Подвійні стандарти: бандитський патріотизм та злочинна благодійність пана Анатолія Мирошниченка

Нещодавно користувачі Інтернету змогли прочитали на одному з сайтів ліричну статтю про життя та діяльність депутата Чернігівської облради від Партії регіонів заступника голови обласної парторганізацїї Анатолія Мирошниченка. Автор статті (він, до речі, не ризикнув підписатися під своїм творінням) на різні лади оспівує активну життєву позицію, добрі справи, що робить для людей депутат і меценат... ну й таке інше. Скажу чесно: такого відвертого цинізму я навіть від своїх колег – журналістів не очікував! Це ж треба бути таким безпринципним, щоб за гроші (а як же інакше?) написати хвалебну оду Мірошниченку! Виходить, тоді журналісти дійсно продажні? На щастя, не всі! Втамувавши перший наплив гніву після прочитання статті, вирішив спробувати виправдати чесне ім'я журналістської братії, для якої істина не має подвійних стандартів і дорожча за прокляті 30 срібників. Щоб людині, яка не читала статтю в Інтернеті, було зрозуміло, про що йдеться, вирішив використовувати прийом порівняння інформації, викладеної моїм горе-колегою, з фактами, які, як відомо, – річ уперта. Отож, почнемо... Одразу ж хочу погодитись з автором статті у тому, що "ім'я депутата обласної ради Анатолія Костянтиновича Мирошниченка добре відоме на теренах області". І з тим, що у нього "активна життєва позиція'', теж не погодитись важко. З іншою життєвою позицією хіба міг би він свого часу стати правою рукою Валерія Дубіля по сумнозвісній бандитській структурі "Європа" яка наводила жах на жителів Прилуччини у лихих 90-х? Його позиція була настільки активна, що його призначили відповідальним за силове вирішення проблемних питань "європейців". Ну, а як тоді вирішувались "проблемні" питання, більшість читачів пам'ятає... "Кожна людина – господар своєї долі", – впевнено заявляє у прямій мові Мирошниченко... Мабуть, саме так думав і покійний директор ВАТ "Прилуцький птахокомбінат" Дігтяр, тому тривалий час і не погоджувався продавати контрольний пакет акцій товариства групі "європейців". І як наслідок, у 2000 році його було по-звірячому вбито, а нині підприємством керує... ну, звісно ж, Мирошниченко. Збіг обставин? І знову пряма мова: "Найважливішим у підприємництві вважаю розвиток самого бізнесу і, як наслідок, збільшення робочих місць, підвищення заробітної плати, покращення соціальних умов для своїх працівників, розвивати ті напрямки виробництва, які найбільш потрібні для економіки області та країни в цілому." Це – на словах. А що на ділі? А па ділі методом залякування власників контрольного пакету акцій ВАТ "АТП 17407" Мирошниченко свого часу отримав контроль над підприємством, а згодом таким-же методом вирішив питання про отримання в обслуговування виключно належним йому підприємством міжміського маршруту сполученням Прилуки-Київ-Прилуки і найприбутковіших міських маршрутів у м. Прилуки. Щорічно підприємство отримує від мерії компенсацію за перевезення пільгових категорій осіб, хоча не виконує умов для її отримання. При цьому Мирошниченко не гребує безпосередньо погрожувати фізичною розправою керівництву мерії, вимагаючи не втручатися у цей процес. Автор статті задав Мирошниченку питання: ''Вас знають в області не лише як активного депутата, а й щедрого благодійника, мецената. Що спонукає до цього?'' і отримав відповідь: "Потреба душі, поклик мого небайдужого серця!". Ну, що ж, може то й правда... Може, керуючись саме цими чеснотами, у 2009 році Мирошниченко сів за кермо власного автомобіля у вкрай нетверезому стані і скоїв наїзд на скутер, у результаті чого водій та пасажир цього транспортного засобу загинули. Може, він вважає меценатством дачу хабара тодішньому керівництву обласної міліції за своє уникнення від кримінальної відповідальності чи сплату "компенсації" родичам загиблих? "Я вважаю, – каже Мирошниченко, – що якщо хочеш вчинити зло – сім разів подумай – І не зроби!". Не певен, що у нього був час сім раз подумати, коли у 2006 році він під час п'яної бійки біля прилуцького дискоклубу "Європа" з іншим місцевим кримінальним авторитетом Шинкаренком (директор ТОВ "Велгаз'') вчинив стрілянину з травматичної та мисливської зброї. І ось що цікаво: невдовзі після цього невідомі здійснили замах на життя Шинкаренка шляхом підриву його автомобіля ручною гранатою. Гадаєте, знову збіг обставин? А мені здається, що отут-таки хтось сім разів і подумав... Здогадуєтеся хто? "Моє життєве кредо, – каже Мирошниченко в інтерв'ю, – робити добро людям, і в кожній справі залишати часточку серця". Мабуть, саме тому він як депутат Чернігівської облради намагався дискредитувати перед депутатським корпусом керівництво чернігівського Комунального підприємства "Ліки України" та призначити його директором власну кандидатуру, маючи на меті отримати контроль за фінансовими потоками КП та в подальшому приватизувати його. Мабуть, керуючись своїм кредо, він у числі інших "європейців" намагався прибрати до рук державне підприємство "Прилуцький завод протипожежного і спеціального машинобудування "Пожспецмаш" (смт.Ладан Прилуцького району), задіявши механізм привласнення державної частки його майна з метою доведення його до банкрутства та подальшої приватизації. На превеликий жаль, шановний читачу, в наш час не можна сліпо вірити інформації, що її подають нам телебачення, радіо, газети, а особливо Інтернет. Тому і я не розраховую на стовідсоткову довіру. Прикро лише, що такі люди, як Мирошниченко, сьогодні ще й розраховують стати народними обранцями. Гірко, що своїм прикладом вони укорінюють у свідомості пересічних громадян нав'язані ними подвійні стандарти, де бандитизм переплітається з патріотизмом, а благодійність – зі злочинністю. Цим вони лише поглиблюють народну недовіру до влади. Як громадянин, як журналіст, я не зміг залишитися байдужим до відвертого знущання над одвічними людськими цінностями. Давайте ж усі разом допоможемо нашому Президентові й правлячій партії очистити владу від тих перевертнів, які її дискредитують.