ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

ПРО ПОЛІТИКУ ЕТНОЦИДУ СТОСОВНО ТОЇ ЧАСТИНИ РУСИНІВ, ЯКІ В 1946 р. ОПИНИЛИСЬ В СКЛАДІ УКРАЇНИ

    19 августа 2018 воскресенье
    Аватар пользователя rusinija

    Науковці Інституту держави і права Національної академії наук України (далі – НАНУ) написали, а НАНУ в 1996 р. видала «Малу енциклопедію етнодержавознавства». В ній є стаття “Етноцид”, в якій сказано, що це політика, спрямована на знищення конкретного етносу, тобто народу. Це знищення досягається “за допомогою комплексу заходів по зруйнуванню системних зв’язків в середині народу, підштовхуючи його представників до переходу в іншу етнічну якість. Головна лінія в політиці етносу – знищення основних ознак етносу – етнічної території, мови, культури, історичної пам’яті та свідомості”, - сказано про етноцид у вище названій енциклопедії.
    З моєї оціночної точки зору, етноцид як політика уряду України застосовується до тої частини громадян України русинської нації, яка 26 жовтня 1944 р. вийшла із складу федеративної Чехословаччини і 30 січня 1946 р. опинилась у складі України. Тому і сьогодні діє горезвісний “План-заходів щодо розв’язання проблем українців-русинів” (далі – План заходів), який було розроблено під керівництвом Державного комітету України у справах національностей та міграції і затверджено Кабінету Міністрів України в жовтні 1996 р. Цей План заходів уже був опублікований в пресі, в тому числі 29.08.2006 р. в газеті “Правозахист”. Але по ряду причин вважаємо необхідним опублікувати його мовою оригіналу і на цей раз разом із супровідним письмом згаданого Державного комітету до Кабінету Міністрів України на ім’я Віце-прем’єр-міністра України Кураса І.Ф. Нами лише виділені в них окремі терміни або група слів, які своїм змістом суперечать законодавству України та здоровому глузду.

    ДЕРЖАВНИЙ КОМІТЕТ УКРАЇНИ
    У СПРАВАХ НАЦІОНАЛЬНОСТЕЙ ТА МІГРАЦІЇ
    252021 м. Київ, вул. Інститутська, 21/8, тел. 293-53-35, 293-22-07
    Р\р в ОПЕРУ Національного банку України 269120278 МФО 300001
    “ 7 “ жовтня 1996 р. № 13 – 884/2

    Віце-прем’єр-міністрові України
    І.Ф.Курасу
    Шановний Іване Федоровичу!
    На виконання доручень Кабінету Міністрів України від 05.09.96 р. № 17626/34 та від 25.09.96 р. № 17626/34 надсилаємо доопрацьований відповідно до зауважень і пропозицій міністерств і відомств “План заходів щодо розв’язання проблем українців-русинів”.
    Додаток: згадане на 5 арк.
    З повагою, Перший заступник Голови (підпис) В.Трощинський
    Вик. Шевченко А.А. 293-38-39 (підпис)

    “План заходів
    щодо розв’язання проблем українців-русинів

    1. Чітко окреслити і задекларувати, базуючись на положеннях Конституції України, зокрема її статті 2, позицію Української Держави щодо безперспективності ідей відокремлення чи автономізацію Закарпаття на будь-якій основі – культурній, етнічній, адміністративно-територіальній тощо. Покласти на посольства України в Словаччині, Чехії, Угорщині і Польщі організацію серії публікацій у ЗМІ країн перебування щодо позиції України в питанні русинства. Забезпечити посольства України в зазначених країнах необхідними для організації публікацій матеріалів.
    Міністерство закордонних справ
    України, Міністерство юстиції України, Національна академія наук
    України.
    1996 рік
    2. Здійснити систему заходів, спрямованих на зміцнення позицій українськості Закарпаття (мова, культура, добір кадрів та ін.), інтеграції його населення в соціально-політичний та духовно-культурний простір України. Створити міжвідомчу групу, на яку покласти координацію діяльності міністерств і відомств у цьому напрямку.
    Міністерство культури і мистецтв
    України, Міністерство освіти
    України, Закарпатська обласна
    Держадміністрація
    1996 – 1997 роки.
    3. Запобігти проведенню локальних референдумів з метою виявлення “самоідентифікації” українців Закарпаття (русини чи українці), зважуючи, по-перше, на наукову некоректність постановки такого питання в принципі і, по-друге, на живу традицію давньої самоназви “русин”, що може вплинути на результати такого опитування та подальшу політичну інтеграцію його наслідків (проведене у Східній Словаччині подібне опитування дало так звані “законні підстави” для визнання русинів Словаччини окремою нацією).
    Закарпатська обласна
    Держадміністрація
    Постійно
    4. Створити постійну міжвідомчу групу з координації вивчення проблем русинства.
    Національна академія наук України,
    Міністерство освіти України,
    Міністерство культури і мистецтв
    України, Державний комітет
    України у справах національностей
    та міграції.
    1996 рік.

