ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Первый шаг к революции

    19 августа 2018 воскресенье
    Аватар пользователя РУТЕНІЯ

    Вже майже два десятиліття в Україні тривають ринкові реформи. Їхній зміст – у зосередженні власності та фінансових потоків у руках тих, кого називають великими капіталістами. Тобто, в руках суспільного класу, який з’явився у "лихі 90-ті", і з тих часів опанував політичну й економічну владу в країні.

    Їхній зміст – у накопиченні багатств в руках небагатьох за рахунок більшості українців. Тобто, за рахунок всіх інших соціальних груп – від робітників до дрібних підприємців.

    Ці реформи проводили геть усі українські уряди – і за Кучми, і за "помаранчевих", і тепер, за "біло-синіх". І ці "непопулярні" реформи, про необхідність яких нам безперервно говорять з телевізійних екранів та газетних шпальт, триватимуть доти, доки в Україні триватиме всевладдя капіталу.

    Але часом Україну прориває протестами проти такого стану речей. Так було за часів "України без Кучми" і у 2004-му. Різні події ставали приводом до тих виступів (вбивство журналіста Гонгадзе, президентські вибори). Але за своєю суттю всі ці акції являли собою протестний рух тих, хто прагнув соціальних змін.

    За законами ринку, між капіталістами завжди існує економічна, а відтак і політична конкуренція. І 2004-го на хвилі руху "низів" владу захопила опозиційна фракція великого капіталу – "помаранчеві". Але жодних соціальних змін вони не зробили.

    ***

    Сьогодні ж, після того, як зневірені українці провалили "помаранчевих", до влади прийшла нова партія великого капіталу – Партія регіонів. Вона розпочала нову хвилю ринкових реформ , і вже влітку-восени 2010 року ситуація в Україні виглядала так.

    У відповідь на реформи уряду активізувалася боротьба українських громадян за свої соціальні права: у жовтні студенти провели масштабні акції проти платних послуг у закладах освіти, незалежні профспілки виступили проти проекту Трудового кодексу, а на деяких підприємствах відбулися страйки (наприклад, у липні – на Полтавському горнозбагачувальному комбінаті, контрольованому, до речі, депутатом від БЮТ Жеваго).

    А у листопаді на майдани Києва та обласних центрів вийшли дрібні підприємці з вимогами до президента ветувати Податковий кодекс.

    Українці виступили проти порушення своїх громадянських прав: у травні харків’яни протестували проти вирубування дерев у парку імені Горького під комерційні проекти, у червні молодь провела низку акцій проти перетворення України на поліцейську державу, а громадські активісти не допустили ухвалення законопроекту № 2450, спрямованого проти свободи мирних зібрань.

    Загалом сьогодні протестна активність в Україні наближається до рівня 2004-го року.

    Місцеві вибори 31 жовтня продовжили тенденцію президентських виборів початку 2010. Низька явка виборців і рекордно високий відсоток тих, хто проголосував проти всіх, свідчать про розчарування громадян у всіх без винятку політичних силах (як провладних, так і опозиційних) – представниках великого капіталу.

    Цю ж тенденцію підтверджують і протести з соціальними та загальнодемократичними вимогами, учасники яких відмовляються йти під прапорами політичної опозиції.

    Політична опозиція (БЮТ і різні відгалуження НУНС) втратила довіру не лише тому, що за час свого правління не провела жодних змін, але й тому, що й тепер не здатна – в силу своєї соціальної природи – запропонувати жодних соціальних програм, які б були сприйняті українцями.

    З іншого боку, правлячий клас повернув (скасувавши так звану "політреформу") політичну систему президентського авторитаризму, необхідну для проведення потрібних йому реформ.

    Правляче угруповання з певним успіхом використало на місцевих виборах відвертих радикалів із "Свободи", щоб заповнити нішу, звільнену збанкрутілою політичною опозицією – аби не дати її заповнити рухом соціальних низів. Окрім того, різноманітні фашистські організації використовуються режимом для протидії рухові за громадянські права.

    ***

    Між тим, всупереч діям влади та намаганням політичної опозиції його очолити, рух соціального протесту продовжує розвиватися. Розвиватися без спеціальної організації та політичних вождів.

    Партія регіонів запропонувала низку законопроектів. Один з них – Податковий кодекс – декларує зменшення податків для підприємств, підконтрольних великому капіталу. Натомість збільшує податковий тягар для дрібних підприємців – "єдиноподатників" – учорашніх промислових робітників та бюджетників.

    Якщо цей проект стане законом, підприємства великого капіталу успішно монополізують ринки торгівлі та послуг. У той же час велика частка "єдиноподатників" поповнить резервну армію праці, необхідну капіталові для створення ринку робочої сили і зменшення ціни цієї робочої сили.

    Другий законопроект – Трудового кодексу – надає власникам надзвичайні повноваження щодо експлуатації робітників. Ще один проект – Житлового кодексу – усуває правові перепони для діяльності великих фірм-забудовників.

    Фактичне запровадження (через постанови Кабміну та місцевих державних адміністрацій) платної освіти та медицини, підвищення тарифів на комунальні послуги одночасно з приватизацією комунальних підприємств, призведе до зростання прибутків новітніх бізнесменів та до зубожіння мільйонів українських громадян.

    ***

    Протест проти Податкового кодексу є найбільш масовим з 2004-го року. І у цьому протесті дрібні підприємці, напевне самі того не усвідомлюючи, виступили проти великого капіталу.

    І цей протест має великі шанси на успіх. Успіх в тому сенсі, що правлячий клас змушений буде внести суттєві зміни у Податковий кодекс, або й скасувати його взагалі.

    Втім, усі соціальні виступи 2010 року досягнули певного успіху, при чому (!) без керівної і спрямовуючої ролі політичної опозиції.

    Владі поки що не вдалося запровадити жодної з своїх законодавчих реформаторських новацій. Ні Податковий, ні Трудовий кодекси, ні закон про обмеження свободи зібрань, ні постанову про платні послуги у вишах.

    Станом на кінець листопада склалася ситуація, коли "верхи" не можуть, а "низи" не хочуть. Чим не революційна ситуація?

    ***

    Між правлячою соціальною групою та соціальними групами "низів" склалася рівновага. Але дуже швидко ця рівновага буде порушена у той чи інший бік.

    Дуже важливо, що на відміну від 2004-го року, протести відбуваються не під гаслами приведення до влади доброго царя. Сьогодні українці почали усвідомлювати свої соціальні потреби.

    Але поки що маємо розрізнені виступи різних соціальних груп зі своїми вимогами. Більшість робітників, студентів та інтелігенції не підтримують виступів дрібних підприємців. Як, зрештою, дрібні підприємці не підтримали виступи інших.

    Кожна з "низових" соціальних груп поки що більш-менш успішно відбивається від наступу капіталістичних реформ. Але, якщо не буде зламана Система великого капіталу, цей капітал скористається найменшою і найближчою можливістю, аби накласти лапу на соціальні і громадянські права всіх українців.

    Тоді повернуться у початковому вигляді Податковий і Трудовий кодекси, будуть прийняті закони про платну освіту та заборону мітингів.

    ***

    Поки говорити про українську Революцію немає підстав. Але це не значить, що такі підстави не з’являться завтра.

    Ситуація в Україні нині така, що у випадку, коли будуть поставлені не часткові, а загальні вимоги соціальних перетворень,зможемо отримати широкий протестний рух.

    Тоді зможемо посягнути і на зміну соціальної Системи в Україні. Тобто, на соціальну Революцію. Революцію, про необхідність якої говоримо ось уже 10 років – з часу "України без Кучми".

    Але для цього треба зробити перший крок – створити координаційну раду незалежних профспілок промислових робітників та бюджетників, об’єднань студентів та дрібних підприємців. І тоді: "El pueblo unido, jamas sera vencido"! (Об’єднаний народ – непереможний. Чилі, 1970-й рік).

    Володимир Чемерис, для УП

    Рейтинг: 
    Загрузка...