НОВІТНІ РЕПРЕСІЇ ТА ПРОВОКАЦІЇ ПРОТИ НАЦІОНАЛІСТІВ: РОЗМОВА ЗІ СВІДКОМ

Жанна ТИТАРЕНКО Юрій Пономаренко є членом ВО «Тризуб» ім. С. Бандери. Був заарештований у справі пам’ятника Сталіну. Український націоналізм бачить і втілює в життя через призму християнської релігії. Постійно відвідує Свято-Дмитрівський храм Української Автокефальної Православної Церкви. – Скажіть, будь-ласка, чи всі члени Харківського осередку ВО «Тризуб» на волі? Що з ними зараз? – Харківські тризубівці, як і всіх інші, що були заарештовані у справі Сталіна, були випущені на поруки народних депутатів ще 14 квітня. Донедавна за гратами залишалися лише троє: один тризубівець Ігор Загребельний і два симпатики Організації – Віктор Давиденко і Артем Циганюк. Їм присуджено умовні терміни покарання. – Ви особисто знали цих людей? – Не треба говорити про них у минулому часі – вони живі. Так, звичайно. Ігоря знаю, відколи вступив до Організації. Цей хлопець має непересічні інтелектуальні здібності, а люди, що знайомі з його публікаціями, навіть не уявляють, що це пише 22-річний хлопець. – Яка тематика публіцистичних досліджень Ігоря Загребельного? – Ігор Загребельний навчається на історичному факультеті. Писав через призму українського націоналізму на історико-філософські, світоглядні, ідеологічні, релігійні та суспільно-актуальні теми. – Зараз його, мабуть, відрахували з інституту? – Не знаю. Але він мав вступати в магістратуру. Звісно, серйозною перешкодою стала піврічна відсутність на волі. Ігор Загребельний був одним з кращих студентів Полтавського педагогічного університету. – Значна частина людей вважає український націоналізм нацизмом, але є й ті, що підтримують цю ідеологію. То скажіть, будь-ласка, чи є відмінності між націоналізмом і нацизмом, і які саме? – Із моменту оформлення організованого українського націоналізму вороги України одразу ж почали таврувати його фашизмом. Коли була створена ОУН, комуністичні видання уже тоді називали український націоналізм “молодим українським фашизмом”. Але що таке, власне, нацизм? Почнемо з того, що гітлеризм дуже рідко називають його власним іменем – націонал-соціалізм. І в період Другої світової війни їх називали фашистами чи нацистами. Націонал-соціалізм – це ідеологія, створена деякими німецькими діячами, які вважають, що це витвір німецького духа, і механічне перенесення його на інші землі є недоречним. На початку націонал-соціалістичного руху, коли його речники зверталися до тем національного піднесення, і після Версальського приниження і поразки у війні вони зробили багато позитивного саме для німецького народу. Існує така думка, що якби Гітлер помер, скажімо, від серцевого нападу десь у 1939 році, йому б донині по всій Німеччині стояли пам’ятники. Інша справа, що цей рух був явно імперіалістичним і расистським. Ідеологія німецького націонал-соціалізму базувалася на ідеї нібито вищості німецької раси, що на думку тих ідеологів давало німцям право на поневолення і винищення так званих нижчих рас. Йому (націонал-соціалізму) також були притаманні вождізм, культ особи, тотальна диктатура, поборювання всіх незгодних чи шкідливих режиму елементів – тобто все, без чого не може існувати тоталітарна система. Також боротьба проти Христової Церкви. Націонал-соціалізм має багато спільного із большевизмом, а не з українським націоналізмом. Тільки московська пропаганда з її неперевершеною брехливістю може так безцеремонно називати біле чорним. І далі продовжує говорити... Дякувати Богу, зараз кожен охочий знати правду має таку можливість. Український націоналізм в ідеологічному плані був оформлений на початку ХХ століття Його мета – здобуття української національної держави, держави української нації на етнічних українських землях на засадах християнської моралі і поваги до людської гідності. До речі, ця мета ще й досі не здійснена, бо нинішня “держава Україна” не є ні українською, ні самостійною, ні соборною. – І на повазі до інших націй? – Звичайно. Ми є противниками расової ідеї (в розумінні “вищості-нижчості”). Український націоналізм каже, що кожен народ, незалежно від кількості, багатства і раси має право на своє державне самоутвердження на своїх етнічних землях. Українська національна держава теж має бути на своїх етнічних земля, але не всі вони входять до складу держави Україна. Чужого нам не треба, але і свого не віддамо. А щодо порівняння з націонал-соціалізмом – то це кардинально протилежні речі. Нацизм, як і будь-яка інша матеріалістична ідеологія, – це боротьба проти релігії, зокрема християнства. Ми підтримуємо тисячолітню духовну традицію українського народу. Християнство і націоналізм – це дві сторони одного листа, які одне одного доповнюють. Хто ставить під сумнів цю тезу – або не є націоналістом, або не є християнином. Український націоналізм ніхто не вигадував у кабінетах. Це кращі представники української нації, що жили в конкретний історичний період, ввібравши в себе душу, ментальність, культуру, дух своєї нації, через шліфування часом і випробуваннями оформили цілісну ідеологічно-світоглядну систему, власне, український націоналізм. Тому будь-які подібні закиди, що націоналізм є нацизмом, м'яко кажучи, безпідставні. У нацизму якраз набагато більше подібного з большевизмом. Почнемо з того, що прапори у них подібні. Концтабори були вигадані теж в СССР, і вже потім запозичені Німеччиною. А тогочасні совєтські і німецькі плакати – це фактично одне й те саме, не кажучи вже про спільні марші та матеріальну і технічну взаємодопомогу. До війни, звичайно, спільного у практиці большевизму і націонал-соціалізму проявилося дуже багато. – А тоді що таке патріотизм? – Це людське почуття нормальної психічно здорової людини. Але патріотизм може бути до рідної хати, до села, до країни, до футбольної команди. Патріотизм – це людське чесне почуття любові до свого. – Чи вважаєте Ви справжніми патріотами тих, що входять до організації «Патріот України»? – Патріотами я їх вважаю. – А чи вважаєте Ви їх справжніми послідовниками Степана Бандери? – Члени організації «Патріот України» не є послідовниками Степана Бандери. Послідовниками Степана Бандери є українські націоналісти. Члени організації «Патріот України» не є українськими націоналістами. Вони себе якось інакше називають, кажуть, що є якийсь “соціальний націоналізм” і що вони і є отими “соціал-націоналістами”. Але патріотами українськими, безперечно їх можна вважати. Ті, що йдуть до тієї організації, дійсно люблять Україну, хочуть щось зробити. Інша справа, як їх виховують ідеологічно, чого навчають. Те, що вони називають модерним, сучасним націоналізмом – соцнац – це невдала пародія на німецький націонал-соціалізм із тез, притягнутих за вуха та висмикнутих із контексту праць наших ідеологів (таких як Ярослав Стецько і Микола Сціборський). Вони колись посилались на націократію. Але хто почитає «Націократію» Сціборського в оригіналі, той зрозуміє, що «патріоти» у своїх ідеологічних виданнях перекручують Сціборського. Наприклад, уповаючи на щось подібне до “влади Фюрера” в Україні, посилаючись на націократію. Мабуть, ідеологи “соціального націоналізму” неуважно читали і не зауважили думки Сціборського про диктатуру як перехідний етап у становленні національної держави та про її неперспективність у подальшій розбудові держави. Те ж саме про “соціальність” Ярослава Стецька – і таких моментів повно. В ідеологічному аспекті «Патріот України» можна порівняти зі Свідками Єгови, які висмикують з контексту Біблії потрібні їм речення. Через призму праць ідеологів українського націоналізму всі їх закиди в наш бік, звинувачення у ретронаціоналізмі чи ще в чомусь не вартують і виїденого яйця. Кому і для чого це потрібно?.. Я не буду робити такі категоричні закиди, але мислячі люди свій висновок зроблять. – Як Ви ставитесь до арештів членів «Патріоту України»? Чи вважаєте Ви ці факти репресіями? – Звичайно, що репресії. Ті приводи, під якими їх арештовували, абсолютно нелогічні. Ці, як у нас кажуть, «правопохоронні органи» навіть не намагаються зробити ці арешти – точніше, приводи до арештів – правдоподібними. Я не розумію: чи там люди непрофесійні працюють, чи це навмисно робиться, щоб усі розуміли безглуздість сфабрикованих справ, щоб дивилися і боялися надалі виступати наперекір нинішньому режиму. – Тобто, це робиться не задля знищення організації «Патріот України», а задля формування якоїсь громадської думки, задля піару? – Це демонстрація сили режиму, того, що не варто лізти проти влади і не треба взагалі піднімати свій голос протесту. Всі акції опозицій теж наштовхувались на суттєвий тиск з боку органів. Вони поки що так жорстко, як у Білорусії, не розганяються, але я думаю, такі часи не за горами. Повернемось до «Патріоту України». Ми як організація висловили солідарність з репресованими патріотами. Тут не беремо до уваги, що ідеологічно ми не товаришуємо. Але влада їх репресує не тому, що вони «несправжні» націоналісти, а тому, що їм була дана вказівка заарештувати і репресувати все те, що українським називається. За принципом: якщо ти називаєш себе українцем, значить, ти