    5. Провести наукову експертизу і внести необхідні уточнення до проектів Переліків національностей і мов з метою розробки на цій основі остаточного варіанту Словників національностей і мов України.
    Національна академія наук України
    1996 рік.
    6. Здійснити наукові розробки з наступним широким висвітленням етнічних, лінгвістичних, культурологічних та політичних аспектів історії українців-русинів Закарпаття як складової частини історії українського етносу.
    Національна академія наук України,
    Міністерство освіти України.
    1996 – 1997 роки.
    7. Використовувати повноваження, які надаються органам місцевого самоврядування згідно з розділом ХІ Конституції України, а також Законом України “Про засади місцевого самоврядування в Україні” (після затвердження його Верховною Радою України) з метою вирішення мовно-культурних проблем регіону в рамках компетенції органів місцевого самоврядування Закарпатської області.
    Органи місцевого самоврядування
    Закарпатської області, Закарпатська
    Обласна держадміністрація.
    Постійно
    8. Здійснити систему заходів щодо ідеологічної, матеріальної, кадрової і культурної підтримки українських громад Східної Словаччини, Угорщини, Румунії, Югославії, Польщі відповідно до сфери своєї компетенції.
    Міністерство закордонних справ
    України, Державний комітет
    України у справах національностей
    та міграції, Міністерство культури
    і мистецтв України, Міністерство
    освіти України, Міністерство
    інформації України, Товариство
    “Україна”.
    1996 – 1997 роки.
    9. Розширити подачу в засобах масової інформації матеріалів про Закарпаття, акцентуючи увагу на тому, що цей регіон є споконвічною українською землею, а місцеві українці – невід’ємною частиною української нації.
    Міністерство інформації України,
    Державний комітет телебачення і
    Радіомовлення України
    1996 – 1997 рр.
    10. Здійснити попереджувально-роз’яснювальну роботу з лідерами та активістами руху “політичного русинства”, спрямовану на запобігання розширенню його впливу та недопущення створення політичних структур з чітко вираженою сепаратистською спрямованістю. Застосувати до членів зареєстрованого обласного “Товариства карпатських русинів” та створеного ним “тимчасового уряду” відповідні норми чинного адміністративного та кримінального (ст. 187 – 8 КК України) законодавства. Застосувати заходи адміністративного впливу щодо функціонерів зареєстрованих на території області районних і міських осередків “Товариства” (мм. Ужгород, Мукачево, Свалява) у випадку порушення ними вимог Закону України “Про об’єднання громадян”.
    Генеральна прокуратура України,
    Міністерство внутрішніх справ
    України, Закарпатська обласна
    держадміністрація.
    Постійно”
    (кінець «Плану-заходів»).
    ПЕРШЕ: В ст. 1 закону України “Про всеукраїнський і місцеві референдум” від 3 липня 1991 р. сказано: “Референдум – це спосіб прийняття громадянами України шляхом голосування законів України, інших рішень з важливих питань загальнодержавного і місцевого значення (…). Закони, інші рішення, прийняті на референдумі, не потребують будь-якого затвердження державними органами”.
    1 грудня 1991 р. було проведено обласний референдум по питанню відновлення автономності Закарпаття у складі України, оскільки Закарпаття уже два рази автономність мало: по конституційному закону Угорщини «Про автономію русинської нації, проживаючій на території Угорщини» від 21.12.1919 г. та по конституційному закону Чехословаччини “Про автономію Підкарпатської Русі” від 22.11.1938 р.
    Відомості про результати проведеного 1 грудня 1991 р. референдуму 4 грудня 1991 р. опубліковані в газеті “Новини Закарпаття” В них сказано, що під час референдумі в голосуванні взяли участь 82,7 % жителів Закарпатської області. Із них 78 % проголосували “ТАК”, тобто за відновлення статусу автономності Закарпатської області в складі України.
    В ст. 44 закону про референдум сказано: “Закон, інші рішення, прийняті референдумом, (…) вводяться в дію з моменту їх опублікування, якщо у самому законі, рішенні не визнано інший строк. Датою прийняття закону, рішення вважається день проведення референдуму”.
    Таким чином, прийняте 1 грудня 1991 р. на обласному референдумі рішення про відновлення в Закарпатській області статусу автономної республіки в складі України 4 грудня 1991 р. набрало юридичної сили. У зв’язку з цим, Закарпатська обласна Рада 24 січня 1992 р. прийняла Звернення до Верховної Ради України під назвою “Про внесення змін і доповнень до Конституції України”. У цьому Зверненні сказано: “У порядку законодавчої ініціативи звернутись до Верховної Ради України про внесення таких змін і доповнень до Конституції України:
    1. Першу частину статті 77 доповнити словами: “В Україні є спеціальна самоврядна адміністративна територія Закарпаття”.
    2. Доповнити Конституцію України (…) статтею 75-2 “Спеціальна самоврядна адміністративна територія Закарпаття є складовою частиною України і самостійно вирішує питання, віднесені до її віданя”.
    Це рішення обласної Ради 30 січня 1992 р. опубліковано в газеті “Новини Закарпаття”.
    Але із пункту 1 і 2 Плану заходів виходить, що уряду України боїться відокремлення Закарпаття, а тому закони і волевиявлення закарпатців йому до лампочки. Уряд України по цій же причині боїться навіть визнати національність “русин”, яка тисячоліттям формувалась у складі Великої Моравії, Угорщини, Австро-Угорщини та Чехословаччини. В 1849 р. Австрія визнала русинську націю та утворила русинську культурну автономію із центром в Ужгороді. Русинська нація та її автономні республіки були визнані Конституціями Угорщини (1918 р.) та Чехословаччини (1920 р.), а також Версальською системою міжнародних договорів 1919 – 1920 рр. та навіть Договором Української РСР із Польщею від 10 вересня 1944 р. Відповідно до ст. 9 діючої Конституції України, цей Договір з Польщею являється Законом. Лише 26 листопада 1944 р. русини, як титульна нація республіки Підкарпатська Русь, прийняли Маніфест про вихід із складу федеративної Чехословаччини, і тільки в січні 1946 р. русинська суверенна республіка була приєднана до Української РСР під назвою (на вимогу Сталіна) Закарпатська Україна. Однак, на суверенній території Закарпатської України незаконно була утворена нинішня Закарпатська область.
    ДРУГЕ: У зв’язку з вище наведеним, офіційний Київ панічно боїться визнати всіма країнами світу визнану русинську національність. Тому 3-м пунктом Плану заходів заборонено проводити в Закарпатській області навіть референдуми з метою виявлення серед корінних жителів осіб, які “самоідентифікують”, тобто усвідомлюють себе “русин” чи “русинка” по національності. А 6-м пунктом Плану заходів доручалось Національній академії наук України здійснити такі наукові розробки, за якими русини Закарпаття нібито ще до появи української нації вже були українцями по національності та навіть “складовою частиною історії українського етносу”!? НАНУ це завдання уряду України виконала і уряд України почав стверджувати, що нібито всі науковці України стоять на тому, що русинської нації в природі немає, а Закарпаття споконвічно являється землею України.
    Зрозуміло, що русинська та навіть угорська і словацька національні інтелігенції Закарпаття висміюють запрограмовані урядом України для НАНУ псевдонаукові розробки про те, що русини є українцями по національності та складовою частиною історії України ще до 1946 р. Тому 10-м пунктом Плану заходів передбачено, щоб прокуратура і міліція здійснювали “попереджувальну” роботу з “лідерами та активістами руху «політичного русинства»”, яку одночасно “спрямовувати на запобігання розширення його (читай “політичного русинства” – П.Г.) впливу”.
    У “попереджувальну” роботу з лідерами та активістами руху русинів підключилась Служба Безпеки України (СБУ) і 24 червня 2008 р. порушила проти них кримінальну справу нібито за сепаратизм. Зрозумівши абсурдність звинувачувати русинську націю у законних прагненнях зберегти національність своїх предків і домаганнях повернути здобуту русинською нацією автономію республіканського типу, СБУ 05 грудня 2008 р. перевело “стрілку” цієї кримінальної справи № 499 на одного Димитрія Сидора, православного священика і керівника русинських організацій, які об’єднались в Асоціацію “Сойм Підкарпатських Русинів”. Одночасно, СБУ потребувало, щоб обласне Управління юстиції домагалось в судовому порядку припинило існування цієї русинської Асоціації. В результаті суд і сьогодні не знає яким чином виконати домагання СБУ і не порушити при цьому законодавство України.
    В результаті склалась така ситуація, що уряд України може остаточно заборонити враховувати національність “русин” під час Всеукраїнського перепису, який має відбутись в 2012 р. У зв’язку з цим та за дорученням “Сойму Підкарпатських Русинів”, адвокат Годьмаш П.В. написав листа Віце-прем’єр-міністру України Семиноженко В.П., яке 16 липня 2010 р. опубліковано в газеті “Правозахист”. В ньому наголошувалось, що діючий по нині План заходів дискримінує як уряд України, так українську науку. Тобто, його необхідно відмінити і вибачитись перед русинською нацією.
    Цей лист було переадресовано Державному комітету України у справах національностей та релігій як відповідальному за підготовку проекту Плану заходів. Ось яку відповідь на цей лист написав згаданий Державний комітет (мова оригіналу збережена):

