«Спроба №5» від опозиції оп’ять

Можливо вже досить поводирям народу в рясах, чи то в костюмах, показувати свою «турботу» про начебто відстоювання демократичних поглядів українського народу І знову починаємо переконуватись в тому, що державно-церковні відносини в Україні стають схожими на якусь «азартну гру», так би мовити: хто кого. А тут ще якесь почуття дежавю - нещодавно ми були свідками підступних планів «Батьківщини», яка, використовуючи авторитет поважних церковних діячів, засвідчила в черговий раз свою «турботу» про Юлію Володимирівну, підсунувши їм листи напередодні візиту делегації Всеукраїнської ради церков і релігійних організацій до Брюсселю та опублікувавши ці «звернення», роз’яснюючи громадськості, що їх нібито підготовлено та підписано вже після проведених переговорів з представниками ЄС. А тепер знову наша «відважна» опозиція в особі фракції «Батьківщина» у Верховній Раді ініціює 23 жовтня якісь підступні переговори з представниками згаданої Всеукраїнської ради церков. Постає ряд питань: що на цей раз? І чому Раду церков у подібних брудних переговорах представляють лише католики, Київський патріархат та протестанти? Знову будуть обговорювати складну економічну та суспільно-політичну ситуацію в країні? Знову підготують безліч нікому не потрібних листів і звернень? Кому потрібна ця «показуха»? Можливо вже досить поводирям народу в рясах, чи то в костюмах, показувати свою «турботу» про начебто відстоювання демократичних поглядів українського народу. Тільки сліпий не побачить взаємної меркантильної користі в цих стосунках. Ви нам підготовлений електорат на президентські перегони, а ми вам земельні ділянки під будівництво культових споруд, церков, монастирів, приходи тощо. Церква й так останнім часом сама себе дискредитує. Вона вирішила позагравати з політиками і водночас забула про своє пряме призначення. Невже вищі церковні люди не розуміють, що політики від опозиції користуються ними, знищуючи їх репутацію. Слава Богу, не всі церкви йдуть на поводу у політиків, розуміючи, що вибори колись закінчаться, а як потім дивитись людям в очі. Споглядаючи зі сторони на всі ці процеси, на думку приходить один крилатий вислів з художнього фільму радянський часів: «Я мзду не беру, за державу обидно».Іван Сидор, Львів, для “ARGUMENTUM.INFO”