В Україні немає повстанців, проте є провокатори, що грають на руку неприятелю
18 апреля 2024 четверг
17.12.2015 (16:47)
Вночі з 9-го на 10 грудня 2015 року спецслужби під час затримання вбили, за їх думкою “російського диверсанта” та “агента ФСБ” Олега Мужчиля, громадського активіста відомого також під іменем Сергій Аміров та псевдонімом “Лісник”. Аби не плутанина, яка спричинилася через те, що "Лісників" виявилося над-то багато, журналістам не одразу вдалося з'ясувати кого, власне, вбили та обставини події, повідомляє автор видання "СПАЛАХ" Толя Свінцицька (http://spal.ax.lt/).
Враховуючи той факт, що після Майдану, трапляється вже не перше вбивство під час затримання правоохоронними органами потенційно небезпечних, у т.ч. і для влади, громадян "з активною громадською позицією", слід враховувати ту обставину, що саме після Революції Гідності, власне, гідність українця символізується із нелегальною вогнепальною зброєю і вибухівкою. Цілком ймовірно, що людських втрат можна було б уникнути, якби ніхто нікуди не квапився, однак, чи можемо ми на свій розсуд когось звинувачувати у злочинній недбалості не знаючи й половини з того, що і як відбувалося у ту трагічну ніч?
Натомість, пропоную цілком слушно зосередитися на тому, кого було вбито після спротиву правоохоронцям і чи насправді то була героїчна особистість, як її вимальовують деякі блогери й прихильники "Правого сектору". Проте, спочатку варто було б ознайомитися із однією з останніх статей, яку "Сергій Аміров" виклав у своєму блозі.
Отже, власне, стаття:
"ПОРАДИ РЕВОЛЮЦІОНЕРУ-ПОВСТАНЦЮ
У зв'язку з поступовим розгортанням в Україні революційно-повстанської боротьби проти кримінально-олігархічного режиму, вирішив дати декілька порад тим, хто вирішив стати на шлях боротьби за власну свободу і звільнення українського народу від влади олігархічної наволочі. Виконання пунктів цих порад дозволить попередити грубі помилки в організації та діяльності повстанських груп і збереже не одне життя, що перевірено на практиці багатьма повстанцями по всьому світу:
1. Перестаньте дивитися на забаганки та настрої натовпу: більшість завжди є контрреволюційною, рабською та тупою. Ви повинні завжди тримати собі на думці, що воюєте не задля того, щоб задовольнити тваринні забаганки юрби, а щоб самому бути не твариною, а вільною людиною.
2. Пам'ятайте про мету вашої боротьби, але живіть сьогоденням: ви будете вільними не десь там у далекому майбутньому, якщо переможете і доживете до того часу, а є вільними ТУТ і ЗАРАЗ саме тому, що над вами більш не мають влади закони встановлені олігархатом для юрби рабів. Тобто, жити треба не ціллю, а процесом, насолоджуючись свободою боротьби, а ціль – лише тримати в голові для направлення процесу таким чином, щоб наближати її. Це дуже важливе психологічне питання, що не дасть вам психологічно виснажитися і розчаруватися у боротьбі, якщо вона триває тривалий час.Наша мета – ВЗЯТИ ВЛАДУ В УКРАЇНІ В СВОЇ РУКИ, але вирвати її з рук олігархату можуть лише ті, хто звільнив свій дух в боротьбі ВЖЕ ЗАРАЗ.
3. Не чекайте різних "лідерів", "вождів" та "провідників", що поведуть вас до перемоги. Таке очікування – то той самий рабський комплекс очікування "месії" чи "доброго царя", на якому й тримаються всі тиранії та диктатури у світі на протязі сторіч. Перестаньте скиглити "що я можу зробити один!" – тільки ви один і тільки особисто можете бути вільним, бо воля не дається зверху, а здобувається в боротьбі кожною людиною самостійно. Звичайно, зібрані в єдиний кулак вільні особистості можуть зробити набагато більше, ніж одинак. Але для цього той кулак повинен складатися зі сталі, а не з лайна.
4. Не чекайте слушних нагод та часів – самі творіть ті нагоди. Якщо в вашому місті чи селищі немає ніякої повстанської активності – робіть її самі тими силами і засобами, які вам під силу. Пам'ятайте, що Зека скинули не кулеметами та гарматами, а камінням та "коктейлями", отже – не треба недооцінювати їх ефективності в революційній боротьбі.
5. Дійте, наскільки це можливо, автономно: у підпільно-повстанської боротьбі, аж поки вона не перейде у масове повстання, практично немає таких завдань, де б вам була потреба поєднувати зусилля декількох груп. А ось провали через зраду та агентів ворога з-за цього непотрібного для праці об'єднання – то найпоширеніша причина знищення повстанських груп.
6. Постійно підвищуйте власний рівень повстанських знань і навичок і рівень конспіративного захисту вашої групи. Не розслабляйтесь від того, що перші ваші повстанські акції пройшли нормально. Бо чим активніше ви будете діяти – тим активніше ворог буде пробувати вас вирахувати та знищити.
7. Забудьте на весь час боротьби про слова "закон", "правосуддя", "права людини" і т.п. – зрозумійте, що до тих пір, поки ви не знищили антинародний кримінально-олігархічний режим, - ці слова використовуються ним лише для маніпулювання натовпом і не існують в реалі. А щодо вас режим буде вживати всі засоби вашого знищення, навіть не оглядаючись на всі ці "закони" та "права". Те саме відноситься і до "світової спільноти": вона буде допомагати БУДЬ-ЯКОМУ правлячому режиму, поки їй це вигідно і не зачіпає її інтересів. Тому забудьте про заклики до різних "міжнародних амністій" та "ОБСЄ", хіба що використовуйте їх для протирежимної пропаганди.
8. Завжди пам’ятайте, підбираючи людей, що не можна переносити якості людини в одній сфері діяльності на інші сфери. Практично це означає, що не можна вважати людину добрим вояком та підпільником лише тому, що вона має гарну зовнішність, вміє говорити правильні слова та добре співати патріотичних пісень. Якості людини можуть бути визначені лише у тій самій діяльності, до якої ви її залучаєте. Тому розробить для новаків тестові завдання, що повинні перевіряти і готувати їх саме до бойових повстанських акцій.
9. У повстанської боротьбі проти правлячого режиму перемагає той, хто переміг у пропагандивній війні. Тому розглядайте кожну вашу акцію, хай і незначну, саме з точки зору пропаганди. Анонімні акції повинні бути лише в тому разі, якщо просто не можна інакше. В усіх інших випадках – максимально освітлюйте ваші акції і пояснюйте їх значення. Якнайбільш використовуйте для поширення вашої пропаганди Інтернет з його соціальними мережами та блогами, накривайте ваші міста протирежимними графіті та трафаретами, розклеюйте листівки та стікери. Все це коштує копійки, добре конспірується, а ефект має не аби який.
10. І головне: ваше завдання - не сподобатися юрбі, А ПІДНЯТИ НА БОРОТЬБУ ТИХ, ХТО ДО НЕЇ ЗДАТЕН. Тому й всю свою пропаганду націлюйте саме на них, а не на рабське бидло, котре піде туди, куди його поведуть."
Цілком логічний текст, скажете ви, особливо для людини, яка розповідала про себе героїчні історії про диверсійну роботу у глибокому "ворожому тилу". От, наприклад, справжні українські партизани, які дійсно "ходять" по окупованих найманцями та сепаратистами землях, чомусь не такі красномовні, не так гучно святкують і пишаються перед телекамерами своїми успіхами, адже, це - надзвичайно важка і не зовсім-то й вдячна справа,- тихо вбивати ворога, коли він на це не чекає. Ці спецпризначенці практично не беруть полонених, а сурово виконують свій військовий та громадянський обов'язок - будьщо звільнити свою рідну землю від ворога. Їм немає часу постити до блогів розгорнуті пасквілі про антинародні режими, олігархів-гнобителів та політично вмотивовані повстання. А в "Сергія Амірова" на це час був, і нетхнення не зникало. А це - зайве свідчення того, що він - зовсім не той героїчний "Лісник", який із прогресуючою сердцевою недостатністю із групами однодумців "гасає" пішки між Ростовом, Донецьком, Луганськом й Горлівкою, опрацьовуючи ворожу військову інфраструктуру "на смітник", а обслуговуючий персонал - на "польовий крематорій".
От і виходить, що в Україні немає повстанців, а є лише добре замасковані патріотичною атрибутикою "Правого сектору" та ДУКу, невдоволені у власних хворобливих амбіціях провокатори, які підіграють ворогові. Кому в Україні потрібні такі повстанці-революціонери? Замисліться й поміркуйте, насамперед, а кому це вигідно? Чи настільки правдиві ці пасіонарні настрої й показова жертовність, що в них можна повірити, не озираючись на те, що такі люди банально прагнуть влади, аби уникнути відповідальності за побори місцевих мешканців на блок-постах, необгрунтовану жорстокість проти літніх людей, жінок та дітей? Що? Переможців не судять?
Вночі з 9-го на 10 грудня 2015 року спецслужби під час затримання вбили, за їх думкою “російського диверсанта” та “агента ФСБ” Олега Мужчиля, громадського активіста відомого також під іменем Сергій Аміров та псевдонімом “Лісник”. Аби не плутанина, яка спричинилася через те, що "Лісників" виявилося над-то багато, журналістам не одразу вдалося з'ясувати кого, власне, вбили та обставини події, повідомляє автор видання "СПАЛАХ" Толя Свінцицька (http://spal.ax.lt/).
Враховуючи той факт, що після Майдану, трапляється вже не перше вбивство під час затримання правоохоронними органами потенційно небезпечних, у т.ч. і для влади, громадян "з активною громадською позицією", слід враховувати ту обставину, що саме після Революції Гідності, власне, гідність українця символізується із нелегальною вогнепальною зброєю і вибухівкою. Цілком ймовірно, що людських втрат можна було б уникнути, якби ніхто нікуди не квапився, однак, чи можемо ми на свій розсуд когось звинувачувати у злочинній недбалості не знаючи й половини з того, що і як відбувалося у ту трагічну ніч?
Натомість, пропоную цілком слушно зосередитися на тому, кого було вбито після спротиву правоохоронцям і чи насправді то була героїчна особистість, як її вимальовують деякі блогери й прихильники "Правого сектору". Проте, спочатку варто було б ознайомитися із однією з останніх статей, яку "Сергій Аміров" виклав у своєму блозі.
Отже, власне, стаття:
"ПОРАДИ РЕВОЛЮЦІОНЕРУ-ПОВСТАНЦЮ
У зв'язку з поступовим розгортанням в Україні революційно-повстанської боротьби проти кримінально-олігархічного режиму, вирішив дати декілька порад тим, хто вирішив стати на шлях боротьби за власну свободу і звільнення українського народу від влади олігархічної наволочі. Виконання пунктів цих порад дозволить попередити грубі помилки в організації та діяльності повстанських груп і збереже не одне життя, що перевірено на практиці багатьма повстанцями по всьому світу:
1. Перестаньте дивитися на забаганки та настрої натовпу: більшість завжди є контрреволюційною, рабською та тупою. Ви повинні завжди тримати собі на думці, що воюєте не задля того, щоб задовольнити тваринні забаганки юрби, а щоб самому бути не твариною, а вільною людиною.
2. Пам'ятайте про мету вашої боротьби, але живіть сьогоденням: ви будете вільними не десь там у далекому майбутньому, якщо переможете і доживете до того часу, а є вільними ТУТ і ЗАРАЗ саме тому, що над вами більш не мають влади закони встановлені олігархатом для юрби рабів. Тобто, жити треба не ціллю, а процесом, насолоджуючись свободою боротьби, а ціль – лише тримати в голові для направлення процесу таким чином, щоб наближати її. Це дуже важливе психологічне питання, що не дасть вам психологічно виснажитися і розчаруватися у боротьбі, якщо вона триває тривалий час.Наша мета – ВЗЯТИ ВЛАДУ В УКРАЇНІ В СВОЇ РУКИ, але вирвати її з рук олігархату можуть лише ті, хто звільнив свій дух в боротьбі ВЖЕ ЗАРАЗ.
3. Не чекайте різних "лідерів", "вождів" та "провідників", що поведуть вас до перемоги. Таке очікування – то той самий рабський комплекс очікування "месії" чи "доброго царя", на якому й тримаються всі тиранії та диктатури у світі на протязі сторіч. Перестаньте скиглити "що я можу зробити один!" – тільки ви один і тільки особисто можете бути вільним, бо воля не дається зверху, а здобувається в боротьбі кожною людиною самостійно. Звичайно, зібрані в єдиний кулак вільні особистості можуть зробити набагато більше, ніж одинак. Але для цього той кулак повинен складатися зі сталі, а не з лайна.
4. Не чекайте слушних нагод та часів – самі творіть ті нагоди. Якщо в вашому місті чи селищі немає ніякої повстанської активності – робіть її самі тими силами і засобами, які вам під силу. Пам'ятайте, що Зека скинули не кулеметами та гарматами, а камінням та "коктейлями", отже – не треба недооцінювати їх ефективності в революційній боротьбі.
5. Дійте, наскільки це можливо, автономно: у підпільно-повстанської боротьбі, аж поки вона не перейде у масове повстання, практично немає таких завдань, де б вам була потреба поєднувати зусилля декількох груп. А ось провали через зраду та агентів ворога з-за цього непотрібного для праці об'єднання – то найпоширеніша причина знищення повстанських груп.
6. Постійно підвищуйте власний рівень повстанських знань і навичок і рівень конспіративного захисту вашої групи. Не розслабляйтесь від того, що перші ваші повстанські акції пройшли нормально. Бо чим активніше ви будете діяти – тим активніше ворог буде пробувати вас вирахувати та знищити.
7. Забудьте на весь час боротьби про слова "закон", "правосуддя", "права людини" і т.п. – зрозумійте, що до тих пір, поки ви не знищили антинародний кримінально-олігархічний режим, - ці слова використовуються ним лише для маніпулювання натовпом і не існують в реалі. А щодо вас режим буде вживати всі засоби вашого знищення, навіть не оглядаючись на всі ці "закони" та "права". Те саме відноситься і до "світової спільноти": вона буде допомагати БУДЬ-ЯКОМУ правлячому режиму, поки їй це вигідно і не зачіпає її інтересів. Тому забудьте про заклики до різних "міжнародних амністій" та "ОБСЄ", хіба що використовуйте їх для протирежимної пропаганди.
8. Завжди пам’ятайте, підбираючи людей, що не можна переносити якості людини в одній сфері діяльності на інші сфери. Практично це означає, що не можна вважати людину добрим вояком та підпільником лише тому, що вона має гарну зовнішність, вміє говорити правильні слова та добре співати патріотичних пісень. Якості людини можуть бути визначені лише у тій самій діяльності, до якої ви її залучаєте. Тому розробить для новаків тестові завдання, що повинні перевіряти і готувати їх саме до бойових повстанських акцій.
9. У повстанської боротьбі проти правлячого режиму перемагає той, хто переміг у пропагандивній війні. Тому розглядайте кожну вашу акцію, хай і незначну, саме з точки зору пропаганди. Анонімні акції повинні бути лише в тому разі, якщо просто не можна інакше. В усіх інших випадках – максимально освітлюйте ваші акції і пояснюйте їх значення. Якнайбільш використовуйте для поширення вашої пропаганди Інтернет з його соціальними мережами та блогами, накривайте ваші міста протирежимними графіті та трафаретами, розклеюйте листівки та стікери. Все це коштує копійки, добре конспірується, а ефект має не аби який.
10. І головне: ваше завдання - не сподобатися юрбі, А ПІДНЯТИ НА БОРОТЬБУ ТИХ, ХТО ДО НЕЇ ЗДАТЕН. Тому й всю свою пропаганду націлюйте саме на них, а не на рабське бидло, котре піде туди, куди його поведуть."
Цілком логічний текст, скажете ви, особливо для людини, яка розповідала про себе героїчні історії про диверсійну роботу у глибокому "ворожому тилу". От, наприклад, справжні українські партизани, які дійсно "ходять" по окупованих найманцями та сепаратистами землях, чомусь не такі красномовні, не так гучно святкують і пишаються перед телекамерами своїми успіхами, адже, це - надзвичайно важка і не зовсім-то й вдячна справа,- тихо вбивати ворога, коли він на це не чекає. Ці спецпризначенці практично не беруть полонених, а сурово виконують свій військовий та громадянський обов'язок - будьщо звільнити свою рідну землю від ворога. Їм немає часу постити до блогів розгорнуті пасквілі про антинародні режими, олігархів-гнобителів та політично вмотивовані повстання. А в "Сергія Амірова" на це час був, і нетхнення не зникало. А це - зайве свідчення того, що він - зовсім не той героїчний "Лісник", який із прогресуючою сердцевою недостатністю із групами однодумців "гасає" пішки між Ростовом, Донецьком, Луганськом й Горлівкою, опрацьовуючи ворожу військову інфраструктуру "на смітник", а обслуговуючий персонал - на "польовий крематорій".
От і виходить, що в Україні немає повстанців, а є лише добре замасковані патріотичною атрибутикою "Правого сектору" та ДУКу, невдоволені у власних хворобливих амбіціях провокатори, які підіграють ворогові. Кому в Україні потрібні такі повстанці-революціонери? Замисліться й поміркуйте, насамперед, а кому це вигідно? Чи настільки правдиві ці пасіонарні настрої й показова жертовність, що в них можна повірити, не озираючись на те, що такі люди банально прагнуть влади, аби уникнути відповідальності за побори місцевих мешканців на блок-постах, необгрунтовану жорстокість проти літніх людей, жінок та дітей? Що? Переможців не судять?