«Паперове» право

Останнім часом в Україні з подачі Президента все частіше говорять про необхідність збільшення ролі батька у вихованні дитини, особливо після розпаду сім’ї. Адже піклування про власного сина та доньку у розлучених чоловіків чомусь асоціюється лише з виплатою аліментів. А от особисте спілкування з дитиною після розлучення більшість з представників сильної статі вважає справою марною. Тому майже 45% хлопчиків та дівчаток з неповних сімей не знають батьківського тепла та турботи. Винуватцями ситуації, заручниками якої стають діти, є, як правило, не чоловіки, а жінки.Мабуть, вже історично так склалося, що після розлучення у 99 випадків зі ста опіку над дитиною суд призначає матері. Батько, який добросовісно виплачує аліменти, не кажучи вже про втрату власного майна, більша частка якого відходить колишній дружині з дитиною, може розраховувати в майбутньому лише на поодинокі побачення зі своєю донькою чи сином і то лише у тому випадку, якщо колишня дружина не буде йому у цьому перешкоджати. А таке, на жаль, через особисті образи чи певні меркантильні інтереси наших жінок трапляється повсякчас. Хоча в статті 157 Сімейного кодексу України зазначено, що «той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини». Але на практиці виявляється, що це тільки зазначено, і тільки на папері, а папір, як то кажуть, все стерпить… Щоб реалізувати своє право на спілкування з дитиною, чоловікові потрібно дуже довго за нього боротися і не тільки в суді. Спершу йому треба звернутися за, так званою, «допомогою» до місцевого органу опіки та піклування, який повинен визначити місце та час на спілкування батька з дитиною. Як правило, розгляд такої справи проходить на загальному засіданні опікунської ради і носить дуже поверховий характер. Рішення майже завжди виноситься з огляду на побажання колишньої дружини. Якщо вона з якихось особистих міркувань не бажає, щоб дитина бачила свого рідного батька, то у більшості випадків органом опіки йому виділяється лише 2 годи на тиждень на спілкування з сином чи донькою і, що найцікавіше, у присутності вороже налаштованої матері. Як пояснила представник опікунської ради при Оболонській у м. Києві райдержадміністрації, методист управління освіти Лідія Щербина, такі рішення приймаються з метою налагодження відносин між батьками та дитиною. Наскільки це можливо зробити, якщо дружина, яка просто ненавидить свого колишнього чоловіка, повинна за рішенням опікунської ради щотижня з ним спеціально зустрічатися та ще проводити разом час, мені не зрозуміло. Але я знаю напевно, що такі рішення вводять у шок не лише обділених у своїх правах на батьківство чоловіків, але й багатьох правозахисників та адвокатів, більшість з яких впевнені, що жодних підстав для прийняття подібного абсурду, як правило, не існує. –Такі висновки «штампуються» опікунською радою по шаблону, мовляв, раз мати категорично проти спілкування батька з дитиною, значить, на те є якісь причини, тому хай чоловік зачекає, поки його колишня дружина перебіситься і заспокоїться, – розповідає правозахисник Едуард Багіров. –А поки цього не сталося, треба на прохання матері відгородити батька від власної дитини, давши йому на побачення з нею всього пару годин на тиждень. Ось така логіка у представників органу опіки. До речі, обмежених подібним чином у правах чоловіків ще в радянські часи прозвали «воскрєсними папами». І що найстрашніше, у ті роки, за статтею 65 КпШС, оскаржити рішення органу опіки стосовно виховання дитини у суді можна було лише у разі його невиконання, що довести було практично нереально, – зауважує Едуард Садикович. На щастя сьогодні, з появою нового Сімейного кодексу України з’явилася можливість це зробити у разі незадоволення даним «вердиктом» одного з батьків дитини. Крім того, за статтею 19 СК звернення до органу опіки та піклування перестало бути обов’язковою досудовою процедурою. Проте, при розгляді в суді справи щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, згідно тієї ж 19 статті СК залучення представника органу опіки і піклування в якості третьої сторони є обов’язковим. Тому, щоб наперед передбачити його негативні відгуки в адресу батька у судовому засіданні, адвокати все ж таки радять спочатку звертатися з заявою до органу опіки. Але провернімося до, так званого, права батька, який проживає окремо, на побачення з дитиною, точніше, до питання: є воно чи його немає? Адже в статті 15 ЗУ «Про охорону дитинства» чітко зазначено, що батьки, які проживають окремо від дитини, мають право спілкуватися з нею тільки за однієї умови – «якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини». Виходячи з цього, батько в суді змушений доказувати, що його поведінка є правомірною, так як жінки, перешкоджаючи колишнім чоловікам у побаченнях з дитиною, намагаються переконати суд у протилежному. От і виходить, що чоловіку для того, щоб приймати активну участь у вихованні рідної доньки або сина, потрібно спочатку довести суду, що він є гідним членом суспільства і достойним вихователем для власної дитини, а лише потім претендувати на роль батька. І що прикро, робити це доводиться навіть глибоко шанованим людям і знаним членам нашого суспільства. Хоча за логікою речей, неправомірною є поведінка саме того, хто перешкоджає батькові бачитися з дитиною, а не навпаки. До того ж, до сих пір вважається, що, коли у чоловіка інша сім’я, він не тільки повинен виплачувати аліменти дитині від попереднього шлюбу, що розпався, але й водночас майже повністю відсторонитися від спілкування з нею. Іншими словами, для чоловіків, які вдруге одружені, ця обставина є обтяжуючою в спорі про подолання перешкод у спілкуванні з сином чи донькою. Таким чином, батько, який після розлучення хоче брати участь у вихованні дитини, повинен знати, що максимум на що він може сподіватися, звертаючись до суду, так це на рішення про побачення протягом 6-ти годин на тиждень без присутності матері дитини. Саме таким результатом закінчилася дворічна судова тяганина Заслуженого артиста України, соліста Національної філармонії, виданого педагога, чия діяльність відмічена державними нагородами та відзнаками, Юрія Шутка з колишньою дружиною – артисткою оркестру Національної опери України Богданою Стельмашенко. Але в результаті, ось уже, майже рік це судове рішення про суботні побачення батька з донькою потягом 6-ти годин щотижня, не може бути виконане. Адже колишня дружина Юрія вважає, що суд, не вказавши, хто саме має приводити до помешкання батька дитину, не зобов’язав її робити це добровільно. А раз так, то вона не винна у тому, що рішення суду не виконується. І покарати за це нікого, тому що колишня дружина Юрія запевняє державних виконавців, що вона на словах не проти побачень батька з донькою. А в Державній виконавчій службі Оболонського району Києва батькові повідомляють, що нічим йому допомогти не можуть, адже насильно та ще й у вихідний для державного виконавця день до нього тягнути дитину ніхто не буде. Та і штрафувати боржницю нічого, бо ж вона офіційно не перечить, а 10-річна дитина ще маленька і не може сама приходити до тата додому. Доводиться батькові щосуботи чергувати під броньованими дверима квартири колишньої дружини, де проживає донька, щоб почути звичне: «Іди геть!». От і здогадуйся потім, кому більше начхати на закон: ДВС чи матері дитини? Мабуть, права була пані Ромовська, коли у своєму науково-практичному коментарі до Сімейного кодексу написала: «можливо, чоловікові слід змиритися з цим у піковий період протистояння, викликаного припиненням спільного проживання. І тут допоможе настанова: «час лікує». Але якщо так, то тоді виникає запитання: навіщо було приймати Сімейний кодекс України, законодавчі норми якого не виконуються? І чия у тому провина: суддів, законодавців, державних виконавців чи, може, суспільства, яке ще не в стані зрозуміти, що батьків не обирають, і що для дитини важлива турбота не лише матері, а і батька. Проте, на ці запитання, думаю, ще не скоро знайдеться відповідь, адже сімейні цінності для українців втратили свою вартість, повертати яку доведеться роками.