Свобода «по-свободівськи»
20 апреля 2024 суббота
26.10.2011 (21:00)
Напередодні парламентських виборів знову чуємо гучні заяви про націоналізм та інші «ізми», радикальні і агресивні наміри, поборником і прихильником яких виступає ВО «Свобода» на чолі з Тягнибоком і біснуватою Іриною Фаріон. Націоналізм з обличчям ненависті до неукраїнців активно пропагується «Свободою», вишукує нових прихильників-послідовників, які в пилу політичної боротьби все частіше проявляють своє істинне нутро. Знову рвуться до влади, щоб під прикриттям депутатських мандатів розділяти і володарювати. 
Україна в черговий раз стає ареною для озвучення найрізноманітніших «солодких» обіцянок кандидатів від «Свободи» та їй подібних, а водночас - поширення гасел, які доволі часто містять в собі приховану загрозу національній незалежності та суверенітету держави.
Складається враження, що наші націонал-патріоти, на кшталт «Свободи», останнім часом тільки про те й думають, як щось віддати або щось на щось поміняти. Тому саме зараз Україна як держава у жодному випадку не повинна стати товаром для торгів задля реалізації вузькопартійних інтересів псевдо-патріотів. Пригадується, у недалекому минулому саме завдяки «патріотам» у лапках Україна уже втратила частинку власної землі. «Кращі представники» помаранчевої влади за не зовсім зрозумілим рішенням Гаазького суду уже проґавили Румунії частину континентального шельфу Чорного моря в районі острова Зміїний. Згідно з ним, острів Зміїний було визнано островом з територіальним морем у 12 морських миль, але при цьому він не може вважатися частиною прибережної лінії України у визначенні серединної лінії при делімітації континентального шельфу та виключної економічної зони. По суті, Україна отримала всього лише 12 миль (замість 200).
Обсяг родовища експерти оцінюють в 10 мільйонів тон нафти і 70 мільярдів кубометрів газу, що за світовими мірками не так уже й багато. Цієї нафти вистачило б на 2-3 роки роботи великої видобувної компанії, а газу - на 1,5 роки споживання України.
Одразу після прийняття рішення, румунські інформагентства повідомили, що в результаті розмежування шельфу під контроль Бухаресту перейшло близько 70-90% перспективного родовища «Олімпійське». Обсяг родовища експерти оцінюють в 10 мільйонів тон нафти і 70 мільярдів кубометрів газу. Цієї нафти вистачило б на 2-3 роки роботи великої видобувної компанії, а газу - на 1,5 роки споживання України.
Недолугим намаганням звабити виборця обіцянками стали висловлювання почесного «опозиціонера» Володимира Яворівського під час промовистого передвиборчого інтерв’ю вітчизняному інтернет-виданню «Главред». Геній геополітичної думки і стратегічних помислів надумав зробити такий-собі бартер територіями, а саме запропонувати Молдові віддати Україні Придністров’я, натомість подарувавши південним сусідам землі на Буковині, де нібито проживають молдовани.
Схоже, що пан Яворівський прогуляв усі уроки як історії, так і географії. Інший варіант: Яворівський – злісний антиукраїнський шпигун молдовських спецслужб. Якщо Молдова й мала якесь відношення до Придністровського краю, то тільки за часів Союзу, зараз це невизнана світом Придністровська республіка. Це раз. Інший зріз невігластва опозиціонера полягає у тому, що Буковина, частину якої з благословення пана Яворівського, можна віддати Молдові, так само має відношення до неї, як племена екваторіальної Африки до надбань імперії Олександра Македонського. Спеціально для палкого патріота Яворівського варто нагадати, що Буковина – це територія соборної, читаємо – неподільної, України, де в окремих районах компактно проживають румуни та інші національності, але аж ніяк не молдовани.
Якщо ж все-таки Володимир Яворівський під «частиною Буковини» мав на увазі землі Бессарабії, де дійсно частково проживають молдовани, то варто пригадати, що у 1940 році ці території згідно умов директиви Молотова ввійшли до складу Радянського Союзу. Екскурс в минуле для Яворівського міг би вказати, що Бесарабія входила до складу давніх українських земель ще з часів Галицько-Волинського князівства, які у 12-13 столітті разом із територіями сучасного Поділля, Молдавії і Нижнього Дунаю також знаходилась у залежності від галицьких князів. У тій же Румунії збереглось до наших днів місто Галац (древньоруський Малий Галич, названий на честь столиці українського князівства). Молдова тут явно ні при чому, а самих молдован на Буковині за переписом 2001 року лише 7 відсотків. Повертаючись до подій ІІ світової війни, варто також згадати тих, хто загинув у 1944 році, звільняючи Північну Буковину і Бессарабію від нацистських загарбників. З березня по серпень 1944 року під час запеклих боїв із німецько-румунськими військами в ході Уманьсько-Ботошанської і Ясско-Кишинівської наступальних операцій війська саме 2-го і 3-го Українських фронтів втратили загиблими близько 80 тисяч чоловік, більш аніж 250 тисяч були пораненими. Хто ж тоді дав право «свободівцям» і пану Яворівському вершити «історичну правду», розбазарюючи українські землі, здобуті кров’ю наших дідів і прадідів.
