ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

ПАМ’ЯТЬ КЛИЧЕ

    27 октября 2020 вторник
    Аватар пользователя ВО Тризуб

    Жанна СТЕМПІЦЬКА

    Наша історія знає далеко не єдиний факт трагічно-примусової гибелі українського народу: героїчна трагедія Крут і Базару, безперечний факт голоду 1921-23 років, який забрав сотні тисяч українських людей Степової України, знищення українських церков і священства, репресії проти української еліти, голод 1946-47 років в східних і південних областях України, трагізм якого полягав ще і в тому, що сім’ї були позбавлені своїх годувальників, які загинули за “вождя всіх народів” – ката Сталіна. Але найбільш невимовним є біль та пам’ять про жорстокий час 1932-1933 років.

    Ці жахливі події завжди будуть спонукати писати та розповідати про страшний злочин проти українського народу – голодомор, який пронісся чорним смерчем нашою землею і забрав мільйони невинних життів.

    Геноцид – це слово, яке звучить жахливим вироком для української нації, винесеним комуно-більшовицькими варварами восени 1932 року. Знищити всіх, стерти з лиця землі до останнього українця, зламати волю до спротиву. Важко усвідомлювати, що такі варварські, імперські плани були уготовані для нашого народу напередодні великого вражаю збіжжя, важко усвідомлювати, що родюча земля, яка дала грандіозний врожай того року, буде приймати інший врожай, врожай людських трупів, буде омиватися сльозами приречених людей на смерть.

    Минуло десять років після першого штучного голоду в Україні 1922 року, коли до Росії ешелонами вивозили збіжжя і харчі, як знову впало страшне лихо на поневолені московським окупантом землі. Українська нація отримала страшний вирок – кара смертю!

    Нелюдська політика реалізована кремлівськими прибічниками в Україні мала на меті одне завдання: знищити спротив українського народу московській окупації. Після кривавого приходу більшовиків запустилась сатанинська ідеологічна машина – “Ідеологія КПРС”. Завдання цієї ідеології були прості: навіяти людям думку про те, що світ розвивається завдяки великим націям та асиміляції і зникненню малих. Формою існування народів будуть великі держави, а малі – є гальмом історичного прогресу, тому повинні зникнути. Російська нація є великою і перспективною, а українська – приречена до зникнення. Для повного завершення своїх кривавих планів кати українського народу запустили механізм масового терору.

    На початку 1932 року колективізація, розкуркулювання та виселення селян були вже у повному розпалі. Не дивлячись на це, все-таки селяни чинили опір, але потужна пропагандивна машина зробила свою чорну справу і роз’єднала українське суспільство на бідняків, середняків і куркулів. Тим самим була надана можливість нищити селян руками самих же селян, нав’язавши їм політичну війну проти “куркуля”, тобто проти працьовитого селянина-господаря. Але не всі піддавались “вільній” колективізації і чинили спротив хто як міг.

    Рішення створити штучний голод на українських теренах підконтрольних Московській імперії, було знахідкою для окупанта. Мета була в одному – скорити наш нарід і поставити на коліна як німих і бездумних рабів. Сатанинська влада вважала, що голодні не будуть воювати, а мертві протестувати. Москва хотіла зломити останній спротив українців, запанувавши на мільйонах трупів нашого селянства.

    Виселяючи з рідних домівок, грабуючи нажите майно, вони не цурались завозити на поселення ще в не остиглі від трупів хати, російські родини, які живуть і по цей час на тих кістках.

    Ось декілька свідчень тих людей які пережили той страшний час:

    Охтирський район на Сумщині: (селянин А. Миколенко):

    “- Розкуркулення та колективізація у с. Яблучному супроводжувалися масовими арештами і висилкою з сім’ями на Урал та Сибір.

    - До колгоспу селяни не писалися, за вступ до колгоспу не голосували, але проти вступу голосувати не могли. Свого майна до колгоспу не віддавали, аж поки наїхало ГПУ.

    - В той час багатьох селян заарештували, в деяких хатах селян били, роздягали й роззували і забирали все до “квасолини”. Під час одної з дальших хвиль арештів забрали священика та дяка.

    Трупи померлих від штучного голоду селян звозили до масових могил і ховали по 40-50 людей в одній ямі”.

    Меджибіжський район на Вінничині (П. Безручко)

    “- У 1933 році в нашому селі вимерло, за реєстрацією сільради, 700 душ… У селі Митківцях з 150 дворів не лишилось ні одної живої душі…”

    “Старобільський район Луганська область (С. Мартинюк)”

    “- В опустілі села навезли росіян, але багато з них повернулись назад. Одним мотивом було те, що тут треба було важко працювати і не лише чоловікам, а й жінкам, які у своїх лісах до цього не звикли”.

    Можна продовжувати писати і далі свідчення людей, які пережили ці страшні роки. Але читаючи написані ними рядки, вдивляючись в архівні фотографії тих подій, серце стискається від болю, а душа протестує. Це лихоліття знищило мільйони родин, залишивши багатьох дітей батьківської опіки, і кинувши їх на самовиживання. Хочеться схилити голову і мовчки помолитись за ці невинно замордовані страшним голодом душі, а катам української нації винести ще раз вирок – винні.

    Ми схиляємо голови перед жертвами московського терору в Україні. Ми будемо пам’ятати і ніколи не вибачимо Москві мільйони замордованих українців.

    І зараз прихвосні Москви знаходяться у керма нашої держави, яким байдуже як живуть мільйони громадян України. У Верховній зРаді нашим “обранцям” ніколи вирішувати проблеми пересічних громадян, тому що вони приймають закони для себе, щоб покращення для них “настало вже сьогодні”. Їх не цікавить наше минуле, тому що хочуть бачити тільки написану “свою” історію. Одні з них грають нашою історією як іграшкою, бо так хоче бачити електорат, другі і зовсім заперечують факт Геноциду проти українського народу, тому що це суперечить їх московським господарям.

    Ми не повинні забувати свою історію. Ми зобов’язані пам’ятати і передавати із покоління в покоління те, що був геноцид проти Українців.

    Пам’ять – це єдине, що ніколи не забере жоден ворог. Поки пам’ятаємо – доти живе Нація!

    23.11.2011 р.

    Рейтинг: