ПРОДОВЖЕННЯ

Як не дивно, але мої звернення в Генеральну прокуратуру та в Службу безпеки України зі Скаргою на бездіяльність ГУ МВС України в Донецькій області та прокуратури Старобешівського району від 15 травня 2009 року були також безрезультатними. 5. Продовжив перевірку моєї Заяви Київський районний відділ міліції міста Донецька (начальник С. Ю. Мироненко). Старший оперуповноважений майор Заікін А. Г. порушень авторського права також не знайшов, тому в порушенні кримінальної справи було відмовлено. Про прийняття цієї постанови повідомив начальник райвідділу С. Мироненко в листі, датованому 12 лютого 2009 року. Однак лист, згідно поштового календарного штемпеля, був відправлений мені аж через три місяці. Копії самої Постанови про відмову в порушенні кримінальної справи в ньому не було. Крім того, начальник міліції в листі вводив мене в оману, перекручуючи вимоги Закону «Про авторське право і суміжні права». Отримав Постанову лише через 4,5 місяці, уже після моєї скарги в прокуратуру (див. п. 6). 6. Щоб отримати копію Постанови від 12 лютого 2009 року Київського районного відділу міліції міста Донецька, довелося 21 травня 2009 року писати «Скаргу в порядку ст. 110 КПК України» прокурору Київського району м. Донецька, а потім ще й скаргу в Прокуратуру Донецької області. Лише після цього районний прокурор Софієв С. О. у листі повідомив, що «Підстав для скасування прийнятого рішення прокуратурою Київського району не вбачається». Вислав у цьому листі прокурор і Постанову від 12 лютого 2009 року. Що в тій постанові тільки не нафантазував слідчий А. Заікін, щоб не відкрити справи «за отсутствием состава преступления»?! Пізніше, за моїм зверненням, було проведено службове розслідування. Та за його результатами «фактів порушень діючого законодавства з боку оперуповноваженого Заікіна А. Г. встановлено не було» – повідомив прокурор С. Софієв. Однак за моєю черговою скаргою «Постанова про відмову в порушенні кримінальної справи від 12 лютого 2009 року», як таку, що винесено незаконно, без достатніх підстав, скасував 18.06.2009 року прокурор відділу управління нагляду прокуратури Донецької області Кузнєцов О. О. 7. Знову, не провівши дослідження плагіату (як це вимагалося в постанові обласної прокуратури), майор Заікін А. Г. менше ніж через місяць прийняв друге «Постановление об отказе в возбуждении уголовного дела» від 17 липня 2009 року. Мені копію Постанови знову не вислали. Щоб отримати копію цієї Постанови, довелося знову неодноразово звертатися зі скаргами в різні інстанції. Не повірите, але отримав я її лише через РІК після прийняття. А отримавши її, – зрозумів, що міліції (а головне майору А. Заікіну, який її створив, – було що приховувати від мене!). Тому – і не висилали! За моєю скаргою й цю Постанову майора А. Заікіна, уже другу, скасував 31 липня 2009 року старший прокурор відділу управління прокуратури Донецької області Василина С. О. 8. Однак майора Заікіна А. Г. і повторне застереження Донецької обласної прокуратури не зупинило. Напевно, відчуваючи вседозволеність та безкарність своєї діяльності, через місяць приймає ще одне «Постановление об отказе в возбуждении уголовного дела от 21 августа 2009 года». Уже третє! Воно дублює попереднє та ще добавлено безпідставні звинувачення на мою адресу. Нібито я не зацікавлений у розкритті цього злочину!? Однак експертиза книг на мою вимогу та на вимогу Прокуратури Донецької області – так і не зроблена до цього часу! На моє переконання: не робиться свідомо, адже експертиза відразу вкаже на плагіатора. А це в плани майора Заікіна А. Г., напевно, не входить. І знову – й ця третя Постанова слідчого А. Заікіна мені не направляється! Мені її вдалося отримати лише після багатьох скарг, майже через рік після прийняття!? А ще в телефонній розмові майор Заікін погрожував викликати мене в Донецьк і допитати «по всіх правилах»… Це ще один приклад, що безкарність завжди заохочує до нових злочинів! 9. А що тільки витворяють українські суди та судді – цей би хист на захист конституційних прав громадян спрямувати! По цій справі я мав нещастя стикнутися вже з трьома судами. Після цього добрим словом їх ніколи не згадаю. Старобешівський районний суд Донецької області (голова суду Пересада С. С.). У цей суд я направив «Скаргу на постанову Старобешівського РВ міліції про відмову в порушенні кримінальної справи від 27.01.2009 р.». Суд її отримав 26 травня, однак розглядати не спішив. Тому через 2,5 місяці довелося неправомірні дії суду оскаржувати Верховному суду. Після цього отримав лист від голови Старобешівського суду Пересади С. С. від 7 вересня 2009 року з Постановою суду від 8 червня 2010 року. Суд постановив мою заяву «залишити без задоволення». Навіть після моєї скарги у Верховний суд України про недотримання процесуальних строків Старобешівським районним судом, Постанову суду я отримав із затримкою на три місяці! Більш цинічного і шокуючого поступку судді районного суду, напевно, уже й не придумаєш! Це при тому, що в суд разом зі скаргою я вислав для відповіді рекомендованим листом конверт зі своєю адресою та марками на 3 грн. 50 коп. Розглядала справу суддя Сазонова М. Г. Але й це ще не найбільше порушення судді М. Сазонової. Припускаю, що суддя Сазонова М. Г. СФАЛЬСИФІКУВАЛА вищеназвану постанову суду. Адже вона винесла Постанову суду 08 червня 2009 року про залишення моєї скарги без задоволення в зв’язку з тим, що (цитую далі дослівно постанову): «Відповідно до листа начальника відділу управління нагляду прокуратури Донецької області, матеріали про відмову у порушенні кримінальної справи за зверненням Кравчука П. А. направлені до прокуратури Київського району м. Донецька для об'єднання в одне провадження, проведення додаткової перевірки та прийняття рішення в порядку ст. 97 КПК України.». Однак Прокуратура Донецької області вищезгадане рішення Старобешівського РВ міліції скасувала значно пізніше, ніж відбулося судове засідання: а саме 18 червня 2009 року, тобто через десять днів (!) ПІСЛЯ ВИНЕСЕННЯ ПОСТАНОВИ Старобешівським судом. Отже – постанова суду, на мою думку, сфальсифікована. 10. Оскільки зазначене в п. 9 може свідчити про скоєння тяжких злочинів групою посадових осіб (суддею Сазоновою М. Г., секретарем Гончаровою Н. М., прокурором Стеблевською В. М.), за які відповідальність передбачена, як мінімум трьома статтями Кримінального кодексу України, тому я направив до Генеральної прокуратури України «Заяву (повідомлення) про скоєння злочинів, передбачених ст. 364, 366, 375 Кримінального кодексу України від 03 жовтня 2009 року». Генеральна прокуратура отримала мою заяву 12 жовтня 2009 року й переслала її для організації перевірки та прийняття рішення Прокуратурі Донецької області. Минуло п’ять (!) місяців, а відповіді від Прокуратури Донецької області не було. Тому 27 квітня 2010 року я написав повторну скаргу в Генеральну прокуратуру. Генпрокуратура цю заяву чомусь знову переслала в Прокуратуру Донецької області. Відповіді знову не було. Не дали позитивних наслідків ні скарги у Вищу раду юстиції (голова В. М. Колесниченко), ні у Кваліфікаційну комісію суддів загальних судів Донецького апеляційного округу (в. о. Н. С. Краснощокова). Вони відбулися відписками й повернули мої скарги!? Змушений був писати ще скаргу в Антикорупційний комітет при Президентові України. Нарешті, (через 8,5 місяців після отримання моєї першої скарги Генеральною прокуратурою!) отримав лист від заступника прокурора донецької обласної прокуратури В. Коршикова, датований 25.06.2010 року. У ньому він повідомляє, що «за наслідками розгляду зазначеної заяви 21.12.2009 року прокуратурою Старобешівського району прийнято рішення про відмову в порушенні кримінальної справи, про що Вам також повідомлялось в порядку, передбаченому кримінально-процесуальним законодавством». Далі прокурор В. Коршиков порадив: «Таким чином, з метою отримання копії відповіді та постанови про відмову в порушенні кримінальної справи Вам необхідно звернутися до прокуратури Старобешівського району». Насправді даної постанови я не отримував. А чому її від мене знову приховують – не знаю. Але вважаю, що бояться відповідальності – бо в законний спосіб вона не винесена. Тож, шановний Президенте України, у цій, конкретній моїй ситуації, прошу Вас порадити, як у нашій державі отримати копію постанови, яку Старобешівська районна прокуратура була зобов'язана надіслати мені ще дев'ять місяців тому, тобто відразу після її прийняття, а суди змусити діяти відповідно до Закону? Не писати ж мені скаргу на українських міліціонерів, прокурорів, суддів в Організацію Об’єднаних націй, у Раду Європи чи Президентам провідних держав світу? Тоді, шановний Президенте, може приймете мою пораду: підшукайте прокурорам та суддям, які нехтують своїми обов’язками, дорученнями Вашої адміністрації і тим самим – зневажають громадян України та підривають авторитет правоохоронних органів, менш відповідальну ділянку роботи. Потрібно ж колись починати наводити порядок у власній державі! На жаль, на власному досвіді переконався, що порушення прав громадян України працівниками правоохоронних органів, у тому числі органом, який зобов’язаний їх контролювати – прокуратурою (навіть генеральною!) – стало звичним явищем в Україні. Доки це ще буде тривати в нашій Державі? 11. Ворошиловський районний суд міста Донецька (голова суду Л. І. Лівочка). Так як розслідування кримінальної справи блокувалося, то вирішив захистити свої авторські права у порядку цивільного судочинства. Тому у Ворошиловський районний суд міста Донецька відіслав «Позовну заяву про поновлення порушених авторських прав, припинення дій, що порушують авторське право та стягнення компенсації і моральної шкоди від 25 серпня 2009 року». Суд отримав заяву 4 вересня 2009 року. Прийняв до провадження (т. я. не надходило жодних претензій). Однак до розгляду приступив лише після моєї скарги до Верховного суду України. Голова суду Л. І. Лівочка в листі повідомила, що розгляд справи відбудеться 2 грудня, а лист я отримав уже після цієї дати – 5 грудня. Отже, грубе порушення ЦПК Украхїни лише підтверджує не зацікавленість і цього суду в законному розгляді справи. Розгляд моєї справи № 2-558/10 затягувався й надалі. Минуло 9 місяців, а рішення я не знав. Тому довелося писати повторну скаргу до Верховного суду України від 28 травня 2010 року. Лише після цього отримав Ухвалу суду від 18 травня 2010 року. У супровідному листі судді Л. Переверзевої стояла дата 18 травня. Як згодом з’ясувалося, лист із копією вказаної Ухвали (згідно відмітки в журналі вихідної кореспонденції) відправлено мені 21.05.2010 року. Однак фактично листа було відправлено 04.06.10. Тобто Ухвалу у Ворошиловському районному суді чомусь спеціально затримали аж на 18 днів! Упевнений, що й це трапилося не випадково. Суддя Переверзева Л. І., розглянувши в судовому засіданні цивільну справу № 2 558/10 без моєї участі, постановила залишити мою Позовну заяву без розгляду з надуманих причин. Неправомірно мотивувала це тим, що не вказані адреси художника О. Перепелиці і перекладача І. Данилюка та не надані для експертизи книги Т. Бугайової. І це було заявлено через дев'ять (!) місяців після прийняття моєї заяви до провадження. Але ж заява була прийнята судом до провадження без будь-яких зауважень!? Так як видавництво «БАО» та Т. Бугайова на мою письмову вимогу надати мені для суду адреси Данилюка і Перепелиці не відповіли на мій лист, то у Позовній заяві було вказано, що місце проживання перекладача і художника мені не відомі; тому клопотав суд витребувати їх у видавництві «БАО» (адже вони працювали над книгою і у видавництві були їхні адреси). Книг (плагіату) у мене не було. Проігнорували мою письмову вимогу про надання цих книг для суду і відповідачі «БАО» та Т. Бугайова. Тому в Позовній заяві клопотав суд витребувати книги у Т. Бугайової або у видавництві «БАО». Третя причина відмови – нібито у Позовній заяві вказана неправильна адреса відповідача ТОВ виробничо-комерційна фірма «БАО» (цитую дослівно Ухвалу): «Також, згідно відповіді на телеграму від 16 квітня 2010 року, яка спрямовувалася відповідачу ТОВ Виробничо-комерційна фірма „БАО" за адресою, вказаною позивачем в заяві - м. Донецьк, вулиця Артема, 90 - такої установи немає за вищевказаною адресою.». Однак у Позовній заяві місцезнаходження «БАО» (юридична адреса: 83050, м. Донецьк, Ворошиловський р-н, вул. Артема, б. 90) указано відповідно до ст. 93 «Місцезнаходження юридичної особи» ЦПК України та ст. 