ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Велика Копаня: відома і невідома

    14 ноября 2018 среда
    Аватар пользователя Мурник

    Здається, нема жодного села на Закарпатті, яке б користувалося такою увагою колег-журналістів. «У мене вже отака підшивка з обласних центральних і закордонних газет, — показує сільський голова Василь Пилип. — Розписали Велику Копаню на весь світ. Та й досі кореспонденти навідуються тричі рази на тиждень».

    Бували тут телевізійники столичних каналів, тележурналісти Південної Кореї, Праги... Сам Василь Пилип брав участь як член журі в програмі "Битва екстрасенсів". А у ці дні працівники одного з телеканалів тримають постійний зв'язок з сільським головою, бажаючи підібрати сім'ю з близнятами для проекту "Міняю жінку".

    Здається, сама природа підсовує нові сюжети про село, увіковічене у Книзі Гіннесса завдяки чарівній воді та рекордній кількості двійнят. Ось і цієї весни, коли День Перемоги відзначався з особливим масштабом, саме 9 травня лелеки оселилися на вершечку меморіалу воїнам. Звісно, така деталь миттю облетіла Інтернет-мережу та друковані ЗМІ.

    Парадоксально, але, попри величезну кількість публікацій і телесюжетів, справжнє сільське життя Великої Копані залишається поза кадром. Таке враження, що тут тільки те й роблять, що п'ють цілющу воду і народжують двійнят. Але, мабуть, люди ще чимось і харчуються? А для цього потрібно заробити гроші, виростити картоплю чи кукурудзу (якщо є своя земля), а народивши дітей, купити для них білизну, колиску, через деякий час віддати в дитячий садок (якщо дуже пощастить), а згодом зібрати у перший клас. І тут виявляється, що клопотів у Великій Копані не менше, ніж в інших селах.

    Коли мало землі, рятує заробітчанство

    То з чого живуть люди Великої Копані?

    — А далеко не треба йти, — пропонує Василь Пилип. — Зайдемо до сестри. Її чоловік якраз повернувся із заробітків. Тож що будемо знати, як живуть у Великій Копані.

    Сім'я Боднарів мешкає при центральній дорозі. Будинок затиснутий поміж автотрасою і стрімким пагорбом буквально відразу позаду оселі. Можна сказати, що сім'я газдує по-міському — біля будинку немає жодного клаптика землі, де б можна розкопати хоч грядку під петрушку. Тільки подвір'я та прибудови для птиці й свиней. Птиця і кози призвичаїлися гуляти на крутому схилі. І як вони там не ковзають у дощову погоду?!

    — Мусимо все купувати в магазині — від хліба до огірків-помідорів, — не стільки скаржиться, скільки просто констатує сестра. — Є свині, які тримаємо лише для себе, є кури, свіжі яйця. Потрібне, отож, зерно, щоб відгодовувати худобу й птицю.

    — Сестра – досвідчений бухгалтер – за професійною звичкою підрахувала, що тільки за півтора місяця на зерно свиням було витрачено 900 гривень. І це ще за старими цінами, до подорожчання. Якщо порахувати витрати на продукти, ліки, то на все це йде 2 з половиною тисячі гривень. Попри те, що будинок невеликий, газу, електроенергії використовується багато. Минулого року якраз вклалися у 5 тисяч 999 кубів. А зекономити не дуже вдається. Один із синів — Степан — інвалід першої групи з дитинства. За ним потрібен постійний догляд. Виходить так, що одні робочі руки в сім'ї практично зайняті з хворим. Усе навантаження — на главі родини Володимирові, який їздить то в Угорщину, то в Чехію, то в Москву, то в Київ у пошуках заробітків. Залежно від удачі додому за рік вдається принести від 30 до 50 тисяч гривень. Якщо їх розділити на 12 місяців, то на сім'ю виходить — порахуйте самі — не так і багато. До цього ще хіба додати 12 гривень 65 копійок допомоги по догляду за інвалідом, ну і сама пенсія по інвалідності — 900 гривень. Загалом, якщо збити дебет-кредит, то досягається якраз "нульовий" баланс.

    Більшість чоловічого населення Великої Копані — на заробітках. За роки заробітчанства кожен протоптав собі перевірену стежку за кордон, щоб принести в сім'ю гроші. Скажімо, є бригада, яка постійно їздить у Австрію на збирання яфин. Є бригади будівельників, які мають роботу завдяки футболістам – вихідцям із Великої Копані. Річ у тім, що тут завжди була сильна спортивна база і тому хлопці, які пройшли місцеву футбольну школу, з успіхом грають у Німеччині, Угорщині, Києві... Саме київські земляки-спортсмени допомагають великокопанцям знайти добрі замовлення на будівництво.

    Копанський бізнес

    Взагалі у Великій Копані не звикли скаржитися й просити соціальну допомогу, навіть якщо їм вона справді потрібна. Люди навчилися виживати, заробляти на себе з дитинства. Скажімо, багатодітна сім'я залишилася без матері, і тепер за молодшими сестрами й братами доглядає старша дочка, яка ходить у одинадцятий клас. В іншій сім'ї діти, на жаль, теж занадто самостійні. Життя примусило. Батько й мати випивають, а вони з ранньої весни до пізньої осені заробляють тим, що продають на трасі спочатку ранні лісові квіти, потім ягоди й гриби. З цього живуть та ще й утримують батьків-п'яниць.

    У селі досить багато підприємців, у тому числі й роми. Цигани у Великій Копані мають свій бізнес – одні продають користований одяг у селах, на базарах Виноградова, інші виготовляють із цукру штучний мед і пропонують його по хатах. (З цим продуктом їх часто можна зустріти у Києві). Є серед ромів й власники своїх магазинів – продають пластикові вікна й двері ( цей вид бізнесу взагалі став "спеціалізацією" ромів у Виноградівському та Іршавському районах). Тобто копанські роми не тільки сподіваються на "дитячі" гроші від держави.

    Основний заробіток тих людей, хто не виїхав у далекі краї наймитувати, – підприємництво. Є власники "бусиків", які забезпечують пасажирські перевезення для тих, хто їде в Копаню чи Хуст.

    Повторюся. У Великій Копані мало землі. Дуже мало. Те, що земельні питання порівняно з іншими селами тут не настільки гострі, місцевий біров пояснює наявністю кваліфікованого землевпорядника. Його завдання — вирішувати спори і зробити це так, щоб з його рішенням погодилися обидві сторони. Поки що вдається...

    Мало землі – мало простору для фермерства. Тому основний вид аграрного підприємництва у В. Копані — тваринництво, а особливо птахівництво. З невеликого господарства починав свою птахоферму Василь Кадар. Зараз він має птахоферму, де вирощуються якісні елітні курчата. Переважно продає їх тут же в селі. Причому попит такий, що покупці записуються у чергу. Ферма Кадара дає заробітки й іншим підприємцям, які вирощують і продають дорослішу птицю з придбаних курчат. Скажімо, Юрій Дорогі розвозить по всіх регіонах курей, качок та інших домашніх пернатих. Заробітки є, проте й робота важка – спати доводиться по кілька годин на добу, встигати й доглядати за птицею, і постійно шукати покупців.

    Коли мало землі, залишається займатися фермерством на водоймах, які стали базою для рибного господарства Миколи Сакалоша та Івана Цогли. Вода у копанських озерах постійно поповнюється із підземних джерел, тому риба зазвичай не має "болотного" запаху. Упродовж кількох років фермери намагаються відновити вирощування тих її видів, які можуть жити в подібних умовах. З часом планують облаштувати місцину для риболовлі та для надання послуг туристам. Втім, рибне господарство, як би не намагалися його упорядкувати, поки не приносить прибутків. Доводиться виживати з овочів та фруктів, які вирощують на фермерських наділах, і з цих же доходів утримувати збиткові рибники.

    Загалом у Великій Копані нараховується понад півсотні підприємців. Щороку від їх діяльності сільський бюджет одержує 40 тисяч гривень. Але соціальна роль місцевого бізнесу полягає не лише в цьому.

    Василь Пилип

    — У нас дуже хороші стосунки з підприємцями, — говорить Василь Пилип, — вони ніколи не відмовляють, коли треба щось зробити для села: допомогти у добудові дитсадка чи ремонті сільської ради. (До речі, ремонт останньої — особлива гордість сільського голови. Бо багато хто вважав, що цей будинок уже реставрації не підлягає).

    Знову ж таки з допомогою підприємців сільський голова задумав поставити біля сільради пам'ятник лелекам — лелече гніздо і в ньому виготовлений місцевими умільцями птах.

    Чи матимуть копанські близнята дитячий садок?

    Як би не складалися обставини — люди вміють виживати і зберігати фантастичний оптимізм. Головний доказ у Великій Копані — природний приріст населення. За минулий рік у селі народилося 42 немовлят, удвічі більше, ніж померло односельців. До речі, двійнята продовжують народжуватися й далі. У новому навчальному році їх у школі буде рівно 30, тобто назбиралося б на цілий клас. Правда, перш ніж увійти в школу, копанським дітям годилося б походити до дитячого садка, поки батьки працюють хто на заробітках, хто на швейних фабриках міста і самої Великої Копані. Але повноцінного дитячого садка у селі немає. І це притому, що односельці зробили дуже багато для того, аби такий заклад з'явився чимскоріше. Сільський голова свого часу скликав збори села і запропонував колишню будівлю колгоспу передати на баланс сільської ради. Нинішні її власники (тобто власники майнових паїв) виявилися одностайними – віддали своє майно для громадських потреб. Було завезено деякі будівельні матеріали, поставлено пластикові вікна, повністю підготовлено приміщення для підведення комунікації, навіть для дитячого басейну знайшли місце. Кількаповерхова споруда, яка тягне за ціною на 5 мільйонів гривень, обійшлася загалом у кілька сотень тисяч. Свого часу ще сто тисяч Копаня одержала з обласного бюджету (підтримав депутат обласної ради Іван Балога), та на тому допомога "зверху" закінчилася. Нині не вистачає 350 тисяч гривень, щоб копанські дошкільнята мали своє житло, а батьки могли заробляти гроші на їхнє утримання. Але, на жаль, поки що бюджетні кошти оминають Велику Копаню та її дитячий садок...

    Василь Горват

    Рейтинг: 
    Загрузка...