Століття байдужих
"Не бійся ворогів-в гіршому випадку вони можуть тебе вбити. Не бійся друзів-в гіршому випадку вони можуть тебе зрадити. Бійся байдужих-вони не вбивають і не зраджують, але з їх мовчазної згоди існує на землі зрада і брехня». Бруно Ясенський
Людина звикає до всього - як до хорошого, так і до поганого. Але приходить час, коли постійне очікування подальшого погіршення стає буденністю, особливо коли змінити щось на краще не виходить з тих чи інших причин. Саме тоді прокидається апатія і накочує байдужість до подій, незалежно від того, де, з ким і що відбувається. Це цілком природна захисна функція будь-якої розсудливої людини.
Українська держава шість з половиною років підносить своїм громадянам різноманітні неприємні сюрпризи. Результатом подібного ставлення стало повсюдне недовіру як до державних структур, так і до всієї вертикалі влади. Недовіра, що переходить в неприйняття.
Байдужість до всього, що відбувається стало візитною карткою переважної кількості жителів України. По-справжньому багатьох хвилює тільки сім'я, здоров'я і достаток. Все інше залишає лише смутний відгомін десь на краю свідомості. Слабкі сплески цікавості викликають хіба що вже дуже резонансні події, але новини йдуть нескінченним потоком, і інтерес до них у суспільства зникає як роса на сонці або ж перебивається ще більш неймовірними подіями.
Настав час, коли байдужість замінило всі інші емоції.
Війна на Донбасі — звикли.
Вся Україна перетворилася на зону бойових дій — ніхто не звертає уваги.
З 1 квітня запустили 2-й етап медреформи, хворі на туберкульоз, і пацієнти з розладами психіки опинилися на вулиці — відзначили і живемо далі, як ні в чому не бувало.
Відкрили ринок землі, підкріпивши це антибанківським законом — поговорили, і махнули рукою.
В онлайн-режимі змогли побачити, хто і чому вчить наших дітей-громадяни посміялися, і на цьому все.
Під час пандемії розкрилося стільки фактів корупції, що хоч святих винось-ну і що тут такого?
Подібних прикладів вагон і маленький візок.
Українці не є акваріумними рибками з короткочасною пам'яттю. Просто, спостерігаючи весь цей бардак і свавілля, населення було змушене абстрагуватися від всього, що відбувається і байдуже спостерігати за подальшим перебігом подій, своєю байдужістю в чомусь навіть виправдовуючи дії нової влади.
Вся країна опинилася у владі стокгольмського синдрому. Як ще можна пояснити той факт, що українці на виборах віддають свої голоси тим, хто ні за яких обставин не займатиме будь-яку конструктивну позицію? Зовсім навпаки-ті, хто отримав вотум довіри через короткий час повертаються спиною до своїх виборців і починають проводити антигуманну, антисоціальну і антидержавну політику як всередині країни, так і за її межами. Повністю відмовившись від міжнародної суб'єктивності держави і поклавши суверенітет до ніг західних колонізаторів, наплювавши на думку самих носіїв суверенітету.
Якщо не брати особливо оскаженілих "провідників національної української ідеї", ми маємо нещастя спостерігати у всіх ешелонах законодавчої та виконавчої влади типових лобістів інтересів як певних бізнес-груп, так і представників західних кураторів. Для всіх цих прислужників питання добробуту і благополуччя громадян не стоїть на порядку денному. Навпаки, жителі України (на відміну від землі та іншої спадщини тоталітарного минулого) є неліквідним активом, від якого непогано було б позбутися. Або, як варіант, перетворити на кріпаків, які працюють на панщині за дещицю малу. Якщо придивитися, то вже яке десятиліття обидва варіанти використовуються в тій чи іншій формі, що ще раз доводять подальша деградація економіки і катастрофічне падіння рівня життя широких верств населення. Під виглядом боротьби за все хороше і проти всього поганого відкрито відбувається зрада державних інтересів.