ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Новости и события в Закарпатье ! Ужгород окно в Европу !

Р у с и н ы ! П о з и р а й т е л е м, ш т о в т р а ч а є м е !

    03 декабря 2022 суббота
    Аватар пользователя Русин-битанга

    - Р у с и н ы ! П о з и р а й т е л е м, ш т о в т р а ч а є м е !

    С п е р е д с л о в о д о к н и г ы

    “Давні русинські слова.
    Давні русинські спuванкы.
    Днишнї мої спuванкы”,
    удрукованої 2013 года в Ужгородї

    Русинuв из державы Пuдкарпатська Русь за послїднї шістдисят и вuсьuм годuв натuлко утїснили прийшлі сюды украйинце, што днишньым русинам мусайно хыба лем емігровати в уже віртуалну свою вuтцьuзнину, котра дниська екзистує лем у русинськuв бисїдї.
    Май дорогоє, што днишньый русин на Пuдкарпатськuв Руси має – материзнину ! вuтцьuзнину ! дїдuзнину ! – мусить пеленати у рuдноє слово и прятати уд украйинськых убивцьuв русинської душі каммай глубоко у серци, у памняти.
    Айбо, гикой самі чуствуєме, и тот пеленочный матиріял ветешнїє. А часто й навхтема пропадать.
    Правда, подетко каже, ош овuн половку свої любови уддає прийшлuв ид нам украйинськuв бисїдї, а другу половку – рuднuв русинськuв.
    Леголаб, я в таку половинчасту любов ни віруву, бо лем пядисятперцентова любов є на вшыткы сто перцентuв брехливов.
    И кой позираву як тяжкенныма украйинськыма клепачами-бунковами бють, гикой по наковални, по русинськuв бисїдї,
    обы ї домак убити, та все ми ся споминать наша сїлська кuзня,
    де ся дуже часто міняли страшенні клепачі-бунковы, бо ся ламали,
    а наковалня ся ни міняла ани раз.
    Тямите !? – жили сьме, гикой наковалня пуд бунковом, пуд первыма мадярами. Де суть тоты мадяре ?! – Згирили ся.
    Дале пак нас товкли чехословакы… И тоты ся изслизли, пропали, ги сuль в окропі.
    Упят прийшли мадяре, вже другі по рахованю. Изясь нас глушили бунковами нилюбови – розплещовали каждинькоє русинськоє слово. Русинські слова – живі, а мадярські бунковы ся покрышили.
    Пак до нас прийшли “ослободитилї” – совицькі хохлы з кацапами. Дуже йим ся бажило нас домак “вызволити”, а каммай уд нашої русинської бисїды…
    Русинська бисїда жиє, а “совєты” уздыхали.
    И послав Господь Бог русинам Пuдкарпатської Руси май великоє за вшытку нашу историю испытаниє - вже бuлше гикой двадцьить годuв лупашить по русинському слові май страшный уд ушыткых, што были дотuть, “низалежный” украйинськый бункuв: онь ся наковалня розогріла до самого гатара можности…
    Момент настав критичный – вать нас дuбють “низалежні”, вать –
    ся ни даме !
    Як ся вд них убаранити !? Чим ?..
    Нивбиєнным русинськым словом.
    Сятым русинськым словом, што го дав русинам сам Господь Бог.
    А Божоє даня є ниубиєнноє.
    Иппен тому я ся соглашу, ош серед живущої на земли худобины, я, гикой чоловік, єм май ближый уд малфі, айбо по націоналнuв приналежности – аз єсьм русин ! - май ближый им ид японцьови, гикой ид украйинцьови.
    Май перво тому, бо расово чистый русин, гикой файна, нивчuм
    нивдганьошна дьuвка, спокuйно годен поникати на ся у зирькало
    у свuй повный историчеськый рuст, аницят ни пудерувучи вать порфінувучи тоты ци гинтоты міста из свої историї, товды кой украйиниць сперед тым кой глипнути на ся историчеськы повноростого, мусить ся не лем удянь пудеровати, профіновати,
    ай ищи й зажмурять очи, обы ни відїти тої вшыткої набытої ним страшноты.
    Тому я й кажу, ош ушытко тото, што брехливый украйиниць рахує давно урішеным, правдивый русин требує изслїдовати, аналїзовати, бо, позиравучи на вто, як из зимлї ростуть буракы вать крумплї, ни янеме твердити, ош ушытко на світї росте дольu головов.
    Нацїоналну идентичнuсть русина майперво вгалїпуєме из його способа мышления, а каммай из словочинїня, из формованя рuдної бисїды: слова - йих произношениє, построєниє фразы – синтаксис,
    ударения, як у самых словах, так у цїлых предложениях русинської бисїды явно тяжівуть до бисїд горватської, сербської, чиської…
    Русинські слова Пuдкарпатської Руси, точно так гикой и рікы нашого краю, уд йих Божого сотворіня держать путь на Запад, и ни мавуть нич общого из восточныма народами, што живуть дись там за Карпатами.
    Карпаты - гатар не лем географічный, ай и – духовный: из тыма, што суть на востоцї за Карпатами, мы нигда нич общого ни мали, окроме йих окупаційных посягателств на нарuд Пuдкарпатської Руси.
    За вшытку нашу историю лем біды а нигоразды йшли до русина
    з востока, изза Карпат.
    Из Божого благословіня русинськым духом ся творили вшыткы слова русинської бисїды. Сисю сяту истину подарив менї мuй рuдный Нянько Юра, котрый на сьuв божuв земли прожив дивяносто годuв. У бисїдах из ним я ся купав у нашых золотых русинськых словах, котры мuй Нянько узяв уд свого Нянька, тоже Юры, што жив онь сто дивять годuв, а праїдо мuй Иван – дїдо мого Нянька Юры - мав сто єденадцьить годuв, кой пuшов у царствіє небесноє.
    Аттыма давныма русинськыма словами, што ми йих дав у дар мuй рuдный Нянько Юра, я ся у сьuв книзї благосно дїлю из тобов, дорогый читалнику.
    Розуміву: многі річі, дїйствія, што йих русин хосновав, чинив - изїв час, а уєдно из нима удыйшли и слова, што йих словили.
    Айбо мuй словничок давных русинськых слuв, так любовно мнов записанный уд мого Нянька, а через нього и уд мойых Дїдuв и Прадїдuв, ни є панахидов за удыйшлым у историю, ай – радuснов спuванков, у котрuв звинять ушытков свойыв ороньовов красов
    слова, што помагали жити русинам бuлше гикой тристо-чотыристо годuв тому.
    Яка божественна фонетика – звучаниє прадавных русинськых слuв ! Кuлко в них музикы: чистої, світлої, простої -
    до гениалности !
    Додюгнїм ся до них свойыма губома, покарбуляйме йих на языцї
    у ротї, най искристым ороньом заблискавуть у нашых серцях:
    а х т ы к а, б а г р о л ь я, б е р ф е л а, б л ь о н ї т и,
    б у д у л ь u в, в к л а н ц, г а й г а р а, г о р г о л и ц я,
    д ь о в з, ж б а т а л u в, з г о р ц, з е л е м о з и н ь, й а л о х а,
    к в а р, л и т у с, м і н т о м, н а б а ж о г о р ы, о г а л ь о н,
    п е ц и г а, р е р е г, с и н т е, т у м а р о м, ф а й ф ы,
    ц в і г а, ч е к е т а й я, ш к р у м, ш ч і т ь, я п о в н и к…
    Чуствуєте хоть цят чогось украйинського в аццих словах !?
    Я - ньит !
    Розтовмачуву днишньому читалникови хотьбы пару з аттых слuв:
    Б а к ф а н т о в ы й – из латунї. Дав им собі вчинити бакфантові чеклендовы – закруты ид римінцям запинати онучі на постолах, обы ся ни розфырковали з нuг.
    Б а ц ь к а – клякса. Позирай лем яку Полі бацьку лепнув тінтов
    у ірцї.
    Ч о к ы р д и й - припараженый косицями вать пірьом; тарканистоє потя. Што тото за чокырдий пофuтькує гинтам
    у корчuвлю !?..
    Но, та най бы ми датко вповів, ош етимологія, гикой и хоснованя аццих слuв, суть вкрайинськыма !
    Най бы подетко догадав нам, днишньым русинам, ош ци были
    бакфантові чеклендовы на постолах у Богдана Хмелницького, Тараса Шевченькы ци в Штефана Бандеры !..
    А дорогому читалникови уповім, ош у мому словникови давных русинськых слuв, якым начинаву сисю книгу, я дав слова, котрых
    и в поминї ниє у майавторитетному дїла мене истинно русинському єднотомному “Словникови…” (2008 г.) профессора Ивана Сабадоша, ани у шістьтомному “Словарьови русинського языка” (2001-2009 гг.) Юрія Чорі. Ни кажу вже нич за дуже нидuдавый, лингвистично домак слабкый, хоть и дватомный, “Словник русинсько-руськый” (2007 г.) Ігоря Керчі.
    Хотячи загнати русина в тупик, “подеко из відїка” провокативно звідать, ош удколи тото люди яли говорити по русинськы.
    Я точно знаву ош удколи.
    До начала строїня Вавилонської башнї русины, (дорогый читалник розуміє, ош нигда нияка стройка на земли ся ни вбходила без русинuв !), гикой ушытка земна чилядь, ишли у потоцї всеобщого языка – бисїды Адама и Євы. А по розрушіню Вавилонської башнї и змішаню бисїд, русины ся вернули из вавилонськых заробкuв домu за Карпаты (тко ни вірує – най читать Біблію !), хоснувуть Богом йим дану русинську бисїду,
    и типирькы рідко ся подавуть на заробкы в тот далекый біблійный відїк, а урвати даякый грайцарь ходять у ближі державы:
    у Мадярщину, Чихію, Билгію.., а инколи и в даликі: на Вкрайину,
    в Росію…
    Но, а при класифікациї бисїд, русинську уднесли до апріорної,
    а вкрайинську – до апостеріорної. Тко розуміє – ни зачудує ся, ош русины и вкрайинце и туйкы суть по разных берегах лингвистичного потоку!
    И по разных берегах музыкы !
    У сьuв книзї я даву даз пuвдрага изрьuв давных русинськых слuв,
    хоснованых ищи мойыма прапрадїдами, онь видить ми ся, ош я засягаву в ищи тоты часы, кой майже всї хосновані слова значили дїла русина самі конкретні предметы – лексичноє обозначіня явлений абстрактных ся лем зачинало.
    Слова сисї ба ци ни з дїтинського возраста русина, кой ищи вшыткый світ довкола русина мав дїтинськый вік – вік чистої правды, из якої ся родила правдива віра русина: майперво было слово – віра прийшла по ньому.
    Порозуміти и приняти сисї слова годны люде, што мавуть не лем очи, обы увідїти, не лем уха, обы учути, ай и серце, обы ся углубити у сакралноє значіня май первої тої русинської новты -музыкы, што йих напрастала.
    Фонетичноє, алитеративноє звучаня первісного русинського слова є ци ни май важным у його межеособному функціонованю:
    ушыткы русинські слова рождала щомайпоетична музыка, яка навхтема звучала и звучить у души русина. Русинськоє слово ся зачадало из музыкы, а божественна музыка є одкровенійом май высокым, гикой мудрuсть и філозофия.
    На габах русинської музыкы з душі русина выплывало русинськоє слово.
    Звуковый знак – слово – збuлшого має обєктивну схожuсть из тым, на што вказує, ци што заміщать.
    Воистину русинськоє слово ся зачинать купати в божuв благодати, кой русин половіньово уогнює из свої душі май ялі ритмомелодичні коломыйкы, спuванкы.
    Неизличиму йих многuсть знала, прощена бы, моя Мамка Гафія. Висилі спuванкы цоконїли в йиї голосї, гикой ярнї потятка.
    А сумні – онь рыдали:
    Куды м давно хожовала,
    Верба ружі ружовала.
    А типирькы куды зайду,
    Лем листок пожовклый найду.
    Поправдї давні русинські спuванкы записав я из голоса мої Мамкы Гафії, и даву йих туйкы отдїлным роздїлом.
    Так же отдїлным роздїлом даву мої днишнї спuванкы, гикой пудтверджіня того, ош русинськоє слово є воистину ниубиєнноє – живе, дыше в нашому народї и дниська.
    Мушу туйкы вповісти й тото, ош руно двадцьить годив тому я быв упустив нивеличку книжичку - мою першу РУСИНСЬКУ ! –
    “Дїалектарій, авать Мила книжочка русинської бисїды у віршах”, у котрuв им сповив у курті стишкы бuлше гикой пuвдрага изирьuв нашых русинськых слuв.
    Обы мuй дорогый читалник порозумів призначіня тої книжичкы,
    процітуву пролог до ниї:
    П Р О Л О Г

    Коли побачив, що вмирає все,
    Я найрідніше взявся рятувати –
    Слова, якими говорила мати,
    Потік, що вже лиш спомини несе.

    Яку зумів, таку споруду звів –
    Тут серце й розум працювали в парі.
    Споруду я назвав – Д І А Л Е К Т А Р І Й –
    Музей, чи пантеон померлих слів.

    Раз в пантеоні, значить – неживі…
    Слова, що народилися в Карпатах,
    Не сміють і не вміють помирати –
    Вони живуть в моїй, в твоїй крові.

    Епілог до “Дїалектарія…” дыхав иппен тым дыхом:
    Е П І Л О Г

    Я плачу, бо не хочу щоб вмирали
    Слова, якими говорив мій дід,
    Якими мати сповивала рід,
    Якими захищала нас від бід –
    Слова, що так багато працювали,
    Нехай у ваших душах прозвучать !
    В мені вони живуть.
    Мені вони болять !
    Товды я щи лем переходив из украйинського писма на русинськоє, та м собі доволяв и аттакі украйинські пасажі.
    Из “Дїалектарія…” в сисю книжку м ни взяв нич: русинськоє
    кываня ся товды лем розпочинало, та на тот час доста было усыпати сперед людські очи хоть тоту пuвдрагаизрьову жминьку русинського ороня.
    А типирькы м посяг у таку давнину русинськых словесных драгоцїнности, што и долонї, и душа ми ся низгасно світять уд того серенчливого додюгу до них.
    Тай ты, дорогый читалнику, ся додюгни до сього ниубиєнного русинського скарба, и вчуєш як ти в серци ся розливать теплыня прадавного русинського житя, раз и навхтема данного русинам Господом Богом.
    Онь ся ми видить ош из аттакыма крылатыма словами чилядчя мало бы лїтати, айбо майже ош наш світ ищи ся ни натuлко постарів, обы люде лїтали.
    Лем штось дуже много вкрайинцьuв в послїднї годы “поприлїтало” до нас на Пuдкарпатську Русь.
    Годно быти, ош пудникали намальовану америцькыма а європськыма полїтологами мапу Централної Європы за 2022-ый гuд: видиме на ньuв Пuдкарпатську Русь, Галіцію, Холмщину...,
    а Вкрайины чомусь ни видиме…
    Ци тамкы вже Украйины й ниє, кить украйинце втїкавуть удтuть, гикой щуры из потопавучої шіфы!?..
    Та й ищи куды бы ни прибігли, усяды гойкалувуть, ош иппен тото и є – Украйина…
    Айбо – нас най нашоє болить.
    Уже дакuлко изирьгодuв русины мавуть дану йим Господом Богом свою зимлю – Пuдкарпатську Русь.
    Иппен на сьuв земли русины суть дуже давным народом.
    Наша история ся начинать дакuлько изирьгодuв тому.
    Такоє екзистованя у часї ни годно быти без сознатилної роботы народа и його националної елїты.
    А яка робота народа без свої, Господом Богом нам даної,
    бисїды !?..
    Русины на исконно свойuв земли из исконно свойыв бисїдов суть.
    Русинська держава в нас буде.
    Иван ПЕТРОВЦІЙ,
    выключенный из спілкы письменникuв Украйины
    “за участь у русинстві, яке є антиукраїнським”