    ДЕРЖАВНИЙ КОМІТЕТ УКРАЇНИ
    У СПРАВАХ НАЦІОНАЛЬНОСТЕЙ ТА РЕЛІГІЙ
    01025 м. Київ, вул. Володимирська, 9, тел. 278-17-18

    “Приватному адвокату Годьмашу П.В.
    88015 м. Ужгород, вул. Заньковецької, № 19
    Шановний Петре Васильовичу!
    На виконання доручення Заступника Міністра Кабінету Міністрів України Юрія Авксентьєва від 23.07.2010 р. № 41-Г-030624/07-1 щодо розгляду Вашого листа від 5 липня ц.р., адресованого директору Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Кураса Національної академії наук України Левенцю Ю.А., Державний комітет України у справах національностей та релігій інформує про наступне.
    В Україні внаслідок особливостей історичного розвитку та історичних умов формування невеликі за кількістю етнографічні (субетнічні) групи українського етносу, які мають специфічні риси культури, у тому числі діалектні особливості мови. Сучасний український етнос до цього часу зберігає внутрішнє розмаїття. Крім основної київсько-черкаської (придніпровської) етнографічної, фахівці виділяють й інші групи: лемки, бойки, буковинці, волиняки, гуцули, галичани, кубанці, таврійці (степовики), поліщуки, пінчуки, подоляни, русини, слобожанці та литвини.
    Як відомо, у ході Всеукраїнського перепису населення 2001 року було опубліковано кількість осіб окремих етнографічних груп українського етносу (бойки, гуцули, лемки, литвини, поліщуки, русини), які постійно проживають в Україні. Загальна кількість представників цих субетносів на момент перепису складала 32,4 тис. осіб, із них русинів – 10,2 тис. осіб, тобто 1,01% від загальної кількості населення Закарпаття.
    На жаль, природне прагнення представників субетносів плекати свої традиції (звичаєві, культурні, духовні та діалектичні особливості), під впливом чинників внутрішнього і зовнішнього характеру, в окремих випадках спотворено посиленням автономістських і сепаратистських тенденцій з боку деяких представників громадських організацій і радикально налаштованих русинських лідерів.
    Як свідчить офіційне тлумачення, “етноцид” – це політика, спрямована на знищення етнокультурних і соціокультурних відмінностей, а також самоідентифікації народу. Більшість вітчизняних і зарубіжних науковців категорично заперечують, що в Україні є ознаки “етноциду русинської національної меншини” чи навіть зневажливого ставлення до самобутності русинів.
    Більше того, Українська держава всіляко сприяє саме соціокультурному розвитку субетносів і етнографічних груп шляхом створення належних умов для вільного культурно-просвітницького розвитку.
    Відповідно до Закону України “Про об’єднання громадян” представники етнографічних груп мають право на створення громадських організацій. Зокрема, у Закарпатській області створено 11 товариств русинської культури, які за підтримки органів державної влади та органів місцевого самоврядування проводять культурно-просвітницькі заходи, пов’язані із збереженням етнографічних особливостей русинів. На території області функціонують 40 русинських недільних шкіл, проводяться культурно-просвітницькі заходи, влаштовуються різноманітні виставки, виходять у світ газети тощо. Проводяться заходи направлені на відродження історичних і культурних пам’яток Закарпаття та акції, що не суперечать вітчизняному законодавству, зі збереження культурно-національних цінностей і традицій русинської спільноти у рамках Української держави.
    Таким чином, звинувачення у “етноциді русинства” чи ігнорування їхніх прав на вільний культурно-просвітницький розвиток є абсолютно безпідставним.
    Також, лідерам русинських організацій, як і Вам, Петре Васильовичу, неодноразово роз’яснювалася відсутність юридичних підстав та механізмів у чинному українському законодавстві для офіційного визнання русинів як окремої національності на державному рівні.
    Незважаючи на те, що переважна більшість вітчизняних і зарубіжних науковців вважають, що русини – це українці з особливим мовним діалектом та унікальною культурою регіону, лідери частини русинських громадських об’єднань, поширюють ідею щодо неукраїнської ідентичності закарпатців та ідентифікують себе виключно як русини.