Варто також згадати окремі заклики «Свободи», яка формує свій електоральний рейтинг на радикальних гаслах про від’єднання Галичини, бо начебто тільки там живуть українці, аналогічні заклики про те, щоб віддати Росії Харківську, Донецьку і Луганську області, бо там, відповідно, українців немає. Радикалізм навколо територіальних питань – це далеко не останні надбання «націоналістів». З жахом і сумом водночас виринають з минулого спогади про діяння попередників «Свободи» – «лісових братів» на Волині, які із звірячою жорстокістю розправлялись із неугодними. Кінець 40-х – початок 50-х років на Волині став кривавою сторінкою для тих, хто сподівався на мирне післявоєнне життя. Масові вбивства за участю «борців за волю», тортури і знущання над населенням, яке не поділяло поглядів націоналістів. Вирізані цілі родини, спалені села, катування і ненависть – все це творилось руками тих, кого сьогодні «Свобода» зробила своїми героями. Ці страшні факти вкотре примушують нас задуматись, а чи такі патріоти і їх послідовники мають право на життя поруч з нами?
Перечитуючи новини про сучасні «здобутки» «Свободи» на заході країни, виникає думка, що прикриваючись патріотичними гаслами, саме представники даної політсили, які у трьох західноукраїнських областях перемогли на виборах до органів місцевої влади, роблять усе можливе, щоб створити такий собі анклав недоторканості за псевдонаціональною ознакою і самим розпоряджатися землями на власний розсуд. Яскраві приклади такого блюзнірства псевдо-патріотів бачимо уже сьогодні – здирництво і хабарництво, підтвердженням чого стало затримання на гарячому посадових осіб Івано-Франківської міськради, представників «найпатріотичнішої» в лапках сили – ВО «Свобода» - депутат Івано-Франківської міської ради від фракції «Свобода», підприємець Володимир Колковський, за попередньою змовою з керівником Департаменту архітектури та містобудування Івано-Франківської міськради Олегом Гаркотом за вирішення питання про отримання довідки вимагали і отримали хабар у розмірі 30 тисяч американських доларів. Саме при отриманні хабара «свободівець» Гаркот був затриманий співробітниками прокуратури та СБУ. Сума у 30 тисяч, за інформацією правоохоронців, була уже другим траншем, спочатку ж ласий до наживи «патріот» отримав 10 тисяч доларів, а загальна сума повинна була скласти 100 тисяч. Мабуть саме з метою отримання безкарного права продавати землю і брати за це хабарі йдуть у Верховну Раду «свободівці» на чолі з Тягнибоком. 
Такі собі «удільні князівства» - кому хочу, тому дарую, до кого хочу, до того приєднаюсь. Тільки чомусь забувають за власним невіглаством і популізмом, що країна у нас одна і ділити державу та проживаючих на її теренах громадян навіть за мовною чи національною ознакою – злочин. Таких прикладів не тільки в Україні, але й цілому світі чимало, але згідно міжнародного права сучасні території країн є недоторканими і розгляду про повернення, приєднання, передачу чи інші «братські уступки» не підлягають.
Дивна тенденція – тільки-но розпочинаються вибори, як гриби після дощу, одразу ж проростають нові заклики до відділення, федералізації та іншим благих намірів, які обов’язково перетворять той чи інший регіон на процвітаючий оазис у пустелі. Лунають висловлювання, якими псевдопатріоти прагнуть збільшити власну електоральну підтримку, не зважаючи на загрозу територіальній цілісності нашої держави, протиставляючи Схід і Захід держави, використовуючи патріотичні настрої людей для збільшення власних рейтингів.
Виникає просте запитання, де ж були цього літа горлопани-патріоти, коли уся країна, на Сході й на Заході, під одним жовто-блакитним прапором вболівала за національну збірну на футбольному Євро? Чомусь не пригадую, щоб галичани чули на свою адресу образи від східняків, коли вболівальники зустрічались у Львові чи то Донецьку.
