ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Німеччина і ЄС, відносно України, що 20 років воює з русинами, мабуть повторять акцію А.Гітлера з його розчленуванням ЧСР

    16 августа 2018 четверг
    Аватар пользователя Ladavx

    Німеччина і ЄС, відносно України, що 20 років воює з русинами, мабуть повторять акцію А.Гітлера з його «Мюнхенською змовою» та розчленування недемократичної ЧСР, де також порушувалися права русинської нації.
    http://rusin.forum24.ru/?1-3-0-00000660-000-0-0-1316968226

    ВЗЯТО З ГАЗЕТИ "ПРАВОЗАХИСТ"

    Сьогодні ніхто не заперечує, що Закарпаття є прабатьківщиною автохтонних русинів, які під час перебування у складі Угорщини домоглися від неї прийняття 21 грудня 1918 р. конституційного закону «Про автономію русинської (рутенської) нації, що проживає на території Угорщини». Цим законом угорських русинів було визнано політичною нацією, яка має право на самовизначення і утворення власної, тобто русинську автономної державності під назвою «Русинська Країна» республіканського типу.
    Але в березні 1919 р. владу в Угорщині захопили комуністи. Тому русинські організації автономної Країни Русинів, а також Пряшівська Народна Рада Русинів Чехословаччини, 8 травня 1919 р. прийняли в Ужгороді рішення про своє об’єднання в Центральну Русинську Народну Раду та утворення на території автономної Русинської Країни і Пряшівського краю Чехословаччини, населеного етнічними русинами, русинської автономної республіки у складі Чехословаччини.
    Оскільки вирішення цього питання стосувалося двох суверенних країн, тобто Угорщини і Чехословаччини, то воно Центральна Русинська Народна Рада (далі – ЦРНР), у якій А.Волошин був заступником голови ЦРНР, прийняла рішення винести це питання на розгляд Паризької мирної конференції. В результаті всі країни-учасниці Паризької мирної конференції, в їх числі Угорщина і Чехословаччина, врахували справедливі вимоги древньої русинської нації і прийняли рішення на користь русинів.
    В прийнятих на Паризькій мирній конференції міжнародних договорах, які і сьогодні діють у якості міжнародного права, було записано про приєднання лише «автономної території Русинів на південь від Карпат» до Чехословаччини тому, що заселений русинами Пряшівський край уже був у складі Чехословаччини. А статтями 10 – 13 договору країн-учасниць Паризької мирної конференції із Чехословаччиною від 10 вересня 1919 р. передбачалося збереження за русинами Русинської Країни статусу автономної республіки і в новій для них країні, тобто Чехословаччині.
    Однак Чехословаччина, яка була щойно створена із клаптиків територій сусідніх країн, не поспішала надати як статусу автономної республіки русинам бувшої автономної Країни Русинів, тим більше не поспішала визнати статус за словаками права на утворення суверенної Республіки Словаччина, хоча чехи саме із словаками створювали Чехословаччину. Таким чином Чехословаччина не виконувала взяті на себе зобов’язання, які були записані в міжнародних договорах, укладених на Паризькій мирній конференції за її участі.
    Прийнятий на Паризькій мирній конференції Статут Ліги Націй увійшов до Сен-Жерменського мирного договору з Австрією у якості його «Першої частини», тобто увійшли у якості статей 1 – 26 Сен-Жерменського мирного договору. Статутом Ліги Націй передбачалося утворення Третейського Суду Ліги Націй. В його компетенцію входило тлумачення укладених сторонами-членами Ліги Націй договорів, а також тлумачення міжнародного права. Відповідно до статті 13 Статуту Ліги Націй, яка одночасно є статтею 13 Сен-Жерменського мирного договору з Австрією, міжнародний Третейський Суд Ліги Націй утворювався із членів Ліги Націй, яких запропонує сторона, що затіяла судовий спір.
    У 1933 р до влади у Німеччині прийшов А.Гітлер, який у 1938 р. підписав скаргу до Ліги Націй про притягнення до відповідальності Чехословаччину, яка грубо порушує підписані нею на Паризькій мирній конференції міжнародні договори. А саме: блокує намагання словаків утворити свою суверенну республіку у складі Чехословаччини; не поновлює русинам Підкарпатської Русі (сьогодні українського Закарпаття) статусу автономної республіки у складі Угорщини; блокує намагання етнічних німців регіону Чеські Судети надати їм статус автономності у складі Чехословаччини, тощо.
    За ці порушення Німеччина вимагала, щоб Третейський Суд Ліги Націй (далі – Третейський Суд) застосував до Чехословаччини такі санкції: віддати Чеські Судети Німеччині; колишні землі Угорщини, заселені етнічними угорцями, повернути Угорщині; визнати адміністративно-територіальну одиницю Словацька Земля суверенною Республікою Словаччина; відновити русинам Підкарпатської Русі статус автономної республіки.

    У зв’язку з цим та на пропозицію Німеччини, Ліга Націй утворила Третейський Суд у складі: Англія, Франція і Італія в особі керівників уряду цих країн – Д.Чемберлена, Е.Даладьє і Б.Муссоліні. Цей міжнародний Третейський Суд Ліга Націй зобов’язала встановити наявність чи відсутність порушень міжнародного права з боку Чехословаччини. Оскільки вище згадані порушення прав національних меншин Чехословаччиною були очевидними, то вище згаданий Третейський Суд запропонував Чехословаччині усунути їх самостійно. Вони зводилися до наступного: 1) визнати за етнічними німцями Чеських Судет і словаками право на самовизначення; 2) відновити русинам Підкарпатської Русі статус автономної республіки; 4) розпочати переговори з Угорщиною і на протязі 3-х місяців домовитися з нею про повернення Угорщині території, населеної етнічним угорцям, яка по Тріанонському мирному договору увійшла до складу Чехословаччини.
    Але Чехословаччина не спішила виконувати ці пропозиції міжнародного Третейського Суду. Тому на вимогу Гітлера, який на цьому Третейському суді представляв Німеччину, 29-30 вересня 1938 р. в Мюнхені відбувся Третейський Суд. За грубі порушення передбачених міжнародним правом прав національних меншин та зволікання із виправленням цих порушень, Третейський Суд Ліги Націй 30 вересня 1938 р. зобов’язав Чехословаччину: 1 жовтня 1938 р. повернути Німеччині Чеські Судети, населені етнічними німцями; сприяти словакам в утворенні їх суверенної республіки у складі федеративної Чехо-Словаччини; надати русинам Підкарпатської Русі статус автономної республіки; на протязі 3-х місяців домовитися із Угорщиною про повернення їй території, населеної етнічними угорцями.
    Членом Ліги Націй був і Радянський Союз, який теж підписав Сен-Жерменський мирний договір, а значить, підписав і визнав Статут Ліги Націй. Тому сьогодні смішно читати деяких істориків із високими науковими званнями, що нібито вище згадане рішення Третейського Суду являється незаконною Мюнхенською «змовою», незаконним рішенням Мюнхенської «конференції» тощо, з метою його дискредитації.
    Вище згаданим рішенням Третейського Суду скористалася Польща, яка 2 жовтня 1938 р. ввела на спірний із Чехословаччиною Тешинський регіон Чехословаччини свої війська і таким чином окупувала його. Цим же рішенням Третейського Суду вирішили скористалися і словаки. Їх депутати в парламенті Чехословаччини та лідери словацьких політичних партій 7 жовтня 1938 р. прийняли рішення проголосити адміністративно-територіальну одиницю під назвою «Словацька земля» суверенною Республікою Словаччина у складі федеративної Чехословаччини.

    Однак Чехословаччина не поспішала визнавати це рішення словаків і відновлювати автономію Підкарпатської Русі. На розпочатих 9 жовтня 1938 р. у словацькому м. Комарно переговорах з Угорщиною, Чехословаччина категорично відмовилася повертати Угорщині землі, населені етнічними угорцями. У знак протесту делегація Угорщини покинула ці переговори, а Будапешт заявив, що продовжить їх тільки після того, як Чехословаччина визнає за словаками право на суверенітет та відновить русинам Підкарпатської Русі статус автономної республіки і затвердить склад її уряду. Тому Чехословаччина затвердила склад уряду автономної Словаччини, а 11 жовтня 1938 р. затвердила і склад уряд автономної Підкарпатської Русі. Хоча як закону про утворення цих автономних республік ще не було.

    Щоб ще більше підбурити словаків і русинів в ці рокові для Чехословаччини дні, А.Гітлер задіяв у розпочатий в Чехословаччині процес хаосу дипломатію та навіть «Абвер» (військову розвідку і контррозвідку) Вермахту. Однак русини Підкарпатської Русі не піддалися на агітацію сил «Абверу» застосовувати разом із мирними вимогами автономії якісь інші акції непокори і крайнощів, заборонених законодавством Чехословаччини. Тому «Абвер» доручив Організації Українських Націоналістів» (ОУН) створити на Підкарпатській Русі для цих цілей напіввійськову організацію під назвою «Карпатська Січ». Але Ліга Націй визнала ОУН міжнародною терористичною організацією і русини не захотіли вступати до «Карпатської Січі». Тому ОУН організувала масовий нелегальний перехід галичан із Польщі в Підкарпатську Русь, яким Чехословаччина не змогла ефективно протидіяти по вище згаданим обставинам, тим більше не міг протидіяти цій навалі із Галичини новостворений уряд на чолі із А.Бродієм, оскільки автономної республіки Підкарпатська Русь ще не існувало. Цим і скористалися ОУН та «Абвер» під час створення ними в Підкарпатській Русі незаконного напіввійськового формування «Карпатська Січ» із нелегалів-галичан.
    Офіційна Прага знала, що визнання за словаками права на самовизначення аж до утворення суверенної Республіки Словаччина фактично буде визнання її виходу із Чехословаччини і розпаду Чехословаччини. Тому офіційна Прага погодилася затвердити лише уряд автономної Словаччини. Однак це суперечило рішенню Третейського Суду, який 29-30 вересня відбувся у Мюнхені. Тому Ліга Націй доручила цьому ж складу Третейського Суду провести 29 жовтня 1938 р. у Відні друге (Віденське) засідання, на якому Третейський Суд прийняв рішення включити до складу Угорщини ті землі Чехословаччини, які заселені етнічними угорцями, але по Тріанонському мирному договору відійшли до Чехословаччини. Цим же рішенням Чехословаччина була зобов’язана передати цю територію Угорщині до 10 листопада 1939 р.

    Оскільки А.Броді боровся проти нелегальної еміграції галичан в Підкарпатську Русь, Берлін домігся його усунення з посади прем’єр-міністра уряду Підкарпатської Русі та заочне призначення 1 листопада 1938 р. на цю посаду Августина Волошина. Не дивно, що А.Волошин з перших днів почав активно сприяти утворенню «Карпатської Січі» та розпаду Чехословаччини.

    Рятуючи Чехословаччину від повного розпаду, її парламент 22 листопада 1938 р. прийняв два конституційні закони-близнюки: «Про автономію Словаччини» та «Про автономію Підкарпатської Русі». Але це було занадто пізно і ситуація по дестабілізації ситуації в Чехо-Словаччині вийшла з-під контролю. Як наслідок – Чехо-Словаччина всього за два дні – 14 і 15 березня 1939 р. – перестала існувати.
    СРСР із причин розпаду Чехословаччини не зробив для себе відповідних висновків і по аналогічній причині тех розпався. За ним знову розпалася Чехословаччина, яку після Другої світової війни під тиском СРСР вдалося «зліпити». Розпалася і Югославія. На жаль, із цього ланцюга післявоєнного розпаду суверенних країн Європи по причині перевищення прав титульної нації та приниження прав їх менших націй вперто не хоче робити для себе висновків суверенна Україна. Навіть якщо ці менші нації до входження у склад Української РСР теж були титульними і мали статус суверенної держави.
    Нагадаю, всім світом визнана автономна республіка Підкарпатська Русь із-за вище згаданої в Чехо-Словаччині ситуації була змушена проголосити себе суверенною республікою, але під тиском зовнішніх сил назвати себе «Карпатська Україна». Однак депутати-русини парламенту Підкарпатської Русі, автоматично ставши депутатами Карпатської України, настільки були мудрі і далекоглядні, що не прийняли рішення про вихід суверенної Карпатської України із складу федеративної Чехо-Словаччини, яку 17 березня 1939 р. Угорщиною було окуповано.
    Війська Радянського Союзу 27 жовтня 1944 р. звільнили Карпатську Україну від угорської окупації. За міжнародним правом суверенна Карпатська Україна автоматично відновила свій суверенітет, але у складі федеративної Чехо-Словаччини. Уповноважені представники суверенної Карпатської України 26 листопада 1944 р. прийняли Маніфест про вихід Карпатської України із складу Чехословаччини, перейменували (на цей раз під тиском Москви) Карпатську Україну в Закарпатську Україну, щоб під назвою Карпатська Україна та статусом суверенної республіки приєднати до СРСР у складі Української РСР.
    Щоб це рішення суверенної Закарпатської України не суперечило міжнародному праву, СРСР і Чехословаччина вирішили укласти договір «Про Закарпатську Україну» і 29 червня 1945 р. уклали цей договір. Але цей договір своєю формою та змістом не відповідає міжнародному праву, а тому є недійсним з моменту його підписання. Навіть Українська РСР його не визнала, а тому 22 січня 1946 р. утворила свою Закарпатську область на території суверенної Закарпатської України ще до того, як договір «Про Закарпатську Україну» 30 січня 1946 р. набрав юридичної сили.
    Тому, з точки зору міжнародного права про суверенітет держави і недоторканості її території, перебування території суверенної Закарпатської України у складі Української РСР в якості Закарпатської області суперечило міжнародному праву. Щоб узаконити включення території суверенної Закарпатської України до складу Української РСР, мудрі і далекоглядні русини скористалися розпадом СРСР і 1 грудня 1991 р. провели референдум-плебісцит, який не суперечив міжнародному праву та законам суверенної України.

    На цьому референдумі-плебісциті закарпатці 1 грудня 1991 р. прийняли народний закон про відновлення в Закарпатській області статусу автономної республіки, але в складі суверенної України! Щоб цього не допустити, уряд України навіть затвердив план заходів по ліквідації русинської національної меншини в Україні шляхом етноциду і зобов’язав Національну академію наук України (далі - НАНУ) науково довести, що русини – це давня назва національності сучасних українців.

    На жаль, мудрагелі офіційного Києва беруть за основу у питанні офіційного визнання русинської національної меншини в Україні не міжнародне право і конституційне законодавство Угорщини, Чехословаччини та навіть України, а сфальсифіковані в НАНУ висновки, що само по собі є злочином. Хоча тільки на підставі народного закону, прийнятого закарпатцями 1 грудня 1939 р., Україна може відмежуватися від тоталітарного минулого СРСР і на законних підставах визнати територію (де-юре існуючої) Закарпатської України складовою суверенної України.
    Злі язики плещуть, що нібито мудрагелі офіційного Києва думають по сьогодні переконані, що тільки невігласи приймали рішення про вихід Закарпатської України із складу процвітаючої та демократичної Чехословаччини, аби приєднуватися до тоталітарного СРСР! Тому русини Закарпаття вже оговталися і після відновлення їх автономності можуть організувати прийняття рішення про вихід із України та приєднання…

    До кого? Суверенна Закарпатська Україна вийшла із складу Чехословаччини, якої давно немає і не буде. Невже так важко вище згаданим мудрагелям зрозуміти, що Закарпаттю де-юре і де-факто немає куди повертатися! Тим більше, що проведений 1 грудня 1991 р. на Закарпатті референдум-плебісцит, відповідно до міжнародного права, фактично поставив крапку у питанні про вихід Закарпаття із складу України. Але для цієї крапки потрібно, щоб офіційний Київ визнав прийнятий на плебісциті-референдум 1 грудня 1991 р. народний закон у повному обсязі! Тобто, щоб визнав відновлення в Закарпатті статусу автономної республіки у складі України, як це зробив у Криму.
    Сьогоднішня ситуація в Європі нагадує ситуацію 1938 – 1939 рр., у якій сучасне Закарпаття відігравало певну роль. Ця ситуація, із урахуванням особливостей сучасності, повторюється, про що свідчить розпад «Союзу нерушимого республік свободних», Чехословаччини, Югославії та напружена ситуація в багатьох країнах світу. На жаль, офіційний Київ невпевнено на це реагує і прислухається до порад збанкрутілих внутрішніх політичних сил, які зацікавлені у розпаді України. А з метою свого «маскування», саме ці сили голослівно звинувачують русинів Закарпаття у міфічному сепаратизмі та вимагають не визнавати русинську національну меншину, яку визнає ООН! А значить визнає і Україна, яка дає обіцянки ООН, ОБСЄ, ПАРЄ і Євросоюзу офіційно визнати русинську національну меншину в Україні!?

    Невже і після цих обіцянок світовій спільноті для офіційно Києва так важко вище наведене мною зрозуміти і прийняти законне рішення без зволікань, яке ніколи не узаконить злочин стосовно русинів Закарпаття?
    Отже, вище наведені вимоги А.Гітлера і «Мюнхенська змова» стосовно порушених прав русинської нації - це сучасна пересторога до анти русинської України та про загрозу збереження її державних кордонів по вині її нацистів.

    Адвокат (підпис) Петро Годьмаш, експерт в галузі прав русинської національної меншини в Україні.

    Рейтинг: 
    Загрузка...