    Принагідно зазначимо, що частина русинських громадських організацій офіційно відмежовується від автономістських намірів окремих русинських об’єднань і визнають свою приналежність до українського етносу. Той факт, що близько 1% жителів багатоетнічного Закарпаття ідентифікували себе як русини, зовсім не означає, що усі русини заперечують спільне з українцями коріння. Серед них, певно, є як ті, хто відокремлює себе від української національності, так і ті, хто має подвійну ідентичність – українці/русини.
    На думку фахівців, рішення щодо відмови надавати русинам, як українському субетносу, особливого статусу – не може тлумачитися як “етноцид”, бо не містить жодних його ознак. Подібні, спекулятивно-політичні закиди щодо цілеспрямованого “етноциду русинської національної меншини в Україні” не відповідають дійсності.
    З повагою, заступник Голови (підпис) А.А. Попок”. (Кінець листа).
    На підставі не тільки вище наведеного листа Державного комітету України у справах національностей та релігій у мене сформувалась оціночна точка зору, що політика уряду України стосовно русинської нації є етноцидом. А стосовно закиду, що частина русинських громадських організацій офіційно визнають свою приналежність до української національності, то це результат роботи спецслужб. В останні роки ЗМІ оприлюднили чимало фактів і документів про те, що спецслужби формували із своїх таємних агентів загони, які під виглядом бандерівців тероризували населення Галичини, аби таким чином скомпроментувати бандерівщину. Тим більше сьогодні немає проблем створити громадську організацію і назвати її русинською, а потім націлити діяльність цієї “русинської” організації на компрометацію русинського руху та його лідерів. Тобто, Попок А.А. лише підтверджує той факт, про який русинам давно відомо як причину русинської міжусобиці. Але й цей антирусинський захід немає успіху і гаплик всій антирусинській політиці уряду України неминучий.
    Так, 19 грудня 2008 р. в Ростові-на-Дону відбулась міжнародна науково-практична конференція під назвою “Геноцид і культурний етноцид русинів Карпатської Русі (кінець ХІХ – початок ХХІ ст.)”. Її матеріали видані окремою книжкою “Русины Карпатской Руси: проблемные вопросы истории и современность”, яка є також і в Інтернеті. Виступи учасників цієї конференції стосовно русинів Закарпаття зводилися до того, про що, зокрема, сказав учасник конференції Марчуков А.В., працівник Російської академії наук:
    “До недавнього часу в нашій країні про існування русинів не чули не то що широка громадськість, але й навіть більшість істориків. Серед офіційно визнаних радянською владою і наукою національностей не було національності “русин”, а значить, не було і русинської історії, культури і т.п. Все це вважалось частиною історії і культури української… Однак в останні роки ситуація докорінно міняється: про русинів заговорили історики і ЗМІ, а історія Підкарпатської Русі перестала бути “білою плямою”. Причина цьому – політичні зміни у світі і нашій країні, а також наполеглива робота самих учасників русинського руху на історичній, культурній, інформаційній і громадсько-політичній ниві. Росія заново “відкрила” для себе русинів. Зовсім інша картина спостерігається в Україні. Там відверто виражена тенденція “закрити” русинську проблему, зробити вигляд, що на Україні немає не тільки “русинського питання”, але й самих русинів. І виходить ця тенденція як від властей країни, так і від офіційної української науки”, – сказав Марчуков А.В.
    Враховуючи, що Росія багато в чому являється прикладом для України, особисто я впевнений, що незабаром і вона заново “відкриє” для себе русинів!

    Адвокат (підпис) Петро Годьмаш, експерт в галузі прав русинів України,
    член Національної спілки журналістів України
    м. Ужгород,

    Рейтинг: 
    Загрузка...