Власне, на щире переконання, Україна залишиться неподільною великою державою в центрі Європейського континенту, а будь-які спроби розділити її чи то за культурною, чи за національною чи за релігійною ознакою будуть суворо присікатися, ініціатори ж таких дій матимуть час і можливість подумати над своїми ідеями під час «депутатської» каденції на нарах.
Україна в черговий раз стає ареною для озвучення найрізноманітніших «солодких» обіцянок кандидатів від «Свободи» та їй подібних, а водночас - поширення гасел, які доволі часто містять в собі приховану загрозу національній незалежності та суверенітету держави.
Складається враження, що наші націонал-патріоти, на кшталт «Свободи», останнім часом тільки про те й думають, як щось віддати або щось на щось поміняти. Тому саме зараз Україна як держава у жодному випадку не повинна стати товаром для торгів задля реалізації вузькопартійних інтересів псевдо-патріотів. Пригадується, у недалекому минулому саме завдяки «патріотам» у лапках Україна уже втратила частинку власної землі. «Кращі представники» помаранчевої влади за не зовсім зрозумілим рішенням Гаазького суду уже проґавили Румунії частину континентального шельфу Чорного моря в районі острова Зміїний. Згідно з ним, острів Зміїний було визнано островом з територіальним морем у 12 морських миль, але при цьому він не може вважатися частиною прибережної лінії України у визначенні серединної лінії при делімітації континентального шельфу та виключної економічної зони. По суті, Україна отримала всього лише 12 миль (замість 200).
Обсяг родовища експерти оцінюють в 10 мільйонів тон нафти і 70 мільярдів кубометрів газу, що за світовими мірками не так уже й багато. Цієї нафти вистачило б на 2-3 роки роботи великої видобувної компанії, а газу - на 1,5 роки споживання України.
Одразу після прийняття рішення, румунські інформагентства повідомили, що в результаті розмежування шельфу під контроль Бухаресту перейшло близько 70-90% перспективного родовища «Олімпійське». Обсяг родовища експерти оцінюють в 10 мільйонів тон нафти і 70 мільярдів кубометрів газу. Цієї нафти вистачило б на 2-3 роки роботи великої видобувної компанії, а газу - на 1,5 роки споживання України.
Недолугим намаганням звабити виборця обіцянками стали висловлювання почесного «опозиціонера» Володимира Яворівського під час промовистого передвиборчого інтерв’ю вітчизняному інтернет-виданню «Главред». Геній геополітичної думки і стратегічних помислів надумав зробити такий-собі бартер територіями, а саме запропонувати Молдові віддати Україні Придністров’я, натомість подарувавши південним сусідам землі на Буковині, де нібито проживають молдовани.
Схоже, що пан Яворівський прогуляв усі уроки як історії, так і географії. Інший варіант: Яворівський – злісний антиукраїнський шпигун молдовських спецслужб. Якщо Молдова й мала якесь відношення до Придністровського краю, то тільки за часів Союзу, зараз це невизнана світом Придністровська республіка. Це раз. Інший зріз невігластва опозиціонера полягає у тому, що Буковина, частину якої з благословення пана Яворівського, можна віддати Молдові, так само має відношення до неї, як племена екваторіальної Африки до надбань імперії Олександра Македонського. Спеціально для палкого патріота Яворівського варто нагадати, що Буковина – це територія соборної, читаємо – неподільної, України, де в окремих районах компактно проживають румуни та інші національності, але аж ніяк не молдовани.
Якщо ж все-таки Володимир Яворівський під «частиною Буковини» мав на увазі землі Бессарабії, де дійсно частково проживають молдовани, то варто пригадати, що у 1940 році ці території згідно умов директиви Молотова ввійшли до складу Радянського Союзу. Екскурс в минуле для Яворівського міг би вказати, що Бесарабія входила до складу давніх українських земель ще з часів Галицько-Волинського князівства, які у 12-13 столітті разом із територіями сучасного Поділля, Молдавії і Нижнього Дунаю також знаходилась у залежності від галицьких князів. У тій же Румунії збереглось до наших днів місто Галац (древньоруський Малий Галич, названий на честь столиці українського князівства). Молдова тут явно ні при чому, а самих молдован на Буковині за переписом 2001 року лише 7 відсотків. Повертаючись до подій ІІ світової війни, варто також згадати тих, хто загинув у 1944 році, звільняючи Північну Буковину і Бессарабію від нацистських загарбників. З березня по серпень 1944 року під час запеклих боїв із німецько-румунськими військами в ході Уманьсько-Ботошанської і Ясско-Кишинівської наступальних операцій війська саме 2-го і 3-го Українських фронтів втратили загиблими близько 80 тисяч чоловік, більш аніж 250 тисяч були пораненими. Хто ж тоді дав право «свободівцям» і пану Яворівському вершити «історичну правду», розбазарюючи українські землі, здобуті кров’ю наших дідів і прадідів.