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців" від 15.05.03 р. № 755-IV, тобто місцезнаходження вказано правомірно та достовірно. Отже, напрошується однозначний висновок, що суддя Переверзева Л. І. дану постанову прийняла неправомірно, можливо, навіть спеціально її фальсифікувала. Звичайно, що я не погодився з Ухвалою суду. В Ухвалі суду було роз’яснення, що (подаю дослівно): «Ухвала може бути оскаржена до Апеляційного суду Донецької області. Заяву про апеляційне оскарження має бути подана протягом п'яти днів із дня отримання ухвали, а апеляційна скарга має бути подана протягом десяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.» У строки, визначені в Ухвалі суду, я вислав рекомендованими листами заяву про наміри оскаржити постанову та скаргу із клопотанням про відновлення строків. Адже строки, завдяки неправомірним діям суду, минули на момент отримання листа. Що це зроблено навмисне свідчить і цитата роз’яснення приведена вище – де суддя Переверзева Л. І. перекрутила норми закону, чим сама порушила закон. Як докази – маю поштові квитанції та рекомендовані повідомлення з датою отримання їх судом. 12. Апеляційний суд Донецької області. Мою Апеляційну скаргу на ухвалу Ворошиловського районного суду м. Донецьк від 19 червня Апеляційний суд отримав ще 25 червня 2010 року. Однак до цього часу мене належним чином не повідомлено про результати розгляду цієї скарги. Так як минули строки розгляду, то довелося знову писати Скаргу від 17 серпня 2010 року голові Апеляційного суду Донецької області та Голові Верховного суду України з вимогою повідомити про результати розгляду моєї скарги. Верховний суд отримав лист зі скаргою 25 серпня 2010 року. Апеляційний суд, напевно, не хоче отримувати мого рекомендованого листа з рекомендованим повідомленням про вручення (адже я досі не отримав повідомлення про вручення). До цього часу не отримав відповіді ні від Донецького апеляційного суду, ні від Верховного суду. Цей список зловживань можу продовжити. Та сукупність приведеного вже й так свідчить про організовану протидію у розкритті злочину та на посадові злочини. На щастя, нещодавно в цій історії порадувала Прокуратура Волинської області, зокрема, принципова позиція заступника прокурора області В. Й. Куренди. Після того, як на ринку у себе в Любешові я купив другий плагіат Т. Бугайової – книгу «Рекорди географії. Таємниці планети Земля» (це був український переклад моєї книги), то написав у Любешівський районний відділ міліції Волинської області «Заяву про скоєння злочину у сфері охорони прав на об’єкт інтелектуальної власності (ст. 176 КК України)». Експертний висновок підтвердив наявність плагіату. Тому Куренда В. Й. за фактом порушення моїх авторських прав на книгу «Географический калейдоскоп» прийняв «Постанову про порушення кримінальної справи від 3 червня 2010 року» за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 176 КК України. Однак волинських правоохоронців засипають скаргами на нібито неправомірні їхні дії та вимагають закрити кримінальну справу… Вашу відповідь прошу направити мені у визначений законом термін за адресою: 44200 Волинська обл., смт. Любешів, вул Чкалова, 23. Для всіх читачів цього листа є додаткова інформація на моєму персональному сайті http://kravchuk.ucoz.com. Написати мені можна на адресу: [email protected] або на стрінці мого сайту: http://kravchuk.ucoz.com/gb.З повагою Петро КРАВЧУК12 вересня 2010 р.