ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

"Ustashі – Xорватія або смерть!"

    01 октября 2020 четверг
    Аватар пользователя Бандерівець

    В VІ ст. від Р.Х. чисельне слов'янське плем'я хорватів, що мешкало у підгір'ї Українських Карпат, розділилось на дві частини. Частина, що залишилась на старому місці, відома під назвою „білі хорвати", була одним із тих слов'янських племен, навколо яких сформувалася Українська Нація. Інша частина оселилась біля підніжжя Балканських гір і стала основою Хорватської Нації. З цього часу хорвати виводять свою історію. У 925р. було створено Королівство Хорватія, що проіснувало до XIII ст., коли Хорватія була завойована Угорщиною, хоч і зберегла певні автономні права.

    Після розпаду Австро-Угорщини на її колишній території, що була заселена південними слов'янами, було проголошено Державу словенців, хорватів і сербів. Але Італія мала претензії на частину Словенії, що була обіцяна їй Антантою. З іншого боку, Сербія претендувала на об'єднання південних слов'ян під керівництвом сербської династії Карагеоргієвичів. Не маючи власних збройних сил, Держава словенців, хорватів і сербів піддавалась на шантаж Сербії і пішла з нею на угоду. 1 грудня 1918р. була підписана угода про створення Королівства сербів, хорватів і словенців (Королівства СХС) на чолі з сербським королем. На усі високі пости було назначено лише сербів. Проводилась великосербська політика. Парламентську боротьбу за хорватську автономію вела Хорватська республіканська селянська партія (ХРСП) з лідером С.Радичем. Та 20 червня 1928 року в скупщині (парламенті) С.Радич був поранений, а двоє його помічників вбито. 6 січня 1929р. король Олександр ліквідував парламент і без того примарну автономію, змінив назву Королівство СХС на Королівство Югославія.

    За таких умов зародився масовий хорватський націоналістичний рух „усташі" (Ustashi), що в перекладі означає „повстанці" або „ті, що піднялись". Як і ОУН в Україні, „усташі" вдались до терористичних актів проти сербської окупаційної влади. Сербський терор змусив керівництво „усташів" від'їхати з Хорватії до сусідніх держав: насамперед Італії, Угорщини та Німеччини. Там же опинилась велика кількість членства. Усташі мали зв'язки з багатьма націоналістичними організаціями, що діяли в Європі, і серед них з Організацією Українських Націоналістів. Найвідомішою терористичною акцією „усташів" було вбивство сербського короля Олександра у Марселі в жовтні 1934 року. Акцією безпосередньо керував провідник хорватських націоналістів - „усташів" Анте Павелич. Наприкінці 1940 - початку 1941 років в еміграції були сформовані перші частини хорватської армії, нога яких ступила разом з німецькими, італійськими та угорськими військами па землю Хорватії 6 квітня 1941 року. 10 квітня був визволений Загреб і проголошена Незалежна Хорватська Держава. Вперше з часів втрати незалежності Королівством Хорватія хорватський народ отримав право на державну незалежність. Головою держави став вождь хорватських націоналістів Анте Павелич.

    Але перед молодою державою стала загроза - червоні сербські партизани - т.зв. «Народно-визвольна армія Югославії" (НВАЮ) на чолі з етнічним хорватом - сербським запроданцем Й.Броз Тіто загрожувала знов затягнути націю в червоне ярмо. „Усташі" вдались до рішучих заходів для врятування свободи й незалежності своєї Батьківщини, та вже в першій половині 1945р. НВАЮ разом з совєтською армією остаточно окупувала Хорватію. Кілька тисяч усташів намагалися здатись англійським військам, але Великобританія здала їх москалям і сербам, і всі вони (частина - після тортур) були розстріляні. Ще близько тисячі віддало перевагу застрелитись, аніж попасти в полон ворогу. І все ж багато „усташів" зуміли проникнути до Австрії та Італії, звідки за допомогою духовенства їх переправили до Аргентини, де вони заснували велику кількість хорватських колоній.

    На еміграції „усташі" за короткий час створили певну кількість бойових груп, з котрих у 1936р. Павелич сформував „Рух за визволення Хорватії" (ХОП) зі штаб-квартирою в Буенос-Айресі. Згодом ХОП вступає до ВАКЛ (Всесвітня Антикомуністична Ліга), де разом з іншими поневоленими народами бореться з більшовизмом. Анте Павелич помер у 1959 році. Після смерті А.Павелича організацію очолив Стефан Хефер. Хефер бачив і усвідомлював зраду т.зв. „західною демократією" поневолених большевизмом народів: „Великі західні держави віддали перевагу боротьбі з ідеями націоналізму через свої егоїстичні інтереси, прирівнявши хорватський революційний рух усташів до нацизму".

    Крім того, діяло більш радикальне угрупування: „Революційне братство хорватів", що знаходилось в Австрії і організувало кілька диверсій на окупованих сербами теренах Хорватії.

    В самій Хорватії, що тоді входила до складу Югославії, велась інтернаціональна пропаганда, направлена на денаціоналізацію хорватів, перетворення їх на безликих югославів. Багато хорватів піддались на цю пропаганду, але наприкінці 80-х стався прорив - народилась молодь, яку знов почали захоплювати гасла „усташів". На стінах будинків з'явились написи: „Бог і Хорватія!", „Хорватія або смерть!", „Ми не „югослави", ми хорвати!", „Усташі - знов у бою!" З'явились молодіжні клуби, військово-спортивні організації, які не приховували своїх симпатій до „усташів". 22 квітня 1990р. на виборах переміг Хорватський демократичний союз (щось на зразок РУХу). Його лідер Франьйо Туджман став Президентом країни. Його підтримала також націоналістична молодь. Почались напади молодих праворадикалів на частини Югославської армії. 25 червня 1991р. Хорватія проголосила незалежність. Югославська армія почала бойові дії. „Нові усташі" (як почали звати молодіжні націоналістичні гуртки) дієво відгукнулись на заклик уряду захистити свою незалежність, 3 „новими усташами" пов'язане формування частин хорватської армії. Саме їх рекомендовано на командирів. Мало не в кожній військовій частині можна було зустріти молодих людей в чорній формі - традиційній формі „усташтів". Хорватські війська йшли у бій під спів маршів часів своїх попередників. Лідер хорватських націоналістів Доброслав Парага зорганізував кілька десятків тисяч бійців, що вели бойові дії на окупованій ворогами території.

    Але після союзу з мусульманами в Боснії та Герцеговині ставлення офіційної влади до націоналістів погіршилось: нові усташі не приховували свого ворожого ставлення до мусульман. Боснія і Герцеговина - історична частина Королівства Хорватія і Незалежної Хорватської Держави (мусульмани як нація вперше визначаються вже при комуністичній Югославії). „В результаті цього союзу Хорватія не отримала ні метра своєї історичної території", - кажуть вони.

    В одній комуно-совєцькій газеті „усташів" і бандерівців визначали як „руки-близнюки", і таке визначення мабуть має рацію, оскільки ці руки стали на захист свободи своєї Батьківщини тоді, коли інші „партії" по-страусячому ховали голови у пісок.

    Антон Порубіжний
    http://old.banderivets.org.ua/index.php?page=pages/zmist5/zmist511

    Рейтинг: