«Пʼята колона» Румунії в Закарпатті вже діє?

Загальновідомо, що політика Румунії щодо України практично з часу її визнання як незалежної держави, носить відверто недружелюбний, агресивний характер. Причиною цього є реваншистські настрої, що традиційно панують серед румунської політичної еліти та використовуються всередині цієї країни як інструмент внутрішньополітичної боротьби. Ідея повернення «втрачених» Бессарабії та Буковини знаходить своє втілення насамперед в послідовній підтримці румунськими правлячими колами антиукраїнських, а подекуди – сепаратистських настроїв серед етнічних румун України, тобто в розбудові т.зв. «п’ятої колони». Для цього, при уряді Румунії створено спеціальну структуру - Департамент з питань румунів звідусіль (до речі, його очолює зараз колишній громадянин України, уродженець Одещини Євген Томак), який, під егідою «збереження румунської ідентичності» безпосередньо займається фінансуванням діяльності підконтрольним їм громадських об’єднань етнічних румунів України, ЗМІ, організацією різного роду культурно-просвітницьких заходів прорумунського змісту, підбір на навчання до вишів Румунії та подальша відповідна ідеологічна обробка юнаків та дівчат румунської національності. Слід визнати, що така політика вже починає приносити свої плоди : за останні роки в Україні сформувалась низка румунських громадських організацій, активісти яких в унісон із своїми закордонними спонсорами волають на всіх рівнях про «насильну українізацію» румунів.. Подібне останнім часом фіксується навіть серед закарпатських румунів, які були відомі своєю традиційною аполітичністю і тривалий час залишались «поза увагою» в цьому плані з боку Румунії. Зокрема, спостерігається активізація маловідомого в області, але добре відомого в сусідній країні товариства румун «Дакія» з села Нижня Апша Тячівського району, керівник якої (а де факто – єдиний член товариства) Іван Ботош при кожній нагоді заявляє в румунській пресі про нібито наявні утиски румунів з боку української влади. Подейкують, що він перетворив свою громадську діяльність на професію і таким чином добре заробляє на життя, повністю монополізувавши фінансову допомогу, що надходить з Румунії для національних товариств румун Закарпаття. У цьому році за отримані з-за кордону «прибутки» пан Ботош придбав автомобіль «Тойота-Лексус» за 80 000 доларів США. Не можна обійти увагою також і іншого румунського «діяча» - уродженця Середнього Водяного Сергія Дана, який, після навчання в Бухаресті хоч і залишився на проживання в Румунії, однак «не забуває» про рідну Україну і регулярно публікує явно тенденційні, а подекуди й провокативні матеріали про становище румун Закарпаття. Для цього С. Дан разом з однодумцями з числа своїх земляків, що навчались в Румунії, створив на території цієї країни обʼєднання та однойменний сайт під назвою «Клуб Мараморошців правого берега Тиси», на якому періодично розміщує подібні опуси. Зокрема в статті «Мараморош – корона Румунії» він стверджує, що більшість мешканців історичного Мараморошу колись складали румуни, яких було насильно асимільовано русинами і висловлює жаль з приводу того, що румунська влада у 1918 році пішла на поступки та віддала ісконно румунські землі на правому березі Тиси Чехословаччині, залишивши таким чином своїх братів в культурній та політичній ізоляції від країни-матері. В цій же статті С.Дан заявляє, що всі здобутки в культурній та духовній площині закарпатськими румунами отримані не за сприяння, а виключно всупереч зусиллям української влади. А на початку року вказана особа дала розлоге інтерв’ю центральній румунській газеті «Адеверул» («Правда») із скаргами на українську владу, яка його нібито переслідує за отримання ним громадянства Румунії, хоча відмовлятись від громадянства України він не поспішає. На окрему увагу вартує участь Дана та його «одноклубників» в т.зв. русі Громадянська платформа «Акція 2012», який фактично створено на гроші румунського уряду та переслідує за мету створення ідеологічного ґрунту для приєднання Бессарабії (тобто республіки Молдова) до Румунії, для чого планується проведення ряду пропагандистських кампанії, у т.ч. і на території України, що може стати приводом для міжнародного скандалу. На думку автора матеріалу, влада, а особливо компетентні органи повинні більш прискіпливо поставитись до діяльності таких «активістів», дати їм адекватну оцінку, особливо виходячи з того, що вони завдають суттєвої шкоди авторитету України та є реальним чинником погіршення міжнаціональних відносин в краї.