Варто також згадати окремі заклики «Свободи», яка формує свій електоральний рейтинг на радикальних гаслах про від’єднання Галичини, бо начебто тільки там живуть українці, аналогічні заклики про те, щоб віддати Росії Харківську, Донецьку і Луганську області, бо там, відповідно, українців немає. Радикалізм навколо територіальних питань – це далеко не останні надбання «націоналістів». З жахом і сумом водночас виринають з минулого спогади про діяння попередників «Свободи» – «лісових братів» на Волині, які із звірячою жорстокістю розправлялись із неугодними. Кінець 40-х – початок 50-х років на Волині став кривавою сторінкою для тих, хто сподівався на мирне післявоєнне життя. Масові вбивства за участю «борців за волю», тортури і знущання над населенням, яке не поділяло поглядів націоналістів. Вирізані цілі родини, спалені села, катування і ненависть – все це творилось руками тих, кого сьогодні «Свобода» зробила своїми героями. Ці страшні факти вкотре примушують нас задуматись, а чи такі патріоти і їх послідовники мають право на життя поруч з нами?
Перечитуючи новини про сучасні «здобутки» «Свободи» на заході країни, виникає думка, що прикриваючись патріотичними гаслами, саме представники даної політсили, які у трьох західноукраїнських областях перемогли на виборах до органів місцевої влади, роблять усе можливе, щоб створити такий собі анклав недоторканості за псевдонаціональною ознакою і самим розпоряджатися землями на власний розсуд. Яскраві приклади такого блюзнірства псевдо-патріотів бачимо уже сьогодні – здирництво і хабарництво, підтвердженням чого стало затримання на гарячому посадових осіб Івано-Франківської міськради, представників «найпатріотичнішої» в лапках сили – ВО «Свобода» - депутат Івано-Франківської міської ради від фракції «Свобода», підприємець Володимир Колковський, за попередньою змовою з керівником Департаменту архітектури та містобудування Івано-Франківської міськради Олегом Гаркотом за вирішення питання про отримання довідки вимагали і отримали хабар у розмірі 30 тисяч американських доларів. Саме при отриманні хабара «свободівець» Гаркот був затриманий співробітниками прокуратури та СБУ. Сума у 30 тисяч, за інформацією правоохоронців, була уже другим траншем, спочатку ж ласий до наживи «патріот» отримав 10 тисяч доларів, а загальна сума повинна була скласти 100 тисяч. Мабуть саме з метою отримання безкарного права продавати землю і брати за це хабарі йдуть у Верховну Раду «свободівці» на чолі з Тягнибоком. Такі собі «удільні князівства» - кому хочу, тому дарую, до кого хочу, до того приєднаюсь. Тільки чомусь забувають за власним невіглаством і популізмом, що країна у нас одна і ділити державу та проживаючих на її теренах громадян навіть за мовною чи національною ознакою – злочин. Таких прикладів не тільки в Україні, але й цілому світі чимало, але згідно міжнародного права сучасні території країн є недоторканими і розгляду про повернення, приєднання, передачу чи інші «братські уступки» не підлягають.
Дивна тенденція – тільки-но розпочинаються вибори, як гриби після дощу, одразу ж проростають нові заклики до відділення, федералізації та іншим благих намірів, які обов’язково перетворять той чи інший регіон на процвітаючий оазис у пустелі. Лунають висловлювання, якими псевдопатріоти прагнуть збільшити власну електоральну підтримку, не зважаючи на загрозу територіальній цілісності нашої держави, протиставляючи Схід і Захід держави, використовуючи патріотичні настрої людей для збільшення власних рейтингів.
Виникає просте запитання, де ж були цього літа горлопани-патріоти, коли уся країна, на Сході й на Заході, під одним жовто-блакитним прапором вболівала за національну збірну на футбольному Євро? Чомусь не пригадую, щоб галичани чули на свою адресу образи від східняків, коли вболівальники зустрічались у Львові чи то Донецьку.
Власне, на щире переконання, Україна залишиться неподільною великою державою в центрі Європейського континенту, а будь-які спроби розділити її чи то за культурною, чи за національною чи за релігійною ознакою будуть суворо присікатися, ініціатори ж таких дій матимуть час і можливість подумати над своїми ідеями під час «депутатської» каденції на нарах.