ПЕРЕЧИНСЬКІ АФЕРИСТИ

Петро Грицик, голова Перечинської районної ради, хоча і професор у справах махінацій і шахрайства, та, здається, сам заплутався в павутині своїх афер. Йому вже, напевно, важко розібратися, хто він, звідки і що він таке, яку має професію, яку освіту. Два класи церковно-приходської школи закінчив у Новоселиці. І це його єдина дійсна та чесна освіта. Ще шість класів домучив у Порошкові, а ще два до десятирічки, напевно, десь прикупив. І на основі цієї своєї «фундаментальної» середньої підготовки єфрейтор-постовий міліціста купив диплом економіста Київського національного університету ім. Т.Г.Шевченка. (Подаємо копію цього «диплома» та інших ксив). Після КПІ цей «вундеркінд» поступає в Ужгородську «бурсу» багатих, недорозвинених «новоукраїнців», де йому видають диплом молодшого юриста. Виходить як у дитсадочку, тільки навпаки: пройшов старшу, середню і молодшу групу. У минулому році П.Грицик поступає на перший курс вищої школи з підготовки спеціалістів державної служби. Невідомо, чи складав екзамени, бо «посвідка» бурси, яку він закінчив, немає, напевно, акредитації навіть середньої школи. Так «кують» кадри на державні посади в Україні. А Грицик, мабуть, хоче переплюнути самого Кислинського. Куди тільки дивляться правоохоронні органи? Не держава, а джунглі, гроші та сила. Тобто влада є, то кожен недоумок може стати вченим чи академіком. Таких багато. Скоро нами будуть керувати бритоголові, що вміють тільки «хрестики» ставити і гроші рахувати. А живуть такі грицики, збагачуючись за наш рахунок, краще за будь-якого вченого. Виходить, заробив Грицик з такою «фаховою» освітою і непосильною працею великі гроші, солідний бізнес, найкрутіші джипи й мерседеси, завод, будинок в Ужгороді, а зараз будує великий маєток з усіма можливими забаганками, в лісових угіддях біля Турички. Недавно в придачу до нього придбав нову молоду жінку. Все життя – суцільна афер а і в компаньйона та першого вірного помічника Грицика – Івана Погоріляка. Циган за характером, а, може, дійсно циганчук, Погоріляк закінчив Перечинську школу-інтернат. Від циган, з якими вчився, досконало перейняв і засвоїв теорію та практику брехні, обману, злодійства, які в житті на всі сто використовує. Більше науками себе не обтяжував. Як кажуть, «копав лобду», за що видали йому «айсвайс» фізкультурника. Благо, почалися бурхливі 90-ті роки, в які широко використовували всі шанси бриті чоловіки, туполобі з біцепсами, безграмотні молодики. На повну в цей час розвернувся й Іван Погоріляк. Він уже тоді нюхом відчував, що і де погано лежить, кого можна облапошити, кого можна обпаплюжити, кого обдурити, навішуючи на вуха локшину. Аферив з військовими, із закордоном і де тільки міг. Появившись у Перечині, обдурив власницю будинку Марту Гарайдич, забрав і його, і город, і все інше. Бідна жінка навіть не мала де померти – не було даху над головою. Потім прихопив будинок ЦСУ, що знаходився поруч, виселивши цілий штат працівників, які й сьогодні туляться де попало. У цих приміщеннях, з яких, як татаро-монгол, вигнав людей, Погоріляк зробив собі ресторан, магазин, літню терасу та інше. Все це він облаштував, порушивши всі наявні санітарні та інші норми. Навіть стоки із туалетів пустив в городи сусідів і в потічок. Сморід був страшний. Люди скаржились, але йому було начхати на них. Діяв за принципом сили бритолобих: нюхайте й задихайтесь на здоров’я, і знайте наших. Літом навіть досі від потоку несе смородом. Погоріляк відкрив ряд магазинів у Перечині, окремі з яких працювали цілодобово. А ціни в них були вищими, ніж у супермаркетах Монако. Так заробляв гроші на наших хребтах цей пришелець-інопланетянин. Після цього почав загарбувати Лумшори. Обманом ледь не даром заволодів кількома ділянками землі, побудував колиби, сауни, нічліжки й таке інше, що давало змогу облапошувати людей. Влаштовував різні п’яні оргії. Лише в страшному сні може таке приснитись, як він допік мешканцям Лумшор, як напаскудив їм. І в людей луснуло терпіння – спалили його «вертеп». Та гроші хотіли влади. І Погоріляк обманом, брехнею, підкупом та завдяки перечинським циганам (собраття самі вчили його) стає головою міста. І тоді вже розперезався на повну! Крав усе, що міг. Навіть фантазія будь-якого злодія-рецидивіста не могла до такого дійти. Прибирав до свої липких рук бюджетні кошти, будівельні матеріали, навіть кілька сотень освітлювальних ліхтарів вкрав. Гроші брав за все, за що тільки придумав. Навіть будівельну фірму в комунгоспі відкрив для відмивання грошей. Всі ці його «художества» детально описані в багатьох актах державних контролюючих органів. І цей аморальний виродок болванив людей, поки міські депутати не дали йому під зад і не вигнали з ради. Тепер його взяв у районну раду своїм помічником П.Грицик, такий же пройда, як і Погоріляк. Ці два авантюристи зараз розробили геббельсівські плани прибрати знову до своїх рук не тільки місто, але й район. Для цього вони спільно розпочали й ведуть кампанію копроментацій, яку будують, як і Геббельс, на брехні, всіх і вся, хто має якийсь авторитет в місті й районі. Тут вони не гидують нічим. В хід ідуть різні фальсифікації, перекручування фактів, дискредитація тощо. Навіть не пожаліли свого друга Лабича, який, видно, їм теж заважав. Як кажуть, до своїх цілей готові йти по трупах, ще й погойдатися в них на грудях. Люди, бережіться їх! Зараз для Погоріляка та Грицика відкрився новий Клондайк – вибори. Тут вони, як риби у воді. Знають як і з кого «накосити» грошей. Вони це робили вже не раз! І по кілька дипломатів «зелених» накрали. Грицик на попередніх президентських, а Погоріляк – парламентських виборах. Один облапошив Різака, а другий – Ратушняка. Тепер обидва облапошують Ратушняка, з якого беруть гроші, на які агітують за Литвина і Тимошенко. Бояться прогадати, тому бавять і першому, і другій. І все – за гроші Сергія Миколайовича. Навіть у дільничні комісії йому позаписували дітей (можливо, по телефонній книзі), які, прочитавши свої прізвища в складі дільничних комісій, плачуть і не хочуть туди йти, або взагалі знаходяться в комісіях від інших депутатів. Так само Погоріляк та Грицик агітують то за одного, то за іншого інколи тих самих людей. І сміх, і гріх. Як в тому оповіданні, де такі ж шулери продавали звичайні дерева, видаючи їх за саджанці плодових. Що з них візьмеш, коли в них совісті немає? Чи не станеться з ними так, як із тими з оповідання ОГенрі? Коли через декілька років вони помилково забрели в це місто, жителі прив’язали їх до проданих ними ж дерев, аби тримали, поки не вродять. Рано чи пізно, а Погоріляк і Грицик таки знайдуть свої граблі… Кузьма Перечинський.