ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Новости и события в Закарпатье ! Ужгород окно в Европу !

Національна революція без революції соціальної – неможлива!

    03 марта 2021 среда
    Аватар пользователя Бандерівець

    Теза про те, що Національна революція є також революцією соціальною, належить видатному ідеологові та діячеві українського націоналістичного руху Ярославу Стецьку. Ця теза аж ніяк не дає підстав вважати Стецька «соціал-націоналістом», а радше говорить про всеохопність поняття «український націоналізм», про відсутність потреби додавати до нього будь-які епітети.
    Повноцінне соціальне визволення є можливим лише за умов визволення національного; воно є «вмонтованим» в Національну революцію, позаяк остання, з одного боку, означає знищення окупаційного елементу, котрий, зокрема, здійснює соціально-економічний визиск представників титульної нації (приміром, польські колоністи 20-30 рр., совєтський паразитичний апарат, сучасна олігархія), а з іншого – передбачає побудову соціальних відносин на засадах національного солідаризму.
    Теза Ярослава Стецька сьогодні не втрачає своєї актуальності. Соціально-економічні негаразди українського суспільства в першу чергу є наслідком бездержавності української нації – відсутності такої держави, котра дбала б про інтереси українців як нації. Діючий в країні режим внутрішньої окупації має кримінально-олігархічну природу і характеризується абсолютно неправомірним, гріховним розподілом благ (фактично – грабунком основної частини населення на користь зграї олігархів та їхнього найближчого оточення). Знищення режиму внутрішньої окупації і здобуття національної держави означає перерозподіл благ з урахуванням поточних інтересів суспільства та стратегічних інтересів нації як спільноти «і мертвих, і живих, і ненароджених».
    Та соціальний аспект Національної революції передбачає вирішення ще однієї проблеми – проблеми бидлоеліти. Завдання Національної революції – знищити явище бидлоеліти і відродити справжній аристократизм.
    Хто сьогодні має статус еліти, а хто – маргіналів? Повторю висловлені нещодавно міркування: «дух демократії… формально нівелює різницю між людьми і створює передумову для того, щоб владу здобували найгірші. Тому не варто дивуватися, що зайди, котрі мали б жебрачити чи виконувати найбруднішу роботу, в Україні стають олігархами. Не варто дивуватися, що бандити знаходяться не в місцях позбавлення волі, а у владних кріслах, що людина, котра за своїми здібностями має замітати вулиці чи працювати сантехніком, одягає суддівську мантію або прокурорські погони, що дієвих патріотів, які мали б належати до касти воїнів і правителів, за сфабрикованими справами кидають за ґрати… Україна – це дійсно демократична держава, про це можна судити виходячи з того факту, що у нас усе перевернуто з ніг на голову…»
    В сьогоднішній Україні демократичний егалітаризм поєднується з особливостями неоколоніального становища українців і крайнім соціальним розшаруванням у «кращих традиціях» дикого капіталізму. Двоє моїх знайомих одного разу дискутували на тему, хто править нашою країною – вайш’ї чи шудри. Чесно кажучи, я й сам не можу відповісти на це питання. Зрозуміло лиш одне: в Україні панують не кшатрії і далеко не брахмани…
    При владі в нас знаходяться торгаші. Деякі – торгаші за національністю. Інші – торговці власною національністю, власною честю та гідністю… Як не крути, живемо при капіталізмі, чи то пак, мамонократії – системі, коли все продається і все купується. Ієрархічна драбина побудована на продажності та підлабузництві. Усі її сходинки – від олігарха, котрий фінансує політичні ігрища, до бійця спецпідрозділу «Беркут», який охороняє антинародну систему – характеризуються тим, що людиною керують не якісь благородні ідеї, а звичайнісінькі шкурні інтереси.
