СОБОРНІСТЬ ДУШ

Віктор СЕРДУЛЕЦЬ Усі біди українців від браку націоналізму серед широкого їх загалу. Дмитро Донцов Волю до самостійного державницького життя за своїми національними законами, українці засвідчували неодноразово протягом своєї історії... Волю до самостійного державницького життя за своїми національними законами, українці засвідчували неодноразово протягом своєї історії. Зокрема, в двадцятому столітті 22 січня 1918 року Центральна Рада своїм Четвертим Універсалом проголосила Українську Народну Республіку самостійною, незалежною, вільною державою українського народу. А 22 січня 1919 р. відбулося об'єднання УНР і Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР) в одну державу (Акт Злуки українських земель). На жаль, через ігнорування українських національних інтересів тодішніми урядовцями заради примарних інтернаціональних та демо-соціал-ліберальних, українська державність була втоплена у крові. 29 січня 1918 року на її захист уряд УНР спромігся виставити лише один студентський курінь. Українським юнакам не вдалося зупинити московську орду під станцією Крути і вберегти молоду державу від подальшого знищення. Але вдалося, ціною власного життя, захистити українську гідність. З урахуванням помилок минулого, українські організації на Першому Конґресі українських націоналістів, що проходив 28 січня – 3 лютого 1929 року, об’єдналися в єдину потужну силу Організацію Українських Націоналістів (ОУН). І під керівництвом єдиного Проводу повели боротьбу за відновлення власної державності. За Українську Соборну Самостійну Державу (УССД). Державу української нації на українських етнічних територіях зі своїм українським ладом у ній. Наслідком цієї боротьби став можливим вихід України зі складу російської імперії (на той час СРСР) в 1991 році. Але самого відокремлення недостатньо для забезпечення всіх прав і потреб української нації. Бо, тільки національна держава здатна забезпечити українцям умови для повноцінного буття. Безправне і злиденне існування українців на своїй землі, має єдину причину. Це відсутність власної національної держави. Держави, в якій засади і практика зовнішньої та внутрішньої політики підпорядковувалися би інтересам української нації. Державний устрій ґрунтувався на тисячолітній українській традиції державотворення та урядування, відповідав українським звичаям і орієнтувався на українські духовні, етичні та естетичні вартості. Натомість, нинішня держава Україна, котра обмежується лише зовнішніми українськими атрибутами: назвою, славнем, прапором, малим гербом, грошовими знаками, за суттю є антиукраїнським псевдодержавним утворенням. Воно керується чужими українському духові законами і правилами державного порядкування. Адміністративний апарат у ньому підпорядковується не українському народові, а капіталу зосередженому в руках жменьки чужинців. Відтак діє тільки в його інтересах. А тому не забезпечує українцям будь-якої можливості бути господарями своєї долі на власних етнічних просторах. Навпаки гальмує процес українського національного відродження, державного і політичного самоутвердження, сприяє духовному і фізичному нищенню та закабаленню українців. Досвід ОУН є на сьогодні найкращим прикладом того, яким чином можна об’єднати розпорошені українські сили в боротьбі за українську державу. Щоб самостійність із декларативної перетворилася на практичну, щоб соборність стала не тільки територіальною, але й духовною, щоб українці стали повноправними господарями своєї долі і щоб трагедія Крут не повторилася в нашому сьогоденні і майбутті. ЗА УКРАЇНСЬКУ СОБОРНУ САМОСТІЙНУ ДЕРЖАВУ!