“ЗА БОГА, КНЯЗЯ ТА ВІТЧИЗНУ!”: ПРАВА ПЕРЕМОГА В ЛІХТЕНШТЕЙНІ

Едуард ЮРЧЕНКО Референдум, що вирішив долю нації. Першого липня 2012 року в князівстві Ліхтенштейн відбувся референдум присвячений проблемі скорочення повноважень князя. Його ініціаторами стали місцеві ліві, що об’єднались в рух “ваш голос має значення”. Головною ідеєю було позбавлення монарха права абсолютного вето, яке він може накладати не тільки на рішення парламенту, але й на результати загальнонаціонального референдуму. Їм протистояв громадський рух “Ми – Ліхтенштейн”, що поєднав в своїх лавах праву патріотичну громадськість країни. Протистояння завершилось блискучою перемогою правих: більш ніж 76 відсотків ліхтенштейнців підтримали свого князя. Цікавим є початок конфлікту. Все почалось з референдуму про легалізацію абортів в князівстві. Треба зауважити, що заборона на аборти є в Ліхтенштейні досить жорсткою: рік ув'язнення для жінки і три роки для лікаря (крім випадків прямої загрози для життя матері). Як тільки ця ідея була озвучена ліво-ліберальною громадськістю, монарх зробив жорстку заяву. Його Світлість підкреслив, що результати референдуму він не затвердить ні за яких обставин, кількість голосів на користь легалізації абортів його не цікавить і його принципи як католицького монарха важливіші за демократію. “Прогресивна громадськість” негайно розпочала істерику. Князя звинувачували в “середньовічному мракобіссі”, “нетолерантності”, “авторитаризмі” та інших речах, що є жахливими з точки зору запалених лівих мозків. Було утворено рух “ваш голос має значення” який отримав масовану підтримку ЄСівської бюрократії та олігархічних мас-медіа. Ліві як завжди діяли з максимальним цинізмом, заявляючи, що нічого не мають проти монархії як такої але вона повинна бути обмежена (у Франції 1789 року теж робили схожі заяви, а потім не дорахувались монархії, нещасного короля Людовіка та третини французів). Князівський дім на провокації не піддався і нетолерантно заявив, що “спроба обмеження влади монаха це перший крок до ліквідації монархії, тому компроміс не є можливим”. Напруження наростало. Ліваки почали жалітись на тиск з боку радикально налаштованих правих та неможливість вільно висловлювати свою думку. Відповіддю патріотично налаштованих мешканців князівства стала масова публікація особистих даних прихильників монархії в місцевих газетах. Праві демонстрували, що вони не соромляться своїх поглядів та нікого не бояться. Але, що стало причиною протистояння насправді? Ліво-ліберали дійсно славляться маніакальним прагненням до вбивства ненароджених дітей, це є для них своєрідним диявольським символом віри, що об’єднує яких-небудь троцькістів з ліберальними “майже правими”. І все ж таки складається враження, що коріння “оксамитової” війни проти маленького волелюбного князівства набагато глибші. Це враження є вірним і його підтверджує недавня історія Ліхтенштейна. Національна монархія проти інтернаціональної мафії. Коли князь Ганс Адам ІІ посів стіл свої предків в 1989 році він зіштовхнувся з проблемою незаконних фінансових операцій, які несли загрозу для князівства. Потім виявилось, що Ліхтенштейн став одним з центрів відмивання грошей світовою наркомафією. Справа в тім, що маленька альпійська країна перетворилась стараннями князівської родини в один з найпотужніших фінансових центрів світу. В певний момент цим вирішили скористатись “не самі законослухняні” сили. Негайно почались “дивні дива”. Депутати парламенту, “народні обранці” оскаженіло протистояли спробам монарха навести лад. Як завжди буває в таких випадках “борці за народне щастя” протиставили цілком конкретним фактам демагогічні заяви. Звісно все це було схоже на суміш дурдому та виступу труппи професійних блазнів, але коли на їх боці виступили конституційний суд та влада ЄС - стало зрозуміло, що ситуація має більш ніж загрозливий характер. Зокрема, князя намагались примусити визнати, що він не має право на контроль над власним урядом. В цих спробах координували свої зусилля “ліхтенштейнські” політики та ЄСівські бюрократи. В 1999 році князь перейшов в контрнаступ. Він покликав на допомогу прокурора Інсбрука — Карла Шпитцнера і за допомоги спеціаліста з сусідньої Німеччини йому вдалось довести зв’язок політиків та наркокартелів. Декілька негідників потрапили за грати. Після цього спроби ліквідувати або радикально обмежити монархію прийняли добре систематизований характер. Якщо раніше князю намагались не давати користуватись повноваженнями то тепер їх намагались відняти в принципі. Але вороги монархії та країни прорахувались. Вони не врахували ще одного гравця, сам народ Ліхтенштейна, від імені якого вони ніби виступали. В 2001 році на виборах впевнено перемогли праві сили. В 2003 році монарх пішов в стратегічний наступ, він підняв небачене для гнилої сучасності питання про радикальне розширення влади монарха. Нація підтримала свого монарха більш ніж двома третинами голосів. Скреготіння зубів “євро бюрократів” (та їх транснаціональних господарів) які одразу завели пісеньку про “крок назад” а “поразку прогресу та демократії” було чути більш ніж голосно. Але відкидати те, що це добровільний вибір народу вони не могли. Фактично в князівстві відбувся тихий, але не менш ефективний варіант консервативної революції. Зрозуміло, що це не дає спокою ворогам Традиції та Європи. Ось і розкрутили вони нову інтригу проти, мабуть, останньої вільної європейської країни. Але чому маленький, з населенням біля 30 тисяч мешканців, Ліхтенштейн викликає таку злобу в світової закуліси? Князівство третього тисячоліття, або Європа яку ми втратили... Сьогодні Ліхтенштейн найбагатша країна світу. Так це не помилка і тим більше не брехня. Згідно з “всесвітньою книгою фактів”, що видає ЦРУ, Ліхтенштейн найбагатша країна в світі за номінальним валовим внутрішнім продуктом на душу населення. Він складає більше 140 тисяч доларів на рік (для порівняння в Україні біля 7). Основою добробуту є унікальне поєднання політичних та економічних можливостей князівського дому з прагматичною та консервативною політикою держави. Ліхтенштейн є супер-потужним фінансовим центром, оскільки в ньому створені майже “тепличні” умови для зберігання грошей або ведення бізнесу. Надзвичайно низькі податки, надзвичайно прості умови реєстрації, надзвичайно надійне зберігання банківської таємниці: ось формула успіху. Все це було б неможливо без надійних гарантій з боку князівської влади. Результат – це більше 73 тисяч транснаціональних надпотужних фірм зареєстрованих в країні. Князь є одним з найбагатших монархів в світі, його капітал оцінюється приблизно в 4 мільярди доларів США. Він активно використовує свої фінанси по всьому світу і значну частину прибутків вкладає в Ліхтенштейн. Добрим правилом є те, що багато років всі дороги князівства ремонтуються за рахунок особистих коштів князя. Від фінансування родини з бюджету князівська династія відмовилась. Навпаки, вони фінансують країну з родинних коштів. Не варто думати, що Ліхтенштейн живе лише за рахунок фінансових операцій. Його промисловість надзвичайно розвинена. Вона носить високотехнологічний характер і спирається на найсучасніші наукові досягнення. Її продукція це переважно електроніка, хімія та фармацевтика, високоточні прилади. Сільське господарство можна охарактеризувати хоча б тим фактом, що Ліхтенштейнські вина є одними з найдорожчих у світі. Безробіття фактично не існує. Приблизно третина тих, що працюють прибуває до князівства з сусідніх Австрії та Швейцарії щодня. Ліхтенштейн це унікальний приклад того як мала б розвиватись Європа, якби її природній розвиток не було зупинено “французькою” революцією та її пізнішими спадкоємцями. Успіх альпійського князівства базується на поєднанні реальної політичної влади монарха з економічною могутністю, як це було за доби традиційного суспільства. Політична стабільність в свою чергу тримається на взаємній довірі монарха та його підданих, яка в свою чергу тримається на реальній можливості монарха виконувати патерналістську роль у відношенні підданих. Це замкнена система в якій зацікавлені всі сторони. Треба, ще додати тісний зв’язок правлячої династії з Католицькою Церквою, яка є одним з найважливіших соціальних інститутів в князівстві. “Держава третього тисячоліття” – так називається видана в 2010 році книга князя Ганса Адама ІІ. В ній він впевнено критикує сучасну демократію, глобалізацію, ЄС та США. Він протиставляє сучасній політичній системі поєднання монархії та прямого народовладдя. Високу оцінку Його Світлості отримала Швейцарська республіка, яка розвивалась природнім шляхом і базові принципи якої докорінно відрізняються від моделі породженої 1789 роком. Таким чином князь протистоїть сучасній системі не тільки як політик, але й як ідеолог. В свій час Ліхтенштейн вже прославився тим, що кинув виклик “світовій спільноті”. Ця маленька країна була єдиною, яка відмовилась видати на розправу більшовикам в 1945 році, східноєвропейських антикомуністів. “Я не бачу тут підписа мого князя” – відповів голова уряду коли радянський представник продемонстрував йому копію Ялтинської угоди. Тоді ця маленька держава стала рятівним якорем для багатьох людей, що змогли уникнути загибелі від рук більшовицьких катів. Хто знає, можливо сьогодні Ліхтенштейн стане рятівним якорем для всієї Європи.