    За умов відсутності справжньої, ідеократичної еліти бидлізується все населення. Є така приказка: «Не дай, Боже, пана з нашого Івана». Це дійсно народна мудрість, адже вона відображає усвідомлення суспільством важливості дійсного аристократизму, несумісного з переходом холопа «із грязі у князі». В нас же при владі холопи, котрі опинилися «в князях» шляхом підступу, підкупу, лукавства, безпринципності.
    Завдання Національної революції – здобути державу, котра дозволить високому піднятися вгору, а низьке опустить на саме дно, державу, в якій бидло потрапить у стійло, а достойні сформують суспільний провід. Ліваки вкладають в поняття соціальної революції егалітарний зміст, натомість соціальна революція як елемент революції національної має бути елітарною.
    У своїх спогадах за 1918 рік Дмитро Донцов переповідає тогочасний анекдот. Василь Вишиваний (архикнязь Вільгельм Габсбург) бесідує з січовими стрільцями й запитує у них про Нестора Махна. «Ваша Світлість, – стрільці роблять спробу “опам’ятати” австрійського патріота України, – але ж Нестор Махно – це розбійник!» «Так, – відповідає Вільгельм, – та хіба мої предки не були такими самими?» Донцов, звісно, не був симпатиком таврійського анархіста, одначе цим анекдотом, очевидно, хотів підкреслити наступне: еліта, аристократія народжується у боротьбі. І українська національна еліта може сформуватися лише за умов боротьби, сповненої благородними християнськими і націоналістичними ідеями.
    Національна революція має не лише знищити ворожий, антинаціональний елемент, але й трансформувати саме суспільство. Вона має випалити гниле і загартувати шляхетне. Ті, хто сьогодні є гвинтиками злочинної системи, мають стати упослідженими – шудрами для виконання найбруднішої роботи. Ті, кого ця система сьогодні витісняє на маргінес, – облагородити все суспільство.
    Я мрію, що ті з олігархів, котрі не встигнуть втекти, будуть чудово працювати на каменоломнях. Я мрію про те, що такі виродки, як причетний до смерті тризубівця Степана Бичека прокурор Роман Дронь, відбувши тривалий термін ув’язнення, нарешті почнуть приносити суспільну користь – наприклад, будуть зразково чистити унітази. Також я переймаюся проблемами екології, і мене непокоять величезні території, зайняті павільйонами для сміття. І мріється мені, що незабаром екологічні проблеми подібного роду будуть вирішуватись… У нас сьогодні в наявності є ціла армія майбутніх сортувальників сміття – т. зв. «правоохоронців», котрі замість боротьби зі злочинністю займаються вибиванням свідчень і фальшуванням кримінальних справ, котрі здійснюють «кришування» наркобізнесу та проституції (або ж безпосередньо контролюють ці вельми прибуткові сфери), виконують ті чи інші накази безбожної влади (репресії проти патріотів, протидія мітингуючим, сприяння фальсифікаціям на виборах і т.д.). Віталію Запорожцю у якості винагороди можна надати дуже вигідний кредит на відкриття власного бізнесу по переробці сміття із залученням дешевої робочої сили…
    Мажори, котрі безкарно збивають своїми дорогими автівками людей, будуть досить органічно виглядати, коли працюватимуть над озелененням териконів. Це одна із найзаповітніших моїх мрій. Ті курви, на одноденний шопінг яких витрачається п’ятирічний заробіток пересічного українця, можуть вичищати гній з-під корів та свиней. Доярками вони не стануть (наманікюрені нігті заважатимуть), а гроші на хліб якось треба заробляти – татусі та «папіки» сидітимуть у в’язниці…
    Я християнин, і як християнин я вірю у Божий суд та життя після смерті. Що ж стосується майбутнього нашого народу та усього людства, я можу лише надіятись, уповати, сподіватись. Одначе я також вірю, що порядні люди можуть отримати перемогу вже сьогодні. Для цього їм потрібно не визнавати легітимності поточного стану речей, не визнавати легітимності нинішньої бидлоеліти, не сприймати її порногламурної культури і гріховної моралі, вірити у вічне, боротися за справедливе, відстоювати шляхетне…
    Ігор Загребельний

    Рейтинг: