Русин Град Мигаль - Голова Правленія Союзу русинськых писателю Закарпаття.

БІОГРАФІЯ Град Михаіл Іванович родився 10 новембра 1950 г. в с. Березові на Хустщині у Закарпатськуй области Україны в сім’ї простого верховинського селянина. Родителі його народили сімох дітий і всі они училися грамоты. Коли йому уповнилося 10 году, не стало утця. Матері однуй тяжко было воспитувати чотирьох малолітньых дітий, і Мигаль із свойыми братиками мусів быв воспитуватися у Усть-Чорнянському діточому домі, а потому і у Донецькому інтернаті. Там, ун закончив школу, вернувся на Закарпатя і научався у Міжгірському строітельному ПТУ. У 1968 годі закончив учобу і быв направленый на новостройкы в г. Тячово. У 1969 г. призвали у армію. Послє службы робив шофером на Буштинському лісокобінаті і на Тячовськуй почті. Ходив, як і всі пудкарпатські русины, на зароботкы. А з 1976 г. зачав робити на Тячовському Металозаводі, сначала простым робочым, а потому слесарьом, токарьом тай фрезеровщиком. Занимав разні довжностя: майстер механічного цеха, інженер, начальник б’юро і начальник отдєла заводоуправленія. Без удрыва уд проізводства закончив Львовськый технікум Радіоелектронікы, Оршанськоє педагогічноє училище, Ужгородськый інститут пудвищення кваліфікації учителю фізикы, Київськый ”Центр Милосердя і Здоров’я”, по народнуй медицині, курcы офіцеру запасу у Кам’янець-Подольському воєнному училищі тай державний університет „Львівська Політехніка”. Із 1981 года-на учительськуй роботі, а з 2000-дохтор мануальної терапії тай шофер машины «Швидка допомога» в районнуй організації Червеного Хреста, як добровольный волонтер. У 2001 годі, на Першому Конгресі русинськых писателю Закарпатя убрали-го головов правленія Союзу русинськых писателю Закарпатя, а у 2004 создав Тячовське районне „Общество Подкарпатських русинов”, дві русинські недільні школы тай районну молодьожну орґанізацію імені Александра Духновича. Написав і выдав дисять книжок на російському, українському ай русинському языках, у якых історія, поезія тай пісні: „Сердце солдата”, „Чари земні” -(1996), „Закувала Зозулиця”, „Сини Марамороша” -(2001), „Марамороські наспіви”-(2005), „Русинські писателі Закарпатя”, «Русинські співанкы Марамороша»-(2007), «Талановита Тячівщина» (2008), У 2010 році „Проміння серця”, у якуй выбрана лірична поезія на трьох языках до його 60-річча тай книжка про Тячово пуд названієм ”Тячів-місто моє» - (2012). Я РУСИН БЫВ ТАЙ БУДУЯ пудкарпатськый русин быв тай буду, Я верховинськый род свуй не забуду... Голодна, в студени-ня мамка породила, Не пеленами-платом-ня повила. Солодка мамко, колись-ня родила, Тогды слызами гурькыми ізмыла. У цуравум корыті колысала, Сама голодна, а мене плекала. Ци є на небі Бог, ци ун не чує, Як пудкарпатськый муй народ бідує. Ци ангелы і всі сяті не знали, Як русины із голоду вмирали! Саракый муй народ, моя родина, Я вірю прийде радосна година, І докі жити буду, докі можу, Усім чим годен, я тобі поможу! 23.03.98 г.РУСИНІЯРусинія мати моя-краю полонинськый, Вічно буде-тя любити потомок русинськый. Многом ходив по світови тай навандровався: По Чехії, Мадярії, а думум вертався. Горы мої, руські горы, як вас не любити? Ци у журі, ци в радости-шуга не забыти! Не забуду руське імня і язык русинськый, На котрум співала мамка, колим быв малинькый. Не забуду співаночкы, до любкы ходити, Бо ніко так, гі русинка, не знає любити. 2.11.2001 г.