нацист, якщо націоналіст, значить терорист. Хоча є підстави вважати, і це не тільки припущення, що це певний піар. – Тобто, люди по телевізору дивляться такі сюжети, після яких формується і утверджується думка про те, що націоналісти є нацистами? – Звичайно. Саме через це їх і показують постійно по телевізору. Мовляв, дивіться, ось ваш націоналізм. Це основна ідея їхньої пропаганди, щоб втовкмачити людям в голови, що націоналізм – це не лише нацизм, а ще й тероризм. І тут цілком зрозуміло, кому й для чого це потрібно. – А які подальші плани діяльності ВО «Тризуб»? – Наші плани від моменту створення організації незмінні. – Ви будете докладати зусиль, щоб допомагати заарештованим? – Так, звісно ж будемо. Для цього є спеціальні люди. Найближчі плани нашої діяльності – докласти максимум зусиль у підготовці та організації національної революції, яка невпинно наближається з кожним брутальним антиукраїнським і антинародним кроком влади, що має завершитьсь здобуттям національної держави – власне для цього націоналізм був створений і оформлений ще у далекому 1929 році. Для реалізації цієї епохальної мети необхідно розбудувати цілісну, структуровану, ідейно однорідну систему – організований націоналістичний рух. Це повинна бути така українська націоналістична система, яка має перерости в українську національну систему спротиву антиукраїнській системі. Зараз в країні діє режим внутрішньої окупації, і цій системі може протидіяти лише інша адекватна система, тому що окремі організації чи люди, навіть суспільні верстви, не можуть протистояти системі. Тому ми противники виключно партійної боротьби, оскільки не можна побороти систему, ставши її частиною. Те, що постійно говоримо, пишемо і всім доводимо, з часом набуває своєї єдиноправильності та безальтернативності. – Які телеканали найбільше Вас підтримували в період арештів? – Вони нас не підтримували, а висвітлювали. Який канал найбільше – я це не можу сказати. Головне – щоб вони висвітлювали нашу діяльність чи то розправу над нами. Деякі канали висвітлювали дещо сухувато, обрізано, деякі повніше, з коментарями. Але утримуюсь від виокремлення того чи іншого каналу. – Особисто Ви були арештовані? – Так, я проходжу у справі відпилу голови погруддя Сталіну, їжджу постійно на судові засідання як підсудний. Нам інкримінують ст.194 ч.2. Тому в будь-який момент ми можемо опинитися за ґратами. І жодних приводів для того щоб розслаблятися, нема. Єдиний шанс налагодити своє життя – це самоорганізовуватись і боротися за своє майбутнє. – Під час утримання в СІЗО до Вас застосовувались якісь фізичні катування, тортури? – У СІЗО ні. Коли нам влаштували ту зустріч з журналістами, запросили купу провідних телеканалів, то підводили питання так, ніби розмова йде про факт катування взагалі, хоча запитували тільки про СІЗО, а коли хтось починав говорити: “А от в СБУ...” нас швиденько перебивали – “ні-ні... Нас цікавить тільки СІЗО”, – і одразу спроваджували. Мені відомо, що кореспондент одного з каналів робив натяки у своєму репортажі про це, але їх репортажі порізали. Методи “роботи“ наших невідомо чого охоронних органів досі у кращих гебістських традиціях. – І скільки Вас утримували в СІЗО? – СІЗО було, мабуть, найприємнішим періодом всієї цієї історії. Звичайно, вже сам факт того, що нас заарештовували під різними вигаданими причинами, свідчить про те, що це була вказівка згори: заарештувати під будь-якими приводами і допитати, до того ж теми допитів були далекі від обставин кримінальної справи. Цікавила їх Організація, діяльність, керівництво, фінансування і таке інше. Всі ці сталіни – це тільки привід. Згідно до закону, коли людину заарештовують, їй висувають звинувачення і запобіжний захід. Ми тиждень чи 10 днів не були офіційно оформлені – виглядало, як зниклі безвісти. Нас возили від одного райвідділу до іншого. Більше двох діб не можна було утримувати в тих «мавп'ятниках», вони до того не пристосовані. Це робилося для того, щоб вимордувати нас, аби були податливіші. Я багато читав мемуарів різних політв'язнів, тож тепер знаю, як було. Навіть з точки зору нинішнього законодавства матеріалу для народного трибуналу там вистачить. – Чи звертались Ви за захистом до Харківської Правозахисної Групи (ХПГ)? – Я не знаю, чи ми зверталися, чи вони самі відгукнулися, але вони майже одразу ж приєдналися до цієї роботи і запропонували свої послуги. Оскільки справа, з точки зору юридичного права, є виграшною, юристи ХПГ готові представляти тризубівців у Європейському Суді. – Дякую Вам за розмову.