ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Останній фашист залишив землю України 28 жовтня 1944-го в Закарпатті

    25 сентября 2020 пятница
    Аватар пользователя Лендєл_Іван

    28 жовтня 1944 року завершилося визволення України від німецько-фашистських загарбників. Сталося це у Закарпатті, де під натиском частин Червоної Армії залишив нашу землю останній підрозділ гітлерівського вермахту. Цю славну сторінку у вітчизняну історію вписали війська 4-го Українського фронту, під командуванням генерала армії І.Є. Петрова. Битва за визволення України тривала з грудня 1942 по жовтень 1944 року. Першим українським населеним пунктом, звільненим від окупантів, стало село Півнівка на Луганщині. Нині там височить монумент «Україна – визволителям», а поряд – могили 1066 воїнів, представників семи національностей, які віддали життя в ім’я свободи українського народу. Такий же монумент встановлено і на Закарпатті, у тому місці, де з України втік останній загарбник. У той час Закарпатська Україна формально перебувала у складі Чехословаччини, але населення краю ніколи не полишало надії на возз’єднання з великою Україною. Отож, у листопаді 1944 року перший з’їзд Народних комітетів, який відбувся у Мукачевому, проголосив такий акт і зобов’язав обрану ним Народну Раду звернутися до Уряду Української РСР з відповідним проханням. 29 червня 1945 року між СРСР і Чехословаччиною було підписано угоду про перехід Закарпаття до складу УРСР. Того ж дня О.П.Довженко зробив у своєму «Щоденнику» такий запис: «Сьогодні сталася велика подія в житті мого народу. Уперше за тисячу літ, за всю свою нещасливу історію об’єднався він в одну сім’ю. Нема на світі другого народу з такою безмірно жахливою долею. Нема і не було в Європі великого пасинка другого, що так був би зневажений в усіх своїх правах на догоду підлих кон’юнктур. Сповнилась мрія століть». Непомірно високу ціну заплатив наш народ за визволення від фашистського рабства. Петро Юхимович Шелест у своїй книзі «Україна наша радянська» (Київ, 1970), зокрема, наводить такі дані: «Фашистські вандали майже повністю зруйнували промисловість України. В руїнах і згарищах лежали металургійні, машинобудівні і хімічні заводи Донбасу і Придніпров’я, були завалені і затоплені шахти Донбасу, рудники Кривого Рога. Знищено більше як 10 000 промислових підприємств, на яких працювали 2,3 млн. робітників, зруйновано і спалено 714 міст, робітничих селищ. Лише прямі збитки, завдані гітлерівцями народному господарству УРСР, становили 285 млрд. крб., або 54 млрд. доларів за довоєнним курсом». До сказаного вище потрібно додати й те, що розорене фашистами сільське господарство республіки спромоглося у 1945 році зібрати продовольчого зерна лише половину довоєнного рівня. Майже повністю було зруйновано транспортну систему – залізничні колії, мости, вокзали, паровозні та вагонні депо, морські і річкові порти і причали, автомобільні шляхи. Та найтяжчим і найболючішим болем була загибель наших людей від кривавих рук фашистів та їхніх посібників-поліцаїв. Людські втрати тільки цивільного населення вимірювались страхітливими цифрами: загинув кожний дев’ятий мирний житель республіки. Коли Червона Армія продовжувала свій визвольний похід країнами Східної Європи, а народ України, засукавши рукави, взявся за відбудову народного господарства, у карпатських лісах підняли голову підрозділи УПА-ОУН. При відступі з України німці передали їм величезну кількість озброєнь, боєприпасів, амуніції, продовольства. Ось тільки один факт такого «бойового братерства»: куріню УПА в селі Черниця окупантами було передано 200 гвинтівок, 2 міномети, 6 важких і 2 легких кулемети та 20 патронних стрічок до них, 12 автоматних дисків, 32 тисячі одиниць амуніції, польові карти. (Архівна справа СБУ №376, т.66, арк.244). Вже після війни бандерівські зарізяки похвалялися своїми «подвигами» на сторінках оунівського збірника «Ідея і чин»: «Революційна підпільна і повстанська боротьба на українських землях ведеться з самого початку захоплення цих земель наступаючими більшовицькими арміями у 1944 році». Як-то кажуть, з пісні слова не викинеш, сьогодні «помаранчева» свора, на чолі з президентом, вшановує як героїв тих, хто стріляв у спину істинним воїнам-визволителям. Чи багато було в історії України таких щемно-щасливих дат, як 28 жовтня? Логіка підказує, що саме у цей день ми мали б відзначати справжнє, а не бутафорське Свято Соборності. Але є хіба хоч натяк на логіку у тому, як поціновується нині штатними ідеологами й істориками радянський період у житті нашого народу? Послухаєш їх – одні теревені про голодомор та репресії, неначе й не було воістину величного піднесення народного духу в роки війни і повоєнної відбудови. Як це не звучить парадоксально, але чи не найбільше зробили для України якраз прокляті «нацюками» комуністичні вожді: Ленін – ухвалив Декрет «Про право націй на самовизначення», Сталін – зібрав розшматовані сусідами українські землі в єдине державне утворення, Хрущов – «подарував» Крим, а Горбачов – відпустив «на вольні хліби». От тільки, на превеликий жаль, ми так і не зуміли належним чином скористатися згаданим вище ленінським декретом, як це зробили свого часу фіни і поляки. Допоки ж тяжітиме над нами дамокловим мечем одвічне прокляття розбрату і чвар?!

    Рейтинг: