Закарпаття давить жабисько.

Шановна редакція Інтернет-газети Ua-Reporter.com, я є вашим постійним читачем. Два тижні тому я із задоволенням прочитав статтю свого колеги по службі в правоохоронних органах Петра Далекоглядного. “Три брати – чотири трупи…”. Багато в чому з ним згоден, а по окремих пунктах принципово ні. Окрім того, його стаття грішить інформаційною неповнотою. З метою об’єктивності та неупередженості в таких питаннях, як щира любов до маленьких дітей, я, як колишній слідчий, хочу звернути увагу читачів на той факт, що корінню Василя Довгомелі незаконно приписують генетичну педофілію та лаври першості на Закарпатті в цьому питанні. Він, не дивлячись ні на що, а може є інші, не відомі нам причини, був надзвичайно популярний не тільки на Міжгірщині, але й далеко за її межами. А мова про його сина, все того ж Василька, навіть не йде. Він серед своїх колишніх підлеглих – працівників обласної ДАІ, користувався надзвичайною популярністю, яка межувала із щирою закоханістю. Його любили та визнавали секс-символом ДАІ. І це є факт! Його і понині окремі володарі смугастого пендрика, цитуючи безсмертного Тараса, згадують “не злим, тихим словом…”. Я християнин. Тому притримуюсь загальновідомої тези: про померлого або нічого, або тільки добре. Саме на цьому доброму, світлому та вічному я і зупинюсь. Так от, вельмишановний пане Петре, хочу сказати вам, що ви покривили своєю душею. Я не знаю, в якому саме підрозділі МВС ви працювали, що ж до мене, то я не боюся сказати, що в слідстві. І тому зберіг об’єктивність. Ви, вельмишановний дописувачу, змовчали про те, як проходило поховання батька Василя Довгомелі, наскільки я пам’ятаю, зимою 2004 року, бо коли був на похованні, був сніг та скажений мороз – майже 30 градусів нижче нуля. Бо коли стояли, то змерзли, як бездомні цуцики. Не допомагала навіть горілка, яку ми періодично вживали для “сугріву”. На поховання, яке відбувалося в Новоселиці, що на Міжгірщині, приїхав з області вщент упакований “Ікарус” з персоналом обласної ДАІ УМВС в Закарпатській області, починаючи від бухгалтерок та прибиральниць і завершуючи керівниками підрозділів. А це, пане Петре, вже про щось говорить. Наприклад, про волевиявлення того, кого не слухатися – гріх… Окрім того, на власному транспорті прибули майже всі, без виключення, начальники районних МРЕО та ДАІ. Мова про сержантський склад навіть не йде, бо з ним і так все зрозуміло. Отже, всі прибули провести в останню путь батька свого начальника. А ви цитуєте висловлювання якогось нашого колеги про педофілію. Ну і що з того? В нас бані при колишньому керівництві країною формувалися на принципі “голубизни”. Діточок люблять усі, а чужих та гожих – найбільше. Але по-різному. Навіть ті, хто даремно вважають себе народними обранцями, оскільки народ би їх ніколи не обрав. Тим паче, якщо у тому стародавньому випадку кримінальна справа завершилася закриттям, чи навіть пустим пшиком. А говорити можна все що завгодно. Навіть і те, що Бог – усьому та всім суддя… Невже ви думаєте, що Василь Довгомеля примусив таку кількість людей їхати на поховання невідомої для них людини? Чи, не дай Боже, у вас промайнула думка, що закарпатці такі ниці підлабузники та безхребетні, що готові, не знаючи людини чи людей, їздити за сотні кілометрів на поховання! Я особисто в це не вірю. Тому що приїхав не за вказівкою, а з великої поваги до його сили, щоб особисто все побачити та надовго запам’ятати… Так от, сама скорботна церемонія свідчила, мабуть, про повагу до померлого з боку всієї ДАІ, адже кількість прибулих значно перевищила місцеве населення, яке було присутнім на похованні. І на перешкоді не став навіть мороз, який у ті дні (вибачте за повтор) доходив до мінус 30 градусів. Він наче вирішив випробувати на міцність працівників обласної ДАІ та міліції. От таким не простим виявився померлий родич Василя Довгомелі. Вічна йому пам’ять! І вже – не наш суд. З приводу того, що пан Василь по своїй бідності, як потерпілий від повені отримав матеріальну допомогу, хочу додати, що такий випадок дійсно був. І що тут такого? В нас майже всі родичі правоохоронного керівництва та влади отримали чималу матеріальну допомогу. Адже в кожного є своя розумна межа бідності. Або вони вірять у щасливу прикмету, що гроші, за їх законами, йдуть до грошей. Не до бідних же? До написаного про допомогу хочу додати, що, окрім Міжгірської РДА, Василь Довгомеля, як потерпілий від повені, звертався за додатковою пожертвою на “бідність” в обласну Раду. І отримав її. Бо наполегливо стукався у двері своєю чарівною палицею, яка йому допомагала не те, що в приміщеннях, а навіть на перехрестях та трасах… А хто не стукався або не має смугастих палиць, можуть йому не заздрити. З приводу померлих від коліс родини Довгомель. То що тут такого? Якщо ми всіх правоохоронців будемо притягати до відповідальності, то в нас майже не залишиться керівників правоохоронних органів. Бо всі будуть за гратами, як звичайні люди. П’яний працівник прокуратури, міліції, суду за кермом – це звичайне, майже пристойне явище. А що ви хочете? Якби Україна була правовою державою, а не навпаки, то все було б по закону. А для кримінальної території, де довгомелі та інші правлять бал, це – звичайне явище. Так і має бути. Збирайте грошенята, шановні! Купуйте собі посади і лише потім збивайте на дорогах людей. Ганяйте, робіть аварії, щоб потім пишатися закритими справами. А в іншому випадку це може змахувати на те, що вас, панове, задавила невсипуща “жаба”. Красти треба так, щоб це жабисько не давило. От і вся, за автором, мораль Василька. Невже ви чекали на щось інше? Степан Петренко. м. Ужгород.