ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Новости и события в Закарпатье ! Ужгород окно в Европу !

Життєвий іспит “мідними трубами”, тобто владою, Ратушняк не пройшов

    28 марта 2024 четверг
    Аватар пользователя Іван
    Мер Ужгорода Сергій Ратушняк дозволяє собі принизливо говорити про своїх колишніх друзів і соратників. Таких за життя Рати насбиралося більше сотні... тих що його "зраджували і здавали". Частина інтервью С.Слободянюка (контуженого афганця) від 2002 року, не втрачає актуальності і сьогодні, якщо говорити про моральність і порядність Ратушняка. .....Сергій Слободянюк про Рату, «гішпанські» Великі Лучки, зраджену команду, еміграцію й нестримне прагнення «реваншу», або На що жалієтесь, п.Ратушняк?..........він забруднився півмільйонним іноваційним кредитом, власноруч підписавши як міський голова гарантії щодо нього в інтересах своєї приватної фірми "555".— А де ж були Ви, Сергій Миколайович, адже, як відомо, Ви перебували в одній з ним команді?— У 1996-1997 роках я працював у Верховній Раді як народний депутат України від м.Ужгород, а тому приїздив і бував у місті тільки один день на тиждень, щоб зустрітися зі своїми виборцями та провести консультації з міським головою. Тому я про ці факти, які потім переросли в судову справу, не знав, а екс-мер у ці «нюанси» мене не посвячував. Як з’ясувалося згодом, і в чимало ще інших речей.— Колишній Ужгородський міський голова постійно натякає, що його підставили, зрадили, та ще й підробили його підпис на відомій заяві про його “відречення” від посади мера. Ось і в своєму останньому інтерв’ю Сергій Ратушняк знову стверджує, що згадану заяву підробили...— Я не знаю, що він має на увазі, але тон і зміст його останніх інтерв’ю є своєрідним чорним піаром, розрахованим на те, аби викликати співчуття в ужгородців. А я, навпаки, знаю зовсім інше: саме в 1998 році Сергій Ратушняк двічі виступив у ролі зрадника! Перший раз це трапилося, коли мер кинув напризволяще команду. Я маю на увазі не тільки себе, але й Іштвана Цапа і Віктора Погорєлова та кістяк професіоналів-держслужбовців Ужгородського міськвиконкому. І коли я кілька разів приїжджав до нього в Угорщину узгоджувати робочі питання щодо роботи міської ради та виконкому, то не тільки не чув від нього, але навіть не відчував з його боку жодного бажання повернутися до Ужгорода. І я дивуюся, чому Сергій жодного разу не згадав, що ми втрьох — І.Цап і я — півроку працювали під “ковпаком” бригади Генеральної прокуратури на чолі з О.Колінько, яка розслідувала кримінальні справи, що вже згодом увійшли в основу судових звинувачень Ратушняка. Усіма законними способами ми намагалися захищати Сергія. Я навіть видавав апарату міськвиконкому доручення, якими забороняв працівникам давати будь-які свідчення слідчим прокуратури без мого дозволу. Але коли відрядження мера Ратушняка вже не можна було продовжувати, бо останній на той момент перебував уже в Барселоні, то саме йому довелося зробити вибір: чи повертатися в Україну, чи писати заяву на звільнення. Бо ж згідно з трудовим законодавством України особа, яка не виходить на роботу протягом 3-х днів без достатніх для цього підстав, має бути звільнена за прогул. А мер, як і всі інші державні службовці, підпадає під дію законодавства про працю. Вдруге, декларуючи з Іспанії підтримку моєї кандидатури на посаду міського голови, Ратушняк через підлеглих йому бізнесменів фінансово підтримав обрання Степана Сембера. Внаслідок чого С.Рата зрадив не тільки наші дружні стосунки, але і з півсотні працівників міськвиконкому, яких п.Сембер після свого обрання під різними приводами позвільняв чи змусив піти з роботи. До речі, екс-мер ще минулого року звинуватив мене й Іштвана Цапа в зраді публічно, але, мабуть, просто забув згадати два факти: перше — чому втікав вночі за кордон в середині квітня 1998 року, ще й користуючись супроводом народного депутата України Сергія Слободянюка й депутата міськради Іштвана Цапа. І другу обставину, що ми з Іштваном не визнали поразки нашої команди, як не визнали і “нову” владу на чолі зі Сембером, пішовши з керівних посад: І.Цап — з посади секретаря міської ради, а я — з посади заступника голови — керуючого справами міськвиконкому.На відміну від Ратушняка, який душа в душу прожив із Сембером останні 4 роки. Ми дотримувалися правил командної гри і були відданими Ратушняку аж до 3 жовтня 1998 року, до сумнопам’ятної статті Ратушняка, де він привітав обрання Степана Сембера і всіляко підтримав останнього. Коли мої підозри в подвійній грі екс-мера підтвердилися, я порвав з ним будь-які стосунки. А коли вже говорити щиро, то саме ця команда, у яку Ратушняк згодом “витер ноги”, врятувала його в 1998 році від 7,5 років ув’язнення в зоні посиленого режиму. Бо, дійсно, політична ситуація на той момент і вчинені Ратушняком злочини не давали йому жодних шансів залишитися на волі. Але підступність і непорядність не дозволили Ратушняку по-людськи розійтися з колишньою командою або ж, визнавши власні помилки, працювати далі. Як результат — Рата залишився один, без команди і друзів, бо від нього пішли всі. А всі поганими бути не можуть!— Але ж, як пише Сергій Ратушняк, він спостерігав за цією “метушнею” навколо його, як нині він говорить, підробленої заяви, не з Будапешта чи далекої Барселони, а з Великих Лучок Мукачівського району...— Неправдиві свідчення і лицемірство, як не прикро, стали вже характерними рисами тієї людини, яку я знав як Сергія Ратушняка. На ці безглузді твердження щодо його перебування у Великих Лучках виникає тільки одне цілком риторичне питання: що ж ти, Сергію, не приїхав з “Великих Лучок” на сесію Ужгородської міської ради і не відкликав свою заяву?