Пане Кощинець! Наведіть лад у Виправній Колонії 114

В І Д К Р И Т И Й Л И С Т ! Мир Вам! ГОЛОВІ ДЕРЖАВНОГО ДЕПАРТАМЕНТУ УКРАЇНИ З ПИТАНЬ ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ Кощинцю Василю Васильовичу Драган Олександра Григоровича, редактора газети «Слово Боже – УПЦ». «Благословен Бог и Отец Господа нашего Иисуса Христа, Отец милосердия и Бог всякого утешения, утешающий нас во всякой скорби нашей, чтобы и мы могли утешать находящихся во всякой скорби тем утешением, которым Бог утешает нас самих!» Вельмишановний Василь Васильович! Зосереджу Вашу увагу на тому, що з лютого 1992 року було засновано нашу безкоштовну обласну православну газету «Слово Боже – УПЦ». Зокрема, наше видання розповсюджується через бібліотеки у місцях позбавлення волі. На адресу нашої редакції газети надходило чимало скарг від ув’язнених, які відбувають покарання у Виправній Колонії 114, села Воєводчинці, Могилів – Подільського району, Вінницької області. Засудженні через своїх батьків повідомляють про нелюдське, жорстоке поводження з ними зі сторони адміністрації колонії. Порушуються їхні Конституційні права. У згаданому виправному закладі більш менш можна існувати, якщо маєш гроші, які потрібно платити керівництву. Є інший вихід; потрібно співпрацювати із адміністрацією колонії у якості освідомітеля. Якщо заплатиш, то дають легку роботу, якщо ні то таких осіб чекає понаднормова важка праця при виготовленні тротуарної бруківки та металевої сітки. Існують випадки, що засуджені не витримують жорстокого поводження і ріжуть собі вени, оголошують голодування. Одним із видів катування у Виправній Колонії 114 є такий метод; до начальника Лисенка О., заводять засудженого і ставлять спиною до стіни. Заставляють зігнути ноги у колінах. На витягнуті вперед руки дають тримати стілець. Час від часу на стілець кладуть важкі книжки. Від цього знущання у людей виникає різкий біль у м’язах і дуже часто вони втрачають свідомість. На цей випадок у столі начальника є нашатирний спирт. Другим способом катування у цьому закладі є таке; на людину надівають противогаз. Перекривають кисень, і коли він починає втрачати свідомість через протигаз пускають цигарковий дим… Третім видом катування у Виправній Колонії № 114 є такий спосіб; на людину надівають наручники, прив’язують до ніг так, аби вигнулась спина. Підвішують на гачок і починають бити…Четвертий спосіб катування начальник Виправної Колонії Лисенко Олег, жартома називає «Завести будільнік». Це коли людині у задній прохід засовують міліцейський кийок (дубінку), і за годинниковою стрілкою прокручують декілька разів. П’ятим видом знущання над людською особистістю є те, що людині просто не дають спати. При спробі заснути на неї лиють холодну воду та за ноги підвішують униз. Багато скарг надходить на те, що проживають вони в антисанітарних умовах, своєчасно не надається їм медична допомога. Взимку в приміщенні холодно, погане незадовільне харчування. Найпоширенішим захворюванням є туберкульоз, виразка шлунку та гастрити. Природньо, що отримавши такі листи, редакція через деякий час, посилаючись на Закон України «Про звернення громадян», відповідним чином відреагувала; були підготовленні відповідні звернення на адресу Президента України, народних депутатів України та інших державних структур. Однак маючи побоювання за їх особисту безпеку, і керуючись Законами «Про друковані засоби масової інформації» ст.. 26, та Статтями 8 і 10 «Європейської конвенції з прав людини, на захист конфіденційності і джерела інформації» та до рішень Європейського суду, я скористався своїм правом на нерозголошення джерел отримання інформації, зокрема відомості про осіб, які передали мені інформацію, за умови нерозголошення їх імені. У Декларації принципів поведінки журналістів прийнята на 2-гому всесвітньому Конгресі Міжнародної федерації журналістів у м. Бордо, 25-28 квітня 1954 року, зі змінами на 18-му Всесвітньому Конгресі МФЖ м. Хельсиньор 2-6 червня 1986 року, сказано, що журналіст зобов’язаний зберігати професійну таємницю щодо джерела інформації, отриманої конфіденційно. Також Конституція України стаття 63 дає мені право не відповідати на запитання. Були відповідні перевірки, на жаль, без моєї участі, зі мною ніхто не зустрічався з департаменту виконання покарань, і не брав пояснень. За результатами цих перевірок нічого не підтвердилось. А як може підтвердитись, якщо начальник колонії 114 Лисенко О., усіх їх водив до кафе- бару, і влаштовував відповідне частування… І тому нічого «не підтверджується». 3 червня редакцією газети «Слово Боже – УПЦ», було отримано Ухвалу Бершад-ського райсуду «Про відкриття провадження у справі» за № 2-829)08 стосовно того, що начальник Виправної Колонії 114 Лисенко Олег, висуває позовну заяву про захист ділової репутації. Цей раб Божий Олег вимагає, аби редакція газети «Слово Боже – УПЦ» спростувала, буцім-то недостовірну інформацію, яка не відповідає дійсності і порочить його честь, гідність, ділову репутацію. Ніякого вибачення і спростування зі сторони редакції газети «Слово Боже – УПЦ» не буде! Навпаки нами готується відкритий лист на ім’я керівників нашої держави, у якому вкотре будемо просити, аби Лисенка Олега було знято з роботи за зловживання службовим становищем, та за систематичне катування ним особисто засуджених. Мовчати ми не будемо, тому, що кожна людина створена нашим Творцем за Його подобою, і заслуговує на людську гідність. У Консти-туції нашої держави у статті 28 написано, що забороняється катування людей, прини-ження її гідності. Також у «Кримінально – виконавчому законодавстві України», у статті 1, частині 1 написано, що зокрема, воно сприяє запобіганню тортурам та нелюдському, або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими. Своїми діями він не одну людину доводив до самокаліцства. Зараз Лисенко Олег, у судовому поряду хоче дізнатись прізвища тих засуджених і їх батьків, які звертались із скаргами до нас у редакцію газети «Слово Боже – УПЦ». Якби я оприлюднив прізвище тих засуджених, то Лисенко Олег їм би відомстив. Способів є багато начеб-то законних. Їх могли б звинуватити у порушенні правил поведінки та розпорядку установи. У гіршому випадку їх могли б застрелити сфабрикувавши матеріали за спробу групової втечі. Як приклад, можу навести смерть засудженого Романенка Ігоря, який відбував покарання у Літинській колонії 123. Він звертався до правозахисників. Внаслідок чого він, будучи цілком здоровою людиною загадково помер. Розповідають, що Романенка І., було вивезено «на перевиховання» до колонії 114, де його було і закатовано і вночі мертве тіло назад привезли до Літинської колонії. За повідомленням Вінницької правозахисної групи, 1 і 5 червня двоє в’язнів із Стрижавської Виправної колонії наклали на себе руки. Адміністрація виправного закладу пояснює їхні дії тим, що один засуджений вкоротив собі віку, бо «замучила совість», інший буцім-то по релігійним мотивам; тобто 5 червня на Вознесіння Господнє. Будь яка релігія засуджує самогубство. Насправді, як повідомляють редакцію перевірені джерела, цих двох осіб мали єтапувати на «перевиховання» до Виправної Колонії 114. Аби не їхати до цієї колонії, яка має статус «Красная колония», тобто «беспредельная», вони закінчили життя самогубством. На сьогоднішній день у розпорядженні редакції газети «Слово Боже – УПЦ» є 14 листів –свідчень та щоденник одного засудженого, який описує про своє перебування у ВК 114; про ті тортури і знущання які йому доводиться нині терпіти. Я мав конфіденційну розмову із тими людьми які раніше відбували покарання у ВК 114. Те що вони мені розповідали і те, що пишуть із колонії засудженні усе збігається. Усі вони стверджують, що катуванням засуджених начальник Виправної Колонії 114 Лисенко Олег, здійснює перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння! Окремо хотів би зупинитись на змінах, уточненнях, і доповнення позовних вимог про захист честі, гідності, та ділової репутації Лисенка О.В., які надійшли до суду 22.08.2008 року. У своїх змінах, мова йде компенсацію Лисенкові О.В., витрат начеб-то пов’язаних з відновленням його здоров’я у сумі 1500 гривень. Аби вимагати таку суму коштів він повинен надати суду документальні підтвердження. Тобто виписку з історії хвороби, лікарняний листок та чеки на придбання ліків. Разом із тим у мене виникає запитання; чи спроможний Лисенко О., виконувати обов’язки начальника установи, якщо він має такі великі проблеми зі здоров’ям, що на лікування він буцім-то потратив аж 1500 гривень? Далі починається іще цікавіше, бо 1 жовтня 2008 року, під час розгляду справи, довірена особа Лисенка О.В., Семенюк І.В., у своїх позовних вимогах почав говорити, що ці 1500 гривень уже потрібні Лисенкові О.В., для санаторно – курортного лікування. Тож мені не зрозуміло; чи лікувався Лисенко О., чи лише хоче відновити своє здоров’я у сана-торії? У тих змінах пропонується зобов’язати мене подати спростування начеб-то недостовірної інформації, яка була розповсюджена у засобах масової інформації та державних органах влади. 4 липня ц.р. довірена особа Семенюк І.В., подібне говорив, на що, суддя Жарун А.П., зауважив, що потрібно навести перелік тих засобів масової інформації та державних структур на які потрібно вислати спростування. Очевидно, що Семенюк І.В., знехтував зауваженнями судді. Хочу наголосити, що 17 червня ц.р. Семенюк І.В, при зустрічі зі мною назвався, що він є начальником Виправної Колонії 114 Лисенком О.В., Коментар як то кажуть зайвий. Як на мою думку, Семенюк І.В., повинен, бути довіреною особою при розгляді цивільної справи, під час своєї відпуски, а не в робо-чий час. Йому держава виплачує заробітну плату за виконання повноважень заступника начальника департаменту виконання покарань у Вінницькій області, і аж ніяк не адвоката. 1 жовтня під час слухання цивільної справи, довірена особа Лисенка О.В., - Семенюк І.В., у своїй позовній заяві, вдруге почав давати мені як редактору газети «Слово Боже – УПЦ», вказівки які уривки із Святого Письма я повинен друкувати на шпальтах видання. Дані дії довіреної особи Семенюк І.В., можна кваліфікувати, як порушення ним Закону України «Про інформацію», від 2 жовтня 1992 року № 2657-Х11, де у статті 45-1 «Заборона цензури та заборона втручання в професійну діяльність журналістів і засобів масової інформації з боку органів державної влади або органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб»,- написано таке; «Забороняється втручання у професійну діяльність журналістів, контроль за змістом інформації, що поширюється, з боку засобу масової інформації, органів державної влади або органів місцевого самоврядування, посадових осіб цих органів. На скільки я зрозумів довірена особа Лисенка О., є заступником начальника Управління з питань виконання покарань у Вінницькій області. За певних умов дії Семенюка І.В., можна розцінювати, як умисне перешкоджання законній професійній діяльності журналіста, у даному випадку мене, переслідування, через суд, за розповсюдження правдивої, перевіреної інформації про знущання над засудженими ВК 114 зі сторони адміністрації і начальника, - тягне за собою кримінальну відповідальність. Не дивлячись на те, що я піднімаю питання про жорстоке, нелюдське поводження із засудженими з ВК 114 так нічого не змінилось; систематичні катування і приниження людської гідності продовжуються. Особливо це відбувається під час прибуття етапу з новими засудженими. Коли їх виводять із машини «Воронка», то по обидва боки стоять «опера», з міліцейськими кийками та собаками. Далі вони починають їх бити. Перед тим як помістити до карантину, засуджених заставляють присісти, і руки скласти за голову. У такому незручному положенні доводиться чекати більше 2 годин. Хто не витримує, одразу отримує кийком по плечах, голові, тулубу. 26 червня у своєму виступі перед журналістами УНІАН, Уповноважена із прав людини Верховної Ради України Ніна Іванівна Карпачова, розповіла, що протягом року в Ізоляторі Тимчасового Утримання помирає 130-135 осіб. За рік до уповноваженого надтодить біля 1300 звернень у яких засуджені, або їх батьки повідомляють про катування у виправних закладах. Продовжуючи 1 жовтня зачитувати позовну заяву, довірена особа Семенюк І., звинуватив мене, що згідно якогось закону, який вона не назвала, я не мав права у своїх матеріалах згадувати прізвище начальника ВК 114 Лисенка О.В, та місце-знаходження установи, бо це начеб-то є «державною таємницею». Насправді на сайті Державного департаменту виконання покарань, розміщено адреси, телефони установ, які є на території України та прізвища їх керівників. Ось адреса цього сайту; http://www.kmu.gov.ua/punish/control Також у обласній газеті «Вінниччина», від 9 липня 2008 року, було надруковано замітку кореспондента А.Катеринич, під назвою «І в колонії буває свято». Якщо уважно прочитати цей матеріал, то там теж вказано місцезнаходження виправного закладу, посаду та прізвище начальника та інші відомості. 15 жовтня відбулось чергове слухання і суддя задовольнив позов Лисенка О., і зобов’язав редакцію газети «Слово Боже – УПЦ», виплатити йому 1500 гривень. У редакції таких грошей не має, бо наше видання було засновано у 1992 році із благодійною метою для безкоштовного розповсюдження. Коли по моїм заявам проводяться перевірки, то обов’язково до матеріалів додаються ксерокопії Єпархіальних документів, у яких мова йде про мої напружені стосунки із колишнім епископом Тульчинсько – Брацлавським ІППОЛІТОМ. Справа і тім, що Владика ІППОЛІТ надсилав до друку матеріали, які розпалюють міжконфесійні чвари, паплюжать ім’я Патріарха Київського та усієї Руси ФІЛАРЕТА. Із зрозумілих причини я відмовлявся друкувати подібне. Усе це свідомо робилось з тією метою, аби від мене відвернулось керівництво держави, народні депутати, колеги журналісти з інших видань. Це у них не вийшло! Уже 4-й рік при нашій редакції газети «Слово Боже – УПЦ» діє пересувний Місіонерський православний духовно- просвітницький Центр. Основним завданням цього Центру є роз’яснення головних віросповідальних принципів святого православ’я у будинках престарілих, виправних закладах. Безкоштовне розповсюдження духовної літератури, хрестиків, іконок серед такої категорії віруючих. Майже 2 роки у нас існує звуко-відеостудія «Благовіст». Нещодавно для будинку престарілих ми передали аудіо-запис Святої Божественної Літургії Іоанна Златоустого. Адже люди похилого віку, не завжди мають змогу побувати у церкві на богослужінні. Нині триває підготовча робота до зйомок нашого першого відеофільму з робочою назвою «Господи, прости нас грішних!». Розповідь піде про Гамалаївський Харлампіївський монастир, який знаходиться у Шостинському районі, Сумської області. Його було побудовано у 1713 році. Нині там на території Святої обителі знаходиться виправна колонія. Дякуючи керівництву департаменту виконання покарань у Сумській області, ми вже маємо дозвіл на проведення відео зйомки. Однак заступник начальника управління департаменту виконання покарань у Вінницькій області Семенюк І., та начальник ВК 114 Лисенко О., через свої безпідставні судові позови, фактично паралізували роботу редакції газети «Слово Боже – УПЦ», та творення відео-стрічки. Замість того, аби готувати історичний дикторський матеріал, шукати меценатів, я вимушений відвідувати судові засідання. Підсумовуючи написане, я як редактор газети «Слово Боже – УПЦ», ніякої своєї вини не визнаю, бо керувався виключно літерою закону, зокрема, Законами «Про звернення громадян», «Про друковані засоби масової інформації», «Європейська конвенція з прав людини, на захист конфіденційності і джерела інформації», рішенням Європейського суду, «Декларацією принципів поведінки журналістів» та Конституцією України. Також прошу ВАС, дати правову оцінку діям заступнику начальника управління покарань у Вінницькій області Семенюку Івану; чому він у робочий час виступає у судах довіреною особою, а не займається виконанням безпосередніх своїх професійних обов’язків. Мені відомо, що декілька разів у робочий час, він приїжджав до Бершадського суду, аби ознайомитись із матеріалами цивільної справи. Я бачу, що йому дуже подобається виступати у судах, і знущатись над редакцією газети «Слово Боже – УПЦ», то можливо, його слід перевести на посаду юриста? А те, що Семенюк Іван та Лисенко Олег погрожують мені фізичною розправою, то не їм у мене забирати моє життя. На цьому залишайтесь із нашим милосердним Господом Богом! З повагою; Олександр ДРАГАН, редактор газети «Слово Боже – УПЦ» 23 жовтня 2008 року