після чого блискавично внесла поправки до власного законодавства, відповідно до яких її жителі у разі набуття угорського громадянства будуть позбавлені громадянства словацького (зараз між двома країнами тривають переговори з цього делікатного питання). Різкі заяви про втручання Угорщини у внутрішні справи сусідів лунають і в Румунії, при тому, що ця країна також ухвалила аналогічний закон стосовно закордонних румунів (про це трохи нижче).

    У чому суть нового закону про угорське громадянство? Відтепер процедура його отримання дуже спрощена: претендент має надати довідку про несудимість, довести своє угорське походження (пред’явити архівну виписку, що хтось із найближчих родичів народився на території колишньої Угорщини) і продемонструвати базові знання угорської мови. За задумом авторів закону, нові громадяни Угорщини й далі залишатимуться постійними жителями і громадянами своїх країн, їхній статус не передбачає права на безкоштовну медицину, пенсію чи соціальні виплати в Угорщині. Право голосу для закордонних громадян на території Угорщини в законі поки що не виписане, рішення з цього принципового питання мають ухвалити протягом року.

    Можливість документально підтвердити зв’язок з історичною батьківщиною для закарпатських угорців не є чимось принципово новим. Досі вони активно отримували статус закордонного угорця, який давав право на певні пільги в Угорщині. Відповідні посвідчення (в народі — „зелені паспорти“) видавали угорські національно-культурні товариства Закарпаття, однак торік цю функцію перебрали генеральні консульства. Після чого видача „зелених паспортів“, фактично, припинилася, натомість із січня нинішнього року розпочався прийом заяв на громадянство. Сам факт набуття чинності законом, хоч і був очікуваним, викликав чималий резонанс у ЗМІ. Дров у багаття підкинули й деякі угорські політики. Так, депутат Європарламенту від Угорщини Бейло Ковач, який відкрив своє представництво в закарпатському Берегові, заявив, що впродовж січня заяви на отримання громадянства подали п’ять-сім тисяч закарпатців. Звідки взято ці цифри, невідомо. Інші офіційні представники Угорщини (генконсул в Ужгороді Йожеф Бачкаі та держсекретар Мін’юсту Ласло Сасфолві) поспішили згладити резонанс, заявивши, що ці дані неправдиві, однак жодних уточнюючих цифр не навели. Відповідно до закону, заяви на отримання громадянства приймають не тільки генконсульства чи посольства, а й будь-який населений пункт Угорщини, що має орган місцевого самоврядування. Оскільки значна частина Закарпаття підпадає під дію малого прикордонного руху з Угорщиною, можна припустити, що подача заяв має масовий характер. Однак оприлюднювати точні цифри Угорщина не планує. Офіційні представники цієї країни намагаються уникати конкретних відповідей на запитання, які стосуються закону про громадянство, вважаючи це „дуже делікатною темою“. Тому кореспондентові DT.UA, який звернувся в Генконсульство Угорщини в Ужгороді, у коментарі ввічливо відмовили. На сьогодні з упевненістю можна стверджувати лише одне: оскільки процедура набуття громадянства триває як мінімум три місяці, ніхто із закарпатських угорців її поки що не пройшов…
    Виклики і загрози

    Чи несе угорський закон про громадянство потенційні загрози для України? Угорська етнічна група, яка проживає на Закарпатті, хоч і незначна за чисельністю в масштабах України, однак дуже консолідована й чітко орієнтована на історичну батьківщину. У прикордонних районах є села, мешканці яких не володіють ні українською, ні російською, дивляться угорські телеканали, користуються угорським мобільним зв’язком, їздять в Угорщину на роботу тощо. Надання громадянства навряд чи істотно змінить звичний уклад їхнього життя. Не можна виключати, що з набуттям багатьма закарпатськими угорцями громадянства сусідньої країни посиляться голоси про створення в краї угорської територіальної автономії (які час від часу лунали й раніше). Водночас важко уявити, що в нинішніх умовах Угорщина „з метою захисту прав своїх громадян“ висуне Україні територіальні чи якісь інші претензії. Серйозних підстав вважати, що новий закон про громадянство внесе кардинальні зміни в настрої угорської етнічної меншини чи у відносини між двома країнами, ніби й немає. Однак є один істотний юридичний нюанс — подвійне громадянство в Україні „Законом про громадянство“ заборонене.

    Відповідальність за порушення закону чітко не виписана, тому в цій сфері панує повний безлад. На Закарпатті подвійним громадянством нікого не здивуєш, де-факто воно побутує давно, адже чимало етнічних угорців, емігрувавши на історичну батьківщину, від українського паспорта не відмовилися. Схожа ситуація і в Чернівецькій області та кількох районах Закарпаття, котрі межують із Румунією. Ця країна також ухвалила закон про надання громадянства закордонним румунам, при цьому він навіть м’якший, ніж угорський, оскільки не вимагає обов’язкового знання румунської мови. Як стверджують ЗМІ, паралельне румунське громадянство вже встигли отримати близько п’ятдесяти тисяч мешканців Чернівецької області (щоправда, офіційно цих даних також ніхто не підтвердив). З одного боку, людей, котрі не можуть реалізувати себе вдома і змушені використовувати будь-яку можливість потрапити в Європу, зрозуміти не важко. З іншого, якщо припустити, що українське законодавство у сфері громадянства колись таки запрацює, — всі вони опиняться в дуже непростій ситуації.

    Утім, це прості люди, а що офіційна Україна? Її позиція не може не дивувати. Попри очевидність того факту, що надання іноземного громадянства суперечить вітчизняному законодавству, під час двосторонніх зустрічей чи переговорів з Угорщиною Україна цього питання не порушувала жодного разу. Наші офіційні особи вдають, що проблеми взагалі немає. Можливо, спрацьовує чинник стримування через аналогічну ситуацію з російськими паспортами в Криму і небажання заходити в дебати з великою східною сусідкою? Однак назвати таку позицію виправданою й далекоглядною язик не повертається.

    За оцінками міжнародних експертів, українське законодавство у сфері міжетнічних відносин — одне з найдемократичніших у світі. І етнічні меншини користуються ним, причому не завжди зважаючи на сусідів. Можна не заперечувати проти повернення населеним пунктам Закарпаття угорських назв (хоча в окремих випадках є питання), „дипломатично мовчати“, коли місцеві угорські лідери у своїх заявах називають Україну ворожою фортецею, не зважати, що угорські партії в обласній раді завжди голосують в унісон із русинами, і навіть „не помічати“, що на сільських радах угорськомовних сіл, поряд із українським прапором, майорять угорські державні триколори (при тому що уявити аналогічну ситуацію з українськими прапорами в Угорщині досить важко).

    Однак коли сусідня держава без жодних переговорів чи консультацій ухвалює закон, дія якого поширюється на територію іншої країни, а її офіційні представництва активно приймають заяви на отримання громадянства, знаючи, що це заборонено місцевим законодавством, — то збоку така ситуація має дивний, м’яко кажучи, вигляд…

    Більшість угорських політиків досі живуть із ностальгією за „Великою Угорщиною“, і це час від часу проявляється в діях, котрі викликають неоднозначну реакцію сусідів. Один із останніх прикладів — презентація символічного килима на честь початку головування Угорщини в ЄС. У центрі цього витвору площею понад 200 квадратних метрів зображено географічну карту Угорщини, яка охоплювала території станом на 1848 р. Ухвалення закону про громадянство для етнічних угорців слід сприймати саме в контексті ностальгії за «Великою Угорщиною». Це своєрідна пробна кулька у бік сусідніх країн, яка хоч і не здатна принести якихось результатів у нинішніх умовах, однак може зіграти свою роль у перспективі, якщо ситуація зміниться. І реакція України (точніше — її відсутність) є сигналом про можливість активніших дій на цьому напрямі.

    Володимир Мартин, Дзеркало тижня

    Рейтинг: 
